Міністерство аграрної політики україни
КАФЕДРА: ВІРУСОЛОГІЇ,ПАТАНАТОМІЇ ТА ХВОРОБ ПТИЦІ
Р Е Ф Е Р А Т
НА ТЕМУ:
“Патоморфологія септичних хвороб тварин”
Підготовив:ст.гр. 0202-1
Іванов А.П.
Перевірив:
-2006
ПАТОМОРФОЛОГІЯ ГОСТРИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
СЕПСИС
Сепсис (грец. - гниття) — загальне генералізоване інфекційне захворювання, що викликається різною гноєтворною мікрофлорою (стафілококом, стрептококом, пневмококом, паратифозною паличкою та ін.) і характеризується ациклічним перебігом інфекційного процесу, який залежить насамперед від стану загальної реактивності організму.
Умовою виникнення сепсису є постійне або періодичне надходження в кров із якогось септичного вогнища «ворота сепсису» (інфікована рана, флегмона, гнійне запалення будь-якого органу тощо) патогенних мікробів, їх циркуляція і розмноження в крові, що зумовлюють генералізацію інфекційного процесу. У зоні вхідних воріт відбувається первинне розмноження і накопичення збудника, виникає місцеве вогнищеве запалення — первинне септичне вогнище (афект).
Структура первинного септичного вогнища залежить від характеру збудника. Так, наприклад, при стафілококовому сепсисі це буде абсцес. Сепсис, при якому не вдається встановити місце проникнення мікробів в організм, називають криптогенним.
Сепсис не має специфічного збудника, тому в організмі тварин не розвиваються характерні патоморфологічні зміни, характерні для будь-якої нозологічної форми — конкретної інфекційної хвороби.
Характерними рисами сепсису на відміну від інфекційних хвороб є відсутність циклічності захворювання, певного інкубаційного періоду, стадій хвороби, переважного ураження тих чи інших органів. Сепсис не є заразним захворюванням.
У розвитку сепсису основну роль відіграє сенсибілізація організму з наступною алергічною реакцією. Ось чому слід вважати, що в патогенезі сепсису основна роль належить характеру реакції організму (реактивності), а не особливостям збудника, що спричиняє хворобу. Це так звана реактологічна теорія патогенезу сепсису (І. В. Давидовський). Сепсис є проявом гіперергічної реакції на інфекцію.
Залежно від збудника, що викликає сепсис, розрізняють коковий, стрептококовий, стафілококовий, пастерельозний, диплококовий та ін. Найбільш поширеними є коковий, стрептококовий та стафілококовий сепсис.
По відношенню до генералізованих вірусних інфекцій термін «сепсис» не вживається. Слід також зазначити, що сепсис може виникати не тільки від дії якогось одного збудника, але й від змішаної мікрофлори.
На основі клініко-анатомічних особливостей виділяють такі форми сепсису: септицемія, піємія і септикопіємія.
Септицемія характеризується наявністю гноєтворних мікроорганізмів у крові і не супроводжується утворенням метастатичних гнояків. Вона є найбільш злоякісною формою сепсису і перебігає з перевагою токсичних явищ (гемолітична анемія, жовтяниця) та вираженими некробіотичними процесами в тканинах, геморагічним діатезом. Піємія протікяє з утворенням гнійних метастатичних вогнищ у різних органах. При сeптикопіємії розвиваються гнійні процеси в межах вхідних воріт інфекції з наступним утворенням метастатичних гнійних вогнищ (абсцесів, флегмони, септичних інфарктів, гангрени) (рис. 1).
Рис.1. Множинні гнояки у нирці лошати при сепсисі
Залежно від вхідних воріт інфекції розрізняють сепсис рановий (кастрація, румінотомія і т. ін.), післяпологовий (пуерперальний), що виникає внаслідок гнійного метриту з різними ускладненнями, пупковий (омфалофлебіт), характерний для новонароджених тварин, внаслідок якого утворюються абсцеси на очеревині, а потім і в інших органах (печінці, нирках, легенях). Ця форма сепсису може супроводжуватись запаленням суглобів. Уросепсис виникає внаслідок запалення нирок і сечових шляхів. Причиною аспіраційного сепсису є потрапляння в дихальні шляхи і легені різних речовин (ліки, корми тощо) з наступним розвитком пневмонії, що ускладнюється некрозом і гангреною.
Найбільш характерними патологоанатомічними ознаками сепсису є: трупне задубіння слабке або зовсім не виражене; швидкий розклад трупа; рання імбібіція гемоглобіном судин та ендокарда; темно-червоний колір крові; погане зсідання крові; виражений геморагічний діатез; септична селезінка; серозно-геморагічний лімфаденіт; гнійні артрити, плеврити, метрити, абсцеси у різних органах; дистрофічні процеси в печінці, нирках, серці; виражена жовтяниця (не завжди).