Глава 20. Основні форми світогосподарських зв’язків

1. Міжнародна торгівля і принцип порівняльних переваг

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля, що представляє собою переміщення товарів і послуг між усіма країнами світу і базується на міжнародному поділі праці і спеціалізації. Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, отже, збільшувати загальний обсяг виробництва.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків – експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом.

Експорт – продаж товару, що передбачає його вивіз за кордон. Імпорт – покупка товару, що передбачає його ввіз з-за кордону. Торгове сальдо – різниця вартісних обсягів експорту й імпорту. Торговий оборот – сума вартісних обсягів експорту й імпорту. Дані показники використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі.

Для оцінки участі країни в зовнішньоторговельних операціях використовуються наступні показники: частка експорту й імпорту у ВВП, частка експорту у світовому експорті, частка імпорту у світовому імпорті. Зміни величини чистого експорту впливають на рівень ВВП приблизно в такий же спосіб, як і коливання різних видів внутрішніх витрат.

Характерними рисами міжнародної торгівлі є:

• вона виступає як замінник міжнародного переміщення факторів виробництва, мобільність яких значно нижче, ніж усередині країни, унаслідок природних обмежень міграції факторів виробництва, а також мір державного регулювання;

• на відміну від внутрішньої міжнародна торгівля опосереднюється валютним обміном на основі валютних курсів, що змінюються у зв'язку не тільки з торговим, але й з платіжним балансом;

• міжнародна торгівля піддається політичному контролю і втручанню, які істотно відрізняються за ступенем і характером від відповідних мір у відношенні до внутрішньої торгівлі.

Однією з основних теорій міжнародної торгівлі є теорія порівняльних переваг, яка була розроблена Д. Рікардо. Теорія порівняльних переваг полягає в тім, що країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами. У такому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій. На рис. 20.1 країна А має порівняльні переваги щодо продукту П, а країна Б – продукту К, що і відбивають лінії їхніх виробничих можливостей СW. Використовуючи переваги міжнародної спеціалізації і торгівлі, країни А і Б можуть перевершити обсяги виробництва, обумовлені лініями їх внутрішніх виробничих можливостей, а саме: країна А пересувається з точки А на лінії внутрішніх виробничих можливостей до точки А' на лінії торгових можливостей С'W, а країна Б – відповідно з точки В до точки В' на лінії торгових можливостей СW'.

Країна а

Країна В

С´

45

30

С

20

С

15

А´

12

А

5

B´

В

W

4

W´

W

18

20

20

15

10

30

Продукт П

Продукт П

Рисунок 20.1 – Зростання споживання в результаті торгівлі

У результаті спеціалізації і торгівлі країни і світове господарство одержують виграш, що полягає, з одного боку, у зниженні витрат на виробництво за рахунок більш ефективного розміщення ресурсів і, з іншого боку, у збільшенні споживання.

2. Свобода торгівлі і протекціонізм

Як уже відзначалося, міжнародна торгівля піддається державному регулюванню. У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі. Свобода торгівлі – це політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції. Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Політика вільної торгівлі дозволяє реалізувати принцип порівняльних переваг, використовувати переваги міжнародної спеціалізації і торгівлі. Незважаючи на це, у дійсності міжнародна торгівля здійснюється з торговими обмеженнями, основними видами яких є:

1. мито (тариф) – податок, що підлягає сплаті при ввозі-вивозі товару на територію країни;

2. квота – кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю чи грошовою сумою на визначений проміжок часу;

3. ліцензування – регулювання зовнішньої торгівлі через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт у встановлених кількостях на визначений проміжок часу;

4. «добровільне» обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні торгового партнера обмежити обсяг свого експорту у визначені країни;

5. внутрішня субсидія – фінансовий метод торгової політики і дискримінації проти імпорту, що передбачає бюджетне фінансування виробництва усередині країни товарів, що конкурують з імпортними;

6. експортна субсидія – фінансовий метод торгової політики, що передбачає бюджетні виплати національним експортерам і дозволяє підвищувати конкурентноздатність експорту;

7. демпінг – фінансовий метод торгової політики, що представляє собою просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, що існує в цих країнах;

8. експортне кредитування – фінансовий метод торгової політики, що полягає у фінансовому стимулюванні державою розвитку експорту;

9. приховані методи торгової політики – вимоги про дотримання національних стандартів, про одержання сертифікатів якості імпортної продукції, внутрішні податки і збори.

Розглянемо наслідки торгових обмежень на прикладі імпортного мита (тарифу). Мито виконує наступні функції: фіскальну, тому що воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету; протекціоністську (захисну), тому що воно є інструментом огородження місцевих виробників від іноземної конкуренції. Рисунок 20.2. характеризує економічні наслідки введення тарифу.

До початку торгівлі. Лінія S_d – графік внутрішньої пропозиції, лінія D_d – графік внутрішнього попиту. Країна виробляє і споживає товар у точці Е, тобто Q₃ товару за ціною Р_d.

При свободі торгівлі. Світова ціна на товар (Р_w) нижче, ніж внутрішня ціна. Світові постачання товару необмежені за ціноюР_w. Крива пропозиції представлена лінієюS_d+w. Рівновага буде досягнута у точціF, у якій обсяг попиту складеQ_5,пропозиціїQ₁.Q₁Q₅товару імпортується. Внутрішня ціна товару упала зР_dдоР_w, місцеві виробники продають наQ₃Q₁товару менше, ніж до торгівлі.

Рисунок 20.2 – Вплив тарифу на економіку країни

Після введення тарифу. Внутрішня ціна імпортного товару зростає на розмір мита з Р_w до Р_w+t. Крива пропозиції пересувається вгору на рівень S_d+w+t. Рівновага досягається в точці G, у якій внутрішнє виробництво збільшується на Q₁Q₂ , а внутрішнє споживання падає на Q₅Q₄. Імпорт скорочується з Q₁Q₅ до Q₂Q₄.

Економічні наслідки тарифів такі:

1. у результаті обкладання імпорту митом відбувається збільшення доходів бюджету; останні є перерозподіленими від споживачів на користь держави;

2. відбувається перерозподіл доходів від споживачів до вітчизняних виробників продукції, що конкурує з імпортом;

3. виникає необхідність внутрішнього виробництва під захистом тарифу додаткової кількості товарів при більш високих витратах, при цьому задіються ресурси, спеціально не призначені для виробництва даного товару, що підвищує витрати виробництва і знижує його ефективність;

4. скорочується споживання товару в результаті росту його ціни на внутрішньому ринку.

Крім того, тариф на імпорт безпосередньо підриває експорт країни, веде до скорочення загального рівня зайнятості й у кінцевому рахунку веде до згортання більш ефективних галузей і експансії неефективних. Таким чином, незважаючи на те, що тариф сприяє захисту молодих галузей, стимулює вітчизняне виробництво, є джерелом бюджетних доходів, він негативно впливає на економіку країни, а саме: сповільнює економічне зростання, збільшує податковий тягар на споживачів, сприяє розвитку неефективних галузей.

З урахуванням даних обставин країни прагнуть лібералізувати міжнародну торгівлю. Рішенню даної проблеми сприяє діяльність Світової організації торгівлі (WТО) і інших міжнародних економічних організацій.

Україна є учасником міжнародних торгових відносин. ЇЇ основними торговими партнерами є країни СНД, а також США, Німеччина, Італія, Туреччина. Слід зазначити, що не зважаючи на те, що Україна приймає все більш активну роль в міжнародній торгівлі, структура експорту й імпорту залишається несприятливою: в експорті переважає металопродукція, в імпорті - енергоносії, машини й устаткування, що несприятливо позначається на подальшому розвитку країни. Тому варто проводити заходи, що сприяли б розвитку національного виробництва з високим рівнем технологій, здатних випускати конкурентноспроможну продукцію.