- •7.5. Проблема українського Відродження
- •Глава 15. Культура україни XIV-першої половини XVII ст.
- •§ 1. Особливості духовного життя
- •§ 2. Характер художньої культури
- •6.2. Українське культурне піднесення (кінець XV — перша половина XVII ст.)
- •5. Соціально-політична і культурна ситуація в польсько-литовську добу
- •1. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури
- •2. Усна народна творчість. Звичаї та обряди українського народу.
- •4. Ідеї ренесансу в україні. Полемічна література. Літописання
- •5. Музика і театр
- •6. Архітектура і образотворче мистецтво
- •§ 5. Образотворче мистецтво хм-хуі ст.
- •§ 6. Музична культура хіу-хуі ст.
- •3. Ренесанс в українській культурі
- •7. Подув із Заходу
- •Тема 7.3. Культура України в XIV - першій половинш XVII ст.
- •6.6. Українське культурне піднесення (кінець XV— перша половина XVII ст.)
- •6.6.1. Освіта і культура
- •6.6.2. Братства та їх роль у національному й куль турному піднесенні України
- •6.6.3. Архітектура та образотворче мистецтво
- •6.6.4. Література і книгодрукування
- •§26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- •IV. Проникнення гуманістичних ідей та нових тенденцій у розвиток української культури
- •V. Реформаційний рух та міжконфесійна боротьба як один із проявів визвольного руху
- •VI. Запитання та завдання
- •XIX. Українська культура переходової доби
- •XX. Україна під польшею
- •Духове життя україни в литовсько-польській добі
- •Культура та освіта
- •Мистецтво
- •Підсумки
Підсумки
Берестейська унія, розподіл українського народу на дві частини, що боролися одна проти одної; загострення національних та соціяльних відносин; втрата селянством свободи й оформлення козацтва в могутню військову та політичну силу — поклали глибоку межу поміж двома добами історії України. Що тяжчим ставав польський гніт, то більше український народ виявляв волю звільнитися від того гніту. Селянські повстання, що їх підтримували козаки, були для Польщі страшною пересторогою, якої не зрозуміла вона, не врахувала зростаючої ваги козацтва.
Наступ Польської держави, всебічне зміцнення впливу польської культури, згірдливе ставлення поляків до української культури, «хлопської» віри, «хлопської» мови — все це не викликало денаціоналізацію й масову асиміляцію, властиву народам, які визнають свою меншевартість, а навпаки: під тиском сильніших сусідів український народ загартовується до боротьби за своє національне «я», не втрачає своєї національної свідомости і, за невеликим вийнятком, не зрікається своєї національности, хоч за цю твердість доводилося дорого платити — відмовленням від політичних та громадянських прав. Український народ рішуче бореться за свою Церкву, за своє право, за свою мову.
На тлі постійного змагання української та польської культури, український народ, як то було й за попередньої доби, охоче сприймав чужоземні впливи, якщо вони відповідали його власним смакам. В ліпших університетах Европи вчиться українська молодь і несе на батьківщину культурні досягнення, якими були так багаті XIV та XV віки. Сувора ґотика, ренесанс, гуситський рух, реформація у всіх її формах, католицька реакція — все це разом із Західньою Европою переживала й Україна, і все це залишало більший або менший вплив. Пам'ятки цих впливів, перетоплені в горнилі народньої творчости, дало головним чином мистецтво, в якому ґотика і ренесанс, у сполученні із споконвічним українським мистецтвом, дали блискучі твори архітектури, різьбарства, малярства.
Так протягом доби підкорення та пригнічення український народ накопичував внутрішні сили, які виявив у наступній боротьбі за незалежність.
У боротьбі за незалежність Україна в XVII ст. зустріла нового міцного противника, з яким раніше майже не стикалися — Московське царство. Яка колосальна різниця була між цими противниками! З одного боку стояла Україна, що під гнітом Польщі втрачала свої політичні права, але жила багатим духовим життям, як частина цілої Европи, з другого боку — Москва, яку відділяв від Европи мур. «Хоч би який відгомін європейського життя — блискучої доби відродження XV ст. —донісся до Москви. Не знала вона ні про Савонаролю, ні про Гуса, ні про Медічі, ні про гуманістів, ні про політичні теорії Макіявелі, — писав Є. Шмурло. — І довелося — закінчував він — європейським мандрівникам відкривати Москву, про яку теж не знали в Европі, як Колюмбові Америку».
Це все стосується XV ст., але свідчить, як сильно відставала Москва в своєму культурному розвитку від України. І ці два партнери зустрілися в XVII столітті.