Контрольні запитання

1. Яку роль відігравали «Просвіти» у культурно-освітянському русі на сході й за­ході України?

2. Якими були особливості розвитку культури доби Центральної Ради та гетьманату?

3. Який вплив мала політика українізації на просвітницькі процеси в Україні?

4. У чому полягала сутність літературної дискусії 1925-1928 pp.?

5. У чому, на вашу думку, виявляються суперечності у розвитку культури 30-х років?

6. Якими були особливості розвитку української культури у роки Великої Вітчиз­няної війни?

7. Якими були успіхи і втрати в українській культурі 60-70-х років?

8. Які події політичного і соціального життя України визначили розвиток культу­ри 80-х років?

9. Які урядові документи визначають напрями та зміст відродження української культури на сучасному етапі?

Теми рефератів:

1. Драматургія та новаторство у театрі «Березіль».

2. Суспільно-культурна діяльність М. Хвильового.

3. Традиції і новаторство в українській культурі XX ст.

4. Стан і проблеми народного мистецтва на сучасному етапі.

5. Особливості культурного відродження на сучасному етапі.

6. Внесок О. Довженка у розвиток української культури.

7. Становлення українського кінематографу.

Література

Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. — К., 1991.

Історія української культури XX ст.: у 2 кн. — К., 1993-1995.

Історія українського радянського кіно: у 3 т. — К., 1986.

Нариси історії українського шкільництва (1905-1933). — К., 1996.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-х—30-х років: соціальний портрет та історична доля. — К., Едмонтон, 1992.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет, — К., 1993.

Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). — К.,1991.

Корніснісо Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. — К.., 1998.

Кульчицький С В. Україна між двома війнами (1921-1939 pp.). — К., 1999.

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія, проза, драма­тургія. — Париж, 1959.

Павличко С Дискурс модернізму в українській літературі. — К... 1997

Попович М.В. Нарис історії культури України. — К., 1998.

Петров В. П. Діячі української культури (1920-1940 pp.):

Жертви більшовицького терору. — К., 1992.

Репресоване «Відродження»: (Українська культура у 20-ті роки). — К., 1993.

Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. — К., 1995.

Украинская Советская социалистическая республика: Энцикл. справ. — К., 1987.

Феномен нації: Основи життєдіяльності. — К., 1998.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. — К., 1996.

Хвильовий М. Україна чи Малоросія? — К., 1993.

Шейко В. М. Історія української культури. — Харків, 2001.

Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація.— Харків, 2001.

Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури. — Харків, 2003.

Основними складовими і тенденціями соціокультурного трансфор­маційного процесу стосовно України є:

> модернізація, яка специфічно до України є незавершеною. Виділимо незавершеність модернізації в дорадянський період, яка змінюється іншим соціалістичним типом модернізації (незавершений проект соціалістичного модерну). Сучасний (третій) період характеризується ніби відновленням в нових умовах капіталістичного типу модернізації з одночасним «вплетениям» в неї постмодерністських і традиціоналістських процесів, яке не може не породжувати вузол складних проблем.

> традиціопалізація як тенденція до збереження і відновлення національної культури, в тому числі і її певних консервативних елементів;

> глобалізація та пов'язана з нею універсалізація культур, яка накладається на незавершену модернізацію;

> зростання взаємної комунікації культур, новий культурний семіозис та система функціонування культури.

Неусталеність зв'язків між елементами соціальної системи викликає непрогнозовані наслідки, які у сфері культури породжують маргінальну, перехідну соціокультурну ситуацію.

Зміна соціокультурної парадигми супроводжується такими різновидами конфліктів (О. Г. Данілян), як конфлікт цінностей, конфлікт особистісних та групових ідентифікацій та адаптацій, конфлікт тенденцій розвитку, між консерваторами і модернізаторами, між поколіннями, між соціально-культурними регіонами та ін.

На відміну від моностилістичної культури виникаюча полістилістична культура що формується, характеризується протилежними категоріями:

♦ деієрархізацією, деканонізацією, невпорядкованістю, детоталітаризацією, толерантністю, «культурною терпимістю», ускладненням, розмитістю офіційного статусу, атеологічністю, відсут­ністю монопрограмованості, полістилістичністю та ін.

Спробуємо, хоча б описово, окреслити процес складання нової соціокультурної реальності та основних її рис в Україні.