3.2.2. Додаткові методи обстеження

Підготовка до ендоскопічних методів обстеження товстого кишківника (ректороманоскопія, колоноскопія)

Підготовка хворих до спеціальних методів досліджень

Перший спосіб

Протягом 3-х днів до обстеження не вживати: Чорний хліб, молоко, горох, квасолю, капусту, свіжі овочі, фрукти, газовані напої та солодкі страви.

Протягом 3-х днів приймати Мезим форте — по 3 таблетки 3 рази на добу. (всього 18 таб.).

Протягом 1 дня до обстеження приймати Еспумізан – по 3 капсули 3 рази (всьго – 9 капсул).

Напередодні обстеження, в обід, пацієнт приймає касторову олію (1мл. На 1кг. Ваги). При закрепах проносне приймається 2 рази на добу. Ввечері на передодні обстеження, та вранці у день обстеження, проводяться очисні клізми (в кількості 2-2,5 літра кожна) з інтервалом одна година (кінцевим результатом повинно бути поява чистих промивних вод).

На обстеження хворий з’являється з простинею чи пелюшкою.

Другий спосіб

Протягом 3-х днів до обстеження не вживати: Чорний хліб, молоко, горох, квасолю, капусту, свіжі овочі, фрукти, газовані напої та солодкі страви.

Протягом 3-х днів приймати Мезим форте — по 3 таблетки 3 рази на добу. (всього 18 таб.).

Протягом 1 дня до обстеження приймати Еспумізан — по 3 капсули 3 рази (всьго 9 капсул).

Напередодні дня обстеження, починаючи з 15год., пацієнт приймає препарат Фортранс ( із розрахунку 1 пакет на 20 кг маси тіла) — вміст одного пакета розчиняється в 1 літрі води та вживається всередину по 250мл. кожні 15хв. ( таким чином потрібно вжити від 3 до 4 літрів розчину, в залежності від маси тіла).

На обстеження хворий з’являється з простинею чи пелюшкою.

Підготовка до ендоскопічних методів обстеження товстого кишківника (ректороманоскопія, колоноскопія)

 Перед обстеженням останній прийом їжі закінчити до 14 години.

 За допомогою очисних клізм.

 З використанням препарату Фортранс.

 За допомогою сеансу гідроколонотерапії.

Підготовка хворого до дуоденального зондування

До проведення дуоденального зондування хворий повинен: повечеряти не пізніше 18:00 години. О 20 годині випити 2 пігулки Но-шпи. Бажано випити склянку теплого чаю з 1ч. ложкою меду. Вранці не їсти, за 1 годину до процедури випити 1 пігулку Но-шпи.

При собі мати рушничок.

Підготовка хворого до бронхофіброскопії.

Обстеження виконується натщесерце в першій половині дня.

З вечора легка вечеря бажано не пізніше 19 години. Підготовка до бронхофіброскопії щоразу має бути індивідуалізована. До проведення дослідження з метою психологічної підготовки, налагодження контакту й уточнення психічного стану, обов’язковою є бесіда з хворим.

У разі вираженого занепокоєння, хворому призначають один із транквілізаторів: еленіум, діазепам (седуксен), тазепам чи інші, у поєднанні з снодійними препаратами, які приймають у вечері на передодні дослідження і вранці – за 1-1,5 години до початку обстеження.

Хворі з бронхоспастичним компонентом (при спастичному обструктивному бронхіті, бронхіальній астмі) потребують певної спеціальної підготовки, яка може складатися з такиз заходів: за 40хв до початку бронхофіброскопії доцільно ввести атропін, седуксен і димедрол (супрастин, піпольфен) по 1 мл і за 15-20 хв зробити внутрішньовенну ін’єкцію 10мл 2,4% розчину еуфіліну, а безпосередньо перед початком анестезії дати вдихнути аерозоль -стимулювального бронхолітика (орсипренолін, салбутамол) з індивідуального дозатора.

На обстеження хворий з’являється натщесерце, з Rо-знімками легень, рушничком.

Підготовка до езофагогастродуоденоскопії

ЕГДФС відноситься до інвазивних процедур, що потребує відповідної підготовки. Ціллю підготовки пацієнта є безпечне та ефективне проведення обстеження. В бесіді з пацієнтом необхідно пояснити йому основи обстеження, деталі виконання, зупинитися на конкретних факторах ризику у пацієнта, небезпеки безпосереднього обстеження, використання лікарських препаратів, а також правилах поведінки до і після обстеження.

В принципі гастроскопія може проводитися без премедикації і введення лікарських засобів.Вибір і об’єм препаратів визначається в кожній окремій ситуації індивідуально.

Застосовуються наступні групи препаратів: місцеві анестетики, седативні, обезболюючі, наркотичні, спазмолітики, піногасителі.

Планове обстеження проводиться натщесерце, а після нього не приймають їжу і не п’ють на протязі 30 хв.

Повинна бути підписана інформована згода пацієнта.

5. Хірургічна проблема СНІДу

Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД

1. Невідкладна медична допомога дорослим та дітям, хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД (надалі - пацієнти), надається у всіх лікувально-профілактичних закладах України.

2. Пацієнтам при захворюваннях, не пов'язаних з ВІЛ-інфекцією, планова стаціонарна медична допомога надається на загальних підставах.

3. Пацієнтам, захворювання яких пов'язані з ВІЛ-інфекцією, стаціонарна медична допомога надається за умови виявлення ознак прогресування ВІЛ-інфекції (поява вторинних або супутніх захворювань, які вимагають стаціонарного лікування та при необхідності проведення планових досліджень, які не можуть бути здійснені в амбулаторних умовах).

3.1. Планова госпіталізація та надання спеціалізованої медичної допомоги здійснюються:

3.1.1. Пацієнтам, що не вживають наркотики ін'єкційно, - у стаціонарах центрів з профілактики та боротьби із СНІДом чи у визначених наказом управління охорони здоров'я лікувально-профілактичних закладах або інфекційних лікарнях.

3.1.2. Пацієнтам, які вживають наркотики шляхом ін'єкцій, - у наркологічних диспансерах та лікарнях.

3.1.3. Пацієнтам з активними формами туберкульозу - у протитуберкульозних диспансерах або туберкульозних лікарнях, у тому числі дитячих.

Визначені заклади забезпечуються лікарськими засобами для проведення специфічної антиретровірусної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 2026 "Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІД" з розрахунку забезпечення 10% від зареєстрованих у районі обслуговування ВІЛ-носіїв і хворих на СНІД та засобами індивідуального захисту медичних працівників.

Установлення та зняття клінічного діагнозу ВІЛ-інфекції/СНІДу

4. Клінічний діагноз ВІЛ-інфекції встановлюється амбулаторно або в стаціонарі на підставі виявлення антитіл до ВІЛ при лабораторному обстеженні (ІФА, імунний блот та ін.) чи виявлення антигенів ВІЛ, чи позитивних результатів вірусологічного дослідження на наявність ВІЛ з урахуванням відповідних епідеміологічних та клінічних даних і зі застосуванням кодів захворювання (додаються).

4.1. Амбулаторно діагноз установлюється за місцем проживання пацієнта комісією у складі лікаря-інфекціоніста (лікаря-інфекціоніста дитячого), терапевта (педіатра), епідеміолога та заступника головного лікаря з поліклінічної роботи або лікарем-інфекціоністом (лікарем-інфекціоністом дитячим) центру з профілактики та боротьби із СНІДом.

4.2. У стаціонарі діагноз установлюється лікарем-інфекціоністом (лікарем-інфекціоністом дитячим) та завідувачем відділення.

4.3. Відсутність антитіл до ВІЛ не менш як у двох пробах крові, узятих з інтервалом 3 місяці в дитини віком до 18 місяців, що народжена хворою на ВІЛ-інфекцію/СНІД матір'ю, виключає діагноз ВІЛ-інфекції/СНІДу, що призводить до зняття її з диспансерного обліку як хворої на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Умови розміщення пацієнтів

5. Стаціонарний режим передбачає прогулянки.

6. Ізоляція пацієнтів у боксовані та напівбоксовані відділення здійснюється за наявності легеневих кровотеч та кровохаркання, відкритих форм туберкульозу, гострого перебігу пневмоцистної пневмонії через їх небезпеку для оточення та ймовірність зараження новими збудниками самих пацієнтів.

7. Розміщувати пацієнтів в одній палаті з хворими на імунодефіцити іншої природи забороняється.

Диспансерний нагляд за пацієнтами

8. Диспансерний нагляд за пацієнтами запроваджується з метою:

виявлення та лікування хронічних захворювань, які вже були в пацієнта до інфікування ВІЛ або щойно виникли;

раннього виявлення ознак прогресування ВІЛ-інфекції та своєчасного призначення етіотропної терапії;

забезпечення хворого на ВІЛ-інфекцію всіма видами кваліфікованої медичної допомоги та психологічної підтримки при гарантії збереження таємниці діагнозу;

прийняття ВІЛ-інфікованою жінкою свідомого рішення щодо народження дитини, зважаючи на ризик інфікування дитини.

Для надання консультативної допомоги і психологічної підтримки залучається лікар-психотерапевт або лікар-психолог. ВІЛ-інфікованим жінкам, які бажають народити дитину, проводиться індивідуальне консультування щодо особливостей та наслідків ВІЛ-інфікування для новонародженого. Припускається залучення лікарів інших спеціальностей, які здійснюють диспансерний нагляд і лікування пацієнтів та мають відповідну професійну підготовку.

9. Диспансерний нагляд за пацієнтами здійснюється за їх згодою з дотриманням принципів конфіденційності або анонімності та особистих прав і свобод громадян, визначених чинним законодавством України.

9.1. Якщо ВІЛ-інфікованою або хворою на СНІД є неповнолітня особа віком до 18 років, то диспансерний нагляд здійснюється за згодою її законних представників, які мають право бути присутніми під час обстеження пацієнта.

9.2. У разі встановлення опіки чи піклування над особою, яка ВІЛ-інфікована або хвора на СНІД, диспансерний нагляд проводиться за згодою її опікунів чи її піклувальників.

10. Диспансерний нагляд за пацієнтами здійснюється:

існуючими диспансерними відділеннями центрів з профілактики та боротьби із СНІДом;

кабінетами інфекційних захворювань (далі - КІЗ) поліклінік за місцем проживання; у разі відсутності КІЗ - дільничним лікарем-терапевтом чи педіатром або лікарем-інфекціоністом (лікарем-інфекціоністом дитячим) стаціонару.

ВІЛ-інфіковані жінки, які бажають народити дитину, перебувають під подвійним наглядом - інфекціоніста та акушер-гінеколога жіночої консультації за місцем проживання.

10.1. У містах, де є центри з профілактики та боротьби із СНІДом з власною клінічною базою, доцільно здійснювати стаціонарне й амбулаторне спостереження за хворим одним і тим самим лікарем. При роботі з пацієнтами застосовується принцип довіреного лікаря, коли пацієнт з усіма медичними проблемами звертається до конкретного лікаря, який при потребі залучає до роботи з ним інших спеціалістів.

10.2. Особи, у яких при лабораторному дослідженні виявлені антитіла до ВІЛ у крові, направляються лікарем до лікувально-профілактичних закладів, що визначені для проведення диспансерного нагляду.

ВІЛ-інфікована особа зобов'язана письмово засвідчити факт одержання інформації про її інфікованість та попередження про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи (осіб) ВІЛ.

11. При первинному зверненні за медичною допомогою пацієнт, у якого достовірно підтверджена наявність в організмі ВІЛ:

- оглядається лікарем-інфекціоністом (лікарем-інфекціоністом дитячим);

- обстежується за допомогою лабораторних тестів:

дослідження крові на антитіла до ВІЛ-інфекції (ІФА, імунний блот), коли відсутні медичні довідки про проведення цих обстежень на попередніх етапах;

визначення маркерів ВІЛ-антитіл до p24, антигену p24*;

визначення рівня B2-мікроглобуліну*;

визначення вітаміну B12*;

загальний аналіз крові;

біохімічний аналіз крові (білірубін, холестерин, сулемова та тимолова проби, активність АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази, глюкоза, загальний білок та білкові фракції, ЛДГ, ГГТ);

RW, HBsAg, антиHCV;

визначення антитіл до цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр;

обстеження на наявність токсоплазменної та герпетичної інфекцій, пневмоцистозу для своєчасної профілактики опортуністичних інфекцій та ускладнень;

висів з ротової порожнини на мікрофлору та Candida Albicans;

дослідження імунного статусу за допомогою моноклональних антитіл з визначенням рівня СД-4, СД-8, СД-4/СД-8*;

загальний аналіз сечі;

аналіз калу на яйця гельмінтів, простіші;

туберкулінова проба;

- підлягає інструментальним методам дослідження: рентгенографія органів грудної клітини; електрокардіографія, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та нирок.

12. Пацієнти мають бути оглянуті лікарями:

1 раз на рік:

терапевтом, стоматологом, дерматовенерологом, гінекологом (урологом), невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом;

2 рази на рік:

інфекціоністом;

у разі потреби обсяг обстеження визначає лікар, який здійснює диспансерний нагляд.

* Виконання зазначених тестів можливе при відповідному лабораторно-діагностичному забезпеченні тест-системами.

13. ВІЛ-інфікована дитина має бути оглянута: 2 рази на рік: педіатром; інфекціоністом дитячим;

1 раз на рік іншими дитячими спеціалістами: стоматологом; неврологом; психіатром; офтальмологом; отоларингологом; іншими спеціалістами за показаннями.

Поліклініка

1. Структура хірургічної служби поліклінік

Поліклініка – спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, що надає

ПМД хворим, які не потребують госпіталізації, здійснюють заходи із

запобігання, виявлення, лікування та їх ускладнень. Поліклініки бувають

об’єднаними з лікарнями і самостійними; за віком обслуговуваного

контингенту – для дорослих і дітей; за місцем знаходження – міські та

сільські; за адміністративним розподілом – районні (центральні),

обласні, республіканські. За функціональним призначення розрізняють

лікувально-діагностичні, консультативно-діагностичні поліклініки при

медичних і науково-дослідних інститутах, обласних і республіканських

лікарнях. Діяльність міських і районних поліклінік

лікувально-діагностичного профілю будується за дільничним принципом.

Центром запобігання захворюваності були і залишають поліклініки. Їхня

роль у діагностиці, лікуванні і особливо в профілактиці захворювань

залежить від стратегії економічного та соціального розвитку країни.

Завдання, які стоять перед поліклінічними закладами: надання

кваліфікованої допомоги населенню та проведення профілактичних заходів у

районі їх діяльності. Надання цієї допомоги повинне здійснюватися як у

поліклініці, так і в домашніх умовах.

Для вирішення цих завдань поліклініка організовує і здійснює: надання

першої невідкладної допомоги хворим при гострих раптових захворюваннях і

травмах; виявлення захворювань; своєчасну госпіталізацію пацієнтів, яким

потрібне стаціонарне лікування; експертизу непрацездатності хворих,

видачу лікарняних листків та трудових рекомендацій; направлення на

лікарсько-трудову експертизу пацієнтів зі стійкою втратою

непрацездатності. Крім цього персонал поліклініки повинен проводити

санітарно-просвітню роботу, регулярно здійснювати обстеження населення.

Хірургічне відділення поліклініки складається з таких приміщень: кабінет

завідувача відділення, кабінет хірурга, уролога, процедурна урологічного

кабінету, передопераційна, чиста перев’язочна; гнійна перев’язочна;

кабінет травматолога з кімнатою для гіпсування, стерилізаційна,

матеріальна, автоклава та кімната очікувань.

Хірургічний кабінет невеликої міської чи районної поліклініки має дві

(рідше одну, три) кімнати. В одній кімнаті хірург здійснює прийом,

реєстрацію та обстеження хворих. Друга кімната з’єднується з першою і

служить перев’язочною. В однокімнатному кабінеті робоче місце лікаря

об’єднане з перев’язочною: стіл лікаря і кушетку для обстеження хворих

розміщують в одній половині кімнати, а перев’язочний стіл – в іншій. У

такому випадку кабінет перегороджують ширмою. Якщо кабінет або

відділення складається з 3 кімнат, в 1 з них лікар проводить прийом

хворих по обидва боки від нього, розміщуються перев’язочна та операційна

або дві перев’язочні: чиста і гнійна.

У великих поліклініках хірургічний кабінет має 4 і більше кімнати:

кабінет лікаря, чисту і гнійну перев’язочні, передопераційну,

стерилізаційну і кімнату для анестезіолога. У консультаційних та

консультаційно-діагностичних поліклініках може бути декілька кабінетів

клініках може бути декілька кабінетів

для прийому хворих, діагностичних кабінетів (ендоскопічних,

ультразвукової діагностики тощо) і невелика перев’язочна.

повинна бути мінімальна кількість меблів, простих, зручних для

використання: стіл, 3 стільці, ширма, кушетка для обстеження хворих.

Лікар повинен мати апарат для вимірювання АТ, фонендоскоп, вимірювальну

стрічку. Документація кабінету: книга реєстрації хворих, операційний

журнал, журнал для обліку вакцинованих, журнал для реєстрації

профогляду, журнали ведення диспансеризації.

Перев’язочна. Якщо дозволяють умови, потрібно обладнати 2 перев’язочні:

за відсутності умов – одну. Там повинні бути: стіл для стерильного

перев’язувального матеріалу, матеріал для накладання гіпсових пов’язок,

інструментальний столик, інструментальна та матеріальна шафи, шафа для

зберігання сильнодіючих медикаментів тощо. На всіх банках і флаконах з

медикаментами повинні бути наклеєні етикетки з назвою препарату: датою

його виготовлення. У перев’язочній повинні бути всі засоби для надання

необхідної допомоги, а також стерильний набір для трахеотомії.

Операційний блок є основним центром хірургічної роботи, тому його

плануванню та обладнанню приділяють особливу увагу. Під операційну

повинна відводитися велика кількість (не менше ніж 18-20 м2) світла

кімната. Температура повітря повинна становити 18-22 градусів.

Обладнання: операційний стіл, лампа, круглі табуретки, стіл для

стерильних інструментів, стіл для медикаментів тощо. Потрібно мати також

передопераційну кімнату, де розміщують умивальники, шафи, стерилізатори.

Стерилізаційна (площею 8-10 м2) має бути розташована поряд з операційною

і зєдну4ватися з нею вікном, яке закривається після подачі стерильних

інструментів.

Кімната для гіпсування входить до складу травматичного кабінету

поліклініки або як самостійна одиниця до складу хірургічного відділення,

тому що накладання гіпсових пов’язок потребує особливого оснащення. У

цій кімнаті повинні бути спеціальні апарати, інструменти, а також стіл

для приготування гіпсових бинтів, великі емальовані тази, електрична

плитка, спеціальні ножі, сантиметрова стрічка, гіпсорозширювач,

нарукавники, щипці для відгинання пов’язки. Кружка для води, сито для

просівання гіпсу, підставки, валики та багато інших засобів.

2. Диспансеризація хвориххіругічного відділення

1.1. Диспансерний метод роботи є одним з основних напрямків діяльності медичних частин УВП і полягає в активному нагляді за станом здоров'я засуджених, вивченні і поліпшенні умови праці та побуту, а також у запобіганні захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально-профілактичних і санітарно-гігієнічних заходів.

1.2. До диспансерної роботи залучаються лікарі медичних частин, лікарі - спеціалісти лікарень для засуджених, лікарі санітарно-протиепідемічної служби, адміністрація УВП.

Організацію та контроль за диспансеризацією засуджених здійснює начальник медичної частини. Диспансерний нагляд за хворими здійснюють лікарі медичних частин. За відсутності в штаті медичної частини лікарів відповідних спеціальностей проведення диспансерної роботи покладається на лікарів-ординаторів під контролем головних позаштатних фахівців та лікарів - спеціалістів лікарень для засуджених.

1.3. Для ефективного та якісного проведення диспансеризації слід:

проводити щорічно планові профілактичні огляди;

активно виявляти хворих в ранніх стадіях захворювання;

добирати осіб для "динамічного" нагляду;

систематично наглядати за станом здоров'я відповідних груп засуджених та хворих з різними нозологічними формами;

своєчасно проводити оздоровчі заходи і протирецидивне лікування для профілактики загострень хронічних захворювань;

суворо дотримуватися послідовності на всіх етапах нагляду і лікування хворого (медична частина - лікарня - медична частина);

систематично підвищувати кваліфікацію лікарів як за основним фахом, так і з питань гігієни праці, професійних захворювань, експертизи тимчасової непрацездатності;

проводити санітарну освіту та медичну пропаганду, боротьбу зі шкідливими звичками, прищеплювати навички здорового способу життя;

оформляти та вести установлену медичну документацію;

вивчати умови праці та побуту засуджених, вживати заходів з їх поліпшення за активної участі адміністрації УВП;

робити аналіз результатів диспансеризації та її ефективності.

1.4. Диспансерна робота проводиться поетапно: добір засуджених для динамічного нагляду, здійснення динамічного нагляду та проведення лікувально-оздоровчих заходів, аналіз якісних показників і оцінка ефективності диспансеризації.

1.5. Добір осіб, які підлягають динамічному нагляду, проводиться під час профілактичних оглядів і звернень засуджених з приводу захворювань.

Добір осіб для динамічного нагляду повинен бути таким, щоб забезпечити виявлення хворих у ранніх стадіях захворювання, коли зміни мають оборотний характер і лікувально-оздоровчі заходи можуть відновити здоров'я та працездатність хворого.

Диспансерному нагляду підлягають ті особи, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, евакуйовані чи проживають на контрольованих територіях. У процесі добору хворих для динамічного нагляду слід звертати увагу на групи "ризику", представників, які в організмі мають відхилення, що ще не призвели, але здатні призвести до функціональних та органічних змін в окремих органах і системах.

1.6. Динамічний нагляд за хворими з різними нозологічними формами поділяється:

на динамічний нагляд за хворими на хронічні захворювання;

на динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі захворювання;

на динамічний нагляд за хворими з природженими захворюваннями та вадами.

1.7. Динамічний нагляд за хворими на хронічні захворювання здійснюється залежно від стадії розвитку хвороби - компенсації, субкомпенсації чи декомпенсації з урахуванням наслідків цих захворювань (тривала і часта тимчасова непрацездатність, інвалідизація). Мета нагляду - не допустити погіршення наявного хронічного захворювання, інвалідизації, виникнення нового хронічного захворювання, зберегти на триваліший період працездатність шляхом усунення впливу шкідливих факторів виробництва на організм, поліпшення умов праці. Обмежено працездатних хворих потрібно працевлаштовувати відповідно до їх здатності виконувати ті чи інші функції.

1.8. Динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі захворювання, здійснюється з метою запобігання переходу їх у хронічні та виникнення ускладнень, його частота та тривалість різні залежно від нозологічних форм, характеру розвитку гострого процесу, можливих наслідків.

Динамічний нагляд повинен здійснюватись з урахуванням характеру залишкових явищ перенесеного захворювання.

Динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі захворювання, може бути відносно короткочасним (2 тижні - 3 міс., 3 міс. - 6 міс., 6 міс. - 1 рік) і після зникнення наслідків перенесеного захворювання хворі можуть бути зняті з динамічного нагляду. Якщо гостре захворювання переходить у хронічну форму, то хворий підлягає динамічному нагляду, як такий, що страждає хронічним захворюванням.

1.9. Динамічний нагляд за хворими з природженими захворюваннями та вадами розвитку здійснюється з урахуванням тяжкості наслідків їх впливу на втрату працездатності.

1.10. Для осіб, які взяті на облік з метою динамічного нагляду, встановлюються строки викликів на медичне обстеження, консультації фахівців, обсяг лабораторних та інструментальних обстежень, а також конкретизуються лікувально-оздоровчі та реабілітаційні заходи. Що стосується осіб, які взяті під динамічний нагляд, то для кожної особи складаються індивідуальний план лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів.

1.11. Лікувально-оздоровчі заходи здійснюються амбулаторно або стаціонарно в медичній частині та шляхом планових направлень хворих у лікарню. Перебування засуджених в лікарнях з приводу захворювань слід використовувати для всебічного обстеження в умовах медичної частини. При виписуванні хворого з лікарні в обов'язковому порядку дають рекомендації для подальшого динамічного нагляду та лікування.

1.12. Диспансерний облік і динамічний нагляд за хворими терапевтичного профілю, туберкульозом, хронічним алкоголізмом, наркоманією, шкірно-венеричними та психічними захворюваннями здійснюється згідно з рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України, рекомендаціями Медичного управління Департаменту контролем Медичних відділів управлінь Департаменту. Особливості диспансерної роботи у УВП з категоріями цих хворих подані в Типовій схемі динамічного нагляду за хворими терапевтичного профілю (додаток 1 до Інструкції), Типовій схемі динамічного нагляду за хворими на туберкульоз (додаток 2 до Інструкції), Типовій схемі динамічного нагляду за хворими на хронічний алкоголізм (додаток 3 до Інструкції), Типовій схемі динамічного нагляду за хворими наркоманією (додаток 4 до Інструкції), Типовій схемі динамічного нагляду за хворими на шкірні та венеричні захворювання (додаток 5 до Інструкції) та Типовій схемі динамічного нагляду за хворими на кишкові інфекційні захворювання (додаток 6 до Інструкції).

1.13. Успішність здійснення диспансерної роботи залежить від чіткості оформлення та ведення встановленої медичної документації, суворого дотримання періодичності явки хворих на обстеження. Основними документами є медична амбулаторна карта та контрольна карта диспансерного нагляду. До медичної амбулаторної карти заносять дані первинного та подальших медичних оглядів, зміни, що відбулися в стані здоров'я диспансеризованих. Епікризи складаються не менше ніж за повний календарний рік нагляду. Вони повинні включати: розгорнутий діагноз, план лікувально-оздоровчих заходів, рекомендації з працевлаштування, кратність та терміни повторних обстежень протягом року.

На кожного хворого, взятого під динамічний нагляд, заводиться контрольна карта, що є оперативним документом для здійснення контролю за виконанням рекомендацій лікаря.

Контрольні карти диспансерного нагляду за хворими слід маркувати згідно з нозологічними формами та зберігати в окремій картотеці - по місцях, залежних від терміну відвідування, визначеного лікарем. Не рідше одного разу на тиждень лікар переглядає картотеку та вживає заходів для своєчасного виклику хворого в медичну частину на обстеження чи для виконання рекомендованих призначень.

1.14. Аналіз результатів диспансеризації та її ефективності здійснюється для оцінки стану диспансерної роботи. Він дозволяє виявити недоліки та виправдані методи роботи, узагальнити їх і вжити заходів з її вдосконалення.

Аналіз здійснюється у двох напрямках: оцінка якості та результативності організаційних заходів; оцінка ефективності проведення комплексу лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів серед осіб, які перебувають під динамічним наглядом.

Для оцінки якості та ефективності організаційних заходів диспансеризації вираховують і аналізують такі показники: повнота охоплення засуджених профілактичними оглядами; своєчасність виявлення захворювань та причини виявлення захворювань на пізніх стадіях; своєчасність узяття під динамічний нагляд осіб з-поміж тих, хто його потребує; дотримання термінів огляду осіб, які взяті під нагляд; повнота, своєчасність та якість проведення призначених лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів.

1.15. Для оцінки ефективності динамічного нагляду за диспансерними особами аналізуються показники (не менше як за 2 роки) за окремими групами хворих: частота загострень захворювання; захворюваність з тимчасовою втратою працездатності (у випадках і днях) за основним захворюванням; зміни у стані здоров'я диспансерних осіб (одужання, поліпшення стану здоров'я); первинна інвалідність (за захворюваністю, що є причиною взяття під динамічний нагляд); смертність.

Дані про осіб, які зняті з диспансерного обліку у зв'язку з вибуванням з УВП, не аналізуються.

1.16. Про результати та ефективність диспансеризації, про показники захворюваності, непрацездатності та їх динаміки начальнику медичної частини періодично доповідають лікарі, відповідальні за проведення диспансерної роботи в установі. Начальник медичної частини щорічно звітує перед вищим медичним керівником про проведену диспансерну роботу.

1.17. Впровадження диспансерного методу обслуговування засуджених УВП передбачає серйозний аналіз, чітку організацію, добре продуманий план лікувальних, оздоровчих та профілактичних заходів і наполегливість у практичному здійсненні всіх його елементів.

У поданих нижче типових схемах динамічного нагляду за хворими відображені лише ті нозологічні форми захворювань, що найбільш часто зустрічаються. Питання про взяття на облік та про динамічний нагляд відповідних груп здорових і хворих у кожному конкретному випадку залежно від кліматичних умов та виробничої діяльності засуджених, вирішує лікар. Однак, слід прагнути до розширення показників для взяття засуджених під динамічний нагляд.