u_modul_1

а) аміно групами білків-ферментів; б) амідними групами білків; в) карбоксильними групами білків-ферментів ; г) сульфгідрильними групами білків-ферментів.

60. Розлиту ртуть зв`язують за допомогою:

а) хлору; б) сірки; в) йоду; г) амоніаку.

Комплексні сполуки

61. Комплексними називають сполуки, які під час дисоціації дають:

а) катіон та аніон; б) складний комплексний іон;			в) комплекси;
г) комплексони.
62.Координаційну теорію будови комплексних сполук створив:
а) Менделєєв; б) Вернер;		в) Вант-Гофф; г) Ломоносов.
63. Однією із складових частин комплексної сполуки є:
а) центральний атом;	б) центральний комплекс;		в) центральний аніон;
г) центральний ліганд.
64. Координаційне число як правило дорівнює:
а) потрійній валентності;		б) числу зв`язків;	в) завжди 1;
г) подвійній валентності.
65.Комплексна сполука [Ag(NH3)2]Cl під час дисоціації дає:
а) нейтральний комплекс;		б) аніонний комплекс; в) внутрішній
комплекс; г) катіонний комплекс.
66.Комплексна сполука Na[Al(OH)4] під час дисоціації дає:
а) аніонний комплекс;	б) катіонний комплекс;		в) внутрішній
комплекс; г) нейтральний комплекс.

67. За природою ліганда комплексна сполука [Zn(NH3)4] SO4 належить до:

а) хелатів;	б) аміакатів;	в) основних комплексів;		г) аміачних
комплексів.
68.В ацидокомплексах лігандами можуть бути:
а) H2O, NH3;	б) Cl2, SO42−;	в) CNˉ, Clˉ;	г) CO32−	Br2.

69.За методом валентних зв`язків в комплексних сполуках між центральним атомом та лігандом виникає зв`язок:

а) донорно-акцепторний;	б) іонний; в) ковалентний; г) водневий.
70.Комплексна сполука К4[Fe(CN)6] має назву:
а) гексаціоноферум (II) калію;		б) калій гексаціаноферат(II);
в) калій (IV) гексаціаноферат(II);		г) ціанідферум(II) калію.
71.Комплексна сполука [Al(H2O)6] Cl3 має назву:
а) хлорид гексаакваалюмінат;		б) гексаакваалюміній хлорид;
в) гексаакваалюмінат(III) хлорид;		г) трихлорогексааква алюмінію.

72.	Комплексна сполука [Zn(NH3)4] SO4 має назву:
	а) тетраамін цинк сульфат;	б) сульфат тетрааміакат цинку;
	в) сульфат тетраамін цинкату;	г) цинкат амоніаку сульфат.
73.	Формула комплексної сполуки – калій гексахлороплатинату(IV):

1

	а) К2[PtCl6];	б)	)	К[PtCl6];	в)	К[Pt4Cl6]; г) К4[PtCl6].
74.	Формула комплексної сполуки – гексаамін нікол(II) гідроксиду:
	а) [Ni(NH3)6](OH)2;			б) [Ni(NH3)6](OH);				в) [Ni(OH)2](NH3)6;
	г) [Ni2(NH3)6](OH)2.
75. Формула комплексної сполуки складу Pt, 4Cl, 6NH3, за умов, що										після дії
	на неї розчином AgNO3 осаджуються всі іони хлору, наступна:
	а) [Pt(NH3)6]Cl4;			б) [Pt Cl4] (NH3)6,			в) [Pt(NH3)6 Cl2]Cl2; г) [Pt(NH3)6
	Cl3]Cl.
76.	Вкажіть біокомплекс із ферумом:
	а) цитохроми;	б) ферохроми;				в) карбохроми;			г) манганхроми.
77.	Вкажіть біокомплекс із кобальтом:
	а) вітамін В6;	б) вітамін В1;			в) вітамін В9 ;			г) вітамін В12.
78.	Хелатотерапія це лікування за допомогою:
	а) комплексонів;		б) біокомплексів;				в) хелатів;		г) комплексів.
79.	Фулерени це сполуки, що містять атоми карбону в кількості:
	а) 10;	б) 20;			в) 40;		г) 60.
80.	Вкажіть рослинний комплекс із магнієм:
	а) протоплазма;		б) хлорофіл;			в) еозинофіл;		г) базофіл.
		Титриметричний метод аналізу
				Алкаліметрія
81.Титриметричний метод аналізу – це метод:
	а) кількісного аналізу кислот, основ та						солей, що гідролізуються;
	б) кількісного аналізу досліджуваного розчину в процесі титрування;
	в) якісного аналізу кислот, основ, солей в процесі титруванн;
	г) титрування для аналізу речовин.
82.Для приготування титрованих розчинів використовують:
	а) мірний циліндр;			б) мірну колбу;			в) мірний хімічний стакан;			г)
мірну мензурку.

83.Кислотно-оснóвні індикатори – це:

а) слабкі неорганічні кислоти або основи, які змінюють своє забарвлення в залежності від рН; б) слабкі органічні кислоти або основи, які змінюють своє забарвлення в залежності від рН;

в) слабкі неорганічні та органічні сполуки, які не змінюють забарвлення в кислому середовищі; г) слабкі неорганічні та органічні сполуки, які не змінюють забарвлення в лужному середовищі.

84.Стрибок титрування – це:

а) різка зміна рН під час титрування; б) різка зміна рН поблизу еквівалентної точки;

1

в) момент кінця реакції; г) момент зміни забарвлення індикатора. 85.Вихідні речовини методу алкаліметрії

а) Н2С2О4 · 2Н2О, Н2С4Н4О4;	б) Na2B4O7 · 10H2O, Na2CO3;
в) Н2С4Н4О4, Na2B4O7 · 10H2O;	г) HNO3, H2SO4.
86.Титровані розчини в алкаліметрії:

а) Н2SO4, HCl; б) NaOH, KOH; в) Н2С2О4× 2Н2О; г) Са(ОН)2, NaOH. 87.Титровані розчини в алкаліметрії готують:

а) за точною наважкою з наступним титруванням; б) за приблизною наважкою без наступного титрування;

в) за приблизною наважкою з наступним визначенням концентрації по вихідних речовинах; г) за точною наважкою без титрування.

88.Точну концентрацію робочого розчину КОН можна встановити за:

а) H2SO4; б) Н2С2О4 × 2Н2О; в) Na2B4O7 × 10H2O.

89.Формула обчислення концентрації NaОН за вихідною речовиною Н2С2О4 (оксалатна кислота):

а) ÑÍ NaOH

ÑÍ

ОКСАЛ

×VОКСАЛ .

б) ÑÍ NaOH =

Ñ

+V

=

;

Н ОКСАЛ

ОКСАЛ . ;

VNaOH

VNaOH

в) СН NaOH

=

СН ОКСАЛ /VОКСАЛ .

. ; г) ÑÍ NaOH =

ÑН ОКСАЛ − VОКСАЛ .

.

VNaOH

VNaOH

90.В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування

сильної кислоти сильною основою:

а) кислому;

б) лужному;

в) нейтральному; г) слабкому кислому.

91.Стрибок титрування під час титрування сильної кислоти сильною

основою лежить в межах рН:

а) 4,0-10,0;

б) 3,1-4,1;

в) 8,1-10,0;

г) 7,0-9,6.

92.Еквівалентна точка під час титрування сильної кислоти сильною основою

це рН:
а) 6,5;	б) 7;	в) 9;	г) 12.
93.Який індикатор застосовують під час титрування сильної кислоти
сильною основою:
а) краще фенолфталеїн;		б) краще метилоранж;	в) універсальний;

г) краще метиловий червоний.

94.Стрибок титрування під час титрування слабкої кислоти сильною основою

лежить в межах рН:
а) 3,3-4,4;	б) 3,1-10,0;	в) 8,0-10,0; г) 6,8-8,4.

95.В якому середовищі лежить стрибок титрування ацетатної кислоти натрій гідроксидом:

а) в нейтральному; б) в кислому; в) в лужному; г) слабкому кислому. 96.В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування слабкої

кислоти сильною основою:

а) в нейтральному; б) в лужному; в) в кислому; г) слабкому кислому. 97.Який індикатор застосовують під час титрування слабкої кислоти сильною

основою:

1

а) краще фенолфталеїн;	б) краще метилоранж;	в) універсальний; г)
лакмус.
98.Методом алкаліметрії можна визначати:
а) кислоти; б) основи;	в) солі, які не підлягають гідролізу; г) оксиди.
99.Методом алкаліметрії можна визначити:
а) об’єм біологічних рідин; б) об’єм шлункового соку;
в) кислотність сечі; г) онкотичний тиск крові.
100. Методом алкаліметрії можна визначити:
а) кислотність шлункового соку; б) об’єм біологічних рідин;
в) тиск в протоплазмі;	г) об`єм крові.
	Ацидіметрія
101.	Титрований розчин –це розчин:
а) титр якого не відомий;	б) точно відомої концентрації;
в) який готують за приблизною наважкою; г) титр якого встановлюють

за даними титруваня.
102.	Точний об`єм проби для титрування можна взяти за допомогою:
	а) мірної колби, б) мірного циліндру; в) мірної бюретки; г) мірної
піпетки.
103.	Вихідні речовини – це речовини, із яких готують титрований розчин:
а) за точною наважкою;		б) за приблизною наважкою;
в) за даними титрування;		г) за зважуванням.
104.	Принцип підбору індикатора для титрування:

а) щоб інтервал переходу забарвлення індикатора вкладався в стрибок титрування; б) щоб точка еквівалентності вкладалася в стрибок титрування;

в) щоб стрибок титрування вкладався в інтервал переходу забарвлення індикатора; г) щоб забарвлення індикатора змінювалося в еквівалентній точці.

105. Еквівалентна точка – це:

а) точка кінця реакції; б) рН, за якого сполуки прореагували в рівних кількостях; в) рН, за якого сполуки прореагували в еквівалентних кількостях; г) рН,

за якого сполуки прореагували в рівних об`ємах.

106.	Забарвлення метилоранжу в кислому середовищі:
а) рожеве;		б) жовте;		в) безбарвний;	г) синє.
107.	Забарвлення метилоранжу в лужному середовищі
а) рожевий;		б) жовтий;	в) безбарвний; г) червоне.
108.	Інтервал переходу забарвлення метилоранжу:
а)	3,1-4,4;	б) 8,2-10,0;		в) 4,0-10,0;	г) 10,6-14,8.
109.	Вихідні речовини в ацидіметрії:

а) Н2С4Н4О4 × 2Н2О, Nа2 В4О7 × 10Н2О; б) Nа2В4О7 × 10Н2О, Nа2СО3;

в) Н2С2О4 × 2Н2О,	Н2С4Н4О4; г) NaCl, NaNO3.
110.	Титровані розчини в ацидіметрії:

1

а) Н2SО4, НCl, Nа2СО3,

б) Н2SО4, НCl;

в) Н2SО4, NаОН, НCl;

г) HNO3, H3PO4.

111.

Буру можна використати для встановлення

титру кислоти тому, що:

а)

вона є

робочим розчином;

б)

вона

під

час

гідролізу

дає

лужну

реакцію;

в) вона змінює забарвлення під час титрування;

г) це кисла сіль.

112.

Титрований розчин Н2SО4 можна приготувати:

а) за точною наважкою;

б) за приблизною наважкою;

в) із

фіксаналу;

г) за певним об`ємом.

113.

Вихідна речовина для встановлення титру соляної кислоти:

а) Н2С2О4 ×

2Н2О ;

б) Na2CO3;

в) Н2С4Н4О4;

г) NaCl.

114.

Стрибок титрування під час титруванні сильної основи сильною

кислотою знаходиться в межах рН:

а) 4-7;

б) 4-10;

в) 8-10;

г)

10-7,8.

115.

В якому середовищі лежить еквівалентна точка під час титрування

сильної основи сильною кислотою:

а) кислому;

б) лужному;

в) нейтральному.

116.

В якому середовищі лежить стрибок титрування NH4OH соляною

кислотою:

а) в нейтральному;

б) в кислому;

в) в лужному;

г) сильно

лужному.

117.

В якому середовищі лежить стрибок титрування під час титрування

слабкої основи сильною кислотою:

а) кислому;

б) лужному;

в) нейтральному;

г) слабкому

лужному.

118.

Яким методом аналізу можна визначити процентний вміст NaHCO3 у

фармакопейному препараті:

а) ацидіметрією;

б) алкаліметрією;

в) оксидиметрією; г)

перманганатометрією.

119.

Методом ацидіметрії можна визначати :

а) кислоти, солі, основи; б) кислоти, основи, солі, які не піддаються

гідролізу;

в) основи та солі, які в результаті гідролізу мають лужну реакцію;

г)

оксиди, основи, кислоти.

120.

Методом ацидіметрії можна визначати :

а) амоніак в питній воді; б) вуглекислий газ у питній воді;

в)

сірководень у питній воді;

г) закис нітрогену у питній воді.

Іонний добуток води. рН розчинів

121.Іонний добуток води – це:

а) сума концентрацій протонів та гідроксид-іонів;

1

б) добуток концентрацій протонів та гідроксид-іонів; в) відношення концентрацій протонів та гідроксид-іонів; г) добуток концентрацій протонів та води.

122. Рівняння іонного добутку води:

	а) Н+ + ОН− = 10-14 ;			б) Н+ × ОН− = 10-16 ; в) [ Н+] × [ ОН− ] = 10-14 ;
	г) [ Н+] × [ ОН− ] = 10-7.
123.	За рН = 2 іонний добуток води дорівнює:
	а) 10-2 моль/л;		б) 10-14 моль/ л;			в) 10-12моль/л; г) 10-7 моль/л.
124.	Активна кислотність – це концентрація:
	а) кислоти;		б) кислотного залишку;
	в) протонів;		г) води в кислоті.
125.	Потенціальна кислотність – це концентрація:
	а) недисоційованих молекул кислоти;						б) кислоти;
	в) іонів гідрогену;			г) недисоційованих молекул води.
126.	Загальна кислотність – це:
	а) концентрація недисоційованих молекул кислоти;
	б) загальна концентрація кислоти;
	в) концентрація протонів в моль/екв.;						г) концентрація кислоти та
	води.
127.	Титруванням визначають:
	а) активну кислотність;				б) потенціальну кислотність;				в)	загальну
кислотність;		г) активну кількість води в кислоті.
128.	Активна лужність – це концентрація:
	а) лугу;	б)	гідроксид-іонів; в)			протонів;		г) непродисоційованих
молекул основи.
129.	Потенціальна лужність – це концентрація:
	а) недисоційованих молекул основи;						б) основи;
	в) іонів гідрогену;			г) води в основі.
130.	Загальна лужність – це:
	а) концентрація недисоційованих молекул основи;								б)	загальна
концентрація основи;
	в) концентрація гідроксилу;				г) концентрація іонів гідрогену.

131.рН – це:

а) натуральний логарифм концентрації протонів; б) від’ємний десятковий логарифм концентрації протонів;

в) від’ємний десятковий логарифм концентрації кислоти; г) від’ємний десятковий логарифм концентрації основи.

132.рОН – це:

а) натуральний логарифм концентрації лугу.

б) від’ємний десятковий логарифм концентрації кислоти; в) від’ємний десятковий логарифм концентрації основи;

г) від’ємний десятковий логарифм концентрації гідроксид–іонів;

133.рН крові становить:

а) 7,36; б) 1,86; в) 6,02; г) 22,4. 134. Крайні сумісні із життям межі рН крові:

1

	а) 7,1-7,7;	б) 2,5-6,4;	в) 7,0-8,2;	г) 10,0-12,3.
135.	рН шлункового соку становить:
	а) 7;	б) 0,9-1,5;	в) 3,1-4,4; г) 0,2-04.
136.	рН сечі становить:
	а) 4,8-7,5;	б) 8-10,5;	в) 3,1-4,4;	г) 11,2-14,5.
137.	Якщо людина вживає багато м`ясної їжі, то рН сечі буде:
	а) лужним; б) кислішим; в) нейтральним; г) слабко лужним.
138.	Пепсин шлункового соку діє у:
	а) кислому середовищі;		б) лужному середовищі;
	в) нейтральному середовищі; г) середовищі близькому до
нейтрального.

139.рН венозної крові:

а) більший за рН артеріальної крові; б) менший за рН артеріальної

крові;

в) однаковий із рН артеріальної крові; г) дорівнює нулю. 140. рН в клітині:

а) менший за рН крові; б) більший за рН крові; в) наближається до рН крові; г) дорівнює 10.

Буферні системи

141.Буферними називають системи, які протидіють зміні рН в результаті додавання до неї:

а) невеликої кількості сильної кислоти або лугу, а також під час розведення; б) великої кількості сильної кислоти або лугу, а також під час розведення;

в) сильної кислоти або лугу, а також під час концентрування; г) сильної солі та кислоти, а також під час розведення.

142.Системи, які не змінюють рН під час додавання невеликої кількості сильної кислоти або лугу, а також під час розведення називаються:

а) колоїдними; б) буферними; в) справжніми; г) високомолекулярними.

143. Буферна дія – це здатність буферного розчину стійко зберігати сталу величину :

а) молярної концентрації слабкої кислоти; б) рН системи; в) константи дисоціації слабкого електроліту; г) концентрації солі.

144.Склад буферних систем кислотного типу: а) сильна кислота та основа;

б) слабка кислота та її сіль, що утворена сильною основою; в) сильна кислота та її сіль, що утворена сильною основою;

1

г) слабка основа та її сіль, що утворена сильною кислотою. 145. Склад ацетатного буферу:

а) СН3СООН + СН3СООС2Н5; б) СН3СООН + NaOH; в) СН3СООН + СН3СООNa; г) НСООН + NaOH.

146. Склад гідрогенкарбонатного буферу:
а) H2CO3 + NaHCO3; б) H2CO3 + NаCl;	в) NaHCO3 + NаCl;
г) H2CO3 + Na2CO3.

147.Співвідношення компонентів гідрогенкарбонатного буферу в плазмі крові за рН = 7,36 має бути:

	а) 15 : 1;	б) 20 : 1;		в) 7 : 1;	г) 4 : 1.
148.	Склад фосфатного буфера:
	а) Na3PO4 + NaH2PO4;		б) Na2 НPO4 + NaH2PO4;
	в) Н3PO4 + NaH2PO4;		г) Na3PO4 + Н3PO4.
149.	Співвідношення компонентів фосфатного буферу в плазмі крові за
	рН= 7,36 має бути:
	а) 8 : 1;	б) 4 : 1;		б) 10 : 1;	в) 7 : 1.
150.	Склад білкового буфера:
	а) PtCOOH + PtCOOK;			б) PtCOOH + PtCONH2;
	в) PtCOOH + (PtCOO)2Ca.;			г) PtCOOH + ) PtCOOСH3.
151.	Склад гемоглобінового буфера:

а) HHb + KHbО2; б) HHb + KHb; в) HHb + NaHbО2; г) HHb + Са(Hb)2.

152.Склад буферних систем оснόвного типу: а) сильна кислота та слабка основа;

б) слабка основа та її сіль, що утворена сильною кислотою; в) сильна кислота та її сіль, що утворена сильною основою; г) слабка основа та її сіль, що утворена слабкою кислотою.

153.Склад аміачного буфера:

а) NH4OH + NH4Cl;

б) NH4OH + HCl; в) NH4NO3 + HNO3;

г) (NH4)2SO4 + NH4Cl.

154.

Основне рівняння буферних систем кислотного типу:

[ñîë³ ]

а) [H

+

] = К∂

[кислоти]

é

+ ù

[ кислоти]

в) [H

+

]

[солі]

;

б) ë

Н û =

[ солі]

;

= Ê∂

.

[кислоти ]

г) [H + ] = Ê∂

[основи ]

.

[кислоти

]

155.

Рівняння обчислення рН гідрогенкарбонатного буферу:

а) рН = рК + lg

[H 2CO3 ]

; б) рН = рК −lg

[NaHCO3

]

;

[NaHCO

]

[H

CO ]

3

2

3

в) рН = рК −lg

[H 2CO3 ]

;

г) рН = рК −lg

[Na2CO3

]

;

[NaHCO3 ]

[H 2CO3 ]

156.

Формула обчислення рН фосфатного буферу:

1

а) рН = рК -lg [[ NaH2 PO4 ]] ;

Na2 HPO4

в) рН = рК -lg [[ Na2 HPO4 ]] .

NaH2 PO4

б) рН = рК + lg [[ NaH2 PO4 ]] ;

Na2 HPO4

г) рН = рК -lg [Na[ 2 HPO]4 ] .

H3 PO4

157. Основне рівняння буферних систем оснόвного типу

а) [OH − ] = K∂	[кислоти]			;	б) [ÎÍ − ] = Ê∂	[основи	]	;
		[основи]
						[кислоти	]
в) [ОН − ] = К∂		[солі]			г) [ОН − ] = К∂	[основи]
			;			[солі]
		[основи]

158. Рівняння Гендерсона – Гассельбаха для буферних систем оснόвного типу:

а) рОН	= − рК − lg	[основи]		;	б)	рОН = рК − lg			[основи]		;
		[солі]							[солі]
		[ñîë³ ]						[кислоти		]
в) ðÎÍ	= ðÊ − lg			;	г)	ðÎÍ	= ðÊ − lg				.
		[основи ]							[основи	]

159.рН буферних систем залежить від:

а) величини КД та співвідношення компонентів; б) величини КД та

добутку компонентів;	в) величини КД та суми компонентів
г) величини КД та рН.
160. Яка із буферних систем міститься в крові:
а) CH3COOH	б) R ¾COOH	в) NH4OH
СH3COONa	ç	NH4 NO3
г) NH4OH + NH4Cl.	NH2

Буферна ємкість

161.Буферна ємкість – це кількість моль екв. сильної кислоти або лугу, яку необхідно додати до:

а) 1мл буферної системи, щоб змінити рН на 1; б) 10л буферної системи, щоб змінити рН на 1; в) 1л буферної системи, щоб змінити рН на 1; г) 1л буферної системи, щоб змінити рН до 7.

162.Буферна ємкість – це кількість моль екв. сильної кислоти або лугу, яку необхідно додати до 1л буферної системи, щоб змінити рН на:

а) 2;	б) 1;	в) 10; г) 7.
163. Метод аналізу для практичного визначення буферної ємкості:
а) електрометричний;		б) титриметричний;	в) осмометричний;
г) кріометричний.

164.Формула обчислення буферної ємкості за кислотою:

1

	а)	В =		С
			рН0	− рН1
	г)	B =		C
			pH 2	− pH1

	;	б) В =		С	;	в) В =	С	;
			рН1	− рН0			рН
	.

165.

рН1 у формулі обчислення буферної ємкості за кислотою становить:

а) 3,1

б) 8,2;

в) 4,4;

г) 10,2.

166.

Формула обчислення буферної ємкості за лугом:

а)

В =

С

;

б) B =

C

в) B =

C

;

рН0

pH1

− pH0

pOH

− рН1

г)

B =

C

.

pOH1

− pOH 0

167.

рН1 у формулі обчислення буферної ємкості за лугом становить:

а) 3,1

б) 8,2;

в) 6,4;

г) 10,5.

168.Буферна ємкість залежить від :

а) природи та концентрації компонентів; б) від співвідношення та концентрації компонентів;

в) від реакції середовища та природи компонентів; г) від суми компонентів.

169.Буферна ємкість найбільша, якщо співвідношення концентрацій компонентів буферної системи становить:

а) 1;	б) 2;	в) 10;	г) 5.
170. Буферна ємкість крові за кислотою становить:
а) 0,02 моль/л;		б) 0,1 моль/л;	в) 0,05 моль/л; г) 0,08 моль/л.

171.Буферна ємкість крові за кислотою в порівнянні із буферною ємкістю за лугом:

а) менша;

б) більша;

в) однакова; г) дещо менша.

172.Лужний резерв крові це:

а) кількість СО2 у вигляді гідрокарбонатів в 100мл крові; б) кількість СО2 у вигляді Н2СО3 в 100мл крові; в) кількість СО2 у вигляді гідрокарбонатів в 1мл крові; г) кількість СО2 у вільному стані в 100мл крові.

173.Кислотно-лужна рівновага – це сталість в організмі людини величини:

	а) осмотичного тиску;		б) артеріального тиску;		в) рН; г) в`язкості.
174.	Ацидоз – це зміщення кислотно-лужної рівноваги у:
	а) лужну сторону; б) кислу сторону;			в) до рН 7;		г) до нуля.
175.	Алкалоз – це зміщення кислотно-лужної рівноваги				у:
	а) кислу сторону;	б) лужну сторону;		в) до нуля;		г) до рН 7.
176.	Які органи та тканини підтримують кислотно-лужну рівновагу:
	а) серце, шкіра, кістки;		б) легені, нирки, кров;
	в) легені, зубна тканина, нирки; г) м`язи, кістки, шкіра.
177.	Кров підтримує кислотно-лужну рівновагу за допомогою:
	а) дихання;	б) виділення NaHCO3;		в) нейтралізації H2CO3;

г) буферних систем.

2