9. Критериї визначення історичних типів філософії

Антична філософія

Філософія як світоглядне явище з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність раціонального освоєння дійсності на найзагальнішому рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається в різних країнах неодночасно. Філософія започаткувала себе в Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні, а трохи пізніше в Стародавній Греції і Римі. Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому, однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло назахідну цивілізацію. Індійська філософіямала епізодичний вплив на європейське мислення: в древності — вірогідно, наПіфагора, в новий час — наШопенгауера.ВСтародавньому Римібули значні філософи-письменники на зразокЦицерона,Сенеки,Лукреція Кaрa, але вони не являють руху думки вперед, всі вони повторюють греків. Поряд з римлянами, до римської філософії відносяться також греки — представники римських шкіл.

Філософія Стародавнього Сходу

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500—2000 роки до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани, Упанішади. Принципи, закладені у них, стали основою таких світоглядних систем як: брахманізм, буддизм, джайнізм, кришнаїзм. Слід зауважити, що буддизм і джайнізмофіційно не визнавали вищого авторитету Вед, однак спиралися на них. Філософські системи, які визнають авторитет Вед (самкх'я, ньяя, вайшешика, йога,міманса, веданта), називаються астіка, водночас ті, які не сприймають авторитет Вед (чарвака–локаята) — настіка. Загальна особливість давньоіндійської філософії полягає в тому, що уявлення про людину спирається на принципи етики страждань і щастя. Шлях позбавлення від страждань — правильний спосіб життя.

Середньовічна філософія

Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени(9 століття) і найбільш повно представленаФомою Аквінським(13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творамиАристотеля.Головний філософський інтерес середніх віків —арабська філософія(Аверроес,Маймонід,аль-Кінді,аль-Фарабі,Ібн Сіна) залишається в колі понять грецькоїперипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існуванняБога, розмежуваннятеологіїта філософії. Важливий диспут проуніверсалії— співвідношення загального і одиничного, суперечкареалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, зноміналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей.Концептуалісти(Абеляр,Іоанн Солсберійський) в спорі проуніверсаліївважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування врозумізагальних понять, як особливої

форми пізнання дійсності.Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства^[13] і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.

Філософія Відродження

Епоха Відродження відрізняється, в першу чергу, пробудженням допитливості розуму, що звертається до вивчення явищ природи, по-друге — знайомством зі справжніми творами грецьких мислителів, по-третє — реакцією проти церковного гніту. Думка, методично не підготовлена до розв'язання питань, що вимагають точності експериментальногодослідження, втрачається у фантастичних образах і створює низкупсевдонаук—алхімія,магія,хіромантія, які тільки наприкінці ΧVII століття втрачають ґрунт, коли в кінці XVI століття починають торжествувати істинні принципизнання. Філософське мислення цього періоду єантропоцентричним, в центрі його уваги була людина, тоді якантичністьзосереджувала увагу на природно - космічному житті, а всередні вікина ідеїспасіння. Саме людина в епохуВідродженняусвідомлюється не носієм гріховності, а як вища цінність іонтологічнареальність.

Філософія Нового часу

У 16-17 століттях філософія інтенсивно розвивалася поза межами університетів, звільнившись від тісних рамок схоластики і зв'язку з теологією. Томас Гоббс, на якого найбільший вплив малиПлатоніАристотель, сам здійснив грандіозний вплив на подальшуполітичну філософію.

У теорії пізнаннядля філософії Нового часу характерне протистоянняраціоналізмутаемпіризму. Раціоналізм, найвизначнішими прихильниками якого булиБенедикт Спіноза,Рене Декарт,Готфрід Лейбніц, притримується думки про те, що основою для пізнання єрозум,логічне мислення. Емпіризм, представлений у ці часиФренсісом Беконом,Джоржем Берклі,Томасом Гоббсом,Джоном Локком,Девідом Г'юмом, вважає, що джерелом будь-якого знання є передусімдосвід.