Література

1. Антисуржик.// За ред. О.Сербенської.-Львів.,1994.-С.36; С.65.

2. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови.-К.,1993.

Тема 4. Навчальна мовленнєва діяльність

1. Структура мовленнєвих дій.

2. Вимоги до різних видів мовленнєвої діяльності.

Література

1. Капинос В.И. и др. Развитие речи: теория и практика обучения: 5-7 кл. - М., 1991.

2. Мельничайко В.Я. та ін. Удосконалення змісту и методів навчання української мови. - К.,1982.

3. Мельничайко В.Я. Творчі роботи на уроках української мови.- К., 1984.

4. Практикум по развитию речи//Под ред. Г.Г.Городиловой и А.Г.Хмар?.- Л.,1988.

Короткий зміст теми

1. Будь-яка діяльність містить у собі певну систему дій. Кожна дія, крім мети, має свій операційний склад, тобто складається з операцій (способів здійснення дій). Хід операцій залежить від умов спілкування. Структуратусих мовленнєвих дій однакова, вона складається з чотирьох фаз: орієнтування, планування, реалізації і контролю.

Перша фаза - орієнтування - передбачає визначення для себе місця, ролі висловлювання в діяльності спілкування, а також його форми (усної чи писемної, монологічної чи діалогічної), стилю висловлювання.

Друга фаза - планування - полягає у виборі змісту, доборі матеріалу, його систематизації, побудові висловлювання за попередньо складеним планом .

Третя фаза - перехід від програми до її реалізації. Для неї характерні операції вибору слів, відбору і зіставлення синтаксичних варіантів, відбору мовних засобів, які адекватно передають предмет мовлення, розкривають тему й основну думку, відповідно до умов і завдань спілкування.

Четверта фаза - фаза контролю - складається із зіставлення результатів мовленнєвої дії і завдання спілкування.

Навчальна мовленнєва діяльність передбачає розвиток мовлення людини. Зміст роботи з розвитку мовлення складається з питань про:

- створення звязного висловлювання, послідовно, з належною повнотою висвітлюючи тему;

- надання викладові структурної чіткості і композиційної виразності;

- використання засобів звзку між реченнями в тексті;

- семантику і структуру звязного висловлювання;

- комунікативне призначення мовлення;

- два обєкти, присвячені структурі тексту, - абзац і складне синтаксичне ціле.

2. Основними вимогами до побудови висловлювання в усному чи письмовому вигляді є такі:

- мовець повинен говорити або писати на задану тему;

- добирати найістотніші факти і відомості про розкриття теми та основної ідеї висловлювання;

- викладати матеріал логічно й послідовно (встановлювати причинно-наслідкові звязки між фактами і явищами, робити необхідні узагальнення і висновки);

- правильно використовувати мовні засоби для оформлення висловлювання;

- будувати висловлювання у певному стилі (розмовному, науковому, публіцистичному) залежно від мети та ситуації спілкування (на уроці, зборах, у поході тощо);

- відповідати чітко, дотримуючись логічних наголосів, пауз і правильної інтонації;

- акуратно оформляти будь-які письмові ви-словлювання, дотримуватись орфографічних та пунктуаційних норм.

Грамотно оформленим слід вважати висловлювання, в якому дотримуються правил: 1) вимови й наголосу; 2) уживання слів відповідно до їх значення й особливостей використання в різних стилях мови; 3) утворення і зміни слів, словосполучень і речень відповідно до умов граматики; 4) орфографії і пунктуації.

У читанні є чисто технічний бік і творчий. Читання повинно бути правильним, свідомим, виразним і швидким. Ці риси набуваються з допомогою тренувального читання. Вони необхідні для отримування інформації з текстів наукового чи ділового стилів, а також для читання з метою досягнення естетичної насолоди, розваги, відпочинку.

Уміння слухати - одне із найскладніших комунікативних умінь, що безпосередньо стосується культури спілкування.

Співрозмовник, який перебуває у ролі слухача, повинен уміти: 1) уважно вислуховувати партнера, не перебиваючи його, не вставляючи недоречних зауважень, вибираючи з мовлення потрібну інформацію і не перетворюючи слухання у власне говоріння; 2) слухати доброзичливо, з повагою й терпеливістю; 3) зберігати прийняту дистанцію між собою і партнером; 4) дати співрозмовникові можливість проявити себе у мовленні, підкреслювати зацікавленість до його слів мімікою, жестами, вигуками, підтверджуючи контакт уваги, розуміння. У телефонній розмові - проявляти контактний звязок численними вигуками: Ага; Угу; Так-так; А-а-а тощо; 5) вчасно оцінити висловлювання партнера, відреагувати дією чи словесно; 5) заохочувати інших говорити про себе.

Основними вимогами до монологічного мовлення є такі: 1) адресування мовлення одному чи багатьом слухачам або читачам; 2) дотримування однієї теми висловлювання, певного задуму, композиції, закінченості; 3) підготовка монологічного висловлювання заздалегідь: обдумування, складання плану, побудова самого висловлювання, удосконалення готового тексту й доведення до слухача.

Вимого до діалогічного мовлення: 1) дотримування еліптичності (використання неповних речень), клішованості (готових зворотів), фразеологічності (використання фразеологізмів), ситуативності, стилістичної диференційності; 2) застосування жестів, міміки, інтонації; 3) дотримування емоційності: уживання звертань, вигуків тощо; 4) дотримування культури спілкування: уживання форм мовленнєвого етикету.