Основні категорії семантики схеми:

предикативна ознака (ознака, що вказує на певний об’єктивно-модальний план), суб’єкт (носій предикативної ознаки), а також об’єкт. Так, наприклад, речення Син навчаєть­

ся; Ліс шумить; Дит ина грається побудовані за однією структурною схемою і об’єднуються спільним значенням «відношення між суб’єктом і його ознакою — дією чи процесним станом». У реченнях Світає; Смеркає; Вечоріє; Не спиться спільна семантика структурної схеми — «наявність дії». Такі абстраговані значення репрезентують мовну семантику речень, що будуються за певним зразком, і називаються семантикою структурної схеми речення..

За структурними ознаками речення поділяються на прості й складні. Просте речення містить у собі одну предикативну одиницю. Складне речення характеризується наявністю двох або кількох предикативних одиниць, що становлять смислову, граматичну та інтонаційну єдність. Кожна частина складного речення має свої граматичні центри. Двоскладне речення має два граматичні центри – підмет і присудок (або групу підмета і групу присудка). Односкладне речення має один граматичний центр, тобто один головний член (поширений або непоширений), співвідносний або з підметом, або з присудком. Другорядні члени речення групуються навколо головних членів. Підмет разом із залежними від нього другорядними членами становить групу (або склад) підмета і відповідно присудок – групу (або склад) присудка. Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів – підмета і присудка (односкладне – з єдиного головного члена). Поширеним називається речення, в якому, поряд з головними (головним), є другорядні члени. Повним називається речення, в якому наявні всі члени, необхідні для даної структури. Речення, в якому немає формально необхідного головного або другорядного члена, що легко виявляється з контексту або підказується обстановкою мовлення, називається неповним, наприклад: На широкій лаві – сивовусий кобзар з бандурою.

15. Двоскладні речення. Головні і другорядні члени речення.

Залежно від того, як виражено синтаксичний центр — двома чи одним головним членом, розрізняють прості речення двоскладні ( Ой із-за гори та буйний вітер віє. — Нар. творчість) і односкладні (Прохолодою повіяло з лісу. — М. Стельмах). Найпоширенішими в українській мові є двоскладні речення. У двоскладному реченні є або обов’язково повинні бути обидва головні члени — і підмет, і присудок: Це дуже тяжко (присудок) — написати (підмет) пісню (Д.Павличко). У ньому якийсь головний член може бути пропущений, але він легко відновлюється з контексту або ситуації. Якщо ж у реченні нема присудка і він нібито не потрібний, але є якась обставина, то таке речення теж двоскладне: обставина завжди стосується присудка — навіть якщо його не названо. Наприклад, речення Над степом — небо (Ю.Мушкетик) — двоскладне: у ньому пропущено присудок розкинулося, який сам собою розуміється. У двоскладному реченні підмет і залежні від нього слова становлять групу підмета; присудок і залежні від нього слова становлять групу присудка.

Другорядні члени речення

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені (Наче зачарований стояв ліс) і неузгоджені (Команда Петренка знову виграла) Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини), неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Одним із різновидів означення є прикладка (означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я").

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби). Додатки бувають прямі (Він задивився на море) і непрямі (Вчитель викликав Опанасенка). Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко). Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії. Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника:Веселкою моя надія грала (Леся Українка).