Стаття 20. Система виборчих комісій

1. Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, становлять:

1) Центральна виборча комісія;

2) територіальні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

Стаття 31. Порядок складання загальних списків виборців

1. Для підготовки та проведення голосування виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 жовтня року, який передує року проведення чергових виборів народних депутатів України, складають загальні списки виборців, які проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті, на підставі відомостей про місце їх проживання, за формою, встановленою Центральною виборчою комісією.

Стаття 36. Фінансування виборів депутатів

1. Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів партій (блоків), кандидатів у депутати від яких зареєстровано Центральною виборчою комісією.

2. Обсяг коштів для підготовки і проведення виборів депутатів за поданням Центральної виборчої комісії передбачається окремим рядком у законі про Державний бюджет України.

08. Поняття виборів та їх місце в демократичній державі.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Вибори – передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом таємного голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Демократія є однією із найважливіших форм організації влади. Складовими демократії є: 1) народовладдя, верховенство народу як джерела влади; 2) рівноправність громадян, яка характеризується обсягом прав і свобод кожної людини; 3) свобода особистості.

Народовладдя (гр. demos – народ, kratos – влада) – це влада, що здійснюється народом в інтересах народу.

Основні риси народовладдя:

1) наявність у державі представницьких органів державної влади та місцевого управління (самоврядування) різних рівнів, що формуються шляхом обрання;

2) рівність громадян перед законом, та наявність у них активного(право обирати з 18 років) та пасивного (право бути обраним) виборчого права (Пасивне виборче право (право бути обраним) настає в Україні для кандидатів у депутати до місцевих рад з 18 років, до ВРУ – з 21 року, на посаду Президента України – з 35 років);

3) діючі закони єдині і рівні для всіх;

4) здатність громадян безпосередньо приймати рішення (референдум);

5) підзвітність та підконтрольність органів влади, що обираються виборцями;

6) наявність справедливого незалежного суду.

Складовими поняття “народовладдя” є народ (сукупність індивідів, що мають певні права щодо державної влади) та влада. Міра співвідношення цих складових і визначає реальність влади народу. Свою владу у державі народ може реалізовувати шляхомбезпосередньої (прямої) і представницької (непрямої) демократії.

Представницька демократія – це вираження волі громадян через обраних ними представників до органів державної влади та місцевого управління (самоврядування). Так, представниками волі громадян є всенародно обраний президент, парламент, ради (муніципалітети) різних рівнів та інші представницькі органи. Від їхнього імені ці органи здійснюють свої повноваження та діяльність. Тобто громадяни делегують їм свої повноваження і можуть впливати на них. Це можуть бути накази виборців, відкликання депутата чи президента.

Безпосередня демократія – це пряме волевиявлення народу, що здійснюється шляхом референдумів, виборів, зборів, мітингів, сходів тощо.

Найпоширенішою формою прямого народовлад­дя є вибори, які, на відміну від інших його форм — ре­ферендумів, плебісцитів, постійно і періодично застосо­вуються у більшості країн світу. Шляхом виборів фор­муються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

Демократичні країни відрізняються від авторитарних тим що тут вибори мають конкретні функції:

1 Артикуляція і представництво різних інтересів населення- вибори дозволяють перетворити інтереси в конкретні рішення.

2 контроль за інститутами влади

3 ітерація різних думок і формування загальної і політ волі.

4 легітимація і стабілізація Пол. сист. І конкретних інститутів влади.

5 розширення комунікацій відносин представництва між інститутами влади і громадянами.

6 переведення Пол кофліктів в русло їх істинного,мирного врегулювання

7 мобілізація виборчого корпусу на вирішення  актуал. Сусп задач.

8 політична соціалізація населення

9 рекрутування Пол еліти ( нову)

10 конституювання ефективної опозиції.

11 генерування оновлення суспільства

Три основні завдання виборів :

1 забезпечення представництва сусп інтересів;

2 формування ефективного уряду

3 забезпечення представництва основних соц груп.

21. Система альтернативного голосування.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Способом, яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже у першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне або абсолютне голосування), за якого виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Таке голосування та бюлетень, який використовується при цьому, інколи називають ординальним (на відміну від категоричного голосування, за якого виборець має право обрати лише одну партію чи одного кандидата з числа тих, що претендують на певну посаду). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку (жоден з кандидатів не став першою перевагою для більш ніж 50 % виборців), то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку. Отримані ним голоси передаються кандидатам, виділеним відповідними виборцями в якості других переваг. Цей перерозподіл голосів у відповідності з альтернативними перевагами продовжується доти, поки один з кандидатів не набере абсолютної більшості голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників (нижньої палати австралійського парламенту).

22. Система обмеженого голосування.

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Систему, яка застосовувалася у період з 1867 р. по 1885 р. на парламентських виборах у деяких округах Великобританії інколи називають системою обмеженого голосу : за цією системою кожен виборець в умовах багатомандатного округу має голосів на одиницю менше від кількості мандатів, що приходяться на даний округ. Тоді виборці мали по два та по три голоси відповідно у три - та чотиримандатних округах. Мета впровадження цієї системи полягала у забезпеченні представництва меншості, але при цьому передбачалося, що відповідні партії не виставлятимуть кандидатів більше, ніж число голосів у кожного виборця. В цьому разі голоси прихильників кожної такої партії не розпорошувались, і підтримка 40 % виборців забезпечувала її представництво у тримандатному округу.

26. Поняття "напівпропорційна система".

Категорія: Електоральна політологія (коротко).

Опубліковано: Неділя, 21 січня 2007, 00:00

Напівпропорційні або передпропорційні (передувала пропорційній системі)- системи за якими вибори відбуваються в багатомандатних округах , але переможці визначаються за принципом більшості(мажоритаризму).

- Система обмеженого голосування-виборцям надається на 1 голос менше ніж мандатів, які в ньому розподіляються(в межах округу).Була запропонована в 1793р. Французьким математиком - Кондерсом. Сьогодні в Іспанії для виборів сенаторів (більшість округів чотирьох мандатні ,а виборці отримують 3 голоси)

Введення багатомандатних округів потрібно тоді, коли необхідно представництво опозиції.

- Система голосу ,що не передається. Застосовувався в 1902р. в Японії, зараз на Тайвані. Запропонована у 1793р. Кондерсом  для  підбору присяжних.

- Система кумулятивного голосування (кумулятивний - накопичу вальний) -виборець отримує  стільки ж  голосів  скільки й мандатів розподіляється в окрузі , але сам виборець вирішує якому кандидату і скільки віддати голосів.

Поч..-20ст. –Південно-африканський Союз . На сьогоднішній день такою системою користуються в Баварії.

Система балів - схожа на альтернативну систему - виставлення рейтингу, але місця розподіляються внаслідок визначення , яку суму балів набрав кожний з кандидатів. В Норвегії –для того , щоб визначити рейтинг в партійному списку