Функції’наголосу

Наголос має фонологічне значення. Він виконує конститутивну, ідентифікацій­ ну, синтагматичну, стилістичну, диференційну та парадигматичну (словорозріз- нювальну і форморозрізнювальну) функції. Основною функцією словесного наголосу є конститутивна, тобто фонетичне об’єднання звуків у слово: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені. 71 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА Під наголосом голосні звуки чуються чітко і виразно, поза наголосом деякі з змінюють свою кількість і якість. Кожне повнозначне слово, як відомо, маг РПл • • і • V постійне наголошування, тобто наголос є індивідуальною (зовнішньою) ознакою слова і його форм. Якщо деякі слова навіть і функціонують у літературному мовленні І дублетним акцентуванням, то один із цих наголосів є основним , більш уживаним (у словниках він ставиться на першому місці), а другий — п ар ал ел ьн и м , допустимим Службові слова (інколи й деякі самостійні, наприклад, односкладові займенники т і ін.) у потоці мовлення не наголошуються, а передають, як правило, свій наголос повнозначному слову. Наголос — спосіб вимови слова, важливий засіб створення фонетичної цілісності фонетичної єдності слова. Цю функцію наголос виконує незалежно від того, фіксу­ ється він на будь-якому складі, на будь-якій морфемі, чи ні, рухомий він чи нерухомий. Конститутивна функція покладена в основу всіх інших функцій словесного наголосу. Парадигматична функція притаманна слову як елементу системи мови. Вона ха­ рактеризує окремі слова і класи слів щодо їх протиставлення одне одному. Пара- днгметичний аспект є і в конститутивній функції. Він виявляється у протиставленні наголошених повнозначних слів, самостійних у акцентному відношенні, ненаголоше- ним службовим, що підпорядковуються з погляду акцентної організації сусіднім самостійним словам. У мовах з різномісцевим наголосом, відповідно, і українській також, наголос у повнозначних словах є прикметою окремого слова чи класу слів і виконує таким чином словорозпізнавальну функцію. Це досить важлива функція словесного на­ голосу. завдяки якій наголос служить одним із формальних засобів системної орга­ нізації лексики. Наприклад, різномісцевий наголос служить засобом розмежування слів з однаковим фонемним складом і виконує смислорозрізнювальну функцію: мука - мука, атлас — атлас і форморозрізнювальну: води — води; викликат и — викликати. Синтагматична функція — це та функція, яка завжди наявна в мовленнєвому лан­ цюжку. До синтагматичної функції словесного наголосу можна віднести і слово- вядільну. Слововидільну функцію виконує наголос повнозначних слів. Однак, оскільки службові слова щодо акцентної організації приєднуються до повнозначних, то наго­ лос виділяє не саме повнозначне слово, а фонетичне слово (повнозначне слово з енклітиками та проклітиками). В українській мові, як і в інших східнослов’янських, наголос може бути пред­ метом вивчення і фонетики, і морфології. З фонетичного погляду він падає на якийсь певний склад слова, з морфологічного — на морфему, тобто це означає, що в структурі певної морфеми цього слова (словоформи) є наголошений склад. При характеристиці акцентуаційних особливостей частин мови вживаються терміни: кореневий (накоре- невий), префіксальний, суфіксальний і флективний наголос, а при акцентуаційному аналізі словоформ повнозначних (відмінюваних) частин мови — такі терміни, як наосндвний і флективний наголос. Якщо за допомогою наголошування розрізняється і лексичне, і граматичне зна­ чення слів, що збігаються за своїм фонемним складом, то в таких випадках наголос виконує семантико-граматичну функцію. Це здебільшого буває тоді, коли графемно ідентичні слова належать до різних морфологічних класів: ліукіі — муки, замок - замок, атлас — атлас, туга — туга, права — права. У фразі, отже, значеннєва, граматична та семантико-граматнчна диференціація фонемно однакових слів здійснюється за допомогою не тільки контексту, а й наголосу. Ось чому й у контексті роль наголосу завжди є значною, часом навіть провідною у вираженні думки і забезпеченні комунікації. Тим більше, що інколи можливі конст­ рукції, які спричиняються до двозначності у фразі. Наприклад, у реченнях: Чи бачачи ви такий замок?; Я не бачив цього кулика; Як.мені набридло це варення незрозуміло, з якою семантикою вжито слова замок (фортеця чи пристрій для замикання), кулик (снопик чи птах), варення (процес чи продукт). Тому в таких випадках відповідні слова спеціально позначаються наголосами. Словесний наголос виконує ще й стилістичну функцію, коли він, будучи по­ ставлений автором у тексті, несе певне функціонально-стилістичне навантаження. При цьому слово з цим наголосом (а він буває, як правило, змінений, деякою мірою незвичний) набуває якогось стилістичного забарвлення. Ось, приміром, яку функцію виконує поставлений письменником наголос у реченні — Ах. А й забула, що ви тут головний спец… знавець, — навмисне поставила наголос на «я», щоб показати, що вжила обрубане слово (П. Загребельний). Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв’язку із словозміною і словотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталою систе­ мою і яскраво вираженими закономірностями. Нормативне наголошування є необ­ хідною ознакою культурного й грамотного мовлення (За В. Винницьким).

1) Різновид наголосу, виділення складу в слові посиленням артикуляції, збільшенням тривалості та зміною висоти голосового тону. У фонетичному плані розрізняють С. н.: за силою видихування — силовий (динамічний, експіраторний, або видиховий), за висотою тону — музикальний (музичний, мелодичний, тонічний, або тоновий), за тривалістю звука — кількісний (довготний, або квантитативний). У морфологіч. плані залежно від фіксації на якомусь складі слова розрізняють С. н. постійний (зв'язаний, стійкий, або фіксований) і вільний (нефіксований), а за можливістю переходу з одного складу на інший — сталий (нерухомий) і рухомий. У багатоскладових, передусім у складних словах, крім головного наголосу, є ще й побічний, другорядний (правобережний). У фонологічному плані С. н. виконує змісто- й форморозрізнювальну (замок — замок, руки — руки), кульмінативну (забезпечує єдність слова) та ін. функції. 2) Знак, яким передають С. н. на письмі

Т С. Міщений.