§ 4. Висновок експерта та його оцінка

Висновок експерта має відповідати вимогам КПК, тобто бути про­цесуальним документом, що містить систему доказів для завершення справи, порушеної правоохоронними органами. Для попередньої оцін­ки змісту і якості висновку експерта та з метою одержання роз'яснення чи доповнення висновку слідчий, керуючись ст. 201 КПК, має право допитати експерта.

Достовірні дані, які наводяться у висновку експерта, повинні мати значення доказу згідно з КПК. Це означає, що правоохоронні органи під час вирішення справи розглядають серед усіх доказів також висно­вок експерта. У зв'язку з цим до нього ставиться низка правових вимог, а саме: його відповідність процесуальним нормам, об'єктивність, по­внота, наукова обґрунтованість, логічність і послідовність викладу, конкретність, додержання чинних державних стандартів та стилістики ділових документів. Відповідність висновку експерта зазначеним ви­могам встановлює слідчий.

Висновки експерта відповідають процесуальним нормам, якщо, по-перше, додержані процесуальні норми під час проведення експер­тизи; по-друге, якщо висновок складено відповідно до статей 75, 200 КПК або ст. 66 ЦПК. Порушення цих нормативних вимог часто при­зводить до повторних експертиз і навіть скасування відповідних рішень слідчих органів та судів вищими інстанціями.

У вступній частині висновку експерта зазначаються: — наймену­вання документа («Висновок»), його номер, за наявності відповідних підстав — характер експертизи (чи є вона додатковою, повторною, комісійною або комплексною), вид (назва) експертизи, за якою справою (кримінальною, цивільною, господарською, номер справи) вона про­водиться; дата складання висновку; дата надходження постанови (ухвали), об'єктів і матеріалів справи до експертної установи (її на­йменування), експерта (його ім'я, по батькові); найменування і дата складання документа, на підставі якого виконується експертиза (постанова, ухвала), та найменування особи (посада, прізвище, ініціали) або органу, яка призначила експертизу; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, та зразків (у разі надходження); відомості про надані матеріали справи (у тому числі вид (назва) матеріалів (документів) та кількість аркушів); перелік питань (дослівно у формулюванні поста­нови чи ухвали), які винесено на вирішення експертизи; питання, які вирішуються експертом у порядку експертної ініціативи; дані про екс­перта (експертів): посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, прізвище, ім'я та по батькові, освіта, експертна спеціаль­ність, стаж експертної роботи, номер свідоцтва про присвоєння квалі­фікації судового експерта; попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК (у необхідних випадках за відмову від надання висновку за ст. 385 КК); відомості про процесуальні підстави та осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальний статус); нормативні акти та література, які використовувались експер­том при вирішенні поставлених питань, із зазначенням відповідно їх дати, номера прийняття, редакції та бібліографічних даних.

У разі здійснення повторної чи додаткової експертизи у вступній частині наводяться також відомості про первинні експертизи: ким і де проведені, номер і дата висновку, висновки за питаннями, внесеними на повторний розгляд, підстави для призначення нової експертизи.

У разі проведення комплексної та комісійної експертиз у вступній частині висновку вказується прізвище провідного експерта та відо­бражується підготовчий етап експертизи. Якщо експертизу здійсню­ють декілька експертних установ, усі вони зазначаються у вступній частині.

Якщо комплексній експертизі передувало проведення окремих екс­пертиз, результати яких мають значення для вирішення загального питання, у вступній частині наводяться дані про ці експертизи.

У дослідницькій частині висновку експерта описуються процес дослідження та його результати, а також наводиться обґрунтування висновків з поставлених питань.

Дослідницька частина повинна включати: відомості про стан об'єктів дослідження, застосовані методи (методики) дослідження, їх реєстраційний номер, умови їх використання; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них; експертну оцінку результатів дослідження.

У дослідницькій частині висновку експерта при проведенні по­вторної експертизи вказуються причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.

У заключній частині викладаються висновки дослідження у ви­гляді відповідей на поставлені питання в послідовності, визначеної у вступній частині.

На кожне з поставлених питань має бути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити.

У разі, якщо заключний висновок неможливо сформулювати у стислій формі, допускається посилання на результати досліджень, ви­кладених у дослідницькій частині.

Висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експерт­ної установи і підписується експертом (експертами), який проводив дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків.

Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми та ін., вони також підписуються експертом (експерта­ми); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи.

У висновку експертів при проведенні комплексної експертизи до­датково зазначаються:

• дані про інші експертизи, якщо їх результати використовувалися для вирішення питань, поставлених перед комплексною експертизою;

• дослідження, які проводились окремими експертами, описують­ся у відповідних розділах дослідницької частини із зазначенням пріз­вищ експертів;

• узагальнення та оцінка результатів досліджень фіксуються у синтезуючому розділі дослідницької частини висновку експертів.

Спільний висновок комісії експертів підписується експертами, які брали участь у сукупному оцінюванні результатів усіх досліджень і дійшли згоди.

У разі, якщо згоди між ними не було досягнуто, складаються де­кілька висновків експертів (за кількістю точок зору) або один, у якому вступна і дослідницька частини підписуються всіма експертами, а за­ключна — окремими, під відповідними висновками або згідно з про­веденими ними дослідженнями.

Предмети та документи, що були об'єктами експертного досліджен­ня, підлягають поверненню особі (органу), яка призначила експертизу,

6 Судова бухгалтерія 161

(постанова, ухвала), та найменування особи (посада, прізвище, ініціали) або органу, яка призначила експертизу; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, та зразків (у разі надходження); відомості про надані матеріали справи (у тому числі вид (назва) матеріалів (документів) та кількість аркушів); перелік питань (дослівно у формулюванні поста­нови чи ухвали), які винесено на вирішення експертизи; питання, які вирішуються експертом у порядку експертної ініціативи; дані про екс­перта (експертів): посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, прізвище, ім'я та по батькові, освіта, експертна спеціаль­ність, стаж експертної роботи, номер свідоцтва про присвоєння квалі­фікації судового експерта; попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК (у необхідних випадках за відмову від надання висновку за ст. 385 КК); відомості про процесуальні підстави та осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальний статус); нормативні акти та література, які використовувались експер­том при вирішенні поставлених питань, із зазначенням відповідно їх дати, номера прийняття, редакції та бібліографічних даних.

У разі здійснення повторної чи додаткової експертизи у вступній частині наводяться також відомості про первинні експертизи: ким і де проведені, номер і дата висновку, висновки за питаннями, внесеними на повторний розгляд, підстави для призначення нової експертизи.

У разі проведення комплексної та комісійної експертиз у вступній частині висновку вказується прізвище провідного експерта та відо­бражується підготовчий етап експертизи. Якщо експертизу здійсню­ють декілька експертних установ, усі вони зазначаються у вступній частині.

Якщо комплексній експертизі передувало проведення окремих екс­пертиз, результати яких мають значення для вирішення загального питання, у вступній частині наводяться дані про ці експертизи.

У дослідницькій частині висновку експерта описуються процес дослідження та його результати, а також наводиться обґрунтування висновків з поставлених питань.

Дослідницька частина повинна включати: відомості про стан об'єктів дослідження, застосовані методи (методики) дослідження, їх реєстраційний номер, умови їх використання; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них; експертну оцінку результатів дослідження. 160

У дослідницькій частині висновку експерта при проведенні по­вторної експертизи вказуються причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.

У заключній частині викладаються висновки дослідження у ви­гляді відповідей на поставлені питання в послідовності, визначеної у вступній частині.

На кожне з поставлених питань має бути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити.

У разі, якщо заключний висновок неможливо сформулювати у стислій формі, допускається посилання на результати досліджень, ви­кладених у дослідницькій частині.

Висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експерт­ної установи і підписується експертом (експертами), який проводив дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків.

Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми та ін., вони також підписуються експертом (експерта­ми); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи.

У висновку експертів при проведенні комплексної експертизи до­датково зазначаються:

• дані про інші експертизи, якщо їх результати використовувалися для вирішення питань, поставлених перед комплексною експертизою;

• дослідження, які проводились окремими експертами, описують­ся у відповідних розділах дослідницької частини із зазначенням пріз­вищ експертів;

• узагальнення та оцінка результатів досліджень фіксуються у синтезуючому розділі дослідницької частини висновку експертів.

Спільний висновок комісії експертів підписується експертами, які брали участь у сукупному оцінюванні результатів усіх досліджень і дійшли згоди.

У разі, якщо згоди між ними не було досягнуто, складаються де­кілька висновків експертів (за кількістю точок зору) або один, у якому вступна і дослідницька частини підписуються всіма експертами, а за­ключна — окремими, під відповідними висновками або згідно з про­веденими ними дослідженнями.

Предмети та документи, що були об'єктами експертного досліджен­ня, підлягають поверненню особі (органу), яка призначила експертизу,

6 Судова бухгалтерія 161

разом з висновком експертизи або повідомленням про неможливість надання висновку.

Експертні дослідження, їх перебіг і результати викладаються у ви­сновку спеціаліста із зазначенням його спеціалізації.

Висновок спеціаліста складається за структурою та змістом висно­вку експерта за такими винятками: особа, яка проводить дослідження, іменується не експертом, а спеціалістом; у вступній частині висновку зазначається, хто і коли звернувся до установи чи безпосередньо до спеціаліста із замовленням про проведення дослідження; опускається запис, який стосується відповідальності особи, яка проводить дослі­дження, за надання завідомо неправдивого висновку.

Висновок експерта, який надійшов до слідчого, має бути уважно вивчений і оцінений. Слідчий, перевіряючи додержання у висновку експерта процесуальних норм, встановлює правильність посилання на нормативні акти при аргументації доказів. Оцінка доказів, по­даних у висновку експерта, ґрунтується на додержанні процесуаль­них норм, повноті і правильності питань, поставлених на вирішен­ня експертизи.

Однією з процесуальних вимог в оцінці висновку експерта є ви­користання в експертних дослідженнях достовірних матеріалів (пер­винних документів, облікових реєстрів, документів звітності).

Свідчення окремих осіб не можуть бути використані експертом як основа висновку, якщо немає відповідних первинних документів, об­лікових реєстрів, документів інвентаризації, тобто матеріалів, які могли б підтвердити та бути безперечними доказами досліджуваних фактів.

Професіоналізм і стиль висновку експерта мають бути загально­доступними для розуміння всіх учасників, причетних до розгляду певної справи. Якщо у висновку експерта застосовано зрозумілу тіль­ки для обмеженого кола спеціалістів термінологію, а стиль викладання не відповідає діловому документуванню, то за таких умов може бути призначено повторну або додаткову експертизу.

Коли експертиза визнається неповною або не досить ясною, або висновок експерта — необгрунтованим чи таким, що суперечить ма­теріалам справи або викликає сумніви в його правильності, може бути призначено повторну експертизу.

Висновок експерта для особи, яка призначила експертизу, не є обов'язковим, але незгода з ним має бути мотивована у відповідній постанові, ухвалі, вироку.

Запитання для самопідготовки

1. Охарактеризуйте нормативні акти, що регулюють призна­чення та проведення судово-економічних експертиз.

2. Укажіть, які матеріали надаються експерту-економісту при призначенні експертиз слідчим чи судом.

3. Назвіть основні методи перевірки експертом документів, наданих на експертизу.

4. Укажіть основні випадки призначення та проведення судово- економічної експертизи.

5. Які права і обов'язки експерта?

6. Охарактеризуйте документ, яким оформлюються результати експертизи.

7. Назвіть основні критерії оцінки висновку експерта- економіста.

Додатки

від 16 липня 1999 року № 996 XIV

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Відомості Верховної Ради України 1999 року, № 40, ст. 365)

Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних

вигод у майбутньому;

бухгалтерський облік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, на­копичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рі- шень;

внутрішньогосподарський (управлінський) облік — система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користу­вачів у процесі управління підприємством;

господарська операція — дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

зобов'язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди;

економічна вигода — потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів;

консолідована фінансова звітність — фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридич­ної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці;

національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку — нормативно- правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам;

облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що вико­ристовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності;

первинний документ — документ, який містить відомості про господар­ську операцію та підтверджує її здійснення;

фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів під­приємства за звітний період;

користувачі фінансової звітності (далі — користувачі) — фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі — підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

2. Частину другу статті 2 виключено

3. Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгал­терський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому за­конодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Стаття 3. Мета бухгалтерського обліку та фінансової звітності

1. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітнос­ті є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупе- редженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

2. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підпри­ємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що викорис­товують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 4. Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких осно­вних принципах:

обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформа­цію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

165

послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випад­ках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерсько­го обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійсню­ється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінан­сового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного пе­ріоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або спла­ти грошових коштів;

превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповід­но до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів під­приємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх госпо­дарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Стаття 5. Валюта бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звіт­ність у грошовій одиниці України.

Розділ II. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Стаття 6. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні

1. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою:

створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

2. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує на­ціональні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно- правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

3. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповід­но до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

4. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звіт­ності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства.

5. Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської ді­яльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповідно до вимог законодавства України.

6. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі на­ціональних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомен­дації щодо їх застосування.

Стаття 7. Методологічна рада з бухгалтерського обліку

1. Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

організації розробки та розгляду проектів національних положень (стан­дартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ве­дення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

методологічного забезпечення впровадження сучасної технології збору та обробки обліково-економічної інформації;

розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, пере­підготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

2. Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з високо­кваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організа­цій бухгалтерів та аудиторів України.

3. Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Положен­ня про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Мето­дологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад затверджу­ються Міністром фінансів України.

Розділ III. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО

ОБЛІКУ

Стаття 8. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

1. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реє­страції підприємства до його ліквідації.

2. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (поса­дової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

3. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечен­ня фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво під­приємством відповідно до законодавства та установчих документів.

4. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство само­стійно обирає форми його організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бух­галтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстро­ваного як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без ство­рення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпо­середньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

5. Підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права праців­ників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства. 168

6. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне вико­нання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгал­терського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

7. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтер­ського обліку підприємства (далі — бухгалтер):

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методоло­гічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені стро­ки фінансової звітності;

організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкоду­ванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представни­цтвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

8. Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покла­дається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Стаття 9. Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку

1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є пер­винні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних доку­ментів можуть складатися зведені облікові документи.

2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на папе­рових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і пра­вильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетично­го та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бух­галтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відпо­відних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

7. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанк­ціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання про­тягом встановленого строку.

8. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

9. Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Посадова особа підприєм­ства має право в присутності представників органів, які здійснюють вилучен­ня, зняти копії документів, що вилучаються. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 10. Інвентаризація активів і зобов'язань

1. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фі­нансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію акти­вів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджують­ся їх наявність, стан і оцінка.

2. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються влас­ником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

РОЗДІЛ IV. ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ

Стаття 11. Загальні вимоги до фінансової звітності

1. На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

• Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представ­ництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого під­приємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

• Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандарта­ми) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

• Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх за­повнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

• Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлю­ються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

• Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України.

Стаття 12. Консолідована та зведена фінансова звітність

1. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати та подавати консолі­довану фінансову звітність.

2. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів, складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управ­ління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відпо­відно у державній та комунальній власності.

3. Об'єднання підприємств крім власної звітності складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підприємств від­повідно до законодавства.

Стаття 13. Звітний період

1. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати.

Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварта­лу (року).

2. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.

3. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Стаття 14. Подання та оприлюднення фінансової звітності

1. Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колек­тивам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих до­кументів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законо­давства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

3. Відкриті акціонерні товариства, підприємства — емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступ­ного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідо­вану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюджен­ня її у вигляді окремих друкованих видань.

4. У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідацій­ний баланс та у випадках, передбачених законами, публікує його протягом 45 днів.

Стаття 15. Контроль за додержанням законодавства

про бухгалтерський облік та фінансову звітність

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2000 року.

Адміністративні штрафи, які можуть бути накладені відповідно до законів України на керівників та інших посадових осіб підприємств у зв'язку з до­пущеними методологічними помилками або арифметичними описками веден­ня бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, пов язаними із введенням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, за­стосовуються з 1 січня 2001 року. 2. Кабінету Міністрів України:

підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесен­ня змін до законів України, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом; забезпечити розроблення міністерствами та іншими центральними орга­нами виконавчої влади нормативно-правових актів, передбачених цим Зако­ном, а також перегляд і скасування їх нормативно-правових актів, що супе­речать цьому Закону.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про судову експертизу

від 25 лютого 1994 року № 4038а-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1994 року, № 28, ст. 233) (Зі змінами і доповненнями)

Витяг

Цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи судово- експертної діяльності з метою забезпечення правосуд дя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття судової експертизи

Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Стаття 2. Законодавство України про судову експертизу

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбаче­но законодавством України про судову експертизу, застосовуються правила міжнародного договору України.

Стаття 3. Принципи судово-експертної діяльності

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, не­залежності, об'єктивності і повноти дослідження.

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку

Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпе­чуються:

процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втруча­тися будь-кому в проведення судової експертизи;

існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства;

створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його ма­теріальним і соціальним забезпеченням;

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо не­правдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покла­дених на нього обов'язків;

можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

Стаття 5. Максимальне збереження об'єктів дослідження

Під час проведення судових експертиз об'єкти дослідження можуть бути пошкоджені або витрачені лише у тій мірі, в якій це необхідно для дослі­дження.

Стаття 6. Забезпечення умов праці судового експерта за місцезнаходженням об'єктів дослідження

Якщо судову експертизу необхідно провести на місці події або за місце­знаходженням об'єкта дослідження, особа або орган, який її призначив, по­винні забезпечити судовому експертові безперешкодний доступ до об'єкта дослідження і належні умови праці.

Стаття 7. Суб'єкти судово-експертної діяльності

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані уста­нови, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові екс­перти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції Укра­їни;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово- психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служ­би України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Розділ II СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ

Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфі­кацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відпо­відну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Мі­ністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

<...>

Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами

Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість.

Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством.

Стаття 12. Обов'язки судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:

1. провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;

2. на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;

3. заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Інші обов'язки судового експерта передбачаються процесуальним зако­нодавством.

176

Стаття 13. Права судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:

1. ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета су­дової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріа­лів;

2. вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

3. з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

4. подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

5. одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її ви­конання не є службовим завданням;

6. проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

Інші права судового експерта передбачаються процесуальним законодав­ством.

Стаття 14. Відповідальність судового експерта

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбачених законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Розділ III

ФІНАНСОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВО- ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 15. Фінансування судово-експертної діяльності

Проведення науково-дослідними установами судових експертиз наукових розробок з питань організації та проведення судових експертиз фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Проведення судових експертиз у кримінальних та адміністративних спра­вах державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок ко­штів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України.

Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень судово-медичними та судово-психіатричними установами здійснюється за рахунок коштів, які безпосередньо і цільовим призначенням виділяються цим експертним уста­новам з державного чи місцевого бюджету.

Витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установа­ми Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я України у цивільних і господар­ських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодав­ством.

Проведення інших експертних досліджень і обстежень державними спе­ціалізованими установами здійснюється за рахунок замовника.

Державні спеціалізовані установи, а також фахівці, що не є працівниками цих установ, зазначені у ст. 7 цього Закону, виконують інші роботи на дого­вірних засадах.

Стаття 16. Атестація судового експерта

Метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців, які залучаються до проведення судових експертиз або беруть участь у роз­робках теоретичної та методичної бази судової експертизи. Залежно від спе­ціалізації їм присвоюється кваліфікація судового експерта з правом проведен­ня певного виду експертизи.

Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які за­лучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у розроб­ленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посаді.

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної спе­ціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і квалі­фікаційний клас.

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення кваліфікацій­них класів судового експерта визначається міністерствами та іншими централь­ними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать держав­ні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

Стаття 17. Експертно-кваліфікаційні комісії

Для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфі­каційних класів створюються експертно-кваліфікаційні комісії при міністер­ствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово- експертну діяльність.

До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш досвідчені фахівці та науковці,-які мають кваліфікацію судового експерта та стаж практич­ної роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Серед них має бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового експерта або кваліфіка­ційний клас, а також фахівець з процесуальних питань судової експертизи.

Зразок висновку економічної експертизи

у кримінальній справі №

про звинувачення (прізвище, ім'я, по батькові) в злочині, передбаченому ст. Кримінального кодексу України

Експертиза розпочата

Закінчена

1. Вступна частина

Підстава для призначення експертизи (постанова слідчого, ухвала суду), який призначив експертизу, прізвище, ім'я, по батькові слідчого, дата ухвали).

Завдання для проведення експертизи.

Анкетні дані експерта (прізвище, ім'я, по батькові, посада, освіта, фах, учені ступені та звання, стаж роботи). Підпис експертів.

Експерти з постаноьою слідчого (ухвалою суду) про призначення екс­пертизи ознайомлені і попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправильного висновку, відмову чи ухилення від давання висновку і розголошення даних попереднього слідства за статтями 383, 385, 386 КК України. Відповідно до ст. 77 КПК України експертам роз'яснено їхні права і обов'язки.

Коротке викладення обставин справи з посиленням на конкретні матері­али справи (акти ревізії, документальні пояснення матеріально відповідальних осіб тощо), що обумовлюють призначення експертизи.

Питання, поставлені на вирішення бухгалтера-експерта, наводяться до­слівно згідно з постановою про призначення експертизи.

Перелік переданих експерту документів і матеріалів справи, що стосу­ються предмета судової експертизи про стан бухгалтерського обліку (акти ревізії, книги або папки з документами, реєстри бухгалтерського обліку тощо), із зазначенням кількості документів, період, за який вони досліджу­ються, в яких томах, на яких сторінках справи їх вміщено. Місце проведення експертизи, хто був присутній при її провадженні.

2. Дослідження

Порядок дослідження поставлених питань і черговість дослідження до­кументів з кожного питання визначаються експертом.

Дослідження проводиться в найбільш доцільному порядку з метою до­сягнення його повноти та лаконічності викладення.

Експерт указує, які документи досліджуються (номер тома, сторінка справи), які обставини враховувались, як оформлено документи, що виявлено за документами, на підставі яких обґрунтовано висновок.

Далі експерт-економіст описує:

• дані бухгалтерського обліку з питань, поставлених перед експерти­зою;

• методи, застосовані під час дослідження поставлених питань;

• фактичні дані, одержані експертом у процесі дослідження фактів, стан обліку і його відповідність конкретним нормативним актам.

Наводяться використані докази з інших джерел: висновки інших експер­тиз, свідчення звинувачених, показання свідків.

3. Висновок

Наводяться відповіді експерта на кожне запитання з викладенням даних про потерпіле підприємство, розмір збитків, стан обліку за період, що вивчав експерт.

Висновок підписується експертом який проводив дослідження. Підпис експерта засвідчується відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків.

иіііи ній і» Нормативно-правові акти

та література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради Украї­ни. — 1999. — № 33. — Ст. 365.

2. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1994. — № 28. — Ст. 232.

3. Закон України «Про державну контрольно ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993, —IV 13, —Ст. 110.

4. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1995. — № 9. — Ст. 56.

5. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. — 1993. — № 23. — Ст. 243.

6. Положення про документальне забезпечення запису в бухгалтер­ському обліку: затв. Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 [Текст] // Бюл. нормат. актів України. —1995. — № 11. — С.40.

7. Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87 [Текст] // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 25.

8. Кримінально-процесуальний кодекс України [Текст]. — К., 1984 (статті 66,75-77,196-203, 310-313).

9. Цивільно-процесуальний кодекс України [Текст]. — К., 1988 (статті 19, 57-61, 175, 177, 190).

10. Атанесян, Г. А. Судебная бухгалтер™ [Текст] / Г. А. Атанесян, С. П. Голубятников. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 349.

11. Арзуманян, Т. М. Бухгалтерская зкспертиза при расследовании и судебном разбирательстве уголовньїх дел [Текст] / Т. М. Арзуманян, В. Г. Танасевич. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 117.

12. Глібко, В. М. Судова бухгалтерія : підручник [Текст] / В. М. Гліб- ко, О. П. Бущан. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 223.

13. Матюшенко, М. О. Судово-економічна експертиза [Текст] / М. О. Матюшенко. — X. : Константа, 1996. — С. 56.

14. Сергеев, Л. А. Ревизия при расследовании преступлений [Текст] / Л. А. Сергеев. — М. : Юрид. лит., 1969. — С. 99.

15. Матусовский, Г. А. Зкономические преступления: кримина- листический анализ [Текст] / Г. А. Матусовский. — Харьков : Консум, 1999.

Предметний покажчик

А

Аванс 103 Актив 31 Акредитив 99 Акт 167

Активні рахунки 35 Амортизація Амортизація основних засобів 67 Акцептна форма розрахунків 101

Б

Бухгалтерський облік 10 бухгалтер 11

Бухгалтерія 12 Бухгалтерський рахунок 34 Бухгалтерський баланс 31 Бухгалтерські документи 42 Бланки суворої звітності 49

Зміни в балансі 33

Здійснення розрахунків чеками 90

І

Інвентаризація 55 Інвентарізаційний опис 57 Інвентарні картки 66 Інвентарний номер 66

К

Клопотання експерта 180 Кореспонденція рахунків 37 Кредиторська заборгованість 104

В

Відомість 94

Вимірники в бухгалтерському обліці 18 Відомість порівняльна 58

Л

Ліміт каси 93 Лімітно-забірні карти 72 Ліквідація основних засобів 68

Г

Грошовий вимірник 18 Головний бухгалтер 11 Готова продукція 86

д

Дебет 34 Дебітори 100

Дебіторська заборгованість 103 Документація 45

Е

Економіст 177 Економічний аналіз 107 Експертиза 172 Економічна експертиза 176 Експерт 180 Експерна установа 177

З

Збитки 58

Збалансові рахунки 41

О

Оборотні засоби 25

Обробка документів 47

Організація бухгалтерського обліку 11

Основна заробітна плата 75

Основні засоби 23

Об'єкти судової бухгалтерії 15

Облікові регістри 47

Основне виробництво 82

Облік касових операцій 93

Облік матеріалів на складі 70

П

Пасив 31

Пасивні рахунки 35 Первинні документи 42 Первісна вартість основних засобів 64 Предмет бухгалтерського обліку 31 План рахунків бухгалтерського

обліку 41 Платіжне доручення 96 Платіжна вимога (доручення) 97

Поточний контроль 128 Проведення експертизи 172 Подвійний запис 37

Т

Тара 69

Трудовий вимірник 18 Продукція готова 86

Р

Рахунок 34

Розрахункова платіжна відомість 94 Реквізити документів 47

С

Сальдо 35

Синтетичні рахунки 36 Способи виправлення помилок 51 Субрахунок 38 Судова бухгалтерія 14 Собівартість продукції 82

Ф

Фонд заробітної плати 76 Фінансова операція 29 Форма бухгалтерського обліку 44

ц

Ціна 68

Цінні папери 91 Цифровий код 40

мшшішт Відомості про авторів

Глібко Василь Миколайович — кандидат юридичних наук, до­цент, заслужений працівник народної освіти України, декан заочного факультету Національної юридичної академії України імені Яросла­ва Мудрого

Бущан Олег Петрович — кандидат юридичних наук, доцент, декан Полтавського факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Зміст

СУДОВА БУХГАЛТЕРІЯ 1

Глава 2 нн^^н^ннн 16

Господарський облік та його види 16