2.2 Дослідження інтелектуальної поведінки тварин в працях вітчизняних вчених

Наука про поведінку тварин дуже плідно розвивалася і в Росії.

У середині XIX ст., На противагу поширеним тоді ідеалістичним і метафізичним теоріям, послідовно відстоював історичний підхід до вивчення живої природи видатний вчений, один з перших еволюціоністів, професор Московського університету Карл Рулье. Він стверджував, що поряд з анатомією, фізіологією і екологією, необхідно вивчати і інстинкти тварин. Першопричиною походження психічних здібностей Рулье вважав взаємодію організму із середовищем, в якій мешкає дана тварина.

Великий внесок у порівняльне вивчення природи інстинктів і розробку самої методології «біопсихологічних», за його термінологією, досліджень вніс талановитий російський біолог і зоопсихолог В. А. Вагнер. Він займався систематичним вивченням поведінки тварин різного рівня розвитку, і багато хто з його досліджень носили порівняльно-психологічний характер.

У докторській дисертації «Біологічний метод у зоопсихологии» (1902) Вагнер зробив перше зведення своїх робіт з психології тварин. Він підкреслював величезне значення зоопсихологии в пошуку шляхів еволюції психічних здібностей у тваринному світі - еволюції, яка веде в кінцевому рахунку до розуміння генезису нашого власного «Я».

Велику увагу приділяв В.А. Вагнер проблеми індивідуально-набутого поведінки, а також його ролі в життєдіяльності тварин. Згідно з традиціями свого часу, він називав таку поведінку «розумом», включаючи в це поняття результати навчання, накопичення досвіду у формі асоціацій і наслідувань.

Вагнер зазначав, що, оскільки індивідуально-придбане поведінка завжди пов'язані з біологічно важливими ситуаціями, провести межу між ним і вродженим поведінкою важко.

В. А. Вагнер повністю заперечував здатність тварин до яких би то не було проявів зачатків розуму в прямому сенсі цього слова. Він вважав, що ці явища можна цілком пояснити формуванням навичок.

Роботи Вагнера мали істотний вплив на розвиток вітчизняної науки про поведінку. Введений ним «об'єктивний біологічний метод» був сприйнятий і отримав широке застосування в роботах вітчизняних зоопсихологов.

Особливий внесок у дослідження поведінки і психіки тварин внесла М.М. Ладигіна-Котс. Вона займалася ретельним вивченням розвитку в онтогенезі ряду видів птахів, а також проявом і варіаціями основних інстинктів різних ссавців.

Ретельно проаналізувавши руху, ігри та складні дії шимпанзе і дитини, М.М. Ладигіна-Котс прийшла до висновку, що психіка дитини якісно відрізняється від психіки мавп. Відзначаючи численні риси подібності поведінки шимпанзе і людини на ранніх стадіях онтогенезу, вона вказує на ті критичні точки, з яких розвиток психіки дитини йде принципово іншими темпами і на якісно іншому рівні, ніж у шимпанзе. Незважаючи на великий ступінь подібності психіки шимпанзе з людською, за рівнем розвитку інтелекту, розуміння мови людини і оволодіння його мовою, шимпанзе все ж таки не перевищують рівня дворічної дитини.

У процесі роботи з мавпами, М.М Ладигіна-Котс була розроблена експериментальна методика «Вибір за зразком», користуючись якою, вона детально вивчила зорові сприйняття шимпанзе і встановила, що вони розрізняють всі кольори спектру і тонкі відтінки кольорів.

Центральне місце в працях М.М. Ладигіна-Котс займала проблема елементарного мислення тварин як передумови людського мислення, що дозволяє виявити і відновити передісторію його виникнення в процесі еволюції. Особлива увага приділялася особливостям сприйняття, маніпуляційної, гарматної і конструктивної діяльності приматів.

Великий внесок у розвиток науки про поведінку тварин у Росії внесли вчені-фізіологи. Серед них необхідно передусім відзначити таких корифеїв, як І.М. Сєченов, В.М. Бехтерєв, І.П. Павлов і цілий ряд його учнів.

І.М. Сєченов займався вивченням фізіології нервових процесів. Серед головних заслуг цього вченого було відкриття процесу гальмування, існуючого в нервовій системі поряд з порушенням, без якого неможливо уявити здійснення центральною нервовою системою інтегративних функцій.

У центрі наукових інтересів знаменитого російського вченого В.М. Бехтерєва стояла проблема людини. Найбільший внесок у науку склали його праці з анатомії мозку та невропатології. Він ввів поняття сочетательно, тобто фактично умовного рефлексу як придбаного властивості нервової системи, а також подання про складних органічних рефлексах, тобто інстинктах, механізм яких він також вважав чисто рефлекторним.

Одним з головних основоположників експериментального вивчення поведінки тварин в Росії був І.П. Павлов. Поведінка тварин здійснюється під ведучим впливом подразників, які несуть інформацію про середовище проживання, безпосередньо оточує їх. Система, що сприймає таку інформацію, була названа І.П. Павловим першої сигнальної системою дійсності.

Процес формування мислення людини здійснюється не тільки за допомогою першої сигнальної системи дійсності, але головним чином під впливом інформації, яку він отримує за допомогою мови. Цю систему сприйняття дійсності Павлов назвав другою сигнальною системою. За допомогою другої сигнальної системи людина має можливість отримувати всю суму знань і традицій, накопичених людством в процесі його історичного розвитку. У цьому відношенні і межі можливостей людського мислення колосально відрізняються від можливостей елементарної розумової діяльності тварин, які у своєму повсякденному житті оперують лише дуже обмеженими уявленнями про структурну організацію середовища їх проживання.

Істотний внесок у розвиток медицини, у фізіологію вегетативної нервової системи, еволюційну фізіологію і біохімію, а також у формування сучасних уявлень про закономірності становлення поведінки вніс Л.А. Орбелі. На основі спостережень і експериментів їм було зроблено висновок про існування процесу дозрівання вроджених поведінкових реакцій, що входять до видоспецифічний репертуар, які, як він спеціально підкреслював, не слід змішувати з поведінкою, придбаним в результаті життєвого досвіду.