52.Напад фашистської Німеччини на срср. Україна в планах Німеччини. Фашистський «новий порядок» в Україні.

Наказ готуватися до нападу німецький генералітет отримав у 1940 p. A 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву під номером 21 та назвою «Варіант Барбаросса» . Директива стала основним керівним документом війни проти Радянського Союзу. Відповідно до цього плану війна повинна була тривати не більше 1,5—2 місяців. Згідно з ним на радянському кордоні було зосереджено три могутні угруповання, які мали у своєму складі 5,5 млн солдатів і офіцерів, 47 тис. гармат і мінометів, 4,3 тис. танків, 5 тис. бойових літаків.

Під час підготовки до нападу на СРСР Гітлер уклав політичний і військово-економічний союз з Італією, Японією, залучив до нього Румунію, Болгарію, Угорщину, Словаччину, Хорватію, Іспанію, Фінляндію і поставив на службу німецькій воєнній машині військово-економічні ресурси захоплених країн з населенням до 300 млн осіб. Вермахт зразка 1941 р. був грізною силою з дволітнім досвідом ведення війни, але до затяжної війни проти СРСР він не був готовий. Тому німецьке командування планувало раптово завдати сильних ударів і до зими вийти на рубіж Архангельск—Волга—Астрахань.

На світанку 22 червня 1941 р. танкові й моторизовані частини фашистської армії розпочали наступ одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася німецько-радянська війна.

Український напрям, за планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого — зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах.Перший удар прийняли на себе прикордонники. Так, одинадцять днів і ночей відбивали їх атаки поблизу с. Скоморохи бійці 13-ї застави Володимир-Во-линського прикордонного загону. Героїчно билися захисники Рава-Руського, Перемишльського та інших укріплених районів на території України.

Під Уманню (серпень 1941 р.) в полон потрапили 103 тис. радянських бійців, під Києвом (вересень 1941 р.) —665 тис. осіб. У 1941 р. полонені становили 64,5% всіх втрат Південно-Західного фронту, 60,3% — Південного. Вже за перші два дні бойових дій на аеродромах та в повітрі Червона армія втратила понад дві тисячі літаків, залишившись без прикриття.

Здобувши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим, ЗО жовтня вони підійшли до Севастополя. Кровопролитними, з неймовірними жертвами з обох боків були бої за Київ (7 липня — 26 вересня 1941 p.), Одесу (5 серпня — 16 жовтня 1941 p.), Керч (30 грудня 1941 р. — 19 травня 1942 p.), Севастополь (ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 p.).

Наприкінці червня 1942 р. німецькі армії розгорнули наступ на півдні й завдали нищівних ударів військам Південно-Західного та Південного фронтів.Незважаючи на відчайдушні зусилля радянських військ (було визволено багато великих населених пунктів), 22 липня 1942 р. Червона армія залишила м. Свердловськ Луганської області. Відтоді вся Україна була окупована ворогом. Отже, попри те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; різкого зниження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.

- Чернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу союзника Німеччини - Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії нацисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії. - Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало також польські землі з центром у м. Кракові. - Чернігівська, Сумська, Харківська області та Донбас як прифронтові зони безпосередньо підкорялися німецькому військовому командуванню. - Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у місті Рівне. Він поділявся на шість округів. Рейхскомісаром України був призначений Е. Кох.

Закарпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.

. Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».

Великою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу в Німеччину. У 1941-1944 pp. 2,8 млн чоловік були вивезені зі СРСР у нацистське рабство і 2,4 млн із них були з України. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених у Німеччину), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після завершення війни. Крім цього, і на окупованих територіях була організована примусова праця населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху».

Людство ніколи не забуде і не пробачить нацистам масового знищення населення. Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села. В жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Хатинь» : сіло Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.

Голокост. Складовою частиною нацистських планів завоювання світового панування, найважливішим елементом ідеології, політики і практики нацистської Німеччини 1933-1945 pp. був антисемітизм - одна з форм національної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. На практиці він вилився в прагнення поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства здобуло назву Голокост.Убивства євреїв окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 p. і тривали понад три роки.

Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. чоловік, більшість із який були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі - у «таборах смерті» Освенцім, Майданек, Треблінка та ін.