2. Принципи державного та суспільного ладу України

За Конституцією (ст.1,2,5) основними принци­пами державного ладу є:

- суверенність та незалежність держави;

- демократизм держави;

- соціальність держави;

- принцип правової держави;

- унітарність (єдність, соборність) держави;

- республіканська форма правління.

Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і в зносинах з іншими державами.

Суверенітет держави — це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері, а також її незалежна діяльність, яка регулюється сукуп­ністю суверенних прав, що юридичне гарантують реалізацію цієї діяльності.

Суверенітет держави зовсім не означає права держави здій­снювати на міжнародній арені будь-які дії, не рахуючись з інтересами інших держав; він завжди має певною мірою обме­жений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суве­ренітету, який включав би в себе право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного сувереніте­ту" протипоказана світовому співтовариству, вона здатна при­звести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних мате­ріальних і людських втрат.

Державний суверенітет означає верховенство незалежність повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є однією з підвалин забезпечення державної власті є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ.

Характерними властивостями державного суверенітету Ук­раїни є:

- установчий характер державної влади;

- територіальна цілісність;

- єдиний конституційний простір;

- легітимність органів державної влади;

- єдине громадянство;

- державна власність, єдина кредитно-грошова система;

- національні Збройні Сили, які стоять на сторожі держав­ного суверенітету, територіальної цілісності та незалеж­ності;

- міжнародна правосуб'єктність;

- офіційний статус державної мови;

- наявність державних символів;

- наявність столиці .

Демократична держава:

• забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему); має розвинену систему прав і свобод людини та грома­дянина;

• за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму зняття суперечностей між окремими гілками державної влади;

• гарантує та забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування тощо.

Соціальна держава:

- визнає людину як найвищу соціальну цінність;

- правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості;

- підтримує розвиток соціальної активності населення;

- здійснює соціальне орієнтовану політику: разом із за­хистом соціальне слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної ак­тивності членів суспільства, у тому числі підприємниць­кої діяльності;

- закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апара­ту тощо.

Правова держава:

• закріплює в Конституції принцип верховенства права;

• на конституційному рівні забезпечує обов'язковість ство­рення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини та громадянина;

• забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод людини та громадянина, що закріплені в міжнародних актах ратифікованих нею, тощо.

• принцип унітарності нашої держави означає її єдність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом пості держави є її територіальна єдність.

Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й на­ціонально-державного устрою, яка базується на верховенстві суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адмініст­ративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, у якій жодна з її частин не має статусу державного утворення.

Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політичне відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи в складі особливої колегії виборців) прези­дента, котрий стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тіль­ки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром.

Президентська республіка характеризується тим, що прези­дент, котрий обирається, як правило, всенародно, юридичне та фактично є главою держави та виконавчої влади. Він сам призначає й сам очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує декілька моделей президентської республіки США, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Уз­бекистан, Киргизстан.

Напівпрезидентська республіка являє собою своєрідний сим­біоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, що президент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте розділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парла­менту призначає главу уряду та припиняє його повноваження. Уряд є відповідальним за свою діяльність перед Президен­том, хоча при цьому він підконтрольний і парламенту.

Характерною ознакою держави є її символіка. ( Державний Прапор, Дер­жавний Герб і Державний Гімн .