Розділ 4

КОНФІДЕНЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ ТА ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ОБОРОТІ

Тема даної роботи обумовлює розгляд такого інституту цивільного права, як конфіденційна інформація. Для повного розкриття цього питання необхідне використання не тільки українського законодавства, а й законодавства, встановленого на міжнародному рівні.

Під інформацією Закон України «Про інформацію» (далі – Закон) розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [17]. Відповідно до статті 20 Закону інформація за порядком доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, останньою категорією охоплюється конфіденційна, таємна та службова інформація.  Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що інформація з обмеженим доступом – це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України і доступ до яких обмежений власником таких відомостей. 

В сучасних умовах інформація вже набула товарного характеру і виступає об’єктом договірних відносин, які пов’язані з її пошуком, збором, зберіганням, виготовленням, поширенням тощо у різноманітних сферах людської діяльності, однак не вся інформація є вільною за доступом, а тому її використання у цивільному обороті має певні особливості.

Закон України «Про інформацію» визначає: «Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень». Конфіденційну інформацію можна поділяти на таку, яка є власністю держави, і конфіденційну інформацію, яка не належить державі, до якої відноситься персональна інформація.

На думку П.В. Лютикової характером об’єкта цивільного права повинен обумовлюватися і його правовий режим. Інформація за своєю сутністю відрізняється від речей – об’єктів права власності, насамперед своєю нематеріальністю. Це окремий, нематеріальний і самостійний об’єкт цивільного права. Отже, вона й потребує дещо іншого правового режиму, ніж право власності. В юридичній літературі стосовно цього існує кілька точок зору. В. Копилов вважає, що існує «інформаційна власність» – різновид речової власності. На думку В.А. Дозорцева, тільки інформація обмеженого доступу має товарну цінність, може виступати об’єктом виключних прав, але вони базуються на дещо іншому принципі, ніж виключні права класичних об’єктів інтелектуальних прав. По суті таку точку зору поділяють і О.П. Сергєєв, і С.І. Семилєтов, вважаючи, що інформація є особливим об’єктом виключних прав, який неможливо врегулювати лише інститутом інтелектуальної власності, бо він має окремий правовий режим, який ще тільки потребує свого врегулювання. При цьому висловлюється думка, що для ефективного правового захисту інформації необхідне чітке розмежування інформаційних об’єктів для визначення на законодавчому рівні правового режиму кожного з таких видів.

Особливістю конфіденційної інформації як одного з видів інформації є те, що вона  вона не може вільно надаватися, передаватися, тиражуватися і розповсюджуватися за принципом: що не заборонено законодавством, то доступно.  Ця інформація – об’єкт виключних прав, який має свої ознаки, що відрізняють її від інших об’єктів інтелектуальної власності. Вона є універсальною категорією, бо може містити будь-які відомості, навіть  винаходи, тобто інші об’єкти інтелектуальної власності, які правоволоділець не бажає патентувати в установленому законом порядку. Ця позиція підтверджується і статтею 32 Конституції України  не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Законом України «Про інформацію» до основних персональних даних віднесено національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини .

Отже, персональна інформація про фізичну особу може бути поширена лише за її згодою, проте доступ до персональної інформації можуть отримати і певне коло осіб у чітко встановленому законодавством порядку.

Коло осіб, яким у силу виконання службових обов’язків стають відомі факти особистого життя людини за законодавством України не обмежується лікарями та журналістами. До них також належать адвокати, яким особи довіряють таку інформацію у зв’язку із необхідністю отримання правової допомоги. Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

У нормативно затвердженому тексті присяги адвоката є зобов’язання суворо зберігати адвокатську таємницю. За порушення присяги адвокат рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю [20].

Таємність інформації про майновий стан особи та факти розпорядження нею своїм майном захищені в Україні також інститутом таємниці вчинення нотаріальних дій. Так ст. 8 Закону України «Про нотаріат» зазначає, що нотаріуси, інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, та особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, зобов’язані додержувати таємниці цих дій у зв’язку із чим довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії [21].

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або інформацію з обмеженим доступом [22].

Наведені вище приклади можна віднести до професійної таємниці, проте цей перелік є неповним.

Таким чином, поняттям конфіденційна інформація охоплюються і персональні дані.

Персональні дані відповідно до ЗУ «Про захист персональних даних» - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Значення персональної інформації у цивільному обороті полягає у тому, вона є інформацією з обмеженим доступом, належить конкретній особі, яка має усі належні правові можливості для судового захисту такої інформації, тобто заходи, спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав у випадку їх порушення або заперечення.

Як зазначається у ст. 32 Конституції України «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [9]. Законодавством України до конфіденційної інформації про особу (персональних даних) віднесено національність, освіту, сімейний, майновий стан, релігійність, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження тощо.

Отже, персональна інформація про фізичну особу може бути поширена лише за її згодою, проте доступ до персональної інформації можуть отримати і певне коло осіб у чітко встановленому законодавством порядку.

ВИСНОВОК

У сучасних умовах зростає значення індивідуалізації учасників правовідносин, що зумовлено сучасними технологіями, передумовами участі в низці правовідносин як елементів статусу, сучасної системи безпеки, запобіганням випадків несанкціонованого вторгнення в закриті інформаційні системи, проявом індивідуальності та неповторності особистості. За анонімної участі в правовідносинах складно захистити права потерпілого від умисних правопорушень суб’єктивних прав та охоронюваних інтересів. Через ці причини вимоги до персоніфікації фізичної особи в цивільних правовідносинах є актуальними.

Вивчення українського законодавства, аналіз наукових статей та юридичних словників, а також узагальнення та систематизування цього матеріалу у роботі, дозволило зробити такі висновки:

1. фізична особа для визнання її учасником правовідносин повинна володіти правосуб’єктністю. Інститут цивільної правосуб’єктності пов’язується з наявністю у осіб таких якостей, як правоздатність, дієздатність та деліктоздатність;

2. поняття засоби індивідуалізації фізичних осіб тлумачиться як певна сукупність умовних позначень, за допомогою яких особа вирізняється серед інших. Велика кількість засобів індивідуалізації зумовлює потребу у їх класифікації.