Розділ VI
§3. Злочини проти трудових прав громадян
Суспільна небезпека цихзлочинів полягаєвтому, щовонипосягаютьнаконституційні правагромадян усфері трудовихвідносин. Згіднозіст. 43 КонституціїУкраїникоженмаєправонапрацю, щовключає можливістьзароблятисобінажиттяпрацею, якувінвільнообираєабо наякувільнопогоджується. Державастворюєумовидляповногоздійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Тому найбільш небезпечні порушення цих прав тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК). Суспільна не-
безпека цього злочину полягає у посяганні на закріплене у ст. 36 КонституціїУкраїниправогромадяннаучастьупрофесійнихспілкахтана свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.
Диспозиція ст. 170 КК є бланкетною, тому при вирішенні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів і перш за все до розділу XVІ Кодексу законів про працю України, законів України: «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р.1, «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р.2, «Про політичні партії України» від 5 квітня2001 р.3, РішенняКонституційногоСудуУкраїнивід18 жовтня 2000 р. № 11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок)4.
Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну діяльність профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів.
Об’єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяльності, щоперешкоджаєздійсненнюзаконноїдіяльностіпрофспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Перешкоджання можевиражатисявігноруваннізаконнихрішеньпрофспілокабоприйнятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо така згода необхідна. Щодо політичних партій і громадських організацій перешкоджання може полягати також у забороні проводити партійні збори,
1Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
2Там само. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
3Там само. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
4Офіц. вісн. України. – 2000. – № 43. – Ст. 1857.
114
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...
різнізаходиполітичного, культурно-масового, іншогохарактеру. Перешкоджанняповиннопорушуватилишезаконнудіяльністьпрофспілок, партій, громадських організацій або їх органів.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.
Суб’єктивнастороназлочину— прямийумисел. Мотивизлочину можуть бути різні: особисті спонукання, інтереси служби, що помилково розуміються особою, тощо, але на кваліфікацію злочину вони не впливають.
Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Однак, як правило, ним виступає службова особа.
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів
(ст. 171 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає в посяганні на гарантоване ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має правовільнозбирати, зберігати, використовуватиіпоширюватиінформаціюусно, письмовоабовіншийспосіб— насвійвибір. Значнуроль у реалізації цього права відіграє професійна діяльність журналістів.
Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів.
Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто творчі працівники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують редакційно-посадові службові обов’язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) — відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторіпрофесійУкраїни. Відповіднодост. 20 ЗаконуУкраїни«Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.1 під засобами масової інформації слід розуміти друковані засоби масової інформації, якими є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем, а також аудіовізуальні засоби масової інформації, до яких належать, зокрема, радіомовлення, телебачення, кіно, звуко-, відеозапис.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК, полягає в перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів. Підперешкоджаннямслідрозумітибудь-якедіяння, щостворюєперешкоди законній професійній діяльності журналістів. Воно може бути
1 Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
115
Розділ VI
вчинено у формі дії або бездіяльності та проявитись, зокрема, у примушуванні журналіста до поширення або відмови від поширення інформації, доприхованняправдивоїінформаціїабодоприпиненняжурналістської діяльності тощо. Таке діяння може бути поєднане із застосуваннямпсихічного(погроз, залякування) абофізичногонасильствадо журналістаабойогоблизьких. Доцьогозлочинуневідносятьперешкоджання незаконній професійній діяльності журналістів.
Злочин вважається закінченим з початку перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
Суб’єктивна сторона за ч. 1 ст. 171 КК — прямий умисел. Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 171 КК — фізична осудна особа, яка
досягла 16 років.
Частина 2 ст. 171 КК передбачає більш тяжкий злочин. Об’єктивнасторонацьогозлочинупередбачаєдвіформи: 1) пере-
слідування журналіста за виконання професійних обов’язків; 2) переслідування журналіста за критику.
Переслідуванняможеполягативобмеженнізаконнихправісвобод журналіста, наприклад унезаконному звільненні зроботи чи незаконномунакладенні дисциплінарного стягнення, упротиправномуфізичному чи психічному впливі, порушенні його законних інтересів, поширенні відомостей, що ганьблять честь та гідність журналіста чи компрометують його, тощо.
Суб’єктивна сторона за ч. 2 ст. 171 КК — прямий умисел. Суб’єктом злочину за ч. 2 ст. 171 КК може бути службова особа
або фізична осудна особа, що досягла 16 років, яка разом з іншими співучасниками вчинила злочин за попередньою змовою (ч. 2
ст. 28 КК).
Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК). Сус-
пільна небезпека цього злочину полягає в посяганні на передбачене в ст. 43 Конституції України право на працю.
Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з’ясування її змісту слід, зокрема, звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України, законів України: «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.1, «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.2, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.3, «Про порядок вирішення колективних
1Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
2Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 2. – Ст. 4.
3Там само. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
116
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...
трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.1 Потрібно також звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), яке дозволяє встановити зміст поняття «законодавство про працю»2.
Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують реалізацію особою свого права на працю.
Потерпілими від злочину є працівники, тобто фізичні особи, які працюютьнапідставі трудовогодоговорунапідприємстві, вустанові, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконнезвільненняпрацівниказроботизособистихмотивів, атакож інше грубе порушення законодавства про працю.
Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: 1) грубепорушеннязаконодавствапропрацю(загальна); 2) незаконнезвільнення працівника з роботи (конкретний різновид загальної форми). З’ясування ознак об’єктивної сторони потребує, по-перше, встановлення порушення конкретної норми законодавства про працю; подруге, доведеності грубого характеру цього порушення.
Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкретному випадку вономаєвстановлюватися, виходячи зкількості потерпілих, тяжкостіможливихнаслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням вважатиметьсясистематичнепорушеннятривалостіробочогочасу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.
Звільнення працівника з роботи визнається незаконним у випадку, коли для цього не було законних підстав або коли воно здійснено з порушенням встановленого порядку звільнення.
Суб’єктивна сторона цього злочину полягає в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення працівника з роботи передбачає як обов’язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.
Суб’єктзлочину— спеціальний: фізичнаосуднаособа, якадосягла 16 років та на яку покладений обов’язок дотримання законодавства про працю.
1Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.
2Офіц. вісн. України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209.
117
Розділ VI
Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.
Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) абовродженимивадамирозумовогочифізичногорозвитку, щопризводитьдообмеженнянормальноїжиттєдіяльностітавикликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту1.
Грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК). Суспільна не-
безпека даного злочину полягає в посяганні на передбачене в ст. 43 Конституції України право на працю.
Трудові відносини між роботодавцем і працівником регулюються нетількизаконами, айколективнимітрудовимдоговорами. Самецими документами встановлюються конкретні права й обов’язки сторін.
Безпосередній об’єкт — суспільні відносини, що забезпечують реалізацію особою свого права на працю.
Зоб’єктивноїстороницейзлочинвиявляєтьсявгрубомупорушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погрозазвільненням, якщопрацівник непогодиться виконувати роботу, не обумовлену договором). Обов’язковим є спосіб порушення: обман, зловживання довірою, примус.
Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
Суб’єкт злочину — спеціальний: службова особа підприємства, установи, організаціїнезалежновідформивласності, атакожокремий громадянин або уповноважена ними особа.
Частина 2 ст. 173 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України.
Примушуваннядоучастіустрайкуабоперешкоджанняучасті
устрайку (ст. 174 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає
упосяганнінапередбаченеуст. 44 КонституціїУкраїниправотих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Причому вказується, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції України).
1Див.: ст. 1 ЗаконуУкраїни«ПрореабілітаціюінвалідіввУкраїні» від6 жовт. 2005 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 2–3. – Ст. 36.
118
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...
Відповіднодост. 17 ЗаконуУкраїни«Пропорядоквирішенняколективнихтрудовихспорів(конфліктів)» від3 березня1998 р.1 підстрайком розуміється тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками(невихіднароботу, невиконаннясвоїхтрудовихобов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Як випливає із Закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це право працівників на вільне волевиявлення.
Безпосередній об’єкт — суспільні відносини, що забезпечують вільну реалізацію особою свого права на страйк.
Потерпілими від злочину є працівники, які відповідно до Закону мають право на страйк. У деяких випадках проведення страйку забороняється2.
Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: а) примушування до участі у страйку; б) перешкоджання участі у страйку.
Примушування— цепротиправнийфізичнийабопсихічнийвплив напрацівника, спрямований на взяття ним участі у страйку всупереч його волі. Перешкоджання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов’язковою ознакою примушування і перешкоджання є спосіб їх вчинення: здійснення їх шляхом фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або шляхом інших незаконних діянь. Фізичне насильство може виражатися в нанесенні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконному позбавленні волі. Якщо фізичне насильство виразилося в заподіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то кваліфікація повинна проводитись за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 121 і 174 КК). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні застосуванням будь-якого фізичного насильства, утому числі йпогрозі вчинити вбивство. Якщо погроза вбивством була вчинена членом організованої групи, то необхідна додаткова кваліфікація ще за ч. 2 ст. 129 КК. Інші незаконні дії можуть виявлятися в обмані, у погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.
Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви і мета на кваліфікацію не впливають.
1Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.
2Див.: ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 берез. 1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. –
№34. – Ст. 227.
119