Глава 11. Правочини

РОЗДІЛ Х

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ

У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНАУКОРИСТУВАННЯ

ГЛАВА 40

ДОГОВІР НАЙМУ (ОРЕНДИ)

§1. Загальні положення про договір найму (оренди)

За договором найму (оренди) одна сторона (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК).

Виходячизтакоговизначення, основнимиознакамидоговорунаймуслідвважати: наданнянаймодавцемнаймачевімайна: 1) укористування; 2) на певний строк; 3) за плату.

Самеціознакийдаютьпідставидлявиділунайму(оренди) вокремий тип договірних зобов’язань.

Договір найму (оренди) є двостороннім, оскільки права однієї сторони договору кореспондують обов’язкам іншої. Він може бути як консенсуальним, так і реальним, тобто права та обов’язки сторін за договором можуть виникати як з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами, так і з моменту передання наймодавцем майна наймачеві. За критерієм наявності зустрічного надання він є оплатним. До того ж договір найму є строковим, оскільки майно передається наймодавцем наймачеві у користування на певний строк, після перебігу якого воно підлягає поверненню.

Сторонамидоговорунайму(оренди) єнаймодавець(орендодавець) та наймач (орендар). Наймодавцем є особа, яка передає або зобов’язуєтьсяпередатимайноукористуваннядругійстороні. Наймачемєособа, котраприймаєцемайновіднаймодавцядлякористування на певний строк та сплачує плату за користування.

275

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

Наймодавцем може виступати будь-яка фізична чи юридична особаякприватного, такіпублічногоправа. Утойжечасзакономможуть бути передбачені певні обмеження щодо суб’єктного складу осіб, які можуть бути наймодавцем (наприклад, у разі оренди державного або комунальногомайна, прокату). Відповіднодост. 761 ЦКнаймодавцем може бути власник речі або особа, якій належать інші речові права на цю річ, а також особа, уповноважена на укладення договору найму (наприклад, управитель майна).

Обмеження щодо суб’єктного складу учасників правовідносин з найму майна закон може встановлювати й на стороні наймача. Зокрема, ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, щофізичнаособа, якабажаєукластидоговіроренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов’язана зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності.

Предметомдоговорунаймуможебутиріч, якавизначенаіндивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовомувикористанні(неспоживанаріч), атакожмайновіправа(ст. 760 ЦК України).

Крімпредмета, удоговорінайму(оренди) зазвичайміститьсяумова про плату за користування майном та визначається строк договору найму (оренди).

Тойфакт, щовідповідниминормамиЦКіснуваннядоговірнихвідносинзнаймунеставитьсявзалежністьвіднаявностіудоговоріумов, які встановлюють плату за користування майном та строк найму, не дає підстави вважати, що зазначені умови не є істотними. Положення ЦК містять норми диспозитивного характеру, згідно з якими визначають умови про строк та плату за найм у тому випадку, якщо вони не врегульовані безпосередньо у договорі.

Так, зокрема, ч. 1 ст. 762 ЦКвизначено, щорозмірплатизакористування майном встановлюється у договорі найму. Якщо сторонами розмір плати за користування майном у ньому не визначено, відповідно до ч. 2 ст. 762 ЦК він визначається з урахуванням певних об’єктивних критеріїв (споживчихякостейречітаіншихобставин, якімаютьістотнезначення).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК договір найму укладається на строк, встановлений сторонами у договорі. Якщо ж ними строк найму не встановлено, тодоговірвважаєтьсяукладенимнаневизначенийстрок, і кожна із сторін має право відмовитися від нього у будь-який час, письмово попередивши другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомогомайна— затримісяці. Данеположенняєдиспозитивним,

276

Глава 40. Договір найму (оренди)

оскількидоговоромабозакономможебутивстановленийіншийстрок для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Права та обов’язки сторін. Основним обов’язком наймодавця є обов’язок передати наймачеві майно належної якості та у належний строк(статті765, 767 ЦК). Підпередачеюмайнаслідрозумітидіїнаймодавця, спрямовані на переміщення цього майна з його майнової сфери у майнову сферу наймача.

Якщонаймодавецьнепередаєнаймачевімайно, останніймаєправо за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою, або ж відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків (ст. 766 ЦК).

Переданняречіунаймнеприпиняєтанезмінюєправнанеїтретіх осіб, зокрема права застави (ч. 1 ст. 769 ЦК). У той же час на наймодавця при укладенні договору найму покладається обов’язок повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм

(ч. 2 ст. 769 ЦК).

Якістьмайна, якепередається, єналежною, якщойогокомплектта стан відповідає умовам укладеного договору і воно є придатним для використаннязацільовимпризначенням, тобтостанйогоповиненбути таким, який забезпечить можливість його нормального господарського використання (ст. 767 ЦК).

Якщонаймодавцевівідоміособливівластивостіабонедолікиречі, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна наймача чи інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею, він зобов’язаний попередити про них наймача. При невиконанні наймодавцем зазначеного обов’язку наймач звільняється від відповідальності за шкоду, завдану третім особам у зв’язку з користуваннямріччю, івправівимагативіднаймодавцявідшкодуваннязбитків, якщо шкода була заподіяна йому. Відповідно до ч. 2 ст. 780 ЦК шкода, завдана у зв’язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщобудевстановлено, щоцесталосявнаслідокособливихвластивостейабонедоліківречі, пронаявністьякихнаймачнебувпопереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати. Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Передача наймодавцем наймачеві майна у користування відбувається негайно після укладення договору або у передбачений у цьому

277

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

договорі строк. Відповідно на наймачеві лежить обов’язок прийняти дане майно. Цей обов’язок є кредиторським, оскільки він є умовою виконання обов’язку боржника (наймодавця) з передачі майна. При прийняттімайнанаймачзобов’язанийуприсутностінаймодавцяперевіритисправністьречі. Якщонаймачумоментпереданняречінепереконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані (ч. 3 ст. 767 ЦК). Якщо наймач при цьому виявив недоліки речі, але не пред’явив вимогу наймодавцеві про їх усунення, він втрачає право на стягнення спричинених передачею речі неналежної якості збитків, оскільки, приймаючи майно за таких обставин, він фактично погоджується з його якістю.

Безперечно, у тому випадку, якщо наймодавець гарантує якість речі протягом усього строку найму або його частини, правове становище наймача є набагато кращим. Якщо у речі, переданої наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору в період строку дії такої гарантії, наймач має право за своїм вибором вимагати: заміни речі, якщо це можливо; відповідного зменшеннярозміруплатизакористуванняріччю; безоплатногоусунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення; розірвання договоруівідшкодуваннязавданихйомузбитків(ч. 2 ст. 768 ЦК).

Наймачзобов’язанийкористуватисяріччювідповіднодоїїпризначення та умов договору (ч. 1 ст. 773 ЦК). Цей обов’язок визначений тимчасовим характером права користування і наступним обов’язком наймачаповернутимайнонаймодавцюусправномустанізнормальним ступенем зносу. Використання ж його не за цільовим призначенням моженегативнопозначитисянайогостаніякучастинісправності, так і у частині зносу1.

Якщо наймач користується річчю, переданою йому в найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Одним з основних обов’язків наймача є внесення плати за користування майном, яка може вноситися у грошовій або у натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (ч. 2 ст. 762 ЦК). Законом не передбачено будь-яких обмежень щодо форми плати за договором найму.

Сторони можуть змінювати розмір та форми плати за користуваннямайномшляхомвнесеннявідповіднихзміндодоговору. Підставою дляперегляду, зміни(індексації) розміруможутьбутиінфляційніпро-

1 Див.: Мороз, М. В. Правові питання оренди майна державних підприємств [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / М. В. Мороз. – Х., 2000. - С. 108.

278

Глава 40. Договір найму (оренди)

цеси тощо. Частиною 4 ст. 762 ЦК встановлено право наймача вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. За цих же обставин наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути ним використане (ч. 6 ст. 762 ЦК). Умовами застосуваннязазначенихположеньЦКєте, щообставини, зякимипов’язується істотнезменшенняможливостікористуваннямайномабонеможливість йоговикористанняпротягомпевногочасу, повиннібутиоб’єктивними, а не наслідком винної поведінки наймача. Не враховуються також суб’єктивніпричини(наприклад, хворобанаймача, виїздувідрядження тощо). Тобто наймач звільняється від внесення плати за певний період часу, якщо протягом нього існували обставини непереборної сили, які унеможливили використання майна.

Розмір плати за користування може бути зменшеним на вимогу наймача, якщо наймодавець не повідомив його про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм (ч. 2 ст. 769 ЦК).

Наймач зобов’язаний вносити плату за користування майном своєчасно. Строки внесення плати встановлюються у договорі. Якщо сторони не встановили ці строки у договорі, плата за користування майном вноситься щомісячно (ч. 5 ст. 762 ЦК).

Наймач зобов’язаний зберігати майно, передане йому в найм, не допускати його пошкодження та псування. Отже, у наймі наявні деякі елементи зберігання. Наймач повинен ставитися до найнятого майна

збережливістювласника, неприпускатийогопогіршення, здійснювати відповідний догляд та обслуговування цього майна.

Відповідно до ст. 779 ЦК наймач зобов’язаний усунути погіршенняречі, якісталисязйоговини. Уразінеможливостівідновленняречі наймодавецьмаєправовимагативідшкодуваннязавданихйомузбитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Способом підтримання майна у належному стані, придатному для йоговикористаннязацільовимпризначенням, єремонт. Відповіднодо ст. 776 ЦКпоточнийремонтречі, переданоїунайм, провадитьсянаймачемзайогорахунок, якщоіншеневстановленодоговоромабозаконом. Поточнимремонтомслідвважатитакийремонт, необхідністьпроведення якого виникає зі звичайного користування майном і не пов’язана

зістотним псуванням або зношенням основних складових майна. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймо-

давцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальним є ремонт, який викликаний істотним псуванням

279

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

або зношенням майна чи його основних складових, тривалий у часі і потребує значних коштів на його проведення.

Капітальнийремонтпровадитьсяустрок, встановленийдоговором. Якщо останній договором не встановлений або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Якщонаймодавецьнепровівкапітальногоремонтуречі, щоперешкоджаєїївикористаннювідповіднодопризначеннятаумовдоговору, наймач маєправо: 1) відремонтуватиріч, зарахувавшивартістьремонтуврахунок платизакористуваннянею, абовимагативідшкодуваннявартостіремонту; 2) вимагатирозірваннядоговорутавідшкодуваннязбитків.

При ремонті відновлюються втрачені якості майна. Проведення ремонту не пов’язано з конструктивними змінами у майні, які мають місце при здійсненні поліпшень, хоча й змінює його певною мірою (наприклад, покращується стан майна і його зовнішній вигляд). У випадкуякщоприпроведенніремонтумаютьмісцеконструктивнізміни

умайні, якіпідвищуютьефективністьйоговикористання, йдетьсяпро те, що поряд з ремонтом поліпшується майно.

Під час ремонту і при здійсненні поліпшень наймач несе певні витрати. Проте у першому разі вони спрямовані на підтримання майна

утакому стані, який забезпечує його нормальне використання. Внаслідок ремонту відновлюються його попередні якості, втрачені у процесізношення. Приполіпшеннімайнавононабуваєновихдодаткових якостей, які не змінюють його призначення, але підвищують цінність та ефективність використання.

Відповідно до ст. 778 ЦК наймач може поліпшити річ, яка є предметомдоговорунайму, лишезазгодоюнаймодавця. Якщополіпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення після припинення договору.

Якщополіпшенняречізробленозазгодоюнаймодавця, наймачмає право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування нею. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

При здійсненні наймачем без згоди наймодавця поліпшень, які не

можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкоду-

280

Глава 40. Договір найму (оренди)

вання їх вартості. Зазначене є свого роду санкцією і кореспондується із загальним правилом, встановленим ч. 3 ст. 773 ЦК, відповідно до якого наймач має право змінювати стан речі, переданої йому в найм, лише за згодою наймодавця.

На наймача відповідно до умов договору або закону може бути покладений обов’язок застрахувати річ, яку він отримує за договором найму (ч. 2 ст. 771 ЦК). Зокрема, згідно зі ст.10 Закону України «Про орендудержавноготакомунальногомайна» наорендаряпокладається обов’язок застрахувати орендоване майно.

Статтею774 ЦКвстановлюєтьсяправонаймачанапереданняречей

упіднайм. Піднаймом є передання наймачем речей, отриманих від наймодавця, у користування третій особі. У той же час існування даного права ставиться у повну залежність від наявності згоди наймодавця на передання майна у піднайм, якщо інше не встановлено договором або законом. За договором піднайму правовідносини з найму майнавиникаютьміжнаймачемтатретьоюособою; прицьомуперший

уданому випадку набуває статусу наймодавця, а остання відповідно наймача. Відносини між сторонами договору піднайму регулюються, окрім договору, укладеного між ними, ще й відповідними положеннямизаконодавствапродоговірнайму. Змістдоговорупіднаймунеможе виходити за межі договору найму, зокрема, це стосується строку договору піднайму, який не може перевищувати строку договору найму, умов використання майна тощо.

Поверненняречіпісляприпиненнядоговорунаймуєоднимзосновних обов’язків наймача, який обумовлено самою суттю зобов’язань з найму майна і тимчасовим характером користування найнятим майном. Відповідно до ст. 785 ЦК у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, у якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, котрий було обумовлено у договорі.

Утому разі якщо внаслідок винної поведінки наймача стан речі погіршився, наймодавець вправі вимагати її відновлення, а у разі неможливості цього — відшкодування завданих йому збитків. У той же час наймач не буде нести відповідальність за погіршення речі, якщо цесталосявнаслідокнормальногоїїзношенняабоупущеньнаймодав-

ця (ст. 779 ЦК).

ЦК також встановлює відповідальність наймача за прострочення повернення речі наймодавцеві. У цьому випадку наймодавець має

281

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

правовимагативіднаймачасплатинеустойкиурозміріподвійноїплати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК). Встановлюються й інші негативні наслідки для наймача за прострочення повернення речі наймодавцеві, зокрема у ст. 772 ЦК визначено, що наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

ЦКстимулюєналежневиконаннянаймачемсвоїхобов’язків. Наймач, який належно виконує обов’язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк (ч. 1 ст. 777 ЦК). Переважне право на укладення договору наймач має на умовах, рівних з особами, які також бажають укласти договір найму. Умови договору наймуна новий строквстановлюються задомовленістюсторін. Уразі недосягненнядомовленостіщодоплатитаіншихумовдоговорупереважне право наймача на укладення договору припиняється. У тому жвипадку, якщонаймодавецьукладезтретьоюособоюдоговірнайму на тих умовах, на яких він не погодився укласти договір з наймачем, останній може вимагати переведення прав та обов’язків наймача за укладеним договором на нього.

Існуванняпереважногоправаорендарянаукладаннядоговорунайму на новий строк дещо обмежено у часі. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов’язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму в строк, встановлений договором, а якщо він не передбачений договором, — у розумний строк.

Наймач, якийналежновиконуєсвоїобов’язкизадоговоромнайму, уразіпродажувласникомречі, переданоїунайм, маєпереважнеправо перед іншими особами на її придбання (ч. 2 ст. 777 ЦК). Зазначене право наймач має протягом строку дії договору найму; у разі припиненнядоговорувоноприпиняєсвоєіснування. Увипадкупродажуречі третімособамнаумовах, рівнихіззапропонованиминаймачем, останній має право вимагати переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Підстави припинення договору та розірвання договору. До-

говір найму припиняється за спеціальними підставами, визначеними ЦК. Частиною 1 ст. 781 ЦК передбачено, що договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Смерть фізичної особи най-

282

Глава 40. Договір найму (оренди)

модавця не є підставою припинення договору найму, оскільки права та обов’язки у цьому разі переходять до його спадкоємців

(ч. 1 ст. 770 ЦК).

Підставою для припинення договору найму є також ліквідація юридичної особи, котра була наймачем або наймодавцем, оскільки у такому випадку відсутні правонаступники, а, отже, немає суб’єкта, до якого переходять у цьому разі права та обов’язки. Підставою для припиненнядоговорунаймуможебутиівідчуженнянаймодавцемречі, але лише у тому разі, якщо сторони обумовили це у договорі (ч. 2

ст. 770 ЦК).

Окрімзазначенихспеціальнихпідставприпиненнядоговорунайму, його припинення може відбуватись і на загальних підставах, але тільки у тому разі, якщо вони не протирічать сутності найму. Зокрема, договір найму припиняється за домовленістю сторін новацією тощо.

Закон пов’язує розірвання договору найму з винною поведінкою його сторін. Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймодавець: передав у користування річ, якість якої не відповідаєумовамдоговорутапризначеннюречі; невиконуєсвогообов’язку щодо проведення капітального ремонту речі (ст. 784 ЦК).

Підставоюдлярозірваннядоговорунавимогунаймачаєпорушення наймодавцем обов’язку про повідомлення наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм (ч. 2 ст. 769 ЦК). У цьому разі наймач може вимагати не лише розірвання договору, а й відшкодування збитків.

Наймодавцеві закон надає право вимагати розірвання договору

втих випадках, якщо наймач: користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту речі у разі, коли обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст. 783 ЦК).

Як і будь-який договір, договір найму не може бути розірваний

водносторонньому порядку. Виняток становить ст. 782 ЦК, якою передбачено право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування нею протягом трьох місяців підряд. Договір вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

283

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

§ 2. Договор прокату1

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов’язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 787 ЦК).

Підхід законодавця до назви цього договору в ринкових умовах свідчить про те, що мова вже йде не про договір побутового прокату, якцезазначалосяустаттях273–276 ЦКУРСРікотрийслугуваводним зправовихзасобівзадоволенняпобутовихпотреблишефізичнихосіб, а про договір прокату, предмет якого може використовуватися і для виробничих потреб, якщо це було обумовлено у договорі. А звідси наймачами можуть бути і юридичні особи, що займаються господарською діяльністю. До речі, хоча це і є новелою ЦК, у раніше чинному законодавстві на рівні підзаконних нормативно-правових актів визнавався такий різновид договору майнового найму, як прокат технічних засобів. Зокрема, діяли Типові правила прокату приладів, устаткування та інших технічних засобів, затверджені постановою Держзбуту СРСР і Держарбітражу СРСР від 28 червня 1978 р.2

Проте в сучасних умовах наймачі — юридичні особи або фізичні особи — підприємці не можуть використовувати предмет прокату для отримання прибутку.

Договір прокату традиційно сконструйований як самостійний вид договору найму (оренди), який містить такі відмінності від останнього, що це потребує спеціального регулювання. Це і пояснює появу § 2 глави 58 ЦК (статті 787 — 791). Отже, якщо інше не встановлено спеціальним законом, до відносин, що виникають на підставі цього договору, субсидіарно застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Доособливостейдоговорупрокатуслідвіднестите, що, навідміну віддоговорунайму(оренди), вінєдоговоромприєднання(ч. 2 ст. 787 ЦК). Цеозначає: якщоособливостіукладеннятавиконаннядоговорунайму (оренди) окремих видів майна можуть встановлюватися тільки ЦК та іншим законом (статті 759, 787 ЦК), то наймодавець може передбачити типові умови договору прокату, а наймач для укладення цього до-

1Термін«прокат» маєдавнюісторію, бонимщевдореволюційномуросійському законодавстві визначався один із договорів майнового найму, а саме договір найму меблів, одягу, тобто рухомого майна.

2Бюл. нормат. актов м-в и ведомств СССР. – 1979. – № 1. – С. 41.

284

Глава 40. Договір найму (оренди)

говору лише приєднується до запропонованих пропозицій у цілому і не може висувати свої вимоги до умов договору (ч. 1 ст. 634 ЦК). Типовіумовидоговорунеможутьпорушуватиправнаймачів, встановленихзаконом. Зокрема, типовіумовинеможутьміститизаборонидля наймача відмовитися від договору в будь-який час або, навпаки, надати йому право на укладення договору піднайму тощо. Якщо ж наймач позбавляється прав, яких йому надано законом, або договір містить іншіумови, явнообтяжливідлянього, договірнавимогунаймачаможе бутизміненийаборозірваний. Прицьомунаймачмаєдовести, щовін, виходячизісвоїхінтересів, неприйнявбицихумовзанаявностіунього можливості брати участь в їх визначенні у договорі.

До введення в дію нового ЦК договори побутового прокату укладалися на підставі затверджених Кабінетом Міністрів України, міністерствами або відомствами типових договорів або інших правил (наприклад, на підставі Порядку надання у тимчасове користування громадянам предметів культурно-побутового призначення та господарського вжитку, затвердженого наказом Укрсоюзсервісу від 16 грудня 1999 р.1 Насьогоднівониповиннібутиприведеніувідповідністьзновим ЦК.

Договір прокату також визначається як публічний договір (ч. 3 ст. 787 ЦК), що створює наймачам додаткові гарантії захисту їх інтересів2. Це означає, що наймодавець взяв на себе обов’язок здійснювати підприємницьку діяльність з передання речей у найм кожному, хто до нього звертається. Тобто відповідно до закону (ст. 633 ЦК) він не має права надавати переваги одному наймачеві перед іншим щодо укладенняцьогодоговору, немаєправавідмовитисявідукладеннядоговору прокату за наявності у нього можливостей надання наймачеві відповідних речей у найм. У разі необгрунтованої відмови наймодавець має відшкодувати збитки, завдані наймачу такою відмовою. Умови договорупрокатуякпублічногодоговорувстановлюютьсяоднаковими для всіх наймачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Якщо актами цивільного законодавства встановлені певні правила, то вони обов’язкові для сторін при укладенні і виконанні договору прокату. Якщо договір міститиме умови, які ущемляють права наймача, вони є нікчемними.

1Типові договори визнавались нормативними актами і підлягали застосуванню

вобов’язковому порядку.

2Див.: Гражданское право России. Обязательственное право [Текст] : курс лекций / отв. ред. О. Н. Садиков. – М. : Юристъ. – С. 285.

285

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

Договірпрокатуєдвостороннім, оскількикожнаізйогосторінмає права і несе обов’язки щодо одна однієї. Цей договір є оплатним, бо наймач користується переданою у найм річчю за плату, яка встановлюється за тарифами наймодавця. Договір прокату може бути як реальним, так і консенсуальним. Якщо наймодавець передає наймачеві річумоментукладеннядоговору— цереальнийдоговір. Якщожсторонидосяглиузгодженнязавсімаістотнимиумовамидоговору, передбачивши передачу речі у майбутньому, то це — консенсуальний договір, у якому момент вступу договору в силу не пов’язується з переданнямречінаймачу. Цяпередачаповинна розглядатисяяквиконання укладеного договору прокату з боку наймодавця 1.

ЦК не висуває окремих вимог до форми договору прокату. Тому, виходячи із загальних правил, що містяться у ст. 636 ЦК, слід дійти висновку, що він може бути укладений у будь-якій формі, якщо інше не буде передбачено у типових умовах договору прокату.

Характеризуючи договір прокату, слід зазначити, що для нього недостатньо однієї передачі речі у найм, тобто у користування за плату на певний строк. Особливість цього договору полягає у тому, що річ передається за правилом для використання з метою задоволення побутових потреб, хоча, як вже вказувалося, сторони можуть обумовити у договорі її використання для виробничих потреб.

Характерноюознакоюдоговорупрокатуєйогопредмет, якимможе бути лише рухома річ2, тобто неспоживна, індивідуально визначена, якавикористовуєтьсядлязадоволенняпобутовихневиробничихпотреб (ч.1 ст. 788 ЦК). Виходячи саме з цього, як наймачі частіше за все виступають фізичні особи, які, укладаючи договір, задовольняють свої потреби у культурно-побутових предметах та предметах домашнього вжитку. Цеможебутипобутоватехніка, радіоітелевізійнаапаратура, обладнання, прилади тощо.

Наймодавцем за цим договором може виступати тільки суб’єкт підприємницькоїдіяльності3, найчастіше— спеціальніюридичніосо-

1Див.: Витрянский, В. В. Договорное право [Текст]. Кн. 2: Договоры о передаче имущества / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2000. – С. 441–442.

2Викликає подив, що, коментуючи ст. 788 ЦК, А. І. Дрішлюк як предмет договору прокату розглядає нежиле приміщення (див.: Цивільний кодекс України [Текст] : коментар. – Х. : Одіссей, 2003. – С. 542). Це суперечить ст. 788 ЦК, бо відповідно до закону нежиле приміщення – об’єкт нерухомості.

3Існує точка зору, що саме виступ на стороні наймодавця-професіонала, незалежно від того, хто виступатиме на боці наймача, є необхідною і достатньою ознакою договору прокату (див.: Романец, Ю. С. Система договоров в гражданском праве России [Текст] / Ю. С. Романец. – М. : Юристъ, 2001. – С. 333).

286

Глава 40. Договір найму (оренди)

би, хоча не виключено, що ними можуть бути і фізичні особи-підпри- ємці. Самецеробитьнеобхіднимввестидодатковігарантіїдлянаймачів, що досягається шляхом визнання даного договору публічним, черезможливістьзахиступравнаймачівнапідставінормЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів», а також конструювання цього договору як договору приєднання.

Договір прокату може укладатися тільки на визначений строк (ч. 1

ст. 787 ЦК).

Права та обов’язки сторін. ЦК дуже стисло зазначив ті особливі праватаобов’язки, якімаютьсторонидоговорупрокату. Їх, безумовно, більше, що може знайти свій відбиток у типових умовах договору.

Наймодавець у договорі прокату несе обов’язки і має права такі, як і наймодавець у договорі найму (оренди)1, але, що стосується капітального і поточного ремонту речі, то він їх здійснює за свій рахунок, якщо не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача (ч. 3 ст. 791 ЦК). Наймодавецьвстановлюєтарифинаоплатузапрокатречі

(ст. 789 ЦК).

Щостосуєтьсяправтаобов’язківнаймача, товонивціломутотожні правам та обов’язкам наймача у договорі найму (оренди). Але, виходячи з того, що за загальним правилом предмет прокату може використовуватися для задоволення побутових потреб, наймач не має права на укладення договору піднайму (ч.1 ст. 791 ЦК), не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем (ч. 2 ст. 791 ЦК). Між тим наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час. При цьому плата за прокат речі, що сплачена наймачемза весь строк договору, зменшується до тривалості фактичного користування нею (ст. 790 ЦК).

§ 3. Найм (оренда) земельної ділянки

Суб’єктамиправавласностіназемлю(земельнуділянку) єфізичні особи, юридичніособи, держава, територіальнігромади(ч. 1 ст. 374 ЦК). Власник земельної ділянки може передати своє право володіння та користування нею іншій особі. Як правило, така передача права здійснюється шляхом укладення договору найму (оренди) земельної ділянки. Цей договір є одним із видів договору найму (оренди). Отже, на нього поширюються загальні положення про найм (оренду), закрі-

1 Див. § 1 цієї глави.

287

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

пленів§ 1 глави58 ЦК. Особливістьоб’єктадоговорунайму(оренди) земельної ділянки обумовлює його специфіку та особливості правового регулювання договірних відносин у цій сфері1. Відносини, пов’язанізнаймом(орендою) землі, регулюються, окрімЦК, ЗКУкраїни, Законом України «Про оренду землі»2, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язуєтьсяпередатинаймачевіземельнуділянкунавстановлений договором строк у володіння та користування за плату

(ст. 792 ЦК).

Цей договір є двостороннім, взаємним, відплатним і консенсуальним.

Сторонами договору є наймодавець (орендодавець) і наймач

(орендар). Законодавець не встановлює обмежень щодо суб’єктного складу сторін договору найму (оренди) земельної ділянки.

Наймодавцем (орендодавцем) може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який є власником земельної ділянки, або уповноважена ним особа. Отже, особи, яким земельні ділянки передано в користування, не можуть бути орендодавцями землі. Суб’єктами прававласностіназемлювідповіднодост. 80 ЗКє: фізичнітаюридичні особи (на землі приватної власності); територіальні громади, які реалізуютьсвоєправобезпосередньоабочерезорганимісцевогосамоврядування (на землі комунальної власності); держава, котра реалізує цеправочерезвідповідніорганидержавноївлади(наземлідержавної власності). Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом або іншими документами, зазначеними в ст. 126 ЗК.

Орендодавцямиземельнихділянок, щоперебуваютьукомунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначенихзаконом. Орендодавцямиземельнихділянок, щоперебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради таВерховнаРадаАвтономноїРеспублікиКримумежахповноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної

1У цьому параграфі йдеться про найм (оренду) земельної ділянки після виділення її в натурі (на місцевості) й отримання державного акта на право власності на неї

йне розглядаються питання найму (оренди) земельної частки (паю). Оформлення державних актів на право власності на землю потребує переукладення договорів оренди земельної частки (паю) на договори найму (оренди) земельної ділянки.

2Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102.

288

Глава 40. Договір найму (оренди)

Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом1.

Наймачем(орендарем) можевиступатифізичнаабоюридичнаособа. Орендарямиземельнихділяноктакожможутьбутирайонні, обласні, КиївськаіСевастопольськаміськідержавніадміністрації, Радаміністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах повноважень, визначенихзаконом; сільські, селищні, міські, районніта обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам і юридичним особам України, іноземцям та особамбезгромадянства, іноземнимюридичнимособам, міжнародним об’єднанням та організаціям, а також іноземним державам.

Об’єктамиорендиєземельніділянки, щоперебуваютьувласностіфізичнихтаюридичнихосіб, комунальнійабодержавнійвласності. Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК). Право власності на земельну ділянку поширюється в її межахнаповерхневий(ґрунтовий) шар, наводніоб’єкти, лісиібагаторічні насадження, які на ній розташовані, а також поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Земельна ділянка може передаватися у найм (оренду) разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які розташовані на ній, або без них (ч. 2 ст. 792 ЦК).

Договірнайму(оренди) земельноїділянкиукладаєтьсяуписьмовій формі. Нотаріальне посвідчення такого договору не є обов’язковим, а здійснюється лише за бажанням сторін або на вимогу однієї із них.

Цей договір підлягає державній реєстрації (ст. 18 Закону України «Про оренду землі»), що є офіційним визнанням і підтвердженням державоюфактувиникненняабоприпиненняправаорендиземельних ділянок. Отже, відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК договір найму (оренди) земельної ділянки вважається укладеним з моменту його державної реєстрації. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначеніпостановоюКабінетуМіністрівУкраїнивід25 грудня1998 р.

№2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів

1Правові засади розмежування земель державної та комунальної власності, що впливає на здатність органів державної влади та органів місцевого самоврядування виступати наймодавцем (орендодавцем) земельної ділянки, визначаються Законом «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.

289

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

оренди землі»1. Згідно з цією постановою державна реєстрація зазначених договорів провадиться виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Невід’ємною частиною договору оренди є план або схема земельної ділянки, яка передається у найм (оренду); кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об’єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом, зокрема, якщо земельна ділянка передається в оренду зі зміною її цільового призначення. Якщо договором орендиземліпередбачаєтьсяздійснитизаходи, спрямованінаохорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Відсутність вказаних документів може бути підставою для визнання договору недійсним.

У статті 15 Закону України «Про оренду землі» закріплений перелікістотнихумовдоговорунайму(оренди) земельноїділянки. Доних належать: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і переглядутавідповідальностізаїїнесплату; умовивикористаннятацільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянкиорендарю; умовиповерненняземельноїділянкиорендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначеннясторони, яканесеризиквипадковогопошкодження або знищення об’єкта оренди або його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди земельної ділянкихочабоднієїіззазначенихістотнихумов, єпідставоюнетількидлявизнання йогонедійсним, айдлявідмовиудержавнійреєстрації договору.

За згодою сторін у договорі можуть бути зазначені й інші умови щодовикористанняземельноїділянки. Прицьому, якщозазаявоюоднієї зі сторін щодо таких умов не досягнуто згоди, договір оренди згідно зі ст. 638 ЦК вважатиметься неукладеним.

1 Офіц. вісн. України. – 1998. – № 52. – Ст. 1943.

290

Глава 40. Договір найму (оренди)

Строкдіїдоговоруорендиземлівизначаєтьсязавзаємноюзгодою сторін. Законодавець встановлює максимальний строк дії договору оренди у 50 років. Короткостроковою є оренда земельної ділянки не більше п’яти років, а довгостроковою — від 5 до 50 років.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» орендар, якийналежновиконувавобов’язкивідповіднодоумовдоговору, після закінчення строку його дії має за інших рівних умов переважне право напоновленнядоговору. Уразіякщоорендарпродовжуєкористуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень (лист-повідомлення) орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Використання землі в Україні є платним. За користування земельноюділянкоюнаймач(орендар) зобов’язанийсплачуватинаймодавцю (орендодавцю) оренднуплату1, розмір, форматастрокивнесенняякої узгоджуються сторонами у договорі. Строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються законом. Розмір орендної плати не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Зміна орендної плати за землю може здійснюватися за згодою сторін. У разі недосягнення такої згоди встановленийдоговоромрозмірцієїплативважаєтьсянезміненим. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди.

Орендодавець як платник земельного податку в разі збільшення його розміру має право вимагати збільшення орендної плати, якщо іншенепередбаченодоговором. Орендаржемаєправовимагатизменшення орендної плати у разі погіршення стану земельної ділянки не з його вини. Орендна плата може бути визначена у різних формах, асамеугрошовій, натуральній(зерном, цукромтощо) тавідробітковій (надання послуг орендодавцю з ремонту техніки, забезпечення транспортом тощо). Сторони у договорі можуть визначити орендну плату

1 Орендна плата за земельну ділянку є однією з форм плати за землю в Україні, яка справляється у двох формах: земельного податку та орендної плати.

291

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

шляхом поєднання різних її форм. Внесення орендної плати оформлюєтьсяписьмово, завиняткомперерахуваннякоштівчерезфінансові установи.

Удоговорі оренди повинні бути зазначені як приналежність земельної ділянки до земель конкретної категорії, так і ціль її використання— будівництво, обслуговуваннябудинківіспорудзаїхфактичним знаходженням, ведення сільськогосподарського виробництва тощо.

Удоговорі оренди земельної ділянки обов’язково вказуються права третіх осіб на конкретну площу (при наявності таких), а також обмеження в її використанні. Дана вимога продиктована положеннями розділу 16 ЗК «Право земельного сервітуту» та розділу 18 ЗК «Обмеження прав на землю». Згідно зі ст. 98 ЗК право земельного сервітуту— цеправовласникаабоземлекористувачанаобмеженеплатнеабо безкоштовне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний кодекс не передбачає обов’язкового укладення договору земельного сервітуту під час укладення договору оренду землі, проте якщоудоговоріорендиземельноїділянкинепередбаченоумови(один із видів права земельного сервітуту), то одна зі сторін може вимагати укладення договору сервітуту або внесення відповідних змін до договору оренди.

Основніправатаобов’язкисторіндоговорунайму(оренди) земельної ділянки закріплені у статтях 24, 25 Закону України «Про оренду землі». Права та обов’язки сторін мають взаємний характер, тобто обов’язку однієї сторони кореспондує право другої. Чинне законодавство надає орендареві широку економічну самостійність, однак орендодавецьнаділенийправами, щодаютьйомуможливістьконтролювати процес використання орендарем земельної ділянки і своєчасність внесення орендної плати.

Орендодавець зобов’язаний передати орендарю в користування земельну ділянку в стані, який відповідає умовам договору оренди, забезпечивши при цьому реалізацію прав третіх осіб щодо цієї ділянки; не перешкоджати орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов’язані

зполіпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинитиекологічнонебезпечнінаслідкидлядовкілляабопризвести до погіршення стану самого об’єкта оренди.

292

Глава 40. Договір найму (оренди)

Орендар зобов’язаний приступати до використання земельної ділянкивстроки, встановленідоговороморендиземлі; використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою; виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природнозаповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Орендармаєправосамостійногосподарюватиназемліздотриманням умов договору її оренди; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендармаєправопередатиорендовануземельнуділянкуабоїїчастинуусуборенду, якщотакеправопередбаченодоговороморенди. Увипадку якщо у договорі оренди суборенда земельної ділянки не встановлена, орендарповиненотриматиписьмовузгодунацеорендодавця. При цьомумовчанняорендодавця(відсутністьписьмовогоповідомленнящодо своєїзгодичизаперечення) протягомодногомісяцянадаєправоорендарю укластидоговірсуборендиземельноїділянкиабоїїчастини. Враховуючи, щодоговірсуборендиєпохіднимвідосновногодоговоруорендиземельної ділянки, його умови не повинні суперечити умовам основного договору. Крімтого, умовидоговорусуборендиземельноїділянки(їїчастини) маютьвизначатисяумежахдоговоруорендиземельноїділянки, зокрема, строк суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки; у разі припинення або розірвання договору оренди чинністьдоговорусуборендиземельноїділянкиприпиняється.

Договір суборенди укладається у письмовій формі та за згодою сторін може посвідчуватися нотаріально. Обов’язковою є державна реєстрація договору суборенди земельної ділянки1.

Основнимизасадамиукладеннядоговорунайму(оренди) земельної ділянки, сторонами якого виступають фізичні або юридичні особи приватного права, є свобода договору та справедливість, добросовісність і розумність.

1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» встановлює єдині умови реєстрації договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

293

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

§4. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди

Окремим різновидом договору найму (оренди) є найм будівлі або іншої капітальної споруди, що обумовлено специфікою його предмета.

Задоговоромнаймубудівліабоіншоїкапітальноїспоруди(їхокремої частини) одна сторона (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій стороні (наймачеві) будівлю, іншу капітальну споруду або їх окрему частину в користування за плату на певний строк.

У разі неврегулювання певних відносин, що випливають з договору наймубудівліабоіншоїкапітальноїспоруди(далі— будівлі), удоговоріабо спеціальниминормамиЦКтаіншимиактамицивільногозаконодавствадо нихзастосовуютьсязагальніположенняпронайм(глава58 ЦК).

Договір найму будівлі є відплатним та двостороннім. Він може бути консенсуальним або реальним.

Сторонамидоговорунаймубудівлієнаймодавецьтанаймач. Наймодавцем може бути власник будівлі або особа, якій належать майнові права на неї. Наймачем виступає будь-який учасник цивільних відносин, а також особа, уповноважена на укладення договору найму будівлі. Виходячи з функціонального призначення предмета цього договору, наймачем, як правило, є суб’єкт підприємницької діяльності.

Договір найму будівлі вважається укладеним з моменту, коли сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якщо момент укладення договору не пов’язаний з передачею будівлі наймачу. У зв’язку з тим, що законом не встановлено спеціальних істотних умов договору найму будівлі, єдиною загальною істотною умовою останнього (крім ініціативних) є предмет договору.

Предметом договору є будівля, інша капітальна споруда або їх окремі частини. У ЦК та інших актах цивільного законодавства відсутнє визначення понять «будівля» та «капітальна споруда». У Державному класифікаторі будівель подається таке їх визначення: споруди— цебудівельнісистеми, пов’язаніізземлею, якістворенізбудівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт1; будівлі –це спо-

1 Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 [Електронний ресурс] : затв. наказом Держстандарту України від 17 серп. 2000 р. № 507 // Програмний продукт «Нормативні акти України». – Версії 8.4.0.0. Режим доступу: www.nau.kiev.ua.

294

Глава 40. Договір найму (оренди)

руди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, якіутворюютьназемніабопідземніприміщення, призначеннідляпроживанняабоперебуваннялюдей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів1.

Отже, за змістом предмет договору найму будівлі є вужчім, ніж такий об’єкт цивільних прав, як нерухоме майно (нерухомість). Поперше, самостійним предметом цього договору не є така складова нерухомості, якземельнаділянка. Останняурозмірі, необхідномудля досягнення мети найму, розглядається як приналежність будівлі або іншої капітальної споруди, що виступає предметом договору найму. По-друге, небудь-якатакзванарукотворнанерухомість, атількитакий їїрізновид, якбудівляабоіншакапітальнаспоруда(їхокремічастини), можуть бути предметом договору найму, який регулюється § 4 глави 58 ЦК. По-третє, не є предметом цього договору будівлі або інші капітальні споруди житлового призначення (житлові будинки). Хоча житловийбудинокйєбудівлеюкапітальноготипу(ст. 380 ЦК), алекористування ним здійснюється на підставі договору найму (оренди) житла (глава 59 ЦК). Вилучення будівель житлового призначення з переліку об’єктів, якіможутьбутипредметомдоговорунаймубудівлі, маєважливеюридичнезначення. Зокрема, уЦКзакріпленірізніправилащодо оформленнятадержавноїреєстраціїдоговорівнаймубудівлітанайму (оренди) житла (статті 793, 794 та 811).

Виходячизізмістуст. 376 ЦК, самочиннебудівництвонеможебути предметом договору найму будівлі, тому що на цей об’єкт не набуваєтьсяправовласності. Невключаютьсяупоняття«будівля» тимчасові споруди, якіпідлягаютьзнесеннюпіслявиконаннясвогофункціонального призначення. Це обумовлено, по-перше, тим, що тимчасовібудовипризначенідлязадоволенняпевнихпотреб(проживанняробітників, розміщення матеріалів, устаткування тощо) протягом обмеженого періодучасу. По-друге, такіспоруди, якправило, немаютьознаккапітальногобудівництва, зокрема, унихвідсутнійфундамент, укріплений у землю.

Дозавершеннябудівництва(створеннямайна) особавважаєтьсявласникомматеріалів, обладнаннятощо, якібуливикористанівпроцесіцього будівництва(створеннямайна). Отже, зазвичайнезавершенебудівництво не вважається самостійним об’єктом, щодо якого можуть укладатися цивільно-правові договори. Однак 15 грудня 2005 р. було внесено зміни

1ДержавнийкласифікаторбудівельтаспорудДК018-2000 [Електроннийресурс]

:затв. наказом Держстандарту України від 17 серп. 2000 р. № 507 // Програмний продукт «Нормативні акти України». – Версії 8.4.0.0. Режим доступу: www.nau.kiev.ua.

295

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

дост. 331 ЦК, відповіднодоякихуразінеобхідностіособаможеукласти договірщодооб’єктанезавершеногобудівництва, правовласностінаякий реєструєтьсяорганом, щоздійснюєдержавнуреєстраціюправнанерухомемайнонапідставідокументів, щопідтверджуютьправовласностіабо користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисноїдокументації, атакождокументів, щомістятьописоб’єктанезавершеногобудівництва.

Будівля або інша капітальна споруда, що є предметом договору найму, може бути визначена через такі ознаки. Будівля (капітальна споруда) — це нерухоме майно капітального типу, прийняте до експлуатації(упевнихвипадкахнезавершенебудівництво) тапризначене для нежилих цілей.

Будівлі та споруди, будучи єдиним об’єктом права, мають складну внутрішню структуру, частини, що їх становлять. Внутрішньою частиною будівлі є приміщення. Приміщення як окрема частина будівлі може бути також предметом договору найму будівлі.

Будівляякнерухомістьмаєпевнусупроводжувальнудокументацію,

уякій визначається її функціональне призначення, план, розташування на земельній ділянці тощо. Супроводжувальні документи передаютьсянаймачуразомзбудівлеюдляефективноговикористанняоб’єкта за призначенням.

Обчисленнястрокудоговорунайму, якправило, починаєтьсязмоментупереданнянаймачевіпредметадоговору. Задомовленістюсторін

удоговорі може бути визначений інший момент, з якого починає обчислюватися строк його дії.

Передання наймачеві предмета договору оформлюється відповіднимдокументом, яким, якправило, єактприймання-передачі. Цейакт підписується наймодавцем та наймачем. Таким же чином оформлюєтьсяйприпиненнядоговорунаймубудівлі, асаме— сторонискладають та підписують акт про повернення наймодавцю предмета договору найму. В акті засвідчується стан, у якому будівля передавалася однією стороною іншій. У зв’язку з неможливістю встановлення факту передачі нерухомого майна (воно фізично не може бути переміщене) саме дата підписання акта приймання-передачі вважається моментом передання цього об’єкта. Момент же передання будівлі за договором наймумаєважливеправовезначення, томущосамезнимпов’язуються такі наслідки, як початок та закінчення строку договору найму.

Переданню будівлі може передувати певна процедура: її огляд, перевірка тощо. Перевірка стану будівлі та відповідності її умовам

296

Глава 40. Договір найму (оренди)

договору найму і призначенню будівлі є обов’язком наймача (ч. 3 ст. 767 ЦК). Уразіневиконанняцьогообов’язкунаймачемвважається, що будівля передана йому в належному стані.

Акт не тільки визначає момент (дату) передачі об’єкта найму, а й містить певні характеристики останнього, зокрема технічний та санітарний стан будівлі. Ці характеристики мають істотне значення при вирішенні питання про належний стан будівлі при її поверненні наймодавцеві по закінченні строку договору.

Плата за користування будівлею не є істотною умовою договору наймубудівлі. Розмірплатизакористуваннябудівлеювизначаєтьсяна підставі амортизаційних відрахувань за основними фондами. При цьому враховуються також такі чинники, як територія розташування об’єкта, призначенняйогодляпевнихвидівдіяльності, технічніхарактеристики тощо. Якщо плата за користування будівлею не визначена сторонамиудоговорі, вінневважаєтьсянеукладеним. Прицьомурозмір плати за користування визначається відповідно до загальних правил, закріплених у ст. 632 ЦК. Зокрема, при визначенні розміру плати за користування можуть застосовуватися ціни (тарифи, ставки тощо), встановленіуповноваженимиорганамивладиабоорганамимісцевого самоврядування. Наприклад, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 17871 органи місцевого самоврядування можуть визначати мінімальну вартість місячної оренди за 1 кв. м. нерухомого майна фізичних осіб. Якщо ж розмір плати за користування будівлею не встановлений ні законом, ні договором і не може бути визначений, виходячи з умов договору, то він визначається виходячи із звичайної плати за користування будівлями, що склалася на момент укладення договору (статті 632, 762 ЦК).

Плата за користування будівлею складається з двох частин. Поперше, це плата за користування власне будівлею. По-друге, плата за користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Недодержання вимоги закону щодо оформлення договору в письмовій формі тягне за собою правові наслідки, передбачені ст. 218 ЦК. У разі укладення договору наймубудівлі, іншоїкапітальноїспорудиабоїхокремоїчастинистроком на три роки і більше він підлягає нотаріальному посвідченню та державнійреєстрації. Отже, відповіднодозагальнихвимогч. 3 ст. 640 ЦК договір найму даних об’єктів є вчиненим з моменту його державної

1 Офіц. вісн. України. – 2003. – № 47. – Ст. 2432.

297

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

реєстрації. Такареєстраціяздійснюєтьсянотаріусамишляхомвнесення запису в Державний реєстр договорів одночасно з нотаріальним посвідченнямдоговорів. Державнареєстраціядоговорунаймубудівлі може здійснюватися лише при наявності попередньої державної реєстрації прав на цей об’єкт.

Зміст договору найму будівлі становлять умови про права та обов’язкисторін. УЦКвідсутніспеціальнінорми, щорегулюютьправа та обов’язки наймодавця і наймача за договором найму будівлі. Отже, зміст цього договору становлять загальні права та обов’язки сторін за договором найму (оренди).

До основних обов’язків наймодавця належить обов’язок виконання договору найму, що полягає у наданні наймачеві будівлі у тимчасове користування у стані, який відповідає умовам договору найму та призначенню будівлі. ЦК передбачає особливий порядок передання будівлі наймачеві. Акт передачі включає підписання відповідного документа (акта) та надання супроводжувальних об’єкт документів. У разі припинення договору найму наймодавець зобов’язаний прийнятибудівлювіднаймача, підписавшивідповіднийдокумент(акт) про повернення йому предмета договору.

Виходячи з господарсько-експлуатаційних характеристик, будівля та земельна ділянка, на якій вона розташована, розглядаються як єдиний об’єкт. Отже, обов’язком наймодавця є також передача наймачу права користування земельною ділянкою у розмірі, необхідному для досягнення мети найму будівлі. При цьому, якщо у договорі дане питання не врегульоване, то наймач автоматично отримує це право на весь строк договору найму будівлі. У разі якщо власник будівлі не є власником земельної ділянки, на якій розміщена ця будівля, при укладеннідоговорунаймубудівлівважається, щовласникділянкипогоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою. Вказана презумпція може бути спростована договором між наймодавцем будівлі та власником земельної ділянки. У цьому разі наймач будівлі повинен укладати окремий договір найму (оренди) земельної ділянки з її власником відповідно до ст. 792 ЦК.

Наймач зобов’язаний користуватися будівлею відповідно до її функціонального призначення, своєчасно та у повному розмірі здійснювати плату за користування, а у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві будівлю у належному стані.

У наймача за договором найму будівлі одночасно з правом найму будівлі завжди виникає право користування земельною ділянкою, на

298

Глава 40. Договір найму (оренди)

якійвонарозташована. Крімтого, наймачнабуваєправокористування такожземельноюділянкою, щоприлягаєдобудівлі, урозмірі, необхідному для досягнення мети найму. Труднощі з визначенням розміру земельної ділянки, необхідної для ефективного використання приміщення наймачем, виникають при укладенні договору найму окремої частини будівлі.

Права та обов’язки сторін договору найму будівлі щодо ремонту, поліпшенняабопогіршеннябудівлірегулюютьсязагальниминормами про найм (оренду).

Договір найму будівлі припиняється на підставах, зазначених законом для звичайного договору найму (оренди). Особливий порядок припинення встановлений для договору найму будівлі, укладеного на невизначенийстрок. Так, кожнаізсторіндоговорунаймубудівлі, укладеногобезвизначеннястрокуйогодії, можевідмовитисявіддоговору в будь-якій час, письмово попередивши про це другу сторону за три місяці.

§ 5. Договір оренди підприємства

ЦК указав на можливість підприємства виступати об’єктом договору оренди (ч. 4 ст. 191 ЦК), але не встановив його спеціального регулювання. Звідсиможнаприпустити, щозаконодавецьвиходивізтого, щоположення§1 глави58 ЦКпоширюватимутьсяйнаорендупідприємства, якщо інше не буде встановлено спеціальним законом1. Проте питання, що виникають при укладенні договорів оренди підприємств приватних власників, не можуть бути вирішені тільки на підставі загальних положень договору найму (оренди), оскільки їх вирішення

1 У сфері орендних відносин діє Закон України «Про оренду державного та комунальногомайна» (Відом. Верхов. РадиУкраїни. – 1995. – №15. – Ст. 99) (далі– Закон), атакожзначниймасивнормативно-правовихактів, прийнятихнайогорозвиток. Аналіз положень цього Закону свідчить, що він розроблявся спеціально для регулювання організаційнихвідносин, пов’язанихізпередачеюворендумайнадержавнихпідприємствтаорганізацій іпідприємств, заснованихна майні, щоналежитьАРК, абоперебуває в комунальній власності, а також майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо використання вказаного майна. Тому, хоча в Законі і зазначено, що його положення можуть бути застосовані до оренди майна інших форм власності (приватної власності), якщо інше не буде передбачено законодавством та договором оренди, застосуваннявціломуположеньЗакону, якийпоєднуєвсобіпублічно-правові та приватноправові способи регулювання, до договору оренди підприємства приватного власника без врахування специфіки останнього недоцільно.

299

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

потребує запровадження хоча й подібної за своєю спрямованістю, але спеціальної договірної форми, яка б враховувала оборотоздатність підприємства. Так, орендар підприємства, на відміну від орендаря будьякогоіншогомайна, маєправоздійснюватинадпідприємствомфактичне та юридичне панування, але при умові, що ці дії не призведуть до подальшогозменшеннявартостімайнапідприємства, переданоговоренду«находу». Томупроблемаврегулюваннявідносин, щовиникаютьпри укладеннідоговоруорендипідприємстваприватноговласника, потребує своговирішеннянарівніЦК, щоузгоджуєтьсязположеннями§ 1 глави 58 ЦК, відповіднодоч. 3 ст. 760 якогоособливостінаймуокремихвидів майна (підприємство — це майно), повинні встановлюватися або ЦК, абоіншимзаконом. Норми, щостановлятьзагальніположенняпронайм (оренду) майна, можуть застосовуватися в субсидіарному порядку до договору оренди підприємства, але з урахуванням особливостей оборотоздатності цього об’єкта.

За договором оренди підприємства власник підприємства — орендодавецьзобов’язуєтьсяпередатиорендаревіпідприємствояк єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, у володіння і користування за призначенням, за плату і на певний строк.

Цей договір — двосторонній, консенсуальний, оплатний, строко-

вий. Він укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотнимиумовамидоговоруслідвважати: предмет(передаваль-

нийактповиненміститиданіпроскладпідприємства, щопередається воренду, тайоговартість); строк, наякийукладаєтьсядоговіроренди;

орендну плату.

Договірорендипідприємствамаєспільнірисиздоговоромкупівліпродажупідприємства, щообумовленопредметомцихдоговорів. Так, його укладенню передують такі підготовчі дії, як визначення складу підприємстватайогоціни, аудиторськаперевірка, повідомленнякредиторів про укладення договору тощо. Звідси невід’ємною частиною цього договору стають: акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, перелік усіх боргів (зобов’язань), що включаються до складу підприємства, зобов’язковоювказівкоюкредиторів, характеру, розміруйстроків вимог останніх.

Сторонами договору виступають орендодавець — власник підприємства, іорендар— суб’єктпідприємницькоїдіяльності— фізична

300

Глава 40. Договір найму (оренди)

чиюридичнаособа, якіобізнанізконкретнимвидомпідприємницької діяльності (видами діяльності), яку (які) за допомогою підприємства здійснював орендодавець цього підприємства.

Договірорендипідприємствахочаіспрямованийнавикористання останнього за призначенням, але на відміну від договору купівліпродажу підприємства не покладає на орендодавця такого специфічногообов’язку, яквведенняорендаряусферудіяльностіцьогопідприємства. Цепов’язанозтим, щопокупцемпідприємстваможебутихоча і суб’єкт підприємницької діяльності, але не обов’язково обізнаний, а може і зовсім не обізнаний з усіма тонкощами здійснення того виду діяльності, якою займався за допомогою цього підприємства його власник. Орендар бере в оренду підприємство в цілому як діяльність, використовує його певний час, а потім повертає орендодавцю. І якщо при купівлі-продажу продавцю байдуже, що в подальшому станеться зйогопідприємством, тоувипадкуорендипідприємстваорендодавцю це не байдуже, бо підприємство повернеться до нього, а тому укладати договір оренди він може тільки з суб’єктом підприємницької діяльності, який знається на здійсненні діяльності, яку за допомогою підприємства здійснював орендодавець.

Власником підприємства може стати і фізична особа — непідприємець, отримавши його у спадщину. Але ця особа не зможе виконати ті обов’язки, які покладаються на орендодавця за договором оренди підприємства на відміну від обов’язків орендодавця іншого майна. По-перше, такий власник не зможе підготувати підприємство для передачі його орендареві у тимчасове користування (провести інвентаризацію, скласти проект передавального акта тощо) і, по-друге, не зможе контролювати стан підприємства впродовж строку дії договору оренди.

Таким чином, при укладенні договору оренди підприємства проявляється обмеження принципу свободи договору, причому, не тільки щодо вільного вибору контрагента, а й щодо визначення юридичної долі майна, що належить йому на праві власності.

Особливість предмета цього договору впливає, перш за все, на передачу підприємства (його складових) орендареві, а також правомочностей, щовиникаютьворендарящодоцьогомайновогокомплексу на весь строк дії договору.

За цим договором складові підприємства поділяються на такі групи: основні засоби, оборотні засоби, майнові і виключні права, права вимоги і борги. Для кожної з цих груп застосовується свій режим пе-

301

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

редачі. Так, якщо земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування та інші основні засоби, а також права володіння і користування землею та іншимиприроднимиресурсами, щоперебуваютьувласностііншихосіб, передаються орендареві в порядку, передбаченому законом та іншими нормативно-правовими актами, то запаси сировини, палива, права користування землею, будівлею, права на позначення підприємства, що індивідуалізують його діяльність, тощо передаються орендареві тільки в порядку, на умовах і в межах, які визначені договором.

Особливість правового режиму складових підприємства при його оренді пояснюються тим, що такий підхід створює можливість ефективного використання орендарем орендованого підприємства.

Орендареві підприємства належить право власності на виготовлену продукцію, доходи, що одержані ним у результаті користування орендованим підприємством, амортизаційні відрахування на підприємство, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно.

При укладенні договору оренди підприємства орендодавець передаєорендарюзапередавальнимактомпідприємствоуповномускладі, за винятком тих прав, які були отримані ним на підставі дозволу (ліцензії) на здійснення відповідної діяльності і передача яких залежить від приписів законодавства, та прав на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), його продукцію, роботи, послуги, а також належних власникові підприємства на підставі ліцензії прав на використання таких засобів індивідуалізації, передачаякихможлива, якщоце будеузгодженосторонами. Передача виключних прав здійснюється за договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Але, на відміну від договору купівлі-продажу підприємства, який передбачаєсолідарнувідповідальністьсторінзацимдоговором, якщо внаслідок відсутності такої ліцензії покупець не зможе виконати зобов’язання, які перейдуть до нього за договором, у договорі оренди підприємства слід передбачити зовсім інше положення: якщо орендар внаслідок відсутності ліцензії на заняття відповідною діяльністю не зможевиконатизобов’язання, якіперейдутьдоньогозацимдоговором, обов’язок виконання їх залишається за орендодавцем. Такий підхід пояснюється тим, що при укладенні договору оренди власником підприємства залишається орендодавець.

Дотогожслідпередбачитиобов’язокорендаряотриматиліцензію назаняттявідповідноюпідприємницькоюдіяльністюврозумністроки,

302

Глава 40. Договір найму (оренди)

що можливо одразу ж після укладення договору, тим більш, що для орендаря це не є проблемою, виходячи з того, що він — професійний учасник підприємницької діяльності. Якщо станеться прострочення отримання ліцензії саме з вини орендаря, то це спричинить покладення на нього обов’язку по відшкодуванню тих збитків, які понесли кредитори.

Враховуючи, що несвоєчасне отримання орендарем ліцензії може негативно вплинути на ділову репутацію орендодавця, якому підприємство повертається після закінчення строку дії договору оренди, доцільноувипадкувинногопростроченняотриманняліцензіїорендарем, яке потягло за собою невиконання зобов’язань і спричинення збитків контрагентам, надати право орендодавцю в односторонньому порядкувимагатирозірваннядоговоруоренди, атакожвідшкодування орендарем спричиненої цим орендодавцеві моральної шкоди.

Строкипередачіпідприємстваійогоскладовихворендувстановлюються в договорі. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначенихудоговорі, непередастьорендаревіпідприємство, останніймає правоабовимагативідорендодавцяпередачіпідприємстватавідшкодуваннязбитків, завданихзатриманнямтакоїпередачі, абовідмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору.

Підприємство як єдиний майновий комплекс після передачі включаєтьсядобалансуорендаряізпозначенням, щоцемайноєорендованим.

Орендодавець зобов’язаний передати орендареві підприємство у стані, що відповідає умовам договору та призначенню останнього, тобто у стані, придатному для здійснення тієї підприємницької діяльності, якапровадитьсяабоплануєтьсядляпровадженнязвикористанням складових цього підприємства. Якщо ж в подальшому при експлуатації підприємства виявляться недоліки, що перешкоджатимуть використаннюпідприємствавідповіднодоумовдоговору, орендармає правозасвоїмвиборомвимагатиабовідповідногозменшеннярозміру орендної плати, або розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому цим завдані.

Уразібанкрутстваорендаряорендодавецьвідповідаєзасвоїборги тільки майном, що належить йому на праві власності. У разі зміни власникапідприємства, переданоговоренду, праватаобов’язкиорендодавця переходять до нового власника.

Визначаючи предмет договору оренди підприємства, важливо встановити, чи орендується підприємство в цілому, чи йдеться про

303

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

оренду окремого майна, що входить до цього майнового комплексу. Складовіслідрозглядатиякчастинупідприємстватількиуфізичному сенсі, оскількивониєокремимимайновимицінностями, щоналежать абодоосновних, абодооборотнихзасобів. Якщовиникаєпотребавїх оренді, то це можна зробити шляхом укладення таких договорів, як договір оренди будівлі, устаткування, які врегульовані на рівні ЦК. Частина підприємства в тому сенсі, в якому про це йдеться в ч. 4 ст. 191 ЦК, може бути особливим об’єктом передачі лише у разі відділенняїївідпідприємстваякєдиногомайновогокомплексу. Такевідділення відбувається, зокрема, при припиненні господарського товариства у формі правонаступництва шляхом реорганізації цієї юридичної особи у формі виділу. Юридична особа, що виділилася, на підставі розподільчого балансу одержує частину майна (матеріальні об’єкти, права і обов’язки), яке знов-таки оформлюється в підприємство як єдиний майновий комплекс і використовується в подальшому для здійснення підприємницької діяльності.

Для визначення орендної плати важливе значення має вартість самогопідприємства, причомунезалишкової, асамеринковоївартості, щообумовлюєнайбільшефективнейоговикористання. ЗаконУкраїни «Про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»1 передбачає обов’язкове проведення оцінки майна у випадках оренди (ст. 7) і закріплює принципово важливий підхід до методичного регулювання оцінки майна — у положеннях (національних стандартах) оцінки майна, методиках та інших нормативноправових актах, що затверджуються Кабінетом Міністрів України або ФДМУкраїни. УсучаснихумовахдієНаціональнийстандарт№1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.03р. № 14402.

Орендна плата, як правило, встановлюється у грошовій формі. У той же час, за згодою сторін, вона може встановлюватися і в натуральній або грошово-натуральній формі.

Впродовж дії договору розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї зі сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об’єкта оренди (підприємства), а також в інших випадках, встановленихзаконодавчимиактамиУкраїни. Орендарповинен надати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли

1Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.

2Офіц. вісн. України. – 2003. – № 37. – Ст. 1995.

304

Глава 40. Договір найму (оренди)

з незалежних від нього причин, зокрема внаслідок зміни кон’юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, через дію непереборної сили тощо. Якщо в погіршенні стану підприємства або в створенні гірших умов користуванням ним винні обидві сторони за цим договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише в частині, яка відповідає вині орендодавця в зменшенні можливості для орендаря користування підприємством.

Строкиіпорядоквнесенняорендноїплативизначаютьсявдоговорі.

Змістдоговорустановлятьправа іобов’язки сторін. Орендарю

за цим договором надаються такі права:

–розпоряджатисяскладовимипідприємствавмежах, щозазначені

вдоговоріідостатнідлязбереженнявартостіпідприємства, асаме: без згоди орендодавця продавати, обмінювати, надавати у тимчасове користування або у позику матеріальні цінності, здавати їх у суборенду, передавати свої права та обов’язки за договором щодо зазначених цінностей іншій особі, за винятком прав на землю, а також інші природніресурси. Прицьомуорендаробов’язковоповинен додержуватися умови не зменшувати вартість підприємства і не порушувати інші положення договору оренди, зокрема, щодо збереження профілю виробництва або встановлення тих чи інших обмежень відносно користуванняокремимиоб’єктами— складовимиєдиногомайновогокомплексу;

–змінювати власне найменування підприємства, що перейшло до нього в оренду разом з підприємством. Проте орендар, якщо інше не будеобумовленовдоговорі, приповерненніпідприємствазобов’язаний сприяти поверненню останнього під старим найменуванням;

–без згоди орендодавця змінювати склад орендованого підприємства, проводитийогореконструкцію, розширення, технічнепереобладнання, поліпшення стану підприємства з метою збільшення його вартості, якщо інше не передбачено в договорі,

–вимагати відшкодування вартості невіддільних поліпшень орендованого підприємства, незалежно від дозволу орендодавця на такі поліпшення, якщоіншенебудепередбаченодоговором. Орендодавець може бути звільнений судом від обов’язку відшкодування вартості зазначених поліпшень, якщо доведе, що витрати орендаря на ці поліпшення збільшують вартість орендованого підприємства невідповідно до поліпшення його якості і (або) експлуатаційних властивостей або що при здійсненні таких поліпшень були порушені принципи добросовісності, розумності і справедливості.

305

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

Якщо за період оренди прибутковість підприємства збільшилася за рахунок поліпшення іміджу підприємства, підняття його ділової репутації, враховуючи те, що власником підприємства залишається орендодавець, такі зміни слід вважати поліпшенням підприємства тільки при умові, якщо така можливість встановлена договором.

Орендодавець має такі права:

–право на отримання орендної плати;

–правоназдійсненняконтролюзастаномпідприємствапідчасдії договору;

–право на отримання підприємства після закінчення строку дії договору.

Орендар має такі обов’язки:

–прийняти підприємство від орендодавця і включити його до балансу із позначенням, що це майно є орендованим;

–виплачувати орендодавцю орендну плату у порядку і строки, передбачені в договорі;

–сплачувати витрати по експлуатації і поверненню орендованого підприємства, включаючи й платежі по страхуванню підприємства;

–недопускатипогіршеннястанупідприємства, асаме: підтримувати йоговналежномутехнічномустані, здійснюючипоточнийікапітальний ремонт останнього. На відміну від договорів оренди іншого майна покладення на орендаря, а не на орендодавця обов’язку по здійсненню капітального ремонту підприємства пояснюється таким. Специфіка цього договору полягає у наданні орендарю можливості не тільки володіти

ікористуватисяпідприємствомвпродовждіїдоговору, айупевнихмежахрозпоряджатисяокремимискладовимипідприємства, щонаділяєйого специфічними знаннями всіх тонкощів та поточного стану цього майновогокомплексуіодночаснопозбавляєцихзнаньорендодавця;

–надати орендодавцеві можливість здійснювати контроль за використанням підприємства за призначенням та за його технічним станом;

–попередитисвоїхкредиторівпозобов’язаннях, щопов’язаніздіяльністю орендованого підприємства, про закінчення строку дії договору;

–повернути підприємство орендодавцю після закінчення строку дії договору разом з необхідною документацією.

До обов’язків орендодавця належить:

–підготовкаіпередачапідприємстваорендаревіустані, щовідповідає умовам договору та призначенню останнього;

306

Глава 40. Договір найму (оренди)

– прийняти підприємство від орендаря після закінчення строку дії договору.

У разі закінчення строку дії договору оренди підприємства, розірвання його у судовому порядку, наприклад, у випадку суттєвого порушення орендарем умов договору, банкрутства орендаря, останній зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі. Якщо орендар допустив погіршення стану підприємства або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель підприємства (окремих його складових) сталися не з його вини.

Поверненняпідприємствавідбуваєтьсязатієюжсхемою, щоіпри передачі підприємства в оренду, але є й особливості, що характеризують цей процес. Так, обов’язок з підготовки необхідної документації для передачі підприємства покладається на орендаря, який повинен попередити своїх кредиторів по зобов’язаннях, що пов’язані з діяльністюорендованогопідприємства, проте, щоорендованепідприємство повертаєтьсявласникові. Післяпередачіпідприємствайоговласниковіорендодавцю по боргах, які були переведені на нього орендарем без згоди його кредиторів, правильним було б покласти солідарну відповідальність і на власника підприємства, і на його орендаря.

§ 6. Найм (оренда) транспортного засобу

За договором найму (оренди) транспортного засобу наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві транспортний засіб у користування за плату на певний строк.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є відплатним. Він може бути консенсуальним або реальним.

Сторонамидоговоруєнаймодавець— фізичнаабоюридичнаособа, які є власниками транспортного засобу або мають майнові права на нього.

Наймачем може бути також юридична або фізична особа. У випадку, коликористуваннятранспортнимзасобомпов’язанозіздійсненням перевезення (пасажирів, багажу, вантажу, пошти) наймачем виступає юридична особа чи фізична особа-підприємець. У деяких випадках законом можуть встановлюватися певні вимоги до особи, яка є наймачем транспортного засобу. Наприклад, згідно зі ст. 5 Повітря-

307

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

ного кодексу України (далі — ПК)1 експлуатант — будь-яка юридична або фізична особа, котра займається діяльністю, пов’язаною з розробленням, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, повинна одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Специфіка цього різновиду договору найму (оренди) обумовлюєтьсяйогопредметом, якимможутьбутиповітряні, морські, річковісудна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (ч. 1 ст. 798 ЦК).

Повітрянесудно— целітальнийапарат, щотримаєтьсяватмосферізарахунокйоговзаємодіїзповітрям, відмінноївідвзаємодіїзповітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному просторі.

Морським або річковим судном визнається самохідна чи несамохіднаплавучаспоруда, щовикористовуєтьсядляперевезеннявантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин тощо.

Доскладуназемногосамохідноготранспортувходитьавтомобільний транспортний засіб, тобто дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій.

Предметом цього виду договору найму можуть бути також залізничний рухомий склад (вагони, локомотиви, моторейковий транспорт).

Специфікатранспортногозасобуякоб’єктацивільнихправполягає в тому, що, по-перше, він є складним технічним приладом, використанняякогопотребуєпевнихзнань, кваліфікаціїтанавичок. По-друге, діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортногозасобу, розглядаєтьсяякджерелопідвищеноїнебезпеки (ст. 1187 ЦК), що обумовлює підвищення вимог до його володільця. По-третє, транспортний засіб за своїми властивостями належить до рухомих речей. Більше того, за своїм призначенням він саме використовується для переміщення у просторі (разом з вантажем, пасажиром тощо), алеубагатьохвипадкахнаньогопоширюєтьсяправовийрежим нерухомоїречітавідповідновстановлюютьсяспеціальніправилащодо оформлення договорів.

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1993. - № 25. – Ст. 274.

308

Глава 40. Договір найму (оренди)

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 798 ЦК, можна стверджувати, що існує два види договору найму транспортного засобу. Перший — це саме договір найму транспортного засобу, коли управління ним здійснюється наймачем. Другий — договір найму транспортного засобу з екіпажем, що його обслуговує. За цим договором управління та технічна експлуатація транспортного засобу здійснюється особами, які перебувають у трудових відносинах з наймодавцем. Наприклад, згідно зі ст. 207 Кодексу торговельного мореплавства України1 при фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов’язаний спорядити та укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати останнє протягом строку тайм-чартеру в морехідному стані, оплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу. Цей вид договору поєднує елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг. Однак договір найму транспортного засобу з екіпажем врегульований у ЦК як пойменований договір. Тому він не вважається змішаним і до нього не застосовуються загальні норми про надання послуг.

Увипадкуколитранспортнийзасібпередаєтьсяунаймзекіпажем, який його обслуговує, останній не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Отже, екіпаж«організаційно» підпорядковуєтьсянаймодавцеві, який несе витрати на його утримання, зокрема виплата членам екіпажузаробітноїплати, забезпеченняспеціальнимодягомтощо. Що ж стосується діяльності, яка випливає з призначення транспортного засобу, то у цих питаннях екіпаж підпорядковується наймачеві. Якщо розпорядження наймача щодо експлуатації транспортного засобу суперечатьумовамдоговорунаймуабоумовамвикористаннятранспортного засобу, а також якщо ці розпорядження можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб, екіпаж відмовляється від їх виконання. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 805 ЦК така відмова є не правом, а обов’язком екіпажу.

Якщо у договорі прямо не встановлено, що транспортний засіб передається наймачеві з екіпажем, вважається що у найм передається лише транспортний засіб (ч. 2 ст. 798 ЦК).

Зміст договору найму транспортного засобу становлять права та обов’язкийогосторін. Обсягобов’язківнаймодавцязалежитьвідтого: єдоговірнаймуконсенсуальнимчиреальним, передаєтьсятранспортнийзасібунаймзекіпажемчибезекіпажу. Наймодавецьмаєнайбільшийперелікобов’язківзаконсенсуальнимдоговоромнаймутранспорт-

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349.

309

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

ногозасобузекіпажем, анайменший— зареальнимдоговоромнайму транспортного засобу без екіпажу1.

До основних обов’язків наймодавця належить надання наймачеві транспортного засобу в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню; страхування транспортного засобу; проведення за свій рахунок капітального ремонту зданого в найм транспортного засобу (якщо інше не передбачено договором)2.

УЦКневстановленоособливоїпроцедурипередачітаповернення орендованихтранспортнихзасобів. Вважаємо, щовониповинніоформлюватися відповідними документами, зокрема актами прийманняпередачі. Наймодавецьзобов’язанийпередатинаймачевітранспортний засібустані, щовідповідаєумовамдоговорутайогопризначенню. Для окремихвидівтранспортнихзасобіввстановлюютьсязагальнівимоги щодо нормального стану. Зокрема, ст. 20 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції від 23 лютого 2006 р.3 визначає, що конструкціятатехнічнийстантранспортнихзасобів, атакожїхчастини мають відповідати вимогам, порядок визначення яких установлює Кабінет Міністрів України.

При укладенні договору найму транспортного засобу, як правило, визначається його вартість, що впливає, зокрема, на обчислення розмірузбитків, завданихвтратоюабопошкодженнямзазначеногозасобу. Вартістьтранспортногозасобуможнавизначитинапідставіекспертної оцінки, при проведенні якої враховується технічний стан, строк експлуатації, ступінь зношеності засобу тощо. Експертна оцінка вартості транспортного засобу здійснюється ще до укладення договору найму.

Наймач зобов’язаний своєчасно вносити плату за користування транспортним засобом; користуватися ним згідно з призначенням останнього і умовами договору; підтримувати транспортний засіб у справному стані; нести витрати, пов’язані з його використанням; повернути транспортний засіб наймодавцеві після закінчення дії договору в тому стані, у якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу або у стані, застереженому в договорі.

1Питання щодо одностороннього характеру договору найму транспортного засобу є дискусійним. Так, навіть у разі укладення реального договору найму транспортногозасобубезекіпажунаймодавецьзобов’язанийздійснитистрахуваннятранспортного засобу (ч. 1 ст. 802 ЦК).

2Нанашудумку, витрати, пов’язанізвикористаннямтранспортногозасобу, якіза ч. 2 ст. 801 ЦК несе наймач, не включають витрати на його капітальний ремонт.

3Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 32. – Ст. 273.

310

Глава 40. Договір найму (оренди)

Розмір плати за користування, а також порядок розрахунків за наданий у найм (оренду) транспортний засіб встановлюється за домовленістю сторін. У договорі може бути також зроблене застереження про зміну розміру орендної плати у випадку виникнення певних обставин.

Наймач зобов’язаний користуватися транспортним засобом відповідно до його призначення. Він має право використовувати цей засіб для здійснення підприємницької діяльності, укладаючи від власного імені договори перевезення або інші договори відповідно до призначеннятранспортногозасобу. Прицьомузгоданаймодавцянаукладеннядоговорівневимагається. Цеправилозастосовуєтьсяутихвипадках, коли у договорі найму визначено, що транспортний засіб передається для здійснення наймачем підприємницької діяльності. Якщо ж цільовим призначенням транспортного засобу є виключно використання його для власних потреб, укладення наймачем договорів перевезення без згоди наймодавця буде суперечити умовам договору.

Протягом дії договору найму тягар утримання транспортного засобу переходить від наймодавця до наймача. Останній зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Забезпечення цього справного стану здійснюється шляхом проведення технічного обслуговування і ремонту. Перелік операцій, що належать, зокрема, до технічного обслуговування і ремонту автотранспорту, встановлено Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніхтранспортнихзасобівавтомобільноготранспорту, затвердженим наказомМіністерстватранспортуУкраїнивід30 березня1998 р. № 1021. За загальним правилом (ст. 776 ЦК) наймач зобов’язаний провадити тільки поточний ремонт транспортного засобу.

Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, також несенаймач. Дотакихвитрат, зокрема, належатьті, щопов’язанізпридбаннямпалива, запаснихчастин, призначенихдляремонтутранспортних засобів тощо. Наймач також зобов’язаний сплачувати податки та інші платежі, пов’язані з використанням транспортного засобу.

Діяльність, пов’язаназвикористанням, зберіганнямабоутриманням транспортнихзасобів, єджереломпідвищеноїнебезпеки. Отже, доособи, яка експлуатує транспортний засіб, пред’являються підвищені вимоги щодо безпечного користування ним. Шкода, завдана іншій особі у зв’язку з використанням за договором найму транспортного засобу, відшкодовуєтьсянаймачем(ч. 2 ст. 1187 ЦК) якособою, котранавідпо-

1 Офіц.вісн. України. – 1998. – № 18. – Ст. 659.

311

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

віднійправовійпідставі(договірнайму) нимволодіє. Прицьомунаймач несевідповідальністьзазавданушкоду, якщонедоведе, щоїїзаподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність наймача за збитки, завдані узв’язкуізвтратоюабопошкодженнямтранспортногозасобу, виникає на загальних підставах, зокрема, при наявності його вини.

Обов’язки зі здійснення страхування розподіляються між наймодавцем і наймачем залежно від об’єкта страхування.

Згіднозпп. 8, 9, 32 ст. 7 ЗаконуУкраїни«Прострахування»1 страхування відповідальності морського перевізника, власників наземних транспортнихзасобів, морськогосудновласникаєвидамиобов’язкового страхуваннявУкраїні. Експлуатація, зокремаавтотранспортнихзасобів, здійснюється тільки за наявності страхового поліса, що є договором обов’язковогострахуванняцивільно-правовоївідповідальностівласни- ків транспортних засобів і підтверджує сплату страхового платежу.

У§ 5 глави58 ЦКневизначено, хтозісторіндоговорунаймутранспортного засобу здійснює обов’язкове особисте страхування водіїв (екіпажу) від нещасних випадків. Вважаємо, що цей обов’язок покладається на того, чий екіпаж здійснює експлуатацію транспортного засобу. Отже, у разі укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем страхування здійснюється наймодавцем, а в інших випадках — наймачем.

Що ж стосується страхування транспортного засобу, то його здійснює наймодавець.

Сторони можуть передбачити у договорі найму транспортного засобу й інші права та обов’язки.

Форма договору найму транспортного засобу залежить від суб’єктного складу його сторін. Загальною вимогою є укладення договорунаймутранспортногозасобувписьмовійформі. Недодержання письмового оформлення договору призводить до правових наслідків, передбаченихуст. 218 ЦК, асаме— немаєнаслідкомйогонедійсності. Заперечення однією із сторін факту укладення договору найму транспортного засобу може доводитися будь-якими доказами, передбаченими ЦПК України, крім свідчень свідків. Якщо ж хоча б однією зі сторін договору найму транспортного засобу є фізична особа, договір підлягає нотаріальному посвідченню2.

1Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 7. – Ст. 50.

2Поняття «фізична особа» не охоплює таку категорію фізичних осіб, як підприємці. Оформлення договору найму транспортного засобу з участю фізичної особи – підприємця здійснюється за загальними правилами, закріпленими у ч. 1 ст. 799 ЦК.

312

Глава 40. Договір найму (оренди)

Особливості найму певних видів транспортних засобів врегульовані транспортними статутами та кодексами, зокрема, ПК України1, Кодексом торговельного мореплавства України.

Згідно зі ст. 61 ПК найм (оренда) повітряних суден здійснюється на підставі договору чартеру. За договором чартеру (фрахтування повітряного судна) одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншійстороні(фрахтувальнику) заплатувсюмісткістьодногочидекількох повітряних суден на один або декілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти чи для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Відносини, що випливають з договору фрахтування суден, регулюються розділом 6 Кодексу торговельного мореплавства України. Так, за договоромфрахтуваннясуднанапевнийчассудновласникзобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезенняпасажирів, вантажівтадляіншихцілейторговельногомореплавства на певний час. Існує два різновиди договору фрахтування, а саме тайм-чартер (фрахтування судна з екіпажем) та бербоут-чартер (фрахтування судна, що не укомплектоване екіпажем і не споряджене).

Довідносин, щовипливаютьздоговорунайму(оренди) транспортногозасобу, застосовуютьсязагальніположенняпронайм(оренду), якщо інше не передбачено спеціальними нормами або умовами договору.

§7. Договір лізингу2

ВУкраїні нормативне регулювання лізингових відносин вперше булоздійсненеЗаконуУкраїни«Пролізинг» від16 грудня1997 р., хоча лізинг як вид майнового найму був відомий і застосовувався на практиці задовго до прийняття зазначеного закону3. У сучасних умовах

1Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 25. – Ст. 274.

2Конструкція лізингу (як і сам юридичний термін) прийшла в Європу, а потім поширилася по всьому світу зі США. Термін «лізинг» утворився від англійського дієслова«to lease», щоозначає«наймати», «бративоренду». Ванглійськійюридичній мові словом «leasing» позначається і традиційна здача майна в оренду, і власне лізинг як різновид оренди. Саме останнє значення набуло найбільшого поширення

усвіті.

3Про це свідчить, наприклад, Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про проведеннясільськогосподарськимитоваровиробникамирозрахунківзапоставленіна умовах лізингу трактори» від 21.11.1995 р. № 708-р; наказ Фонду Державного майна України «Про забезпечення розвитку і регулювання лізингу» від 12.11.1996 р.

№ 1365.

313

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

регулюванню лізингових відносин присвячений Закон України «Про фінансовий лізинг», § 6 глави 58 ЦК та Конвенція УНІДРУА від 28.05.1988 р. «Про міжнародний фінансовий лізинг»1.

Договірлізингу— цецивільно-правовийдоговір, відповіднодо якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) — ст. 806 ЦК.

Аналіз легального визначення договору лізингу дозволяє дійти висновку, що він сконструйований у ЦК як двосторонній та оплатний правочин. При цьому законодавець вказує на можливість існування договору як консенсуального тоді, коли лізингодавець зобов’язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, або реального, коли для укладення договору недостатньо досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами, а необхідна ще передача речі — предмета лізингу (ч. 2 ст. 640 ЦК). Очевидно, що така конструкція може існувати тільки тоді, коли річ (предмет лізингу) на момент укладення договору вже є власністю лізингодавця і може бути передана користувачеві(«прямий лізинг»). Що жстосуєтьсянепрямого лізингу, то його сутність полягає в тому, що лізингодавець передає лізингоодержувачу спеціально придбане за спеціфікаціями або на умовах, висунутих останнім, майнонавиконаннявжеукладеногодоговорулізингу. Уцьому випадку передача речі на момент укладення договору неможлива, оскільки вона ще не придбана лізингодавцем. Саме тому непрямий лізинг є завжди консенсуальним договором.

ЦК встановлює можливість існування окремих видів і форм лізингу, особливості яких встановлюються законом (ч. 3 ст. 806). Якщо ЦК містить визначення тільки прямого та непрямого лізингу, то Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі — Закон) містить визначення

фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набутиувласністьрічупродавця(постачальника) відповіднодовстановленихлізингоодержувачемспецифікаційтаумовіпередатиїїуво-

1 Далі – Конвенція (дата приєднання України – 11.01.2006 р., дата набуття чинності для України – 01.07.2007 р.).

314

Глава 40. Договір найму (оренди)

лодіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Конвенція визначає операцію фінансового лізингу як таку, в якій одна сторона (лізингодавець) на умовах іншої сторони (лізингоодержувача) укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), згідно з яким лізингодавець одержує виробниче обладнання, засоби виробництва або інше обладнання (обладнання) на умовах, схвалених лізингоодержувачем настільки, наскільки вони стосуються його інтересів, та укладає договір (договір лізингу) з лізингоодержувачем, надаючилізингоодержувачевіправокористуванняобладнанням за лізингові платежі (ст. 1 Конвенції).

Строк користування річчю за договором фінансового лізингу, як правило, порівнянний зі строком повної її амортизації та за будь яких умов не може бути меншим одного року. Не важко помітити, що визначення фінансового лізингу в Законі за конструктивною ознакою придбання речі лізингодавцем у продавця для наступного передання її лізингоодержувачеві у користування збігається з визначенням не-

прямого лізингу в ЦК.

Важкоприпустити, щовідсутністьвказівкинастрокдоговорууви-

значенніЦКнепрямоголізингупротиставляєйоголізингуфінансовому,

виділяючи один та другий в самостійні види. Таким чином, непрямий та фінансовий лізинг слід розглядати як тотожні поняття.

Щостосуєтьсяпрямоголізингу, тослідзазначити, щозаконодавець, вказавши на його існування, не навів будь-яких ознак, які дозволили бвідрізнитийоговіддоговорунайму, боперейменуваннялишесторін (наймача у лізингоодержувача, а наймодавця — у лізингодавця) не може нічого змінити в сутності відносин. Тому вважаємо, що основна увагаповиннабутиприділенаправовійприродідоговоруфінансового

(непрямого) лізингу.

У літературі як вид лізингу виділяється оперативний лізинг та як форма лізингу зворотний, міжнародний, пайовий тощо1.

Особливість оперативного лізингу полягає в тому, що договір лізингу укладається на значно менший строк, ніж строк повної амортизаціїречі, якаєпредметомлізингу(принаймні, настрокменшеодного року), що дозволяє власнику речі — лізингодавцю після повернення йому речі неодноразово передавати її в найм протягом строку амортизації. Оскільки при повторній передачі речі новому користувачеві від-

1 Указані види та форми лізингу раніше регулювалися Законом України «Про лізинг», а в сучасних умовах згадуються лише у ст. 292 ГК.

315

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

сутня така ознака фінансового лізингу, як набуття речі лізингодавцем упродавцядляцілейнаданняїїунаступнелізинговекористування, до оперативного лізингу норми, що регулюють фінансовий лізинг, не застосовуються.

Під зворотним лізингом традиційно розуміються відносини, коли власник відчужує покупцеві майно (річ) і одночасно це ж майно колишній власник приймає від покупця в лізинг. Зворотний лізинг теж не можна вважати фінансовим (непрямим) лізингом, оскільки і в цьому випадку відсутня його основна кваліфікуюча ознака — придбання лізингодавцем речі у продавця відповідно специфікаціям й умовам, зазначеним лізингоодержувачем.

Під міжнародним лізингом, як правило, розуміють договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різнихдержав, абовразіякщомайночиплатежіперетинаютьдержавні кордони. Варто зазначити, що виділення міжнародного лізингу в особливуформулізингупозбавленепрактичногозначення, оскількидоправ та обов’язків сторін цього договору, як і будь-якого іншого, укладеного знерезидентом, будутьзастосованінорминаціональногоматеріального права, визначені за допомогою колізійних норм міжнародного приватного права, або положення міжнародного договору1.

Пайовийлізинг— цездійсненнялізингунаосновіукладеннябагатостороннього договору із залученням одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Співвідношення договору лізингу з іншими договорами найму.

Договір лізингу є окремим видом договору найму. З іншими видами договору найму договір лізингу поєднує те, що річ (предмет лізингу) передається в тимчасове, відплатне користування.

Однак договору лізингу властиві ознаки, що дозволило законодавцеві в ЦК виділити його в окремий вид. Так, основні конструктивні відмінності лізингу від інших різновидів договору найму такі:

1. Діяльність лізингодавця є підприємницькою, оскільки він інвестує власні або залучені кошти у придбання предмета лізингу безпосередньо з метою отримання прибутку. Цей прибуток лізингодавець отримує у вигляді тієї частини лізингового платежу, яка перевищує його витрати, пов’язані з придбанням та утриманням предмета лізингу.

1 Так, Конвенція застосовується у тому випадку, коли місця здійснення підприємницькоїдіяльностілізингодавцяйлізингоодержувачазнаходятьсяврізнихдержавах (ст. 3 Конвенції).

316

Глава 40. Договір найму (оренди)

2.На момент укладення договору лізингу лізингодавець, на відмінувіднаймодавцяувсіхіншихвидахдоговорунайму, неєвласником майна, що має бути передане ним у користування і не уповноважений власником на таку передачу.

3.Договір лізингу укладається відносно речі, яку лізингодавець тільки має придбати дляпередання лізингоодержувачевів майбутньому, після укладення договору лізингу. При цьому в договорі лізингу річ характеризується специфікаціями (ознаками), які вказує лізингоодержувач, тобто родовими ознаками. Наприклад, лізингоодержувач вказує, що слід придбати в продавця для передачі йому в лізинг автомобільмарки«Таврія» зоб’ємомдвигуна1000 см3. Будучипереданою лізингоодержувачу, річвиділяєтьсязколасобіподібнихірозглядаєтьсяякіндивідуальновизначена. Крімтого, лізингоодержувачмаєправо вказувати, уякогосамепродавцявартопридбатирічдляпередачійому

влізинг. Длявсіхіншихвидівнаймухарактерневстановленнявідносин між сторонами з приводу тимчасового, оплатного користування наймачем визначеною, конкретною річчю, що існує на момент укладання договору та є в наявності у наймодавця. Наприклад, автомобілем марки «Таврія» з визначеними номерними агрегатами і конкретним державним номерним знаком.

4.Договірлізингувиділяєтьсязрядудоговорівнаймувирішенням питань відповідальності і переходу ризику. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов’язку передати річ належної якості, комплектностійіншихобов’язківщодоречі— предметалізингупокладаєтьсянапродавцяцієїречі. Урезультатіпередкористувачем відповідає не його контрагент, власник речі, а її продавець, який не є стороною договору лізингу та має договірні відносини з купівліпродажу (постачання тощо) з лізингодавцем. При цьому лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця1, наче він був сам покупцем речі. У випадку якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена відповідальність покладається на продавця і на лізингоодержувача солідарно. В інших видах договорів найму відповідальність за передачу речі неналежної якості покладається на наймодавця (статті 767, 768 ЦК).

5.Ризик випадкової загибелі або пошкодження речі — предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо сторони в договорі не врегулювали питання по іншому. В інших же видах найму ризики традиційно несе власник речі, тобто наймодавець.

1 За правилами статей 678–680 ЦК.

317

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

6.Для лізингу характерне звуження кола обов’язків лізингодавця

впорівнянні з наймодавцем у загальній конструкції договору найму. Так, налізингодавцянепокладаютьсяобов’язкипонесеннювитратна утримання переданого в лізинг майна, на його капітальний ремонт, якщоіншенепередбаченодоговором. Налізингоодержувачажпокладаються додаткові обов’язки (порівняно з обов’язками наймача) по повному утриманню майна і ризик випадкової його загибелі.

7.Лізингові відносини, на відміну від відносин, що випливають здоговорунайму, опосередковуютьсядвомадоговорами— власнедоговором лізингу, який укладається лізингодавцем з лізингоодержувачем, та договором купівлі-продажу лізингового майна, який укладається на підставі та на виконання договору лізингу лізингодавцем з продавцем1. Ці договори породжують два види зобов’язань (купівліпродажу та лізингу). Виходячи з цього, вважаємо, що договір лізингу являє собою не єдиний тристоронній правочин, а складну структуру договірнихстосунків, якаскладаєтьсяіззобов’язаняздоговорукупівліпродажу та власне із зобов’язаня з договору лізингу2.

8.Суб’єктом відносин, пов’язаних безпосередньо з договором лізингу, виступає продавець майна. Для інших видів договорів найму відносини наймодавця з особою, в якої він придбав майно, що в майбутньому передається в найм, юридично байдужі.

Сторонамидоговорулізингуєлізингодавецьілізингоодержувач. Лізингодавець — це юридична особа, яка передає право володіння та користуванняпредметомлізингулізингоодержувачу, алізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Закон України «Про фінансовий лізинг», на відміну від раніше діючого Закону України «Про лізинг», прямо не обмежує суб’єктний склад договору лізингу винятково особами — суб’єктами підприємницької діяльності, а лише зазначає, що на стороні лізингодавця може виступати тільки юридична особа. Але з огляду на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою3, лизингодавцем може бути юридична особа, яканабуластатусуфінансовоїустанови. Фінансовоюустановою визнається юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, яка

1Див. Брагинський М. І., Вітрянський В. В. Договірне право. Книга друга: Договори про передачу майна. – М.: Статут, 2000. – С. 612.

2У літературітакож висловлюється думка про багатосторонній характерлізингового правочину. Ця позиція відображена і в згаданій Оттавській конвенції 1988 р.

3Це випливає з аналізу ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.

318

Глава 40. Договір найму (оренди)

відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать, зокрема, лізингові компанії. Оскільки виключним видом діяльності будь-якої фінансової установи є надання фінансових послуг, лізингова компанія не має права здійснювати іншу, окрім лізингу, підприємницьку діяльність. Між тим поряд із лізинговими компаніями лізингодавцями можуть виступати також і комерційні банки1.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначенаіндивідуальнимиознакамитавіднесенавідповіднодозаконодавства до основних фондів2 (ч. 1 ст. 807 ЦК). Таким чином, йдеться про будь-якінеспоживніречі, рухомійнерухомі, зокрема, споруди, будівлі, транспортні засоби, за винятком земельних ділянок та інших природнихресурсів, атакожмайна, якеобмеженеабовиключенеізцивільного обороту. Закон «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 3) виключає з кола речей, що можуть бути предметом договору лізингу, підприємства як єдині майнови комплекси (ст. 191 ЦК). Слід зауважити, що за правилами ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство може бути об’єктом правочинів, зокрема купівлі-продажу та найму (оренди). Оскільки лізинг є видом договорунайму, вказанавЗаконізаборонапередачіпідприємстваулізингпротирічитьвстановленомуЦКправовомурежимутакогооб’єкта цивільних прав, як підприємство.

Безумовно, предметом договору лізингу не можуть бути майнові права.

Майно, що перебуває у власності держави або територіальних громад та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, теж може бути передано в лізинг в порядку, визначеному законодавством.

Форма договору лізингу. У статті 6 Закону зазначено, що договір лізингумаєбутиукладенийвписьмовійформі. Враховуючи, щопринаймні однієюізсторіндоговорулізингу, асамелізингодавцемєюридичнаособа, за правилами ст. 208 ЦК цей правочин в будь-якому випадку слід

1Див. ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у редакції від

7.12.2000 р.

2Підосновнимифондамирозуміютьсяматеріальніцінності, щовикористовуютьсяугосподарськійдіяльностіпротягомперіоду, якийперевищує365 календарнихднів

здати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступовозменшуєтьсяузв’язкузфізичнимабоморальнимзносом(ЗаконУкраїни«Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в ред. Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97).

319

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

укладати в письмовій формі. Таким чином, додаткова вказівка на просту письмовуформудоговорулізингувЗаконієнедоцільною.

Законодавствонеміститьвказівкинанікчемністьдоговорулізингу внаслідок недодержання письмової форми. Наслідки вади письмової форми цього договору загальні та випливають із ч. 1 ст. 218 ЦК.

Істотні умови договору лізингу. Договір лізингу буде укладеним,

якщо сторони досягнуть згоди із таких умов: предмета лізингу; стро-

ку, на який лізингоодержувачу надається право користування предметомлізингу; розмірулізинговихплатежів. Істотнимибудутьвважа-

тися й інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін останні досягли згоди.

Строк лізингу не може бути меншим одного року та зазвичай порівняний зі строком амортизації предмета лізингу. Вимога, висунута законодавцем у статтях 1 та 6 Закону про необхідність визначення строкукористуванняріччювдоговорілізингу, єоднієюзособливостей, що виділяє договір лізингу з кола інших договорів з майнового найму (ч. 2 ст. 806 ЦК). Томудодоговорулізингунезастосовуєтьсяположення ч. 2 ст. 763 ЦК, відповідно до якого, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Увипадкувідсутностідомовленостіщодостроку, договірлізингуєнеукладеним.

Розмір лізингових платежів. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (який, власне, ібудедоходомлізингодавця— підприємця), компенсаціювідсотківза кредитом, який залучив лізингодавець для придбання предмета лізингу та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Зміст договору лізингу — це сукупність прав і обов’язків сторін договору. Зобов’язання з договору лізингу має порівняно із типовими відносинами найму особливість у правах та обов’язках сторін.

Обов’язки лізингодавця:

–укласти з продавцем договір купівлі-продажу (поставки) на придбання лізингового майна для передачі його лізингоодержувачеві. Лізингодавецьотримуємайноувласністьвідповіднодовстановлених лізингоодежувачем специфікацій та умов у продавця або вказаного лізингоодержувачем, або обраного на власний розсуд;

–передати придбаний у продавця предмет лізингу лізингоодежувачуувстановленийдоговоромстрок. Самецейобов’язоклізингодав-

320

Глава 40. Договір найму (оренди)

ця зайвий раз підкреслює, що сторонами за цим договором є лізингодавець і лізингоодержувач, продавець майна не є стороною договору лізингу. Міжтим, яквипливаєіззаконодавства, продавець(постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем, який вибрав його за договором, за порушення зобов’язання щодо комплектності, справностіпредметадоговорулізингу, йогодоставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію (ч.1 ст. 808 ЦК) та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу у випадку прострочення його передання лізингоодержувачу (ч. 2 ст. 809 ЦК). Вважаємо, що це не впливаєнавирішенняпитання, алишесвідчитьпрозастосуваннятакої конструкції, як договір, на користь третьої особи, якою в даному випадку виступає лізингоодержувач (ст. 636 ЦК);

–передати предмет лізингу лізингоодежувачеві у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору, та попередити лізингоодежувачапровідомійомуособливівластивостітанедолікипредмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

–утримувати відповідно до умов договору предмет лізингу, якщо договором лізингу обов’язки по утриманню предмета лізингу покладені не цілком на лізингоодержувача;

–прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу;

–відшкодовуватилізингоодержувачувитратинаполіпшенняпредмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених договором.

–набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця проте, щоцемайнопризначенедляпередачівлізингконкретнійособі. ЦК та Закон «Про фінансовий лізинг» на відміну від Закону «Про лізинг», прямо не покладають на лізингодавця цього обов’язку. Але враховуючи, що право вимоги до продавця за ст. 808 ЦК у разі порушення нимзобов’язанняналежитьлізингоодержувачу, атакож, щозаст. 809 ЦК можливаконструкціядоговорулізингу, заякоюпереданняречілізингоодержувачу здійснюється безпосередньо продавцем, вважаємо, що ігнорування зазначеного обов’язку лізингодавця неприпустимо.

Основні права лізингодавця:

–інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і за-

лучені (отримані у позику чи в кредит) кошти. В останьому випадку

321

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

компенсаціявідсотківзазалученимлізингодавцемкредитомможебути включена у склад лізингових платежів (ч. 2 ст. 16 Закону);

–здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

–стягувативразівиникненняулізингоодержувачазаборгованості залізинговимиплатежамитакупростроченузаборгованістьубезспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

–прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

–своєчасно сплачувати лізингові платежі;

–надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

–протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні підтримувати його у справному стані та нести витрати на утримання предмета лізингу, пов’язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом. Необхідно звернути увагу, що на відміну від звичайного договору найму на лізингоодержувача покладений, якщо інше не встановлено договором, обов’язок з повного утримання майна, що надане у користування, включаючи його капітальний та поточний ремонт;

–письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу. Про зазначені випадки лізингоодержувач має повідомляти лізингодавця негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

–письмовоповідомлятилізингодавця, авгарантійнийстрокіпродавця предмета лізингу, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

–у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового поверненняпредметалізингуповернутипредметлізингуустані, вякому йогобулоприйнятоуволодіння, зурахуваннямнормальногозносу, або

устані, обумовленому договором.

322

Глава 40. Договір найму (оренди)

Лізингоодержувач має такі права:

–обиратипредметлізингуабовстановлюватиспецифікаціюпредмета лізингу;

–обирати продавця або доручити вибір лізингодавцю;

–зазгодоюлізингодавцяполіпшитиріч, якаєпредметомдоговору лізингу. У цьому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо такої згоди не було, лізингоодержувач має правовилучитиздійсненінимполіпшеннязаумови, щотакіполіпшення можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;

–відмовитись від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, вказаним у договорі специфікаціям;

–передавати предмету лізингу у сублізинг третім особам. За Законом (ст. 5) лізингоодержувач має право за письмовою згодою лізингодавцяпередатиотриманийвідлізингодавцяпредметлізингуусублізинг третій особі у користування за плату на погоджений строк. Очевидно, що по відношенню до сублізингоодержувача первісний лізингоодержувач є лізингодавцем. У користування він передає сублізингоодержувачевіріч, непридбануспеціальноупродавця, аотриманураніш від первісного лізингодавця. Не важко помітити, що в цьому випадку, як і в зазначених вище випадках зворотного та прямого лізингу, відсутняосновнакваліфікуючаознакафінансовоголізингу— придбання лізингодавцемречіупродавцяувідповідностізіспецифікаціямийумовами, зазначенимилізингоодержувачем, дляпередачіїївкористування. Тому в даному випадку доречніше говорити про піднайм, а не про лізингові відносини. Між тим законодавець встановив, що до договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу. Первісний лізингодавець та сублізингоодержувач не перебувають у договірних відносинах, але якщо лізингоодержувачем порушене грошове зобов’язання щодо сплати лізингових платежів, у зобов’язанні з договору сублізингу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону відбувається заміна кредитора (ч. 2 ст. 512 ЦК) тапервіснийлізингодавецьмаєправовимагативідсублізингоодержувачаповерненняпредметалізингутавиконаннягрошовихзобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому.

Слідтакожзазначити, щолізингоодержувачузабезпечуєтьсязахист його права володіння предметом лізингу нарівні із захистом, встановленимзаконодавствомщодозахиступраввласника(статті387, 391 ЦК)

323

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

та лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу (ст. 9 Закону).

Договору лізингу притаманний певний розподіл ризиків. Ризик ви-

падкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили переданняпредметадоговору лізингу лізингоодержувачу аболізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризиквипадковогознищенняабовипадковогопошкодження несе сторона, яка прострочила.

Незважаючинате, щолізинговіплатежізазвичайвключаютьсуму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, ЦК та Закон не пов’язують здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів з поступовим придбанням предмета лізингу ним у власність, як це передбачалося раніше діючим Законом «Про лізинг»1. Перехід права власностінапредметлізингуможевідбуватисязаукладенимлізингодавцем талізингоодержувачемдоговоромкупівлі-продажуабоіншимдогово- ром, який передбачає перехід права власності. При цьому, якщо договором про відчуження не передбачене інше, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни.

З укладанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору провідчуженняпредметалізингулізинговезобов’язанняприпиняється заміною первісного зобов’язання новим — новацією (ч. 2 ст. 604 ЦК).

Конвенція передбачає такі основні права лізингоодержувача та лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

–дбайливо ставитися до обладнання, використовувати його в розумний спосіб та підтримувати його в такому стані, в якому воно було поставлене, з урахуванням нормального зносу;

–після закінчення строку дії договору лізингу, лізингоодержувач повертає лізингодавцю обладнання, якщо він не використовує право придбати обладнання чи орендувати його й надалі.

1 Після закінчення строку договору фінансового лізингу предмет лізингу переходив у власність лізингоодержувача.

324

Глава 40. Договір найму (оренди)

Лізингоодержувач має право:

–якщо обладнання не поставлене, або поставлене із затримкою, або не відповідає договору поставки, відмовитися від обладнання або розірвати договір лізингу;

Лізингодавець має право:

–у разі несплати лізингоодержувачем у судовому порядку стягнути накопичені несплачені лізингові платежі разом із відсотками й відшкодовуваними збитками;

–якщозаборгованістьлізингоодержувачаєзначною, вимагати прискореної сплати розміру майбутніх лізингових платежів, якщо це передбачено договором лізингу або може припинити дію договору лізингу;

–передавати або в інший спосіб розпоряджатися всіма чи будьякими з його прав на обладнання, а також правами за договором лізингу;

–передати право користування обладнанням чи будь-які інші правазадоговоромлізингутількизазгодилізингодавцятаздотриманням прав третіх сторін.

За Конвенцією, якщо інше не встановлене в договорі лізингу, лізингодавецьнеберенасебежоднихзобов’язаньпередлізингоодержувачем щодо обладнання, крім випадків, коли лізингоодержувач зазнав збитків через покладання на досвід і думку лізингодавця та через втручання лізингодавця у вибір постачальника або технічних вимог обладнання.

Лізингодавецьзвільняєтьсявідвідповідальностіщодотретіхсторін

увипадку смерті, тілесного ушкодження або шкоди майну, спричинених обладнанням (ст. 8 Конвенції).

Наслідки порушення договору лізингу. У разі порушення зобов’я-

заньздоговорулізингунастаютьнаслідки, встановленіст. 611 ЦК (сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, зміна умов зобов’язання, припиненнязобов’язаннявнаслідокодносторонньоївідмови чи розірвання договору). Між тим існують і специфічні, притаманнісамелізинговомузобов’язаннюпідставиприпиненнязобов’язання внаслідок односторонньої відмови. Так, Закон містить перелік таких підстав:

–лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить

325

Розділ Х. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у користування

більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку;

–лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків,

утому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

–лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу, якщо лізингоодержувачнесплативлізинговийплатіжчастковоабоуповному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Окрім загальних наслідків, встановлених ЦК, у разі порушення зобов’язання з договору лізингу настають ще спеціальні наслідки:

–у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, лізингодавець має право вимагати повернення предметалізингувідлізингоодержувачаубезспірномупорядкунапідставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов’язкупередатирічналежноїякості, комлектностійіншихобов’язків щодоречі— предметалізингупокладаєтьсянапродавцяцієїречіувипадку, коливибірпродавцябувздійсненийсамостійнолізингоодержувачем. Лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця, наче він був сам покупцем речі.

У разі якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена відповідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно.

Питання для самоконтролю

1.Поняття договору найму (оренди).

2.Якіознакидаютьпідставидлявиділунайму(оренди) вокремий тип договірних зобов’язань?

3.Сторони договору найму (оренди) та їх права і обов’язки.

4.Поняття та ознаки договору прокату.

5.Дайте визначення договору найму (оренди) земельної ділянки і розкрийте його характерні ознаки.

6.Поняття договору найму будівлі або іншої капітальної споруди і його характерні ознаки.

7.Дайте визначення договору оренди підриємства і охарактеризуйте його сутність.

326

Глава 40. Договір найму (оренди)

8.Дайте визначення договору оренди транспортного засобу, охарактеризуйте його сутність.

9.Чим обумовлюється специфіка договору оренди транспортного засобу?

10.Заякимиознакамидоговірлізингувиділенийвокремийвид договору найму?

11.Які існують види та форми лізингу?

12.Що є предметом договору лізингу?

13.В якій формі укладається договір лізингу?

14.Якими є істотні умови договору лізингу?

15.Які права та обов’язки сторін договору лізингу?

16.Назвіть підстави розірвання договору лізингу.

327