4. Система права й система законодавства

Поняття системи права

Система права суть внутрішня будівля (структура) права, що відображає об'єднання й диференціацію юридичних норм. Основна мета цього поняття – пояснити одночасні інтегрування і розподіл нормативного масиву на галузі й інститути, дати системну характеристику позитивного права в цілому. Останнє, будучи нормативним ядром правової системи конкретного суспільства, має такі якості, як цілісність і автономність, стабільність і динамізм, взаємозв'язок і структурованість змісту й форми, має власний зміст і джерела розвитку.

Системно-структурний зріз позначає просторове, певним чином упорядковане розташування норм права. Упорядкованість, погодженість, взаємозв'язок і диференційованість комбінацій юридичних норм обумовлені структурованістю суспільних відносин і цілеспрямованістю їх правового опосередкування. Структурні утворення в системі права відрізняються друг від друга за складністю побудови (горизонтальне, вертикальне, лінійне, матричне), за ступенем твердості зв'язаності елементів і ін. У визначені періоди розвитку суспільства й права на передній план виступає найбільш оптимальна структура. В даний час таким є утворення, що включає в себе норми, інститути, галузі права.

Поняття правової норми, її ознаки

Юридична норма є первинним і кінцевим структурним елементом права. Вона перша випробує на собі зміни, що відбуваються в ньому. Завдяки своєму універсальному, наскрізному значенню, норма права поширює свої властивості й на інші рівні системи, служить крапкою відліку, одиницею виміру правової матерії.

Норма права самостійно регулює якусь одну сторону (грань) суспільних відносин. Для правового регламентування відносини в цілому найчастіше потрібна взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, дефінітивних, оперативних).

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене й забезпечене суспільством і державою, закріплене й опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їх учасників.

Можна виділити наступні істотні ознаки правових норм.

1. Норма права є міра свободи волевиявлення й поведінки людини. Розуміння й засвоєння даного моменту конкретним індивідом залежить як від внутрішніх факторів (стану його розуму, типу характеру, рівня культури), так і від зовнішніх обставин (ступеня упорядкованості суспільних відносин, забезпеченості норми авторитетом, силою).

2. Це форма визначення й закріплення прав і обов'язків. Останні виступають у виді орієнтирів, що позначають діапазон свободи дій суб'єктів права, тому що реальне регулювання відносин між людьми та їх організаціями здійснюється саме через наділення правами одних і покладання обов'язків на інші.

3. Норма права являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру, тобто вона: а) указує, яким чином, у якому напрямку, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому або іншому суб'єктові; б) пропонує правильний з погляду суспільства й тому обов'язковий для конкретного індивіда образ дій; в) носить загальний характер, виступає в якості рівного, однакового масштабу для всіх і кожного, хто виявляється в сфері її дії.

4. Це формально-визначене правило поведінки. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов'язків, чітких указівках щодо наслідків її порушення. Зовнішня визначеність укладається в тім, що будь-яка норма закріплена в статті, главі, розділі офіційного документа – нормативно-правовому акті.

5. Норма права є правилом поведінки, гарантованим державою. Можливість державного правового примусу в випадках порушення прав громадян, правопорядку є однією з важливих гарантій дієвості права.

6. Вона має якість системності, що виявляється в структурній побудові норми, в спеціалізації і кооперації норм різних галузей і інститутів права.

Варто мати на увазі, що виникнення норми права й усе її подальше "життя" залежать від ряду факторів, розкриття яких дозволить точніше визначити місце норми в правовій системі, зрозуміти значення нормативного регулювання для індивіда й суспільства. Правовими можна вважати норми, що:

• історично склалися й дожили до наших днів у виді звичаїв, традицій, прецедентів, що не суперечать загальногуманістичним ідеалам і визнаних державою;

• виходять безпосередньо від суспільства (країни), територіального утворення й виражають волю всього населення або його більшості, тобто норм, прийняті шляхом усенародного голосування (референдуму), передбаченого Конституцією;

• видані легітимними органами держави, обраними або призначеними відповідно до Конституції, і не суперечать міжнародно-правовим актам, що закріплюють природні права людини;

• закріплені в договорах, укладених між суб'єктами права відповідно до діючого законодавства й загальновизнаних принципів і нормами міжнародного права.

Інститут права – це відособлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду. Як приклад можна назвати інститут права власності в цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інститут виборчого права й норми, що регулюють статус депутата, у конституційному праві. Інститути можуть бути галузевими і міжгалузевими (комплексними).

Галузь права являє собою відособлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини. Вона відображає більш високий рівень системоутворюючих зв'язків, характеризується визначеною цілісністю, автономністю.

Галузі підрозділяються на матеріальні й процесуальні. До першого відносяться, наприклад, цивільне, трудове, карне, земельне право. Другу групу складають цивільне процесуальне, карно–процесуальне й адміністративно–процесуальне право.

Критеріями розподілу права на галузі й інститути виступають предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання – це фактичні відносини людей, що об'єктивно потребують правового опосередкування. Коло їх досить широке й різноманітне – трудові, управлінські, майнові, земельні, сімейні й ін. Їм властиві наступні риси: 1) це життєво важливі для людини та його об'єднань відносини; 2) це вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) це стійкі, повторювані й типові відносини; 4) це відносини поведінкові, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами).

Метод правового регулювання є сукупністю прийомів юридичного впливу на поведінку людей, вироблених у результаті тривалого людського спілкування. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання, що регулює право, то метод – на питання, як регулює. Метод поєднує об'єктивні й суб'єктивні моменти та носить стосовно предмета додатковий (процесуальний) характер.

Система законодавства

Під системою законодавства розуміється сукупність нормативно-правових актів, у яких об'єктивуються внутрішні змістовні й структурні характеристики права. Дана система є зовнішнім вираженням системи права. Остання ж своє реальне буття одержує саме в чітких, формально-визначених актах-документах. Однак збіг між системою права й системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не абсолютно. У цих границях вони існують самостійно, тому що мають свою специфіку, мають власні тенденції розвитку.

Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах і систематизації цих актів. Вона має складну структуру. У залежності від основ (критеріїв) можна виділити горизонтальну, вертикальну, федеративну й комплексну системи законодавства.

Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання – фактичними суспільними відносинами. На основі даного критерію виокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право – конституційне законодавство, трудове право – трудове законодавство, цивільно-процесуальне право – цивільно-процесуальне законодавство).

Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади й нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю. На чолі системи нормативно-правових актів. У самому загальному виді ієрархічну систему нормативно-правових актів можна представити в такий спосіб:

1) Конституція; 2) закони; 3) укази й розпорядження Президента; 4) постанови й розпорядження уряду; 5) нормативні акти міністерств і відомств.

Особливу групу утворять: а) міжнародні договори; б) нормативні акти органів місцевого самоврядування; в) акти всеукраїнського й місцевих референдумів.

Систематизація нормативно-правових актів

У ході суспільного розвитку держава активно здійснює правотворчі функції, у результаті чого видаються сотні різних нормативно-правових актів за широким колом питань. Формування законодавства як взаємопогоджуваної і ефективної системи відбувається в результаті не тільки планування законотворчих робіт нормотворчим органом, але й систематизації.

Систематизація законодавства – це цілеспрямована робота законодавця по упорядкуванню й приведенню в єдину систему діючих законодавчих актів з метою їх доступності, кращої видимості й ефективного застосування. В основі такої роботи лежать знання про систему права, її галузі та підгалузі.

Цілями систематизації є: створення стрункої системи законів, що володіє якостями повноти, доступності й зручності користування нормативними актами, усунення застарілих і неефективних норм права, вирішення юридичних колізій, ліквідація пробілів і відновлення законодавства.

Юридичній науці відомі два основних види систематизації: інкорпорація і кодификація.

Інкорпорація – вид систематизації, у ході якої діючі нормативні акти зводяться воєдино без зміни їх змісту, переробки й редагування. В цьому випадку текстуальний виклад юридичних норм (правил поведінки) не піддається зміні. Результатом інкорпорації є видання різних збірників, що формуються за тематичним принципом (тобто за предметом регулювання) або за роками видання нормативних актів (тобто за хронологічним принципом).

Кодификація припускає переробку норм права по змісту і їх систематизований, науково обґрунтований виклад у новому законі (зводі законів, кодексі, основах законодавства й ін.). Кодификація – це систематизаційна робота більш високого рівня, чим інкорпорація, тому що в ході кодификації відбувається якісна переробка діючих юридичних норм, усуваються непогодженості, дублювання, протиріччя й пробіли в правовому регулюванні, скасовуються неефективні й застарілі норми. Нормативний матеріал приводиться законодавцем у струнку, внутрішню погоджену правову систему.