2. Типологія моделей корпоративного управління

_І

У кожній країні під впливом, в першу чергу, економічних та пра­вових особливостей і традицій, а також історичних, культурних та інших факторів склалася своя специфічна (індивідуальна) система корпоративного управління. Натомість незважаючи на окремі інди­відуальні відмінності, можна виокремити три основні моделі корпо­ративного управління: англо-американську, німецьку і японську.

Модель корпоративного управління — це сполучення, набір системоутворюючих компонентів. Будь-яка систематизація заснову­ється на виокремленні загальних для всіх елементів ознак, які при­ймаються за системоутворюючі. Це означає, що одні і ті ж елемен­ти системи (в даному випадку компоненти моделі корпоративного управління) можуть стати основою для побудови різних моделей корпоративного управління.

Визначальним в типологізації корпоративного управління є по­няття інсайдерського (західноєвропейська та японська моделі) та аутсайдерського (англоамериканська модель) управління.

Під інсайдерським контролем (управлінням), ро­зуміють захоплення суттєвих прав контролю менеджерами чи пра­цівниками минулого державного підприємства в процесі його акціонування. В залежності від національних умов та форм приватизації ступінь та масштаби інсайдерського контролю в перехідних економі­ках можуть бути різними.

Аутсайдерською є така модель управління, в якій права контр­олю в залежності від фінансового стану підприємства передаються від інсайдера до аутсайдера — банку і іншим фінансовим структурам або зовнішнім інвесторам.

Відмінності цих двох перелічених моделей корпоративного уп­равління — інсайдерської та аутсайдерської — наведені в таблиці 2.2.

Виникає класичне для корпорації розподіл на інсайдерів і аут­сайдерів. Аутсайдери можуть бути недостатньо інформовані. Навіть за умов достатньої поінформованості виникають труднощі моніто­рингу — постійного спостереження за діяльністю акціонерного то­вариства. Звідси і визначений ризик при інвестуванні в акціонерне товариство. З метою його зниження в корпоративному управлінні по­винна бути забезпечена його прозорість, що досягається за рахунок максимальної поінформованості акціонерів.

3. Стандарти корпоративного управління

Тривала практика функціонування корпоративного управління в країнах з ринковою економікою, що відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій у світі, дозволила створити так звану систему стандартів корпоративного управління, яка побудована на специфічних для даної галузі принципах, що при­таманні управлінню саме корпоративними утвореннями, а також ді­ють на основі об'єднаного капіталу. Систему стандартів корпоратив­ного управління визначають:

• міжнародні стандарти — Принципи корпоративного управляння Організації економічного співробітництва і розвитку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Конфедерації європейських асоціацій акціонерів «Євроакціонери»;

• національні стандарти — кодекси корпоративної поведінки розвинутих країн (Англії, Німеччини, США, Франції, Японії, Канади), країн, що розвиваються (Бразилії, Мексики, Малайзії, ПАР, Індії), країн СНД (Росії, України, Казахстану);

• стандарти корпорацій.

Мета прийняття Принципів корпоративного управління — ви­кладення на підставі загальноприйнятих міжнародних стандартів корпоративного управління та з урахуванням національних особливостей і досвіду принципів та рекомендацій, необхідних для вдоско­налення практики корпоративного управління в Україні.

Принципи корпоративного управління дають відповіді на запи­тання, як українським підприємствам подолати «кризу довіри» ві­тчизняних та іноземних інвесторів та як залучати фінансові ресурси на вітчизняному і на міжнародних фондових ринках. Вони містять найкращі стандарти та правила, які домінують в усьому світі на фі­нансових ринках і дотримання яких є однією з необхідних умов залу­чення інвестицій. Питання корпоративного управління важливі для всіх видів товариств, однак найбільшу актуальність вони мають для підприємств, котрі відчувають гостру потребу у фінансових ресурсах.

Окрім того, принципи корпоративного управління дають відпо­віді не тільки на запитання, як мобілізувати капітал, а і яким чином здійснювати належний контроль за його ефективним використан­ням. Відповідь на це запитання є ключовим завданням корпоратив­ного управління й обумовлена вона проблемою, що виникла внаслідок розмежування функцій власності та управління і необхідністю приділення належної уваги захисту прав інвесторів в умовах, коли одні особи володіють товариством, а інші ним управляють.

З огляду на це принципи корпоративного управління адресовані насамперед тим українським підприємствам, яким потрібні інвести­ції й котрі готові для їх залучення відповідати найвищим стандартам корпоративного управління. Потенційно це відкриті акціонерні това­риства, акції яких купуються та продаються на організованому фон­довому ринку.