XIII ст.), а за ним і культуру та ідеї державної організації, сама Русь була

охрещеною вже більше ніж два з половиною століття. Якщо уявити тогочас-ного русина чи литвина, то від часів княгині Ольги(висхідний вектор держа-вотворення Русі) їх відділяв часовий проміжок, який сьогодні нас відділяє від

гетьмана Івана Мазепи. Тобто, ціла епоха зльоту могутності, розвитку й за-непаду Давньоруської держави. На початку литовсько-руського державотво-рення Русь становила собою великий конгломерат князівств із розвиненою

культурою, писемністю, державотворчою традицією й військовим мистецт-вом. Але вона була дезорганізованою, розкладалася від надмірної пасіонар-ності еліти(особисті амбіції знаті). Русь нагадувала велику машину з пола-маними вузлами, що котиться в прірву. Те, що зробила литовська державо-творча еліта образно можна зобразити так. Литовські князі з ходу заскочили

в цю машину, нашвидкуруч полагодили її, і, таким чином, продовжили життя

Русі більш ніж на два століття, аж до Люблінської унії1569 року.

Аналізуючи українське державотворення, його ідеологічні аспекти, та ви-будовуючи сучасні історичні концепції, що мають лягти в основу ідеології

сучасної української державності, потрібно чітко зафіксувати висновок. Ли-товсько-Руська держава– це, спільний спадок української, литовської та

білоруської націй і держав. Без применшення ролі жодної зі сторін слід зафі-ксувати: Литовсько-Руська держава в контексті ідейного наповнення була

києво-руською, а отже, – українською.

Означений підхід важливий ще й тим, що дає нові ключі до розуміння

польського періоду української історії. Адже, між Люблінською унією й пер-шим козацьким повстаннями всього22 роки. Тобто, між завершенням однієї

державної формації українства й сплеском нової державотворчої пасіонар-ності немає навіть проміжку в одне людське покоління.

168

Піднята нами проблематика потребує подальшого вивчення, історіософ-ського осмислення та обґрунтування з позицій українського державотворен-ня. Загалом же, утвердження в науці й суспільній свідомості погляду на ли-товський період, як на етап українського державотворення має ліквідувати

значну прогалину в історичній концепції сучасної української держави.

1. Основи етнодержавознавства. Підручник/ За ред. Ю.І. Римаренка. – К.:Либідь, 1997.

– С.173. 2. Там само. 3. Полонська-Василенко Н. Історія України: У2 Т. 1. До серединиXVII століт-тя. – 3-те вид. – К.: Либідь, 1995. – С.305. 4. Там само. 5. Крип'якевич І. Історія України/ Відп. ред-ри Ф.П. Шевченко, Б.З. Якимович– Львів: Світ, 1990. – С.113. 6. Там само. – С.114. 7. Там само.

8. Яковенко Н. Нарис з історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2006 – C.140.

9. Усенко І., Чехович В. Литовські статути// Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

– С.210. 10. Там само. 11. Нарис з історії українського державотворення. С.Грабовський, С.Став-рояні, Л.Шкляр. – К.; Генеза, 1996. – С.140. 12. Там само. – С.113. 13. Єфіменко А.Я. История

украинского народа. – К., 1990. С.90. 14. Полонська-Василенко Н. Історія України: У2 т. Т. 1: До

серединиXVII століття. – 3-те вид. – К.: Либідь, 1995. – С.305. 15. Брайчевський М. Коментарі

// Хоткевич Г. Історія України. – С.209.

Надійшла до ре

Феномен українського козацтва, незважаючи на можливість певних аналогій з подібними військовими організаціями тогочасної Європи — донськими козаками в межах Московської держави, сербськими гайдуками і т.п., є унікальним. І ця унікальність визначається тією соціально-політичною роллю, яку відіграв в історії цей витвір глибинних захисних сил українського народу.(ПДКД)

Питання походження і соціальних витоків козацтва до цього часу залишається не до кінця з’ясованим. Представники радянської історичної школи,та історики народницького напрямку акцентують увагу на демократизмі козацької організації та шукають її витоки у напіввійськових-напіввиробничих об’єднаннях селян-втікачів від панщини, дрібних міщан та різного роду військових авантюристів українсько-татарського порубіжжя. Їх опоненти апелюють до того факту, що в козацьких політичних документах та літописах постійно підкреслювалось походження цієї групи українського народу від дружинно-боярської верстви Київської Русі та від удільних князів Литовської Русі. Козацькі літописці постійно підкреслювали, що першими гетьманами козацтва були князі Дмитро Байда Вишневецький, Предслав Лянцкоронський, Євстафій Ружинський і т.п.

У цьому давньому історичному спорі істина лежить між крайніми точками зору:

Формували козацькі загони для охорони кордонів з Диким Полем представники місцевої адміністрації і зараховували до них всіх бажаючих, мало звертаючи увагу на їх походження і минуле, а втікачі від панщини та різні військові авантюрники були зовсім непроти прилучитись до організованої військової сили, що могла надати їм не лише притулок, а й захист від переслідувань. Саме цей факт, можливо, і зумовлює наявність в подальшому в козацтві двох домінуючих течій — так званої "демократичної" і "старшинсько-аристократичної", боротьба між якими часом була більш запеклою ніж із ворогами козацтва та українського народу.(ПДКД)

Цікаво,що один з перших проектів організації України в державне утворення із зверненням особливої уваги на значення для цього процесу Києва, викладений в праці Йосипа Верещинського "Спосіб осадження нового Києва" (Краків, 1598).

В. Шевчук зазначає: "... Йосип Верещинський чи не перший на повний голос заговорив про утворення на основі козацьких полків окремих адміністративно-територіальних одиниць (цей проект було впроваджено в життя вже в XVII ст. гетьманом Михайлом Дорошенком). Населення територіального полку з полковим містом і сільськогосподарською округою мало б підпадати під юрисдикцію місцевих органів влади. Із запровадженням такого адміністративно-територіального поділу, який узаконював і гарантував стале надходження прибутків із території Задніпров’я, мілітарноорієнтований організм старого Запорожжя мав отримати потужний імпульс для розвитку цивільних владних структур. Але найцікавіше в проекті Й. Верещинського — виразно і чітко поставлена ідея Козацької держави у формі князівства чи герцогства з підлеглістю королю, ідея, яка в XVII столітті стала основоположною для козацького державотворення, і саме за неї змагалися гетьмани від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського" [316, с. 383].

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КЛІЄНТ-СЕРВЕРНИХ СИСТЕМ СЕРЕДНЬОЇ СКЛАДНОСТІ

Шевчук Р.П.¹⁾, Яцинич А.І. ²⁾

Тернопільський національний економічний університет

¹⁾ к.т.н., доцент; ²⁾ магістрант

І. Постановка проблеми

Архітектура клієнт-сервер сьогодні являє собою домінуючу концепцію у створенні розподілених мережних застосувань і передбачає взаємодію та обмін даними між ними [1]…

IІ. Мета роботи

Метою дослідження є розробка універсального протоколу передачі даних для підвищення ефективності клієнт-серверних систем середньої складності.

III. Особливості програмної реалізації протоколу XDSEP

Структура типової серверної частини реалізованої на основі протоколу XDSEP зображена на рисунку 1.

Рисунок 1 - Структура серверної частини на основі протоколу XDSEP

З метою порівняння розробленого протоколу з відомими, в таблиці 1 зведено основні характеристики протоколів передачі даних у клієнт-серверних системах середньої складності.

Таблиця 1

Характеристики протоколів передачі даних у клієнт-серверних системах середньої складності

Назва протоколу	Тип ліцензії	Область застосування	Легкість розробки серверної частини	Легкість розробки клієнтської частини	Модульна структура	Маштабова-ність
XMPP	Відкрита	Передача повідомлень, статусу	+	+	+	+
XDSEP	Відкрита	Універсальний	+	+	+	+

Формули друкуються по центру з відповідним номером, що проставляється по правому краю сторінки. Приклад формули наведено нижче:

(1)

Висновок

У роботі досліджено задачу підвищення ефективності клієнт-серверних систем середньої складності.

Список використаних джерел