Розділ 1 Об’єкти конституційного права України: поняття та ознаки
Під терміном «об'єкт» (від лат. «об’єкт» - «предмет» у філософії розуміється те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. У юридичних науках цей термін застосовується досить часто, але має свій, специфічний зміст. Зокрема, об'єкт правовідносини - це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення. Так, власник суб'єктивного права може претендувати на надання йому іншою стороною якогось майна (грошей, речей і т.п.), володіти і розпоряджатися якимись цінностями і т.і. Зобов'язана сторона правовідносини повинні надати йому відповідні чи речі не перешкоджати його діям за розпорядженням майном. Усі те, на що спрямовано дії сторін, що складає предмет їхніх інтересів, і є об'єктом відповідного правовідносини.
Правовідносинам завжди традиційно приділялася значна увага у вітчизняній і зарубіжній юридичній науці. Йдеться передусім про поняття правовідносин, їх види, структуру, характеристику окремих складових правовідносини. При цьому якщо поняттю правовідносин, їх класифікації, дослідженню правової природи суб'єктів правовідносин, юридичних фактів присвячено чимало праць, то проблема визначення юридичної природи об'єктів правових відносин (об'єктів права) залишається відкритою як у загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Не є винятком і наука конституційного права.Як правило, наука конституційного права перебуває під відомим впливом здобутків загальної теорії права. Значною мірою невизначеність категорії «об'єкт конституційного права» (як і «об'єкт конституційно-правових відносин», що є фактично ідентичними) була започаткована ще в науці конституційного (державного) права СРСР.
Здобутки загальної теорії права до сьогодні перебувають під впливом трьох основних доктринальних підходів до об'єктів правовідносин, що були започатковані ще за радянської доби. Перша група (С.Ф.Кечек'ян, А.К.Стальгевич, Ю.Г.Ткаченко та ін.) відносила до об'єктів поведінку людей і речі; друга група (B.C.Основній та ін.) категорично не сприймала віднесення поведінки людей до об'єктів правовідносин; третя група вчених (Н.М.Коркунов, О.С. Іоффе та ін.) заперечувала факт того, що речі належать до числа об'єктів правовідносин[1].
Як правило, на сьогодні вітчизняні та зарубіжні правознавці в галузі загальної теорії держави і права визначають, що об'єктом правових відносин є невизначене коло суспільних відносин у сфері відносин, що регулюються правом. Зокрема, у Юридичній енциклопедії Ю.С.Шемшученко зазначає, що об'єкт права — це матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. До них, зокрема, належать речі, гроші, цінні папери та інше майно, а також майнові права; роботи і послуги; інформація; нематеріальні особисті блага (честь і гідність людини, її свобода і недоторканність тощо); продукти духовної творчості та права інтелектуальної власності; поведінка і дії юридичних і фізичних осіб тощо. Види й обсяг матеріальних і нематеріальних благ, що становлять об'єкт права, визначаються законодавцем і закріплюються у законах та інших нормативно-правових актах[2].
О.Ф.Скакун зазначає, що об'єкти правовідносин - це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки. Розрізняючи такі види об'єктів правовідносин: 1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо; 2) послуги виробничого і невиробничого характеру; 3) продукція духовного й інтелектуального характеру: 4) особисті немайнові блага[3]. Інші підручники із загальної теорії держави і права обходять це питання або ж торкаються його фрагментарно.
Разом з тим, слід зазначити, що останнім часом у вітчизняній правовій науці посилюється інтерес щодо дослідження юридичної природи об'єкта права. Зокрема, Є.Курінний зазначає, що об'єкт права має бути найголовнішою юридичною категорією в ієрархії системи основних правових елементів, оскільки усілякій вольовій поведінці повинен передувати процес усвідомлення досягнення поставлених цілей та виконання завдань, що спричиняють її, за результатами якого має обиратися найбільш раціональний варіант вольової поведінки, що забезпечуватиме максимальну повноту та своєчасність реалізації потреб й інтересів, які формуються у суспільстві. Виходячи з цього, вчений визначає, що об'єкт права - це сукупність суспільних потреб та інтересів, реалізація яких забезпечується правовою регламентацією.
Російські вчені-правознавці також значною мірою перебувають під впливом радянської теорії щодо об'єкта правовідносин. Так, В.С.Нерсесянц засвідчує, що під об'єктом правовідносин слід розуміти ті матеріальні та духовні блага, наданням і використанням котрих задовольняються інтереси уповноваженої сторони правовідносин. До того ж автор додає, що зв'язок об'єкта з інтересами учасників виводить нас за межі аналізу юридичної форми правовідносин і дозволяє встановити зв'язок цієї форми з різноманітними формами матеріальних, організаційних та культурних потреб особи і суспільства[5].
Схожа невизначеність щодо об'єкта конституційно-правових відносин зберігається не лише в конституційному праві Україна, айв інших галузях права. Зокрема, в міжнародному праві ще наприкінці XIX ст. В.М.Коркунов зазначав, що ознайомившись із літературою, можна подумати, що міжнародне право — право безоб'єктне[6]. Багато правознавців-міжнародників (Ф.Мартенес, Л.Шаланд, Р.Філімор) вважало, що об'єктами міжнародного права і міжнародних правовідносин є усе, що належить до галузі міжнародних відносин. Найбільшого розвитку ця точка зору досягнула у Ф.Мартеніса, який вважав, що держава, вступаючи в певні міжнародні правовідносини, підкорюється дії неприкладних життєвих потреб, тому міжнародні договори у своїх нормах відображають потреби життєвих відносин. Життєві відносини утворюють об'єкт і визначають зміст договорів і міжнародного права в цілому [7].
Схожої точки зору притримувалися і радянські правознавці в галузі міжнародного права. Так В.М.Шуршалов під об'єктом права розумів те, на що спрямовані його дії, що воно повинно регулювати, в обслуговуванні чого є його соціальна функція [8].
Ця ж традиція збереглася й на сьогодні. Зокрема, І.І.Лукашук розуміє під об'єктом міжнародного права те, на що спрямована його дія, що воно покликане регулювати, в обслуговуванні чого полягає його функція. Об'єктами міжнародного права, таким чином, є міжнародні, а вірніше - міждержавні відносини. При цьому І.І.Лукашук розрізняє дві юридичні категорії: об'єкт і предмет міжнародного права, під котрим автор розрізняє все те, з приводу чого сторони міжнародного права вступають у правовідносини.
Правознавці у сфері адміністративного права вважають, що об'єктом адміністративного права є те, заради чого виникають адміністративні правовідносини, тобто поведінка учасників адміністративно-правових відносин (дія, утримання від дії) [10]. У науці кримінального права виділяють таке поняття, як об'єкт злочину, під яким розуміють те благо, якому злочином заподіюється реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Тобто йдеться про охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини[11]. У фінансовому праві під об'єктом правовідносин розуміють суб'єктивні права учасників цих суспільних відносин щодо безпосереднього впливу на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів, що становлять централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності[12].
Така ж невизначеність об'єкта права (правовідносин) існує й у конституційному праві. Зокрема, Ю.Г.Ткаченко вважав, що державно (конституційне) правові відносини взагалі не мають свого об'єкта[13]. Інші ж учені передбачали, що кожній галузі права властивий свій, індивідуальний об'єкт правовідносин (Ю.А.Тихомиров). У цьому, безперечно, є сенс. Ця ж невизначеність щодо об'єктів конституційного права збереглася і в пострадянський період. З точки зору В.Й.Лучіна, конституційним правовідносинам властиві різноманітні, не позбавлені особливостей об'єкти матеріального і нематеріального характеру, з приводу котрих суб'єкти вступають в певні правові зв'язки. По суті - це ті явища, предмети оточуючого світу, на які націлені суб'єктивні юридичні права й обов'язки.
Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають головним чином вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й дістають закріплення в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Це — основи конституційного ладу; людина, ЇЇ права і свободи; інтереси суспільства і держави; повновладдя і самоврядування народу; національний і державний суверенітет; федералізм; демократія, ідеологічна і політична багатоманітність; багатопартійність; право і законність; мир і міжнародне співробітництво та ін. Ці цінності, на думку В.Й.Лучина, не є строго ієрархічною, формалізованою системою, але надмірне, вільне ставлення до них є неприпустимим. Об'єкти надають конституційно-правовим відносинам осмисленість, цілеспрямованість, відіграють важливу роль у забезпеченні зв'язку між їх учасниками, в реалізації ними своїх законних інтересів. Це необхідний структуроутворюючий елемент конституційних правовідносини [4].
О.О.Кутафін вважає, що об'єктами конституційно-правових відносин є предмети чи явища, з котрими норми конституційного права пов'язують поведінку учасників конституційно-правових відносин. Ці об'єкти прав і обов'язків включають: державну територію; державну владу; місцеве самоврядування; майнові та немайнові блага; поведінку людей, дію органів влади, органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян [15].
А.О.Безуглов і С.О.Солдатов вважають, що об'єктами конституційно-правових відносин можуть бути як матеріальні цінності, наприклад житло (ст. 40 Конституції РФ), так і нематеріальні блага, наприклад, свобода й недоторканність (ч. 1 ст. 22 Конституції РФ), користування рідною мовою (ч. 2 ст. 26 Конституції РФ) [16].
Із точки зору Ю.К.Краснова, об'єкти правовідносин — це те, з приводу чого суб'єкти права вступають в юридичні зв'язки і на що спрямовані їх права і обов'язки. В державно-правових відносинах це — суверенітет, розподіл влади, тип державного устрою, гідність особи, свобода тощо[17].
Білоруський вчений М.Ф.Чудаков вважає, що об'єктами конституційно-правових відносин найчастіше є: матеріальні об'єкти (іноді їх ще називають майновими благами), немайнові блага і дії. При цьому він зазначає, що питання про об'єкти конституційного права є досить складним для юридичної науки, оскільки навіть видатні теоретики, говорячи про них, визначають ці об'єкти досить умовно, оскільки об'єкти конституційного права досить часто є неосяжними, не піддаються дефініції, але в той же час вони є доволі реальними, оскільки через них стаються серйозні суперечки, конфлікти і навіть війни [18].
Відповідні погляди мали місце й у вітчизняній науці конституційного права. Зокрема, з точки зору О.Ф.Фрицького, під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права і обов'язки. На думку О.Ф.Фрицького, згадані блага можуть бути матеріальними й нематеріальними. Доматеріальних видів конституційно-правових відносин О.Ф.Фрицький відносить: політичні блага (конституційний лад, суверенітет, владу, владу народу, державну владу, громадянство, депутатський мандат, посаду, територіальну цілісність тощо); дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо); дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України); речі та інші майнові й духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо); поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин; результати поведінки таких відносин; природні об'єкти [19].
На думку Ю.М.Тодики, об'єктами конституційно-правових відносин є: суверенітет народу; державний і національний суверенітет; територія; конституційний лад та його захист; права, свободи і обов'язки людини і громадянина; влада; волевиявлення народу, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дії державних органів тощо[20]. Ця ж точка зору проводиться Ю.М.Тодикою і у більш пізніх виданнях[21].
Найбільш важливими об'єктами конституційного права є: 1) конституційний лад України (державний і суспільний лад); 2) суверенітет народу, суверенітет держави, влада (політична влада) Українського народу, держави, місцевого самоврядування; 3) джерела права:
Об'єктами конституційного права України, як правило, вважають наступні: 1) конституційний лад України, тобто її суспільний і державний лад; 2) владу (волю) Українського народу, владу держави та її уповноважених органів, владу місцевого самоврядування; 3) державний устрій, форму державного правління; 4) джерела конституційного права: Конституцію України, закони та інші джерела конституційного права; 5) повноваження, статус органів державної влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 6) інтереси певних груп населення (об'єднання громадян, територіальні громади, релігійні громади, товариства національних меншин тощо); 7) громадянство, грошову і банківську системи, територію України, територіальний устрій, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, закріплені в Основному Законі; 8) мову, інформацію та інші духовні блага.
Отже, об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають головним чином вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й дістають закріплення в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях пріоритетними. . Об'єкти надають конституційно-правовим відносинам осмисленість, цілеспрямованість, відіграють важливу роль у забезпеченні зв'язку між їх учасниками, в реалізації ними своїх законних інтересів. Це необхідний структуроутворюючий елемент конституційних правовідносин.