1.2. Основні складові теорії систем і системного аналізу

У сучасному розумінні системний аналіз – це синтетична наукова дисципліна, що розробляє способи дослідження різноманітних складних систем або ситуацій при нечітко поставлених критеріях і прийняття рішень в умовах аналізу великої кількості інформації різної природи.

Ці способи припускають облік не тільки об'єктивної, але й суб'єктивної інформації.

При системному підході використовуються як математичний апарат (теорія прийняття рішень, теорія ігор, теорія дослідження операцій), так і методи неформального аналізу:

– метод експертиз;

– метод опитування;

– евристичні методи.

Оскільки в сучасній літературі використовується три подібні на перший погляд поняття: «системний аналіз», «теорія систем» і «системний підхід», уточнимо ці поняття ще раз.

Системний аналіз, як було сказано вище, виник у відповідь на потреби вивчення складних систем. Центральною проблемою системного аналізу є проблема прийняття рішень і побудова моделей. Таким чином, ця дисципліна безумовно прикладна, орієнтована на рішення конкретних завдань.

Теорія систем, яку розбудовував біолог Л. Берталанфі в 50-х роках (раніше в 20-х – А.А. Богданов), пізніше І.І. Шмальгаузен, В.Н. Беклемишев. Це розробка поняття організації, дослідження різних форм і рівнів організації, значення організації в розвитку матеріального світу. Таким чином, ця дисципліна носить не прикладний, як системний аналіз, а методологічний характер.

Системний підхід. Поява цього поняття пов'язане з розвитком двох ліній в історії науки: аналізу й синтезу. В останні десятиліття роль синтезуючих побудов, синтезу особливо зросла. Потреба не просто вивчати явище, факт, але встановлювати його зв'язок з іншими фактами, привела до появи терміна «системний підхід». Системний підхід може розглядатися як початкова фаза системного аналізу, етап первісного, якісного аналізу проблеми й постановки завдань.

Дослідження систем неможливо уявити без вибору способу опису змін, що відбуваються в системі і формалізація такого опису, причому навіть у випадку суб'єктивної інформації.

Одним з найважливіших напрямків розвитку системних досліджень є вивчення організаційних структур систем і, насамперед, систем, що володіють ієрархічною організацією (теорія систем).

Другий напрямок пов'язаний з розробкою принципів побудови й використання моделей (моделювання), що імітують протікання реальних процесів, способів об'єднання таких моделей у системи та представлення системи моделей на ЕОМ.

Третій напрямок – застосування методології системного аналізу в конкретних областях. Наприклад, створення систем забезпечення безпеки, керівництво й керування виробництвом.

Дійсно, що таке система забезпечення безпеки? Це сукупність людей, устаткування та процедур, спеціально розроблена стосовно до промислової (або будь-який іншої трудової системи) для збільшення безпеки працівників. При цьому, постає питання: які критерії потрібно використовуватися при формуванні штатів, складанні правил і придбання встаткування? Очевидно, що треба прагнути до максимальної ефективності капіталовкладень, однак при цьому добитися досягнення головної мети – безпеки. Таким чином, у системному аналізі можуть бути виділено три основні складових: методологія, апаратна реалізація, досвіт застосування.

Методологія – базовий початок системного аналізу; вона включає визначення базових понять, принципи системного підходу, постановку й загальну характеристику основних проблем системного дослідження.

Апаратна реалізація, яка має на увазі стандартні процедури моделювання (процесів і явищ, прийняття рішень).

Досвід застосування – ця область надзвичайно велика, оскільки системність досліджень необхідна для таких галузей, як біологія, екологія, психологія, медицина, соціологія, керування державою, регіоном та ін.