2. Слова латинського та грецького походження

Особливу роль у формуванні української термінології мали класичні мови. На їх основі формувались термінології більшості європейських мов. В аналізованому нами матеріалі вони презентують найчисленніші групи – латинського походження 127 тагрецького походження 121 лексичних одиниць. В цілому вони представляють 61,8 % зпростих лінгвістичних термінів.

Терміни латинського походження можливо поділити на декілька груп, які найчастіше означають процесуальні дії: абревіація (лат. abbrevio– «скорочую»); афіксація (лат. affixus– «прикріплений»); артикуляція (лат.articulo –«роздільно вимовляти»); ілюстрація (лат.lustrare– «пояснити»); палаталізація (лат.palatum – «піднебіння»); інтонація (лат.intonare– «голосно вимовляти»); субстантивація (лат.substantivum – «іменник); властивості предметів, явищ: еквівалентність (лат. aequivalentis– «рівнозначний, рівноцінний»); модальність (лат. modus– «міра, спосіб»); адекватність (лат. adaequatio – «порівняння»); назви відмінків: аблатив, адесив, акузатив, генітив, номінатив; мовознавчі одиниці, граматичні форми: абревіатура (лат. abbrevio– «скорочую»); африкат/а (лат. affricata – «притерта»); ад’єктив (лат. adjektivum – «прикметник»); апелятив (лат. nomen appellativum – «загальне ім‘я»); композит (лат. compositum– «складне»); інфікс (лат. in– «в», fixus– «прикріплений»);супін (лат. supinum – обернений назад); предмети, явища або інші лінгвістичні найменування: адстрат (лат. adstratum– «нашарування»); аргумент (лат. argumentum– «показую, виявляю»); суб’єкт (лат. subiectum – «підкладене»); амплітуда (лат. amplitudo – «широта»); елізія (лат. elisio – «виштовхування). В аналізованому матеріалі зустрічаємо також декілька термінів на позначення літературних жанрів, стилістичних фігур або мовознавчих дисциплін: афоризм (лат. aphorismos – «стислий вираз»); алітерація (лат. ad– «до», litera– «буква»); персоніфікація (лат. persona – «особа», facio - «роблю»); ампліфікація (лат. amplification– «поширення, збільшення»); стилістика (лат. stilus– «гостра паличка для письма»).

Грецька мова існувала раніше, ніж латинська, та створює самостійну галузь індоєвропейської мовної сім’ї. Перші лінгвістичні терміни, які з’явились на території колишньої Київської Русі, були запозичені саме з грецьких граматик. Грецька термінологія стала основним джерелом для формування української лінгвістичної термінології табільшість грецьких термінів в ній збереглася в ужитку аж до сучасної доби.

Терміни грецького походження, так як і латинського, для кращої орієнтації, будемо упорядкувати за тематичними групами. Найбільш представленими групами єназви лінгвістичних дисциплін та напрямків : антропоніміка (гр.ántropos– «людина» й ónyma– «ім’я); аксіологія (гр. axiá– «цінність» і lógos– «слово, наука»); етимологія (гр. étymon– «істинне значення слова»); фонетика (гр. phōnētikós– «звуковий, голосний»); граматика (гр. grammatikē techne– «мистецтво читати й писати букви»); синтаксис (гр. sýntaxis– «побудова, сполучення, порядок»); мовознавчих одиниць (лексичних, фонетичних, морфологічних та синтаксичних): алофон (гр. állos– «різний» і morphē – «вигляд, форма»); анаграма (гр. ana– «пере» й gramma– «буква»); архаїзм (гр.archáios – «давній»); морфема (гр.morphē – «вигляд, форма»); лексема (гр. léxis– «слово, вислів, зворот мовлення»); семема (гр. sema– «знак»). Значна кількість термінів грецького походження використовується для позначення стилістичних засобів та фігур: анафора (гр. anaphorá– «винесення вгору»); анастрофа (гр. anastrophē - «перестановка, повертання»); епіфора (гр. èpiphorá– «повторення»); синекдоха (гр. synekdochē– «співвіднесення»); епітет (гр. èpitheton– «прикладне, додане»). Що стосується назв процесів та дій, то варто зазначити, що з грецької мови збереглись, наприклад, такі терміни, як антиклімакс (гр.klímax– «драбина»); евфемізм (гр. éu– «добре», phēmí – «говорно»); апострофа (гр. àpósrophos– «повернений у бік або назад»); емфаза (гр. émphasis– «роз’яснення»). З інших мовозначних термінів, які війшли в українську мову згрецької, слід навести терміни, які виражають предмети, явища, властивості тощо: анаколуф (гр. anakóluphos– «непослідовний»); апокопа (гр. apokopē– «відсікання»); евфонічність (гр. euphōnia - «милозвучність»); лексикон (гр. léxis– «слово, вислів, мовлення»); міміка (гр. mimikos– «наслідування»); ергатив (гр. ergátēs– «дійова особа»).

наведений етимологічний аналіз свідчить, що латинська та грецька мови дали українській лінгвістичній термінології значну кількість основних термінів та стали базою для її подальшого формування.