6)Охарактеризуйте теорії походження українського козацтва та назвіть причини його зародження

На сьогоднішній день пануючими в суспільній думці й у науковій літературі є дві полярні теорії походження козацтва.

Перша з них, за влучним висловлюванням Ігоря Яковенко¹, може бути названа "казенною", і зводить козацтво до вольниці  втікачів із російських земель у Дике Поле. Ті, що тікали від феодальної експлуатації в Степ "шукачі волі" (в основному  селяни і холопи) і створили, на думку авторів цієї теорії, до середини XVI ст. особливу організацію - "козацтво",  що постійно живилася новими потоками переселенців із Центральної і Західної Росії. Ця точка зору остаточно сформувалася в радянський час, домінує в уявленнях більшості некозачого населення і закріпилася у суспільній свідомості десятиліттями шкільного викладання. У даному випадку козацтво розглядається як безумовно російська (або українська) за походженням група населення, що у ході особливих умов існування (прикордоння, постійні  війни й набіги) виробила специфічні риси: особливу військову організацію, уклад, общинний побут та ін.

Друга теорія, прихильниками якої є, у першу чергу, деякі представники "козачої науки"²,  вільнокозачий рух та ін., вважає козаків особливим етносом (національністю),  що виникла ще в античну епоху (на початку нашої ери) в результаті змішування туранських, скіфських, меото-слов’янських, аланських та  інших племен з перевагою серед них слов'янської мови.³  Подібне трактування козачої етнічної історії дозволяє обгрунтувати відособленість козаків від  іншого російського населення, пояснює  їхню  національну  самоідентифікацію і  культурно-побутову своєрідність.

Відродження козацтва, спалах інтересу до нетрадиційних  підходів у  вивченні етнічної  історії  додали  згаданій  теорії  ідеологічну функцію, зробивши її прапором найбільш  радикальних  ревнителів національної  винятковості  козаків.

Що стосується причин виникнення козацтва, то першопричиною утворення козацтва були "ухідництво" (промисли) та "добичництво" (походи на татарські поселення).

Уходницький промисел приносив непогані прибутки, але водночас потребував від тих, хто ним займався, великого завзяття, витривалості й відваги. Адже життя у степу було пов'язано з багатьма небезпеками, насамперед з татарськими набігами. Доводилося постійно бути насторожі. З часом, опанувавши військове ремесло та призвичаївшись до місцевих обставин, озброєні загони уходників не тільки успішно захищалися від нападу татар, але й самі при нагоді громили їхні улуси, захоплюючи здобич та визвольняючи бранців. Саме це рухливе, загартоване небезпеками і злигоднями військово-промислове населення, що об'єднувало вихідців із селян, міщан, дрібної шляхти, і склало основу окремої соціальної групи, яка під іменем "козаків" почала відігравати дедалі помітнішу роль на прикордонні України зі Степом.

Отже зародження українського козацтва було зумовлене наявністю вільних земель на південному порубіжжі України та спричинене трьома головними взаємопов'язаними факторами: природним прагненням українців до волі, посиленням соціального та національного-релігійного гноблення, необхідністю захисту краю від татарських набігів.

Джерелами козацтва були втікачі-кріпаки, непокірні холопи, розбишаки, шукачі пригод тощо. Ці групи, колонізуючи південні степи України, творили свій суспільно-політичний лад, близький до військово-демократичного. Такий лад склався нижче від порогів Дніпра спочатку на острові Мала Хортиця під керівництвом Д. Вишневецького, потім на островах Базавлук, Томаківка. Об’єднавшись у громаду, яка пізніше отримала назву Запорозька Січ, козаки всі важливі питання обговорювали спільно: обирали отаманів, осавулів, суддів, вирішували господарські та військові справи тощо. Козацька громада була неоднорідною. На базі керівної верхівки зростав прошарок заможних козаків. Деякі козаки були вихідцями з заможних верств.

7)ОКРЕСЛІТЬ КОМПЛЕКС ФАКТОРІВ,ЯКІ СПРИЧИНИЛИ НАЦІОНАЛЬНУ –ВИЗВОЛЬНУ ВІЙНУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Головними причинами війни стали важке соціальне, національне і релігійне гноблення, яких зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів. Польська влада пробувала руйнувати козацький стан різними шляхами, зокрема набираючи козаків на службу для захисту кордонів, спільних походів проти інших держав тощо. Цих козаків вносили до спеціальних списків – реєстрів. Невдовзі таких козаків стали називати реєстровцями. Між ними і низовими (нереєстровими) козаками виникали часті суперечки. Проте сподівання офіційної влади за допомогою реєстровців розколоти козацтво не справдилися. Чисельність козацтва внаслідок «покозачення» населення України зростала й надалі. Це врешті-решт викликало хвилю козацько-селянських повстань, які вибухали протягом кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

…………………………………………………………………………………………………………………………………

1648 р. в Україні розпочалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Вона мала певні загальні причини: релігійний гніт: переслідування польським католицьким урядом прав православного населення; національний гніт: обмеження прав українців; соціальний гніт з боку польської шляхти та уряду: зростання панщини, податків, свавілля магнатів та шляхти.

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:  ^ Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. ^ Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури; ^ Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість  міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. ^Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти. ^ Цілями Національно-визвольної війни були: усунення польського політичного, національно-релігійного та соціального панування на українських землях; утворення та розбудова Української національної держави; ліквідація кріпосництва; завоювання селянами особистої свободи; радикальні зміни станової ієрархії в суспільстві, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; ліквідація середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження нового типу господарювання на основі дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства.

8.ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ГОЛОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО) В ХОДІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПІД ПРОВОДОМ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. В ході війни 1648–1654 рр. повсталий український народ домігся визнання своїх прав і вольностей і перш за все – права на власну державність. Проблема побудови держави постала вже на першому етапі війни. Б. Хмельницький рішуче і сміливо висуває програму створення держави, в основі якої була ідея української соборності. Цю програму підтримала козацька старшина, з нею солідаризувалися народні маси. Але перші невдачі під Зборовом 15–16 серпня 1649 р. змусили Б. Хмельницького укласти договір про мир і визнати владу короля. Король Ян Казимир підписав «Декларацію ласки Й.К.М. Війська Запорозького», якою визнавав право лише на автономію в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. У ході Національно-визвольної війни 1648–1654 рр. частина України (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства) отримала за угодою з московським царем незалежність. Однак фактичними діями московський уряд з перших днів методично намагався обмежити й ліквідувати цю незалежність. Найвищим органом автономії за звичаєм вважалися загальнокозацькі збори. Фактично, органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана. Він же був і головою виконавчої та судової влади, очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Для організації виконання своїх функцій гетьман утворив уряд – Генеральну канцелярію, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали за звичаєм на козацькій раді (генеральний писар, генеральний суддя, осавули, генеральний хорунжий, довбуш, генеральний обозний, військовий підскарбій, товмач, кантарлей).

9 )ВИСВІТЛІТЬ УМОВИ ПРИЙНЯТТЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ДОГОВОРУ, ВИЗНАЧТЕ СУТЬ «БЕРЕЗНЕВИХ СТАТЕЙ» ТА ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ. Прохальні (чолобитні) статті Б. Хмельницького, які 27 березня 1654 р. підписав московський цар Олексій Михайлович, фактично були конституцією. В ній закріплювався правовий статус Війська Запорозького: а) в Україні зберігався військово-адміністративний устрій; б) залишалось у силі звичаєве судочинство; в) реєстр козацького війська визначався в 60 тис. чол.; г) стверджувалося право козацького війська обирати гетьмана, який мав присягати царю; д) Військо Запорозьке мало воювати спільно з царським проти ворогів. Ці та інші положення закріпили нове правове становище українського уряду як васальне. Разом з тим вони передбачали збереження державного суверенітету України. (Війська Запорозького).

Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В.Бутурліна, й у січні 1654 р. зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 18 січня 1654 р. Переяславська Рада ухвалила рішення про прийняття протекції царя. А 21 березня 1654 р. цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили "статті Богдана Хмельницького" (так звані "Березневі статті"), які визначали становище України у складі Російської держави. Цей документ по суті визнавав існування автономної Української держави. Республіканська політична система, власна територія, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, судова влада, організація війська, в документі визначалась загальна кількість козацького реєстрового війська у 60 тис. осіб, право самостійних зовнішніх зносин, своя фінансова система - все це було зафіксовано у згаданому документі. Під актом Переяславської Ради Б. Хмельницький і старшина розуміли насамперед рівноправний військово-політичний союз, який дасть змогу нарешті закінчити тяжку боротьбу за незалежність від Польщі. Український уряд вважав найважливішим втягнути Москву якомога швидше у війну з Польщею. В історичних умовах середини XVII ст. рішення Переяславської Ради відповідало інтересам України.

Щодо розуміння цього акту Москвою, то вона використовувала кожне необережне слово, кожну нечітку фразу в зверненнях гетьмана до московського уряду, щоб реалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя. Натомість, обидві сторони урочисто декларували про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань.

Історики і досі не дають однозначної оцінки суті Переяславської угоди та Березневих статей. Одні вбачали в ній унію двох держав (В.Сергеєвич); другі - васальну залежність України від Росії (В. Мякотін, М. Грушевський), треті як автономію України у складі Росії; четверті - військовий союз двох держав (В. Липинський), п'яті - возз'єднання українського та російського народів (більшість радянських істориків). На думку українського історика О. Алановича, договір не був для нас "ні трагедією, ні ганьбою". О. Бойко, даючи свою оцінку цій події, робить висновки, що "як би не оцінювався українсько-російський договір 1654 р., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів".

              8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Московський цар став «протектором» (захисником) України. Після переговорів у Москві в березні-квітні 1654 р. підписано договір – «Березневі статті», що за московськими дипломатичними нормами був оформлений як повеління московського царя своєму підданому. Суть статей – підтвердження привілей та прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита.

             За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії. Серед дослідників є різні думки щодо цього.

Одним із перших наслідків Переяславської угоди стала радикальна зміна політичних союзів у регіоні. Польща реагувала на союз України з Москвою об'єднанням своїх сил з татарами. Воєнні дії ввійшли в нову фазу. У 1654 р., тоді, коли українсько-московські війська успішно наступали у Білорусі, поляки, а особливо татари, спустошили Правобережну Україну. Роком пізніше Польща вже сама зазнала нападу шведів, що скористалися її ослабленням у війні з Україною. У серпні-жовтні 1656 р. за спиною Б. Хмельницького відбулися мирні переговори Москви з Польщею. Це ускладнило українсько-російські відносини. Б. Хмельницький мав претензії до Росії. Але підкошений невдачами, важко хворий, він помирає 6серпня 1657р. на 62 році життя у Чигирині, похований у Суботові.