2) Здійснення політики “воєнного комунізму”.

Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції.

Політика «воєнного комунізму» містила в собі: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозкладки (примусове вилучення продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення зрівняльної оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних платежів, плати за проїзд в транспорті тощо.

У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україні.

4.2. Націоналізація промисловості. Держава намагалася взяти важелі керування пріоритетними галузями у свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. Приватні підприємства, які ще не були націоналізовані, повинні були дотримуватися цін, установлених Раднаркомом РСФРР. У 1920 р. були націоналізовані практично всі підприємства України.

4.3. Трудові відносини. Більшовики ввели загальну трудову повинність, трудову мобілізацію. Щоб змусити людей працювати, вони дорівняли робітників до солдатів в армії. Запроваджувалися мілітаризація праці, примусова праці «буржуазних елементів». У 1920 р. була створена Українська трудова армія.

4.4. Торгівля та фінанси. При «воєнному комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт тощо; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів.

4.5. Політика «воєнного комунізму» на селі. У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця, робилися спроби запровадити колективні форми господарства (комуни).

а) Продовольча диктатура. Більшовицький режим увів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки на селян у примусовому порядку здавати запаси зерна та інших сільськогосподарських товарів за державними (украй низькими) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами заборонялась і розглядалась як спекулятивна. Така політика здобула назву «продовольча розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару в селян. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продзагони). У 1920 р. продрозкладка була поширена на овочі, м'ясо, молоко тощо.

б) Створення комнезамів. Для зміцнення свого режиму на селі більшовики створювали з найбідніших селян комітети незаможників (комнезами). Вони повинні були доповідати державним службовцям і членам продзагонів про те, хто із селян має запаси хліба і де їх ховають. У 1919 р. комнезами почали створюватися в українських селах.

Впровадження політики «воєнного комунізму призвело до господарської розрухи, формування адміністративних методів управління, масового невдоволення населення. Уже в 1920-1921 pp. ця політика зазнала повного краху.

3) Наслідки комуністичного будівництва.

Наслідками політики більшовиків став голод 1921 – 1923 рр. У великих районах Півдня України ( Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській та Одеській губерніях), Поволжя і Північного Кавказу. Особливо болісно голод відбився на дітях. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Було багато випадків, внаслідок голодного психозу, людоїдства та харчування сурогатами.  Виходячи з критерії більшовиків: "як би не послабити власної диктатури", становище ускладнювалось ще більше. Певага в продовольчому постачанні надавалась промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості.  Про голодуючих українських селян держава постаралась забути. Було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях в газетах. 4 серпня 1921р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами".  В результаті замовчування голоду в Україні, у Росію спрямувались майже всі надходження від кампанії допомоги голодуючим від іноземних благодійних організацій. У грудні 1921р. продовольчі ресурси України були виснажені, а на Півдні зростала смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Уряд УСРР оголосив частину потерпілих губерній голодуючими, але без надання їх населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, - повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загальнофедеративного продовольчого фонду. У січні 1922р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутись за допомогою до міжнародних організацій.  На наступний рік ситуація повторилася. Осінню 1922р. з України було вивезено біля 15 млн. пудів зерна. Було оголошено, що врожай перевищив припинив голод, хоча насправді все було не так. Принцип "недоїмо, але вивеземо", трансформувався в: "помремо, але вивеземо". Внаслідок чого голод протримався аж до середини 1923р.  Ще однією причиною трагедії 1921 – 1923 рр. були спустошливі дії природнихявищ: посухи і неврожаї. Таким чином численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Знешкодити його було практично не можливо. У 1921р. вперше запроваджено терор голодом.  За приблизними оцінками жертвами голодомору 1921 – 1923 рр. стали близько 1,5 – 2 млн. людей.  Становище визвало велике невдоволення з боку більшовиків. Що вилилось у військові заколоти , робітничі страйки і повстання, що охопили Україну і Росію. Це і спричинило крах більшовицькому уряду. 

"Нова економічна політика" в Україні.

Так як у 1921р. більшовики і їх вождь В. Ленін були змушені визнати

провал політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної

політики (неп).

Основними складовими нової економічної політики були:

-відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин;

-введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;

-дозвіл приватної торгівлі;

-денаціонізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим

власникам;

-введення господарчого розрахунку на підприємствах;

-дозвіл іноземної концесії;

-відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та

оренди;

-зменшення державного втручання в економіку ;

-заміна продрозвертки продподатком.

Цими складовими неп намагався забезпечити виживання більшовицькому

режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення. Хоча

ленінська партія погоджувалась лише на тимчасовий компроміс, не

відмовляючись від мрії створення соціалістичної економіки. Уряд залишив

за собою контроль за такими командними висотами в економіці, як важка

промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

У сільському господарстві найголовнішим була заміна продрозвертки на

продподаток, який визначався напередодні посівної і був у два рази

меншим.

В промисловості неп передбачав повернення дрібних і середніх підпрємств

їх власникам, проведення децентралізації управління промисловості.

Підприємства змогли об’єднуватись у трести. Відміненою була обов’язкова

трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої

сили, дозволялось використання найманої праці та оренди. Під час

проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом

створення концесій та спільних підприємств.

У галузі торгівлі почали створюватись умови для розвитку таких її форм

: приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки. Було

введено червонець – нову грошову одиницю, яка дорівнювала 10 золотим

карбованцям. Введена єдина система податків, створювались ощадні каси та

ощадний банк.

Ці зміни привели до швидкого темпу підвищення продуктивності праці.

Нова економічна політика сприяла розгортанню кооперативного руху. Була

сформована єдина система кооперації: споживча, сільськогосподарська,

кредитна і виробнича. Що сприяло підвищенню продуктивності праці,

заготівлі і збуту продукції, ефективому кредитування селянських

господарств.

В умовах нової економічної політики довоєнного рівня досягли галузі

легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання.

Незважаючи на це відставала більшість галузей важкої промисловості, які

як і транспорт і зв’язок, були під контролем держави.

Не зважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто.  Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. До того ж реформаційні пошуки призводили й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Та все ж завдяки «відбудовчому ефекту» (завантажувалося наявне обладнання, використовувалися староорні землі та ін.), відбувалося зростання економічних показників. Коли наприкінці 20-х років ці резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарства на базі непу і прогресуюче відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок головної ланки господарства — важкої індустрії.  Крім економічних протиріч, поглиблення непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя. Зокрема, економічний плюралізм, що набирав сили, диктував необхідність появи плюралізму політичного, адже приватний сектор прагнув мати допуск до політичних та юридичних важелів, щоб надійно гарантувати захист власних економічних інтересів. Проте більшовицька партія ділитися владою не збиралася. Тому розвиток ринкових відносин, який сприяв відбудові економіки, суттєво дестабілізував ситуацію політичну. Серйозні протиріччя в період непу виникли в соціальній сфері. Прогресуюче розшарування суспільства, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання соціального напруження. Почали лунати голоси про «ганебний відступ» перед капіталізмом, «здачу позицій соціалізму», «капітуляцію перед буржуазією». Це були погляди значної частини суспільства, яка в роки громадянської війни проливала кров за радянську владу, а в результаті непівської диференціації спускалась на соціальне дно. Логічне питання «За що боролись?» починає в середині 20-х років звучати все гостріше...  На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий "відбудовний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накрес¬лених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.  XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першого п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства України затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.  Корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним без погодження з верховним органом влади — з'їздом Рад СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928—1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовувались і запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. До селян — власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних відносин — відносинах між містом і селом.  Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" й "загострення класової боротьби". Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей.  Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно-адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.  Усі ці факти наводять на думку, що все-таки НЕП був саме змушеною мірою, до якої більшовиків змусили удатися надзвичайні обставини. Розвал економіки вимагав вирішень, однак терор не міг вирішити проблеми, що стоять перед радянською країною. Піти на повне зняття всіх обмежень на шляху вільної ринкової економки більшовики не могли - це означало б занадто вже явне відмовлення від власних позицій, а, у кінцевому рахунку - втрата влади. Вільна ринкова економіка має на увазі і вільне суспільство - і тоді кінець владі більшовиків. Однак і нічого не робити теж неможливо - країна знаходилася на грані голодної смерті. Збереження влади - ось ціль, що змусила Леніна переглянути свої підходи до побудови нового суспільства. Так Ленін це і не ховав: "Ми ще повернемося до терору", - говорив він. Наступні події переконують у правильності такого підходу. До терору дійсно повернулися, і повернулися надовго і всерйоз. Адже наприкінці 1929 р. Сталін оголосив про кінець Непу і перехід до політики “ліквідації куркульства як класу”. Так, що може бути дійсно роки Непу були кращими роками епохи правління більшовиків.  Позитивні підсумки Непу:  1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.  2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.  3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.  4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.  5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.  6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.  Негативні підсумки Непу:  1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.  2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз. 3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами.  У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.  Висновки :Отже, нова економічна політика була реакцією на об'єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та супереч¬ливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціального напруження, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин.