4) Аналіз твору м. Хвильового «Україна чи Малоросія?»
Публіцистику Миколи Хвильового частково можна назвати політичною, адже в ній чимало рефлексій на суспільно-політичні обставини початку ХХ століття. Без сумніву, публіцист — постать своєї доби, радше непересічний її феномен. Його думки — це завжди позиції проти течії. Хоча в аналізованому тексті читаємо чимало тверджень автора як затятого комуніста, все ж розуміємо, наскільки він був незручним для тодішньої провладної й прокомуністичної верхівки. Саме тому в тексті «Україна чи Малоросія» наскрізним залишається питання інтелектуальної еліти. «Українська інтелігенція відчуває, що у масі вона не здатна побороти свою рабську природу», — зазначив у своїй праці Микола Хвильовий.
Читаючи роботу, натрапляємо на чимало образливих висловлювань на адресу опонентів Хвильового. На перший погляд, такі різкі судження автора спонукають думати про його зверхність, гордість та егоїзм. Проте лише наприкінці розуміємо, що Микола Хвильовий випереджав свій час — інтелектуально та ідейно. Текст засвідчує високу силу публіциста у знанні іноземних мов, європейської філософії та культури. Проте, на жаль, він не бачив мислячої квоти у міщанській номенклатурі. Ідея комунізму Миколи Хвильового — ідея всезагального блага і нового розвитку, аж ніяк не була суголосною з тими гаслами, які пропонували «радянські рупори». У розумінні Хвильового комунізм виглядав елітним, а не спотвореним амбіцією, інтелектуальною деградацією й більшовицьким хамством.
Особлива візія Європи — ще одна провідна тема публіцистики Миколи Хвильового, на якій учасники дискусії сконцентрували свою увагу. Адже ще одна теза, яка ніби викреслила Хвильового із його доби, — радикальне гасло «Геть від Москви!» Звичайно, публіцист розумів позитиви і негативи західних сусідів, проте для нього ідеальна Європа — це колиска поціновувачів людського духу. «Європа — досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив «на закаті», не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це Європа грандіозної цивілізації. Європа Гете, Байрона, Дарвіна, Ньютона», — наголосив Микола Хвильовий уже в іншій своїй праці — «Камо грядеши».
Тому питання «Україна чи Малоросія?» знову-таки занурене в європейську площину. І тут актуальність і феноменальність публіциста, адже вже тоді він розумів, що, вступивши у коло європейських держав, Україна має зберегти свою автентичність. Гість круглого столу нагадав учасникам дискусії думку італійського публіциста — Джузеппе Мадзіні: «Італію ми створили, тепер час творити італійців». За текстами Миколи Хвильового українці мають зрозуміти свою самобутність, зрозумівши її, вони зможуть відмежуватися від нав’язаного малоросійства і бути самими собою. А це — найважливіший базис для національного прогресу!
ВРАЖЕННЯ
Христина КОШУЛИНСЬКА, студентка V курсу філологічного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка:
— Ми говорили про Людину не своєї доби, про Людину надчасу. Микола Хвильовий актуальний завжди. Він учить нас своїм прикладом іти проти течії, виробити в собі опірність до малоросійства, усвідомити свою ідентичність, а найголовніше — деколонізувати мислення. Іскорку його енергії нам передав Юрій Михальчишин. Юрко надихав нас своєю харизматичністю і натхненно говорив про Хвильового. Дискусія вийшла жвавою, запальною й цікавою. Ми стали на один крок ближчими до Миколи Хвильового, а він — до нас.
Святослав МОТРЕН, аспірант кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету ім. І.Франка:
— Становлення і занепад української державності, піднесення та впокорення патріотичних устремлінь молодої нації — той соціально-політичний часовий контекст, в якому сформувалася постать і постала творчість Миколи Хвильового. Попри певні неоднозначні його світоглядні переконання, ключове вирішення дилеми «Україна чи Малоросія» відбулося на користь України. Історія держави, аналіз минулих поривів і теперішніх намагань усупереч закономірним перманентно актуальним тенденціям до маргіналізації, матеріалізації, декультуролізації життя утверджують і підносять високий український дух, примножують багатство соціогуманітарного потенціалу нації. Це розуміли письменники-публіцисти, інтелектуали-патріоти в першій чверті ХХ ст., коли було закладено поштовх до розвитку сучасної української ідентичності, це маємо розуміти й ми, громадяни незалежної України, у першій чверті ХХІ століття.