3.4 Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями

Активне залучення до патріотичного виховання молоді ветеранських громадських організацій, використання їх досвіду і духовного потенціалу з метою збереження та спадкоємності славних бойових і трудових традицій:

- відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили, здатної зробити вагомий внесок у військово-патріотичне виховання молоді, її підготовку до захисту Батьківщини;

- організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на патріотичне виховання молоді;

- підтримка засобів масової інформації, які діють при молодіжних і дитячих громадських організаціях та висвітлюють проблеми патріотичного виховання дітей і молоді;

- сприяння консолідації і координації діяльності громадських організацій при підготовці і проведенні заходів патріотичного спрямування.

3.5 Посилення ролі сім’ї у процесі патріотичного виховання молоді.

Дуже важливу роль відіграє сім¢я у вихованні дітей та молоді. Для більш якісного виховання потрібна підтримка держави:

- створення відповідного рівня життєдіяльності сім’ї, належних умов для фізичного, інтелектуального, морально-естетичного, освітнього та духовного розвитку дітей на засадах національних традицій, педагогічної науки та кращого світового досвіду;

- підвищення педагогічної культури батьків, зокрема шляхом підготовки нових програм і посібників з питань патріотичного виховання дітей у сім’ї, активізація діяльності органів державної влади та громадських структур у цьому напрямі;

- створення всеукраїнської та регіональних інформаційно-статистичних баз даних стосовно різних категорій сімей з метою їх соціальної підтримки.

3.6 Формування науково-теоретичних і методичних засад національно-патріотичного виховання молоді

Здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація нових архівних документів, видання воєнно-історичної літератури, мемуарів, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, серій книг патріотичної спрямованості, календарів;

включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів;

підготовка та видання наукових праць, науково-методичних, навчальних посібників і рекомендацій з питань патріотичного виховання молоді;

розроблення та впровадження типових навчальних програм з питань патріотичного виховання молоді в закладах освіти;

вивчення інтересів, запитів, настроїв та уподобань молоді, зокрема шляхом проведення моніторингового соціологічного дослідження;

систематичне проведення науково-практичних конференцій, семінарів, у тому числі всеукраїнської науково-практичної конференції з проблем патріотичного виховання молоді;

вивчення світового досвіду з питань патріотичного виховання молоді;

створення на базі кращих наукових установ і закладів освіти експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, поширення передового досвіду;

підвищення професійної кваліфікації педагогів та вихователів, соціальних працівників, інших фахівців у сфері соціального становлення та розвитку молоді.

ВИСНОВКИ

Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя, а держава забезпечує доступ молоді до відповідних та необхідних програм та послуг незалежно від статі, географічного положення, соціального, культурного, економічного чинників.

На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян.

Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до безкорисної суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбутнього. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків. Патріотичне виховання включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, володіє високим рівнем комплексності, тобто охоплює своїм впливом усі покоління і пронизує усі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, історію, державу, право.

Метою роботи органів державної влади та спеціалізованих відповідних організацій, усіх підпорядкованих підрозділів, підприємств, засобів масової інформації та організацій, реалізації проектів фінансово підтриманих за рахунок бюджетних коштів, є робота з молодими громадянами 14-35 річного віку, а саме виховання їх у дусі патріотичного обов'язку та завдань національно-патріотичного виховання молоді, поваги до військової служби та готовності до захисту Батьківщини, повазі до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави.

В течение длительного времени правовой основой отношений между Украиной и Европейским союзом являлось Соглашение о партнёрстве и сотрудничестве от 1994 года[1], вступившее в силу в 1998 году и действовавшее до 2008 года. Это соглашение стало началом сотрудничества по широкому кругу политических, торгово-экономических и гуманитарных вопросов, в рамках которого проводились ежегодные встречи руководителей Украины и Евросоюза и консультации министров. Осуществление этой программы, однако, не привело к изменению сдержанного отношения руководства ЕС к возможному углублению интеграции Украины в ЕС. С 2009 года отношения между Украиной и Евросоюзом развиваются в рамках инициативы ЕС «Восточное партнёрство». На данный момент правительство Украины рассчитывает в конце ноября подписать соглашение об ассоциированном членстве Украины в ЕС на саммите в Вильнюсе. В то же время перспективы дальнейшей интеграции Украины и ЕС пока что неясны, а европейские чиновники избегают конкретики, приводя лишь самые общие формулировки о возможном членстве Украины в ЕС или рассмотрении данного вопроса в 2029 году.[2]Содержание [убрать]

1 Украина и евроинтеграция

1.1 Проблемы

1.1.1 Избирательное правосудие

1.1.2 Запрет на дискриминацию ЛГБТ

1.2 Отношение населения Украины

1.3 Позиция России

2 Основные этапы

2.1 Начало интеграции и ассоциированное членство

2.2 Вступление в ЕС

3 Критика

4 Примечания

5 Ссылки

Украина и евроинтеграция[править | править исходный текст]

Руководство Украины неоднократно заявляло, что рассматривает евроинтеграцию как приоритетное направление внешней политики страны. В то же время, в самом Евросоюзе о возможной евроинтеграции Украины пока предпочитают говорить лишь в самых общих чертах[3][4]. В любом случае, Украина не входит в список стран, включённых в программу расширения ЕС, и речь в настоящее время может идти лишь о подписании договора об ассоциации с ЕС (аналогичного тем, которые у ЕС есть, например, с Тунисом и Израилем) и создании зоны свободной торговли. Для вступления в силу договоры об ассоциации и зоне свободной торговли должны быть ратифицированы парламентами каждой из стран — членов ЕС, что также может занять несколько лет.

По состоянию на конец 2013 года, статус кандидата в члены ЕС имеют пять стран (Турция (с середины 1990-х), Исландия, Македония, Сербия и Черногория). Ещё два балканских государства — Албания и Босния и Герцеговина — входят в официальную программу расширения,[5] как и Косово.[6]

Расширение ЕЭС/Евросоюза с 1957 по 2013

Европейское экономическое сообщество

Европейский союз

С 1994 по 2008 год правовой основой отношений между Украиной и Европейским союзом являлось Соглашение о партнёрстве и сотрудничестве. Это соглашение стало формальным началом сотрудничества по широкому кругу политических, торгово-экономических и гуманитарных вопросов. В документе подчёркивалась, в частности, необходимость совершенствования государственного управления, обеспечения свободы СМИ и гражданских прав на Украине. Осуществление этой программы, однако, не привело к изменению сдержанного отношения руководства ЕС к возможному углублению интеграции Украины в ЕС. В основном обсуждались вопросы экономических реформ, соблюдения прав человека и экологические проблемы, связанные с Чернобыльской АЭС.

В 2003 году, президент Украины Леонид Кучма, обозначил цель подписания соглашения об ассоциированном членстве Украины в ЕС и официально начал процесс евроинтеграции, пусть и только формально.[7]

С приходом к власти Виктора Ющенко в начале 2005 года, евроинтеграционные процессы были обозначены приоритетами внешней политики на ближайшие годы.[8] Однако сдвинулась с места ситуация реально лишь в 2007 году, когда встал вопрос о заключении более широкого соглашения между Украиной и ЕС[9].

В мае 2009 года Украина, наряду с пятью другими бывшими советскими республиками, начала участие в новой инициативе Евросоюза — «Восточное партнёрство», главной целью которой декларировано «создание необходимых условий для ускорения политической и экономической интеграции между Европейским союзом и заинтересованными странами-партнёрами» путём содействия политическим и социально-экономическим реформам в странах-участницах «Восточного партнёрства». Основными приоритетами реформ в странах-партнёрах и их сотрудничества с ЕС названы следующие области:

демократия, совершенствование системы управления и обеспечение стабильности;

экономическая интеграция и конвергенция с отраслевой экономической политикой ЕС, включая создание зон свободной торговли;

энергетическая безопасность;

развитие контактов между людьми (либерализация визового режима и усиление борьбы с незаконной миграцией)[10].

Виктор Янукович, вступивший на пост президента Украины в марте 2010 года, продолжил движение Украины в сторону евроинтеграции. Например, согласно заявлению секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины Андрея Клюева, «стремление к полномасштабному сближению с ЕС остаётся неизменным стратегическим приоритетом развития Украины и одним из ключевых вопросов национальной безопасности»[11].

На саммите «Украина — ЕС» в ноябре 2010 года был подписан протокол к Соглашению о партнёрстве и сотрудничестве по основным принципам участия в программах Евросоюза, который предусматривает, что представители Украины смогут принимать участие в статусе наблюдателей в программах ЕС, а также входить в состав руководящих комитетов тех программ, которым Украина будет оказывать финансовую поддержку,[12] а председатель Еврокомиссии Жозе Мануэл Баррозу сказал, что надеется подписать Соглашение об ассоциации с Украиной до середины 2011 года.[13]

В марте 2012 года Украина и ЕС парафировали Соглашение об ассоциации, включающее положения о создании Зоны свободной торговли.[14]

В июле 2012 года Украина и ЕС договорились о внесении дополнений в соглашение об упрощении визового режима[15]. В марте-апреле 2013 года Верховная Рада Украины и Европарламент ратифицировали эти договорённости. В то же время, по сообщениям украинских СМИ, они касаются лишь 0,5 % населения страны и действуют лишь на бумаге.[16]