Соціальний педагог як організатор, сценарист і режисер театралізованих дійств

Який зв'язок між майбутньою професійною діяльністю соціального педагога та сценарно-режисерською діяльністю? Соціальна педагогіка є складний, універсальний вид діяльності. Вона потребує від фахівця знань з різних галузей науки і вміння застосовувати їх на практиці. Сфери соціально-педагогічної діяльності соціального педагога дуже різноманітні. Зокрема соціальний педагог бере участь у створенні та діяльності молодіжних, підліткових, дитячих, сімейних центрів, клубів, об’єднань за інтересами тощо. А тому він повинен володіти як професійними так і специфічними знаннями й уміннями. Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах. Саме у такій професійній діяльності соціальному педагогу стануть у пригоді ті знання та практичні навички, які він отримає при вивченні курсу «Основи сценарної роботи соціального педагога».

У чому полягає специфіка творчої професійної діяльності соціального педагога? Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер (соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник організовує аматорську творчу діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи ВНЗ) і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головними, домінуючими. Адже творчість – діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця – суб’єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині.

Творчий колектив покликаний під керівництвом соціального педагога за допомогою художньої творчості й мистецтва виховувати своїх учасників, розвивати індивідуальні здібності і таланти, надавати їм широкі можливості для реалізації творчих поривань, самоствердження. Функція популяризації та поширення мистецтва в даному випадку є другорядною, на перше місце виступає функція виховна. І тут знову постає проблема методичної підготовленості соціального педагога. Як показують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівник може бути сильніше підготовленим як виконавець чи сценарист, в інших - як методист чи як педагог. Але володіння кожним із цих умінь відіграє важливу роль в організації художньо-творчої діяльності.

Соціально-педагогічні функції мистецтва

Обов’язковою умовою прогресу суспільства є виховання духовної культури особистості, існування якої насамперед пов’язане з такими чинниками, як моральне збагачення людини, віра в гуманістичні ідеали, здатність і бажання захищати їх.

Могутнім засобом формування духовності є мистецтво, яке відображає в художньому образі принципово новий рівень дійсності. Виступає як універсальний засіб бачення світу очима іншої людини, перетворення зовнішніх культурних сенсів у духовний світ особистості. Як доводять спеціальні дослідження, розвиток особистості органічно пов'язаний з її ставленням до мистецтва. Мистецтво формує внутрішній світ особистості й одночасно впливає на вдосконалення соціальної практики, залучаючи до мистецтва підростаюче покоління.

Мистецтво формує сукупність почуттів та ідей людства. Якщо виховне значення інших форм суспільного пізнання має частковий характер, то мистецтво впливає комплексно на розум і серце. І немає такого кутка людської душі, який воно не змогло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість.

Піфагорійці говорили, що мистецтво очищує людину, а сучасний індійський вчений В. Бахадур пише, що «Мета мистецтва – надихати, очищувати і облагороджувати людину …».

Відповідаючи на запитання: «Чому незамінним є мистецтво як засіб духовного становлення особистості?», слід врахувати факт, що у людського мислення два крила. Одне - раціонально-логічне, наукове мислення. Друге – емоційно-образне, художнє.

Раціонально-логічна форма панує в науці. Вона дозволяє пізнавати закономірності світу. Емоційно-образна форма панує в різноманітних формах мистецтва. Вона дає можливість пізнавати і формувати ставлення до світу.

Не може людина стати дійсно культурною, тільки опанувавши культуру науки попередніх поколінь, і залишаючись на дикому, первісному рівні в емоційно-ціннісній сфері пізнання світу, де досвід, здобутий діяльністю тих самих поколінь, для неї не пріоритетний.

Емоційно-образна форма мислення розвивається саме через мистецтво як специфічну форму пізнання і передачу досвіду.

Отже, визначення свого статусу в світі, ступінь його осягнення залежить від того, наскільки засвоїли ми суспільні цінності, особливу роль серед яких відіграє мистецтво. Відкрити світ художніх цінностей, пробудити в особистості прагнення до творчості, до розкриття власної індивідуальності – ця двоєдина мета й визначає функціонування мистецтва і культури в суспільстві.

Прогресивні вітчизняні та зарубіжні педагоги неодноразово підкреслювали велику роль мистецтва у вихованні підростаючого покоління (Я.А. Коменський, І.Г. Гаманн, Ф. Прокопович, В. Сухомлинський та ін.). Хвилюючи і радуючи, мистецтво розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В.А.Сухомлинський говорив: „Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного”.