2.3. Порядок виплати державної соціальної допомоги на дітей інвалідів.

Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені органами праці та соціального захисту населення строки.

Призначена державна соціальна допомога виплачується інваліду з дитинства незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів.

Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину-інваліда віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

Виплата одноразової матеріальної допомоги інвалідам та непрацюючим малозабезпеченим особам

 

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №158 від 28 лютого 2011р. допомога надається :

- у разі тривалої хвороби, смерті близьких родичів (одного з подружжя, батьків, дітей),

- стихійного лиха та інших особливих обставин інвалідам,

- дітям-інвалідам та непрацюючим малозабезпеченим особам , якщо розмір виплат у місяці, що передує місяцю звернення,  не перевищує двох прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність[32].

          Допомога  непрацюючим малозабезпеченим особам надається на підставі особистої заяви, а інвалідам та дітям-інвалідам–на підставі особистої заяви або заяви одного з батьків, опікуна чи піклувальника, поданої органу соціального захисту населення.

До заяви додають копії :

• паспорта;

• пенсійного посвідчення або посвідчення одержувача  державної соціальної допомоги;

• довідки про присвоєння ідентифікаційного коду;

Для отримання допомоги інваліди та діти-інваліди або один із батьків, опікуни чи піклувальники до заяви додають копії :

• паспорта та/або свідоцтва про народження дитини-інваліда (у разі потреби-копії паспорта законного представника та документа , що підтверджує його повноваження);

• довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;

• висновку медико-соціальної експертної комісії , лікувально-консультативної комісії

• лікувально-профілактичного закладу (для дітей-інвалідів) про встановлення інвалідності.

    Допомога надається один раз на рік у розмірі 50 відсотків встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність ( на момент звернення).

Виплата державної соціальної допомоги за довіреністю

Державна соціальна допомога може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом.

Виплата державної соціальної допомоги за минулий час

Суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум інвалідом чи його офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування інваліда на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об’єктивні обставини, коли інвалід чи його батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

Виплата державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам віком до 18 років, які перебувають на повному державному утриманні

Інвалідам з дитинства, які перебувають на повному державному утриманні у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів війни та праці, стаціонарних відділеннях територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян тощо, виплачується 25 відсотків призначеного розміру державної соціальної допомоги[23].

Різниця між розміром призначеної державної соціальної допомоги інваліду з дитинства, який перебуває у відповідній установі (закладі), і розміром державної соціальної допомоги, яка виплачується інваліду з дитинства відповідно до частини першої цієї статті, перераховується установі (закладу), де перебуває інвалід з дитинства, за його особистою письмовою заявою або заявою його законного представника. Зазначені кошти зараховуються на рахунки таких установ (закладів) понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дітям-інвалідам із числа сиріт за період перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі та перераховується на їх особисті рахунки у банку.

Іншим дітям-інвалідам, які перебувають у будинках-інтернатах, інших стаціонарних установах (закладах) на повному державному утриманні, призначена державна соціальна допомога виплачується в розмірі 50 відсотків та перераховується на їх особисті рахунки у банку. При цьому частина державної соціальної допомоги, що залишилася після виплати суми державної соціальної допомоги, перераховується на банківський рахунок установи (закладу) за місцем перебування дитини і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей[36,230].

Виплата допомоги на поховання

У разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 18 років членам його сім’ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги.

Допомога на поховання виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.

Джерела покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги

Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

У Державному бюджеті України статті видатків на надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам є захищеними і фінансуються у першочерговому порядку.

Виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез’явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.

Виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

У разі влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину-інваліда у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

Оскарження рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, та відповідальність посадових осіб за порушення цього Закону

Рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржене у відповідних органах виконавчої влади або у судовому порядку.

Посадові особи, з вини яких несвоєчасно виплачується державна соціальна допомога, несуть відповідальність відповідно до закону.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.

В Україні існує комплекс проблем пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів в суспільство.

Ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його цивілізованості. Донедавна питання дитячої аномалії, інвалідності у нас замовчувалося. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі своєю бідою.

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.

З роками повільна і невпинна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в різних галузях науки і техніки поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію.

Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпечення ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Термін «реабілітація» стосується процесу, що має на меті уможливити інвалідам досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б забезпечували їх засобами для зміни свого життя в напрямі до вищого рівня самостійності.

Реабілітація може включати заходи для забезпечення і відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального обмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він залучає широке коло заходів, програм і видів діяльності, починаючи від більш основної та загальної реабілітації і до дій спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад професійної реабілітації. Для інвалідів мають бути широко доступними різноманітні об’єкти загального користування: дороги, житлові будинки, комунальний транспорт, культурні, навчальні, медичні заклади, спортивні споруди.

Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями.

Отже, інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації, обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку,. Система навчання цих дітей не досконала. У зв’язку з цим треба вирішувати комплекс соціальних та психолого-, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації. Допомогу та захист повинні надавати всі ‒ від батьків до службових осіб, на яких покладено відповідні обов'язки та яким надані чималі повноваження.

ВИСНОВКИ

На підставі дослідження проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні можна зробити такі висновки та пропозиції: 1. З урахуванням міжнародних стандартів, позитивного досвіду зарубіжних країн у національному законодавстві доцільно застосовувати замість терміну “дитина-інвалід” термін “дитина з обмеженими можливостями”. Останню можна визначити як дитину зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності, порушення в розвитку, труднощі в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками, яка потребує особливої турботи та першочергового забезпечення необхідною соціальною допомогою і захистом. 2. Дитину-інваліда відрізняють від дорослих інвалідів наступні ознаки:  - можливість захворювання та інвалідизації дитини внаслідок невдалих пологів матері, превентивних заходів (щеплення тощо); - можливість повного або часткового вилікування внаслідок розвитку та росту дитини; - потреба дитини-інваліда в особливому та першочерговому захисті і підтримці через свій вік та певні обмеження розумового або фізичного розвитку. 3. Соціальний захист дітей-інвалідів  це система гарантованих державою економічних, соціальних та правових заходів, що забезпечують дітям з обмеженими можливостями умови для подолання та компенсації існуючих у них обмежень шляхом надання необхідної допомоги, матеріального обслуговування, соціально-побутового, медичного забезпечення, та створюють умови для отримання ними освіти, професійної підготовки, забезпечення зайнятості, з метою створення рівних можливостей у суспільному житті з іншими громадянами.  4. Складовими механізму соціального захисту дітей-інвалідів є:   матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення дітей-інвалідів;  створення умов для здобуття освіти на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям, професійній підготовці;  розробка та реалізація державних програм із соціального захисту дітей-інвалідів;  створення умов для безперешкодного доступу дітей-інвалідів до соціальної інфраструктури. 5. З метою удосконалення соціального захисту дітей-інвалідів пропонується внесення наступних змін до чинного законодавства:   ввести групи інвалідності у дітей, у зв’язку з чим Міністерству охорони здоров’я України спільно із Міністерством праці та соціальної політики України слід затвердити Інструкцію про встановлення груп інвалідності у дітей, в якій передбачити, крім переліку медичних захворювань та патологій, також перелік соціальних факторів, які можуть внаслідок хвороби чи патології спричинити (чи вже спричиняють) обмеження можливостей дітей-інвалідів брати участь в житті суспільства нарівні з іншими дітьми;   створити єдину систему обліку та аналізу дитячої інвалідності та її окремих показників  Реєстр дітей-інвалідів. 6. Необхідним є прийняття Закону України “Про соціальний захист дітей з обмеженими можливостями”, в якому передбачити право дітей-інвалідів на соціальний захист та механізм забезпечення державою такого захисту. Пріоритетними сферами суспільного життя, в яких діти-інваліди повинні отримувати державну підтримку та допомогу, повинні стати охорона здоров’я, соціальні послуги, освіта, зайнятість. У Законі потрібно передбачити форми соціального захисту дитини-інваліда, гарантії права дітей-інвалідів на соціальний захист, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання положень Закону.  7. Важливою гарантією державного захисту дитини з обмеженими можливостями при її соціальному забезпеченні повинен стати судовий захист порушених прав. У зв’язку з цим необхідно забезпечити поінформованість сімей з дітьми-інвалідами про їх права та доступність звернення представників дітей-інвалідів до суду за захистом конституційного права на соціальний захист. Доцільно вилучити з Переліку видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, професійну діяльність при наданні соціальних послуг. 8. У нормативно-правових актах, які регулюють встановлення інвалідності у дітей, необхідно передбачити обов’язкову розробку індивідуальної програми реабілітації дітей-інвалідів при винесенні рішення про встановлення їм інвалідності. В цій програмі слід передбачати заходи з медичної, соціальної і професійної реабілітації, у тому числі раннє проведення профорієнтаційних заходів, а також контроль за реалізацією призначених реабілітаційних заходів для кожної конкретної дитини-інваліда. 9. Основними формами соціального захисту дітей-інвалідів є: грошова допомога (допомоги, пенсії, компенсації та інші виплати); натуральна допомога, а також надання різного роду соціальних послуг особам, які є об'єктом соціального захисту. 10. Для забезпечення ефективного контролю за дотриманням прав дітей, в тому числі дітей-інвалідів, та забезпеченням їхнього захисту доцільно прийняти Закон України “Про Уповноваженого з прав дитини”, яким запровадити функціонування загальнодержавного і регіональних уповноважених з прав дитини.  11. З метою повного та всебічного забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів державі необхідно збільшувати функціонування мережі неурядових організацій, які надають підтримку та допомогу дітям-інвалідам, стимулювати діяльність таких організацій шляхом надання їм різного роду пільг та компенсацій.  12. Для забезпечення достатнього життєвого рівня дітей-інвалідів, додержання їх прав і свобод необхідно вжити наступних заходів:  рівень прожиткового мінімуму для різних категорій населення слід затверджувати не на цілий рік, а переглядати декілька разів на рік;   вважаємо за доцільне призначати державну соціальну допомогу дітям-інвалідам, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, закріпленого законодавством для дітей у віці до 6 років, та для дітей у віці від 6 до 18 років;   довести рівень соціальної допомоги спочатку до рівня прожиткового мінімуму, а потім підняти вище. Неприпустимим є положення, при якому розмір соціальної допомоги для дитини-інваліда визначається у відсотковому відношенні до прожиткового мінімуму, що фактично дискримінує дитину-інваліда;  передбачити надання соціальної допомоги дітям-інвалідам залежно від важкості інвалідності, соціальних факторів, ступеня потреби у соціальному захисті; надання допомоги на догляд за дитиною-інвалідом залежно від важкості захворювання дитини-інваліда та майнового становища сім’ї;  передбачити в Законі України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” розмежування демографічних груп “діти до 6 років” та “діти від 6 до 18 років”. 13. Матеріальне забезпечення дітей-інвалідів можна визначити як грошові виплати або допомогу у натуральній формі, які виплачуються (надаються) з державного бюджету або з інших джерел дитині-інваліду або її сім’ї, з метою забезпечення достатнього життєвого рівня, подолання та компенсації існуючих обмежень.  14. Види матеріального забезпечення, яке надається дітям-інвалідам, можливо класифікувати залежно від: періодичності виплати, форми надання, суб’єкта отримання, джерел фінансування, юридичного факту, при настанні якого надається забезпечення. 15. У Житловому Кодексі необхідно передбачити право сімей, які виховують дітей-інвалідів і потребують поліпшення житлових умов, на отримання житла поза чергою.  16. З метою забезпечення виконання норм чинного законодавства щодо можливості власника на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, необхідно внести зміни до ст. 32 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, згідно з якими залишити за дитиною-інвалідом правом власності на його житло на весь час перебування в установах соціальної допомоги. Отже, ст. 32 зазначеного Закону доцільно викласти у наступній редакції: «За інвалідами, влаштованими у будинки-інтернати або в інші установи соціальної допомоги, зберігається житлова площа на протязі усього терміну їх перебування в будинках-інтернатах. Нагляд за житлом інваліда на весь час утримання його в установах соціальної допомоги здійснюється особою, яка призначається органом праці та соціального захисту населення. У разі передачі такого житла в оренду, отримані кошти передаються інваліду».  17. Пріоритетними питаннями у сфері соціально-побутового забезпечення дітей-інвалідів є:   доступність для дітей-інвалідів громадських об’єктів і споруд, повітряного, наземного, морського транспорту;  забезпечення сімей з дітьми-інвалідами належним житлом;  забезпечення дітей-інвалідів індивідуальними технічними засобами реабілітації;  транспортне обслуговування дітей-інвалідів. 18. Соціально-побутове забезпечення дітей-інвалідів можна визначити як комплекс заходів, що надаються державними органами та недержавними організаціями дітям-інвалідам, та спрямованих на задоволення їх потреб, на підтримку активної життєдіяльності нарівні з іншими дітьми, на збереження соціальних і набуття професійних навичок. 19. Необхідно скористатися досвідом Республіки Молдова та закріпити в Основах законодавства України про охорону здоров’я положення про те, що якщо батьки відмовляються від медичної допомоги хворій дитині, вона надається поза їх бажанням за рішенням консиліуму лікарів, яке прийняте у присутності представників влади.  20. Заборонити приватизацію і перепрофілювання спеціалізованих дитячих санаторно-курортних установ для інших потреб; 21. Медичне забезпечення дітей-інвалідів можна визначити як комплекс медичних заходів, спрямованих на лікування і оздоровлення дітей з певною втратою здоров’я, що здійснюється з метою відновлення порушених функцій організму дитини та набуття ними працездатності.  22. З метою реалізації конституційного права на освіту необхідно прийняти Закон України “Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту)”, який надасть можливість дітям-інвалідам отримувати освіту на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям.  23. Важливим питанням є фінансове та матеріально-технічне забезпечення державних програм із соціального захисту дітей-інвалідів у сфері освіти, тому необхідно передбачити їх фінансування в Законі України “Про Державний бюджет”.  24. Найважливішими питаннями у сфері освіти, що потребують негайного вирішення, є: гарантованість доступності та безоплатності освіти для учнів і студентів, які є інвалідами; створення належних умов для їх інтегрованого навчання, медичного й соціально-психологічного супроводу в загальних освітніх закладах.  25. Необхідно внести зміни до ст. 21 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та передбачити можливість безкоштовно навчатися музиці, образотворчому, художньо-прикладному мистецтву всім дітям-інвалідам без обмеження, а не лише обдарованим дітям-інвалідам; 26. В Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та в Умовах прийому до вищих навчальних закладів слід передбачити можливість зараховувати дітей-інвалідів до вищих навчальних закладів лише за співбесідою, але за умови, що ця дитина дійсно зможе надалі навчатися і таке навчання не зашкодить її здоров’ю. 27. Необхідно встановити заходи стимулювання роботодавців до працевлаштування дітей-інвалідів: надавати державні субсидії для обладнання робочого місця для дитини-інваліда; пільги щодо оподаткування, внесків в фонди соціального страхування; залежно від важкості захворювання, приймаючи на роботу дитину-інваліда, може вважатися, що роботодавець заповнює не одно, а два або три місця у рахунок встановленої квоти; щорічно проводити конкурси “Кращий дитячий парароботодавець”, переможцям якого оголошувати подяки.  28. В Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” необхідно передбачити механізм працевлаштування інвалідів, порядок проведення атестації робочих місць, а також встановити обов’язок роботодавця щодо працевлаштування інвалідів у межах встановленої квоти робочих місць.  29. Необхідно внести доповнення до Закону України “Про відпустки”, згідно з якими закріпити право на надання щорічної відпустки для працюючих дітей-інвалідів віком до 18 років у зручний для них час тривалістю 40 календарних днів та відпустки без збереження заробітної платні тривалістю до 60 календарних днів щорічно. 30. Працевлаштування дітей-інвалідів можна визначити як забезпечення осіб віком до 18 років, що досягли працездатності та мають встановлену медичним органом інвалідність, роботою, яка відповідає їх бажанням і є нешкідливою для здоров’я, з метою набуття ними професійного статусу.

Список використаних джерел.

1. Технологии социальной работы // Учебник под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. – М.: ИНФРА, 2001. – 480 с. 2. Волинець Л.С., Довженко В.І. та ін. Періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини. - К., 1998. 3. Комплексна програма профілактики інвалідності серед дітей та населення працездатного віку на період 2000-2005 роки: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.05.2000 р. №117 // Орієнтир. – 2000. – №08.  4. Голотюк И. Социальная помощь детям-инвалидам // Факты и комментарии. – 2001. – 03 марта. 5. Раханский А. Сегодня почти нет полностью здоровых детей // Голос Украины. – 2004. – № 52 (3302). 6. Про додаткові заходи щодо соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями та співпраця з громадськими організаціями // Інформація Одеського обласного управління праці та соціального захисту населення на 28.09.2004 р. 7. Комментарий законодательства о пенсионном обеспечении граждан, проходивших военную службу, и членов их семей. – М.: За права военнослужащих, 1998. 8. Осадчих А.И., Лебедев И.В., Лысенко А.Е. Инвалидность и инвалиды: теория и практика // МСЕ и реабилитация. – М.: Медицина, 1998. – №2. 9. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000. – 87 с. 10. Справочник документов по ВТЄ и трудоустройству инвалидов // Под ред. П.А.Маккавейского.  Л.: Медицина, 1981. – 282 с. 11. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 18-е изд. – М.: Русский язык, 1986. 12. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР.- М.: Юрид. лит., 1987. – 352 с. 13. Курбатов В.И. Социальная работа. Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 576 с. 14. Шумна Л.П. Правові основи реабілітації інвалідів в Україні: Дис.канд.юрид.наук:12.00.05. – Одеса, 2001. 15. Выготский Л.С. Общество и умственно-отсталые дети. – Т.2 – Л., 1968. 16. Іпатов А.В., Сергієні О.В., Войтчак Т.Г. Інвалідність як інтегрований показник стану здоров’я населення України. – Д.: Пороги, 2002. – 342 с. 17. Hill R. Families under stress. – New York: Free Press, 1994. 18. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 98. 19. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 р. № 875-XII // Голос України. - 1991. - N 82. 20. Азарова Е.Г. Некоторые вопросы социального обеспечения инвалидов с детства // Вопросы социального обеспечения: Сб-к научных трудов. Вып. 12. – М, 1981. 21. Декларация о правах инвалидов: провозглашена резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН от 09.12.1975 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Изд. Группа «НОРМА-ИНФРА», 2000. 22. Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів: Конвенція №159 від 20.06.1983 р. // Міжнародне законодавство про охорону праці. - Т. 2, 1997.  23. Рекомендації №1185 до реабілітаційних програм 44-й сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5.05.1992 р. // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА” 24. Об утверждении классификаций и временных критериев, используемых при осуществлении медико-социальной экспертизы: Приказ Министерства здравоохранения Российской Федерации, Постановление Министерства труда и социального развития Российской Федерации от 29.01.1997 г. №30 // По материалам Интернет сайта www.businesspravo.ru  25. Об утверждении Инструкции по определению групп инвалидности: Постановление Министерства здравоохранения Республики Беларусь от 12.08.2002 г. №61 // По материалам Интернет-сайта www.pravo.kulichki.com  26. Інструкція про встановлення груп інвалідності: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 7.04.2004 р. №183 // Офіційний вісник України. – 2004. – №17. – Ст. 1235. 27. Конвенция ООН о правах ребенка от 20.11.1989 г. // Международные акты о правах человека. – М., 1999. 28. Женевская декларация прав ребенка 1924 г. // Права человека. Сборник международных договоров. Международная защита прав и свобод человека. – М., Юрид. лит., 1990. 29. Декларация прав ребенка: Резолюция 1386 Генеральной Ассамблеи ООН от 20.11.1959 г. // Международная защита прав и свобод человека. – М.: Юрид.лит., 1990  30. Декларация о правах умственно отсталых лиц: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 20.12.1971 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: НОРМА-ИНФРА, 2000  31. Duvall E. Family development. – Philadelphia: Lippincott, 1997. 32. Словник української мови / Під ред. Д.І. Ганіча. – К.: Вища школа, 1999. – 560 с. 33. Карновская Е.Я. Особенности современной легальной концепции инвалидности. – Вопросы социального обеспечения: Сб-к научных трудов. Вып. 17. – М, 1986. 34. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1997. – 206 с. 35. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України від 16.11.2000 р. № 2109-IІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 236. 36. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5.11.1991 р. № 1788-XII // Урядовий кур’єр. – 1992. – №1. 37. Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, і інвалідам: Закон України від 18.05.2004 р. №1727-IV // Голос України. – 2004. – №113. 38. Проблеми соціально-культурної реабілітації інвалідів // Соціальний захист. – 2003. – №3.  39. Всемирная декларация об обеспечении выживания, защиты и развития детей от 30.09.1990 г. // Права человека. Сборник международных договоров. Международная защита прав и свобод человека. – М., Юрид. лит., 1990. 40. Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 16 років: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04.12.2001 р. № 482 // Офіційний вісник України. – 2002. – №3. 41. Про внесення змін до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам": Закон України від 4.11.2004 р. № 2154-IV // Урядовий кур'єр. – 2004. – № 224. 42. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років: Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.01 р. № 454/471/516 // Офіційний вісник України. – 2002. – Ст. 2403. 43. Положение о признании лица инвалидом: Утв. постановлением Правительства Российской Федерации от 21.09.2000 г. № 707 // По материалам Інтернет сайта www.businesspravo.ru. 44. Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83 // Урядовий кур'єр. – 1992. – № 12. 45. Чумаченко М. Індивідуальна програма реабілітації інваліда – план дій для місцевих органів влади // Соціальний захист. – 2004. – №4. 46. Про схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів: постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1545 // Офіційний вісник України. – 2000. – №42. – Ст. 1785. 47. Смычек В.Б., Копать Т.Т., Емельянова Н.А. Динамика и структура первичной детской инвалидности в Республике Беларусь и ее регионах в 1998-1999 г.г. // Медико-социальная экспертиза и реабилитация инвалидов: Сб. научных трудов. Вып. 2. – М., 2000. 48. Международная классификация нарушений, ограничений жизнедеятельности и социальной недостаточности. // Руководство по классификации последствий болезней и причин инвалидности. – М.: Медицина, 1995. – 797 с. 49. Общая психиатрия / Под ред. Тиганова А.С. – М.: Медицина, 2002. – 344 с.  50. Лавров Д.И. Применение классификации и временных критериев при проведении медико-социальной экспертизы. – МСЕ и реабилитация. – М.: Медицина, 1998. – №1. 51. Про забезпечення реалізації Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”: розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 р. №251-р // Офіційний вісник України. – 2002. – №20. – Ст. 991. 52. Павлова Л. В. Международная защита прав ребенка // Права ребенка  законодательство и практика: Материалы республиканской научно-практической конференции. - Мн., 1991. 53. Всеобщая декларация прав человека от 10.12.1948 г. // Права человека. Сборник международных договоров. Международная защита прав и свобод человека. – М., Юрид. лит., 1990. 54. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. // Бюлетень Міністерства юстиції України.  2002.  №2. 55. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р. // Бюлетень Міністерства юстиції України.  2002.  №1.