15.Культура Київської Русі.

Київська Русь проіснувала з середини 9 ст. до середини 13 ст. і відіграла важливу роль в історії середньовічної Європи. Об’єднавши східних слов’ян вона створила умови для їх економічного, політичного та культурного розвитку. Розвиток продуктивних сил, формування державності сприяли культурному прогресу. Ще до прийняття християнства на Русі вже існувала писемність, про що свідчать багато археологічних знахідок. Після 988 р. найпоширенішою абеткою на Русі стала «кирилиця», розроблена для слов’ян грецькими ченцями Кирилом та Мефодієм. Київська Русь вирізнялась в тогочасному світі великою кількістю освічених людей. Цьому сприяли різноманітні школи, які створювалися при церквах та монастирях. Там же відкривалися бібліотеки та майстерні з перекладу та переписування книг. Серед монастирських шкіл на першому місці була школа при Києво-Печерському монастирі. Найвидатнішими творами того часу були: «Повість временних літ» літописця Нестора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Поучення дітям» князя Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім». Унікальною була архітектура Київської Русі, що формувалась на основі поєднання кращих візантійських та слов’янських традицій у будівельній справі. Чудовими взірцями давньоруського архітектурного мистецтва в Києві були Софійський собор, Десятинна церква, Золоті ворота. Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий монастир та інші архітектурні пам’ятки. Таким чином. за часів Київської Русі було досягнуто високого рівня розвитку в соціально-економічній, політичній та культурній сферах, що відповідало загальносвітовому рівню тогочасної цивілізації.

16.Галицько-Волинське князівство як одна із форм української державності.

Підкарпаття входило до складу Київської Русі ще з 10 ст. Із розпадом Київської держави над Дністром виникло Галицьке князівство, а над Бугом Волинське князівство. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочових племен. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їх міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, Галичина славилася родовищами солі – товару, що відігравав важливу роль у житті Давньоруської держави. Галичина стала окремим князівством під проводом Ростиславичів, онуків Ярослава Мудрого. Які управляли своєю державою понад століття. Галичину об’єднав князь Володимирко , обравши столицею Галич над Дністром. Його син Ярослав Осмомисл , досяг розквіту своєї держави та значно розширив її кордони. Волинь стала відігравати важливу роль у період правління Романа Мстиславовича (1173 -1205), який об’єднав Галицьку і Волинську землі. Таким чином відбулося об’єднання двох наймогутніших князівств Південно-Західної Русі в одне. Роман став князем під владою якого опинилася величезна територія, що охоплювала майже половину України. Проте після трагічної смерті Романа Галицькі та Волинські землі перетворюються на тривалий час на арену внутрішніх чвар. У середині 13 ст. Галицько-Волинське князівство знову відроджується під владою Данила Романовича. З 1221 р. він князював на Волині, а в 1238 р. утвердився і в Галичині. В цьому ж році Данило розгромив війська тевтонського ордену під Дорогочином. У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак у період коли Данило вже відбудовував свою державу, на руські землі напали монголо-татари. Після зруйнування в 1240 р. Києва монголи пішли на Галичину і Волинь. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відбудовувати економіку. У 50-х роках Данило зробив спробу визволитися від татарської залежності. Він завдав поразки татарському війську Куремси. звернувся до Заходу із закликом про допомогу. Сподіваючись на сприяння Папи римського, він дав згоду на унію з католицькою церквою і був коронований у 1253 р. але хрестовий похід до якого закликав Папа римський так і не відбувся. В 1258 – 1259 рр. Данило змушений був підкоритися татарському війську на чолі з Бурундаєм. На вимогу татар, більшість фортець збудованих Данилом, були ним же тепер зруйновані. Галицько-Волинське князівство до початку 14 ст. залишається могутньою державою. Син Данила Лев, який правив в усі часи приєднав до своїх володінь Закарпаття і частину польських земель. У першій половині 14 ст. все виразніше відчувається занепад Галицько-Волинського князівства. Здобутки Данила і Лева були втрачені, знову посилюється тиск із зовні , як з боку татар, так і з боку Польщі й Угорщини. Крім того, набирає сили Литва. Останній галицько-волинський князь Юрій ІІ був отруєний у 1340 р. боярами, після чого галицько-волинські землі стали здобиччю сусідніх держав. Галицько - Волинське князівство слід розглядати як спадкоємця Київської Русі, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу: -зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства;

-Сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності, стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя,модернізувало давньоруську державну організацію.

- продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені.