мыкроеконом

результати аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище фірми – це його власна економіка, що включає в себе всі складові її діяльності: виробничі процеси, реалізацію продукції, фінансове, матеріальне та кадрове забезпечення, систему управління.

Зовнішнє середовище фірми – це економічне, правове, соціальне середовище, в якому працює підприємство, являючись часткою національного господарства. Вплив зовнішнього середовища на підприємство може бути представлений у такому вигляді (рис. 8.1):

Державне регулювання

Ринки		Підприємство		Ринки
ресурсів				продукції

Макроекономічна ситуація

Рис. 8.1. Зовнішнє середовище фірми

Підприємницький сектор національного господарства звичайно враховує велику кількість фірм, котрі для цілей економічного аналізу групуються за цілим рядом суттєвих ознак.

Для того, щоб підпорядковано та системно підійти до вивчення підприємств, потрібно провести їх класифікацію. Це дозволяє послідовно та детально проаналізувати різні аспекти діяльності підприємства.

Класифікація підприємств – це їх групування за визначеною ознакою. Цими класифікаційними ознаками можуть бути: рівень рентабельності, сфера діяльності, розмір, організаційно-правове забезпечення та інше.

Сфера діяльності підприємства не завжди обмежується рамками однієї галузі. Так, транспортне підприємство (перевезення пасажирів та вантажів) може займатися торгівельно-посередницькою діяльністю (продаж бензину тощо)

Проте, майже завжди у підприємства є одна основна сфера діяльності, що приносить найбільшу долю грошових коштів. Саме це стає основною ознакою класифікації підприємства.

У таблиці 8.1 представлено класифікацію підприємств за різними ознаками.

81

	Таблиця 8.1
	Класифікація підприємств
Класифікаційні ознаки	Види підприємств
1. Мета й характер	Комерційні
діяльності	Некомерційні
2. Належність капіталу	Національні, закордонні, змішані
3. Форма власності майна	Приватні, колективні, державні, спільні,
	муніципальні
4. Правовий статус і	Одноосібні, господарські, товариства
форма господарювання
5. Галузево-	Промислові, сільськогосподарські, будівельні,
функціональний вид	транспортні, торгівельні, виробничо-торгівельні,
діяльності	торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувані,
	лізингові, банківські, страхові, туристичні, тощо.
6. Технологічна	Головні (материнські),
(територіальна) цілісність	Дочірні, асоційовані, філії
і ступінь
підпорядкування
7. Розмір за чисельністю	Малі (дрібні), середні, великі (надвеликі).
працівників	Малими підприємствами вважають:
	У промисловості та будівництві – до 200 чол.,
	У науці – до 100 чол.,
	Інші галузі виробництва – до 50 чол.,
	У невиробничій сфері – до 20 чол.,
	У торгівлі – до 15 чол.

В Україні держава офіційно почала використовувати класифікацію підприємств за розміром у 1990 році. Критерієм було використано кількість працюючих у залежності від галузевого напрямку. Все це було закріплено законодавчими актами, що також офіційно дозволило визначити суть малого підприємництва в Україні.

8.2. Особливості функціонування підприємства в ринкових умовах

Підприємство в сучасних умовах є основною організаційною ланкою, яка забезпечує виробництво більшості товарів, здійснення науково-дослідних розробок, надання послуг тощо.

Під впливом ринкових перетворень соціально-економічна роль підприємства суттєво змінюється. Це відбувається за такими напрямками:

-необхідність працювати так, щоб результатом діяльності був не тільки випуск продукції або послуг, але й отримання прибутку, тобто завжди повинно бути перевищення доходу над витратами, витраченими

82

ресурсами, й чим це більше, тим прибутковіше працює підприємство;

-на зміну вимозі випуску якомога більшої кількості продукції в умовах постійного дефіциту притаманного соціалістичному суспільству приходить потреба не тільки виробити, але і збути її, тобто реалізувати. Подальше нарощування обсягу доцільно тільки в умовах гарантованого збуту останньої;

-на зміну багатьом обмеженням з боку керуючих органів прийшла самостійність у багатьох сферах діяльності та як плата за це – можливість

неплатоспроможності та банкрутства.

Таким чином, поведінка підприємства в ринкових умовах господарювання змінюється, і це торкається багатьох питань діяльності підприємства.

Кожне підприємство незалежно від його організаційно-правової форми, форми власності, галузевої приналежності, продукції, що виготовляється або послуг є відкритою економічною системою, що представлено на рис. 8.2, де

блок 1 – підприємство, основна задача якого перетворення ресурсів; блок 2 – ресурси на вході – трудові, матеріальні, фінансові; блок 3 – ресурси на виході – перетворені ресурси: готова продукція,

відходи виробництва, прибуток, грошові кошти; блок 4 – соціальне середовище, з я ким взаємодіє підприємство:

держава, муніципальні органи, законодавство; блок 5 – природне середовище: використання природних ресурсів,

корисних копалин, води, повітря; блок 6 – взаємозв’язок з ринком, маркетинг, при чому цей блок

взаємодіє як з ресурсами на вході, так і на виході; блок 7 – співвідношення ресурсів на вході з ресурсами на виході

створює роботу на підприємстві, економіку підприємства.

6. Маркетинг на вході

4.Соціальне середовище

7. Економіка підприємства

1. Підприємство: перевтілення

2. Ресурси-	ресурсів	3. Ресурси-
витрати		результати

5. Природне середовище

6. Маркетинг на виході

Рис. 8.2. Ринкова модель підприємства

Таким чином, основною метою будь-якого суб’єкта господарювання в умовах ринкової економіки є збереження та розширення своїх позицій на ринку (або його сегменті), зростання або стабільне отримання прибутку. Це

83

досягається за умови орієнтації на максимізацію прибутку підприємства, а засобом досягнення цього стає забезпечення високого рівня конкурентоспроможності.

Все більшу актуальність ця проблема набуває на підприємствах тих галузей економіки, де починає формуватися дійсне конкурентне середовище, наприклад, у роздрібній торгівлі, громадському харчуванні, харчовій промисловості тощо.

8.3. Особливості організаційно-правових форм підприємств в Україні

З моменту свого заснування підприємство набуває організаційно-правової форми, що визначає його структуру, принципи, зміст і форми діяльності.

Організаційно-правова форма підприємства – це форма об'єднання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної діяльності у межах створеної ними, згідно з чинним законодавством, господарської структури.

Кожне підприємство належить до певної організаційно-правової форми, що обумовлена формою його власності, правовим режимом, переданим йому засновниками майна; законодавчими обмеженнями щодо діяльності конкретної організаційно-правової форми; повноваженнями щодо управління майном юридичної особи; вимогами законодавства до складу його засновників і меж ї х відповідальності за зобов'язаннями створеної ними юридичної особи; характером повноважень управління та деякими іншими особливостями.

Суб'єктами малого підприємництва в Україні є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу – 500000 євро. Такі підприємства можуть бути новоствореними або виділеними зі складу діючих, які є засновниками малих підприємств. Головним критерієм для зарахування господарського об'єкта до малих підприємств є кількість працівників, яка залежить від галузі та виду діяльності: в промисловості та будівництві – до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50, у науці та науковому обслуговуванні – до 100, у невиробничій сфері – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб.

У 90-ті роки XX ст. в економіці України почали функціонувати підприємства у формі господарських товариств.

Господарські товариства – підприємства створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: АТ, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), повні товариства, командитні товариства.

Акціонерні товариства формують статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, несуть відповідальність за

84

зобов'язаннями товариства тільки його майном, а кожен акціонер – у межах належних йому акцій. Статутний фонд АТ не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам на момент його створення.

У деяких випадках конкретна організаційно-правова форма є обов'язковою передумовою для певного виду діяльності. Наприклад, інвестиційний фонд може бути створений лише у формі ЗАТ, його статутний фонд повинен бути не меншим суми, еквівалентної 2000 мінімальних зарплат. Якщо інвестиційна компанія здійснює спільні інвестиції, її статутний фонд має становити не менше 50 тис. мінімальних зарплат.

АТ мають фінансові (створюється механізм оперативної мобілізації масштабних інвестицій і регулярного одержання прибутку у формі дивідендів для власників акцій), економічні (акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акцій), соціальні (акціонування є важливою формою роздержавлення власності, перетворення найманих працівників на співвласників майна) переваги.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Це товариства, які мають статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Статутний фонд повий, ц бути не меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. ТОВ несуть відповідальність за зобов'язаннями лише розміром статутного фонду, а кожний учасник – ризик у межах свої х вкладів до статутного фонду. Це один з найпоширеніших видів господарських товариств у економічній сфері України.

Товариства з додатковою відповідальністю – це товариства, учасники яких відповідають за боргами товариства своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум – належним ї м майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному до свого внеску. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах. В Україні у формі ТДВ обов'язково повинні функціонувати довірчі товариства, які здійснюють представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна (коштів, ЦП, документів, які засвідчують право власності довірителя) щодо реалізації прав його власників.

Загалом менш поширеними є повні та командитні товариства.

Повні товариства. їх учасники зі своїх внесків формують статутний фонд, займаються спільною підприємницькою діяльністю, несуть необмежену й солідарну відповідальність усім своїм майном за зобов'язаннями товариства, що виникли до чи після їх вступу до нього.

Командитні товариства – це товариства змішаного типу, в яких поєднуються особливості товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства. Одні їх учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном (повні товариші, або комплементарії), інші учасники (вкладники, або командисти) не беруть участі в підприємницькій діяльності та управлінні товариством, їх відповідальність обмежена вкладом у майно товариства.

85

Правовий статус усіх видів господарських товариств визначаться нормами Закону України «Про господарські товариства», який регулює особливості їх створення, права та обов'язки, рівень відповідальності учасників і засновників.

З точки зору організаційних форм взаємодії підприємств у сфері виробництва та обігу виділяють наступні форми їх об’єднань: картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат.

Картелі та синдикати охоплюють тільки сферу обігу: підприємства, що об’єднуються в картелі, домовляються про розподіл ринків та єдину цінову політику; в межах синдикату створюється загальна збутова контора, а підприємства домовляються про квоти виробництва продукції. При об’єднані підприємств в трест вони повністю втрачають юридичну та економічну самостійність, і трест несе повну відповідальність за результати господарської діяльності будь якого свого підприємства. В концерні підприємства зберігають юридичну і господарську самостійність, але над ними встановлюється фінансовий контроль з боку головної фірми, яка несе відповідальність за результати господарської діяльності в межах належного їй пакету акцій.

Конгломерат та диверсифікований концерн являють собою багатогалузеві об’єднання. Але, перший не має галузевого ядра і в ньому превалює фінансовий капітал, тоді як в другому таке ядро присутнє та головним є промисловий капітал.

Питання для перевірки знань:

1.Що таке підприємство?

2.Що таке класифікація підприємств та з якою метою її використовують?

3.Як впливає зовнішнє та внутрішнє середовище на підприємство?

4.Які існують організаційно-правові типи підприємств?

5.Які переваги та недоліки є у акціонерного товариства порівняно з господарським товариством?

Практичні завдання Тести

1.Що із нижче переліченого не є складовою внутрішнього середовища фірми:

а) виробничі процеси; б) реалізація продукції;

в) фінансове забезпечення; г) правове забезпечення.

2.Що із нижче переліченого не є складовою зовнішнього середовища фірми:

а) соціальні відносини; б) фінансове забезпечення;

в) економічні відносини на ринках ресурсів та товарів; г) правове забезпечення.

86

3.Основною господарською ланкою, що забезпечує виробництво товарів та послуг, здійснення науково-дослідних розробок та їх впровадження на основі самостійного прийняття рішень та повної відповідальності є:

а) держава; б) підприємство;

в) домогосподарство; г) виробничий підрозділ.

4.У мікроекономічних дослідженнях головною метою суб’єкта господарювання вважається:

а) намагання отримати максимальний прибуток; б) стабільне отримання прибутку;

в) зміцнення конкурентоспроможності підприємства; г) уникнення збитків.

5.Функціонування підприємства у ринкових умовах не передбачає здійснення:

а) самостійного збуту продукції; б) дослідження попиту на продукцію; в) виконання директивного плану; г) відповідальності за збитки.

6.Форма об'єднання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної діяльності у межах створеної ними господарської структури, згідно з чинним законодавством називається:

а) організаційно-правова форма підприємства; б) організаційно-економічна форма підприємства; в) соціально-економічна форма підприємства;

г) організаційно-виробнича структура підприємства.

7.Підприємства створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку називаються:

а) господарські товариства; б) кооперативи; в) комунальні підприємства;

г) приватні підприємства.

8.Підприємство статутний фонд яких, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, що накладають на їх власників відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій називаються:

а) акціонерними товариствами; б) товариствами з обмеженою відповідальністю;

в) товариствами з додатковою відповідальністю; г) командитними підприємствами.

9.Товариства змішаного типу, в яких поєднуються особливості товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства називаються:

а) акціонерним товариством;

87

б) товариством з обмеженою відповідальністю; в) товариством з додатковою відповідальністю; г) командитним товариством.

10. Товариство, що несе відповідальність за зобов'язаннями лише у розмірі статутного фонду, а кожний учасник – ризик у межах свого вкладу до статутного фонду називається:

а) акціонерним товариством; б) товариством з обмеженою відповідальністю;

в) товариством з додатковою відповідальністю; г) командитним товариством.

11.Які товариства є найменш поширеними у господарській практиці:

а) повні товариства; б) товариства з додатковою відповідальністю;

в) товариства з обмеженою відповідальністю; г) акціонерні товариства.

12.Угода між господарюючими суб’єктами про розподіл ринків збуту продукції та єдину цінову політику дістала назву:

а) синдикат; б) картель; в) концерн; г) трест.

13.Багатогалузеве об’єднання, в якому превалює фінансовий капітал та відсутнє галузеве ядро – це:

а) концерн; б) трест; в) конгломерат; г) транснаціональна корпорація.

14.Об’єднання підприємств, що зберігають юридичну і господарську самостійність, але над ними встановлюється фінансовий контроль з боку головної фірми, яка несе відповідальність за результати господарської діяльності в межах належного їй пакету акцій називають:

а) трест; б) синдикат; в) конгломерат; г) концерн.

15.Диверсифіковані концерни виникають у результаті:

а) концентрації та централізації капіталу; б) домовленості керівництва; в) поглиблення поділу праці;

г) спеціалізації та кооперації виробництва.

16.Головним критерієм для зарахування господарського об'єкта до малих підприємств вважають:

а) розмір статутного капіталу; б) річний обсяг реалізації продукції; в) кількість працюючих;

г) рівень рентабельності виробництва.

17.Підприємство вважається створеним з моменту:

а) випуску першої партії продукції; б) державної реєстрації;

в) відкриття розрахункового рахунку в банку; г) надходження на рахунок у банку грошових коштів від реалізації

продукції.

88

Тема 9

Варіації факторів виробництва та оптимум виробника

9.1. Виробнича функція та її властивості

Мікроекономічний аналіз розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію.

Підприємство є відкритою економічною системою, яка одночасно є як споживачем факторів виробництва, так і виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг.

Фактори виробництва або ресурси – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Розрізняють наступні групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, – засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

Зважаючи на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу:

1)миттєвого – період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений;

2)короткострокового – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші – як постійні;

3)довгострокового – період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємства можливо поділити на

монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид продукції, тобто

монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку.

Крім того, підприємство володіє самостійністю та автономністю у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Суб’єкт господарювання може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

89

Виробничі відносини на мікрорівні – це, передусім, технологічні відносини. Технологія – це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Технологічна залежність між структурою витрат ресурсів та максимально можливим випуском продукції в теорії виробництва виражається за допомогою виробничої функції. Адже купівля факторів виробництва підпорядковується виробничим цілям, які і відображає виробнича функція.

Таким чином, виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього використовуються:

Q = f (х1, х2, …, хі, …, xn),

(9.1)

Існує багато типів виробничих функцій, оскільки кожна фірма має свою технологію виробництва. Це означає, що існує багато альтернативних варіантів виробництва певного обсягу продукції за різних комбінацій використання факторів виробництва. Отже, технологічно ефективних способів виробництва може бути багато, але економічно ефективним є лише один – той, який забезпечує мінімальні витрати.

В залежності від періоду часу фірма може змінювати або декілька факторів виробництва (в короткостроковому періоді) або всі (в довгостроковому періоді).

Для спрощення аналізу поведінки виробника вважається, що фірма в короткостроковому періоді може змінити використання лише одного фактору

– праці (L). Всі інші фактори виробництва залишаються незмінними. Таким чином виробнича функція в короткостроковому періоді буде мати такий вигляд:

Q = f (Lі) – однофакторна виробнича функція

(9.2)

Вона показує, який максимальний обсяг випуску можна одержати за даного рівня використання змінного фактору L.

У довгостроковому періоді весь спектр комбінацій факторів виробництва приймається як витрати праці (L) й капіталу (К). Відповідно виробнича функція може бути визначена так:

Q = f (L, K) – двофакторна виробнича функція,

(9.3)

Вона показує максимальний обсяг продукції Q, що виробляється за певної комбінації ресурсів L та К, за даною технологією.

Виробнича функція при даній технології має властивості, що визначають співвідношення між обсягом виробництва та кількістю використаних факторів. Для різних видів виробництва виробничі функції розрізняються, проте всі вони мають спільні риси:

1) існує межа для зростання обсягу випуску, що може бути досягнута збільшенням витрат одного ресурсу при інших рівних умовах. Так, у фірми при

90