Розділ 1 Морфологічні ознаки, номенклатура та символи генетичних горизонтів ґрунту

Ґрунт являє собою ієрархічно побудовану природну систему, яка складається з морфологічних елементів різного рівня. Це природні тіла всередині ґрунту, які мають чіткі або дифузні границі, а також свої специфічні форму та властивості. Ґрунти різняться між собою за зовнішнім виглядом, що дає унікальну можливість діагностувати напрямок ґрунтоутворення на рівні типу чи підтипу та класифікувати ґрунти без проведення лабораторних досліджень.

Морфологічними елементами ґрунту є генетичні горизонти, структурні агрегати, новоутворення, включення і пори. Різняться вони між собою за формою і зовнішніми властивостями – морфологічними ознакамиМорфологічними ознаками ґрунтів є форма елементів, характер їх меж, забарвлення, гранулометричний склад, взаємне розташування й співвідношення в просторі твердих часток і зв'язаних із ними пор, характер поверхні, щільність, твердість, деякі фізичні властивості (липкість, пластичність) тощо.

1) Забарвлення ґрунту – це найбільш доступна і, перш за все, помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності ґрунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження;

2) Структура – це агрегати, на які може розпадатися грунт під впливом механічної дії.Ґрунт може бути структурним і безструктурним. При структурному стані маса ґрунту розділена на відмінності тієї чи іншої форми та величини. При безструктурному стані окремі механічні елементи, що складають ґрунт, не з'єднані між собою, а існують окремо або залягають суцільною зцементованою масою;

3) Структурність ґрунту – здатність його розпадатись в природному стані при механічній дії на агрегати визначеного розміру й форми;

4) Гранулометричний склад-це відсоткове співвідношення в ґрунті окремих механічних фракцій (пісок, пил, мул);

У ґрунтовому горизонті переважають часточки розміром від 0,05 до 0,01 мм, тобто часточки крупного пилу. У верхньому горизонті вони становлять 44,9%, у другому їх вміст підвищується до 51,53%, а у двох нижніх горизонтах вміст пилуватих часточок поступово зменшується до 43,33%.

Другою за кількістю частинок в ґрунті є фракція мулу. У верхньому горизонті вона складає 25,5 %, що негативно впливає на родючість, на структуру, на щільність ґрунту, і також призводить до замулення профілю. З глибиною кількість мулу поступово зменшується до 11,8 %. Також наявність мулистих частинок призводить до набухання ґрунту при взаємодії його з водою, до значної усадки при висиханні і перетворення ґрунту в суцільну тверду масу.

5) Складення – це зовнішнє вираження щільності та пористості грунту. Воно залежить від гранулометричного складу, структури, а також діяльності грунтової фауни, розвитку кореневих систем рослин і т. ін.;

6) Новоутворення – це нагромадження речовин різної форми й хімічного складу, які формуються і відкладаються в горизонтах грунту в процесі грунтоутворення. Бувають хімічні (нальоти, вицвіти, кірки), біологічні (кротовини, капроліти);

7) Включення – це сторонні тіла в профілі грунту, присутність яких не пов'язана з процесом ґрунтоутворення;

8) Скипання від 10% НСІ – це обумовлено наявністю в ґрунті карбонатів.

9) Перехід одного горизонту в інший. Визначають за забарвленням, структурою, складенням, новоутвореннями, гранулометричним складом;

10) Грубизна горизонту– глибина горизонту від верхньої до нижньої його межі.

11) Вологість – впливає на інтенсивність забарвлення, структуру ґрунту.

Номенклатура та символи генетичних горизонтів грунту

Розвиток грунтознавства привів до виділення великої різноманітності генетичних горизонтів різних типів грунтів На жаль, до сьогодні в грунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики й символіки різних грунтових горизонтів.

У 1936 р. український грунтознавець О.Н.Соколовський запропонував принципово нову систему індексів. Детальніше її розробили його учні М.К.Крупський, Г.С.Гринь та інші. Систему індексів О.Н. Соколовського в наш час з успіхом використовують в Україні:

Н – гумусовий горизонт;

Е – елювіальний горизонт;

І – ілювіальний горизонт;

Р-порода;

Т – торф;

Но(л) - лісова підстилка;

Нd – дернина (степ);

Gl – оглеєння;

M – мергель;

Rf – псевдофібровий;

R - ордзандовий;

Rt – ордштейновий;

D – підстилаюча порода;

Перехідні горизонти сполучають в однаковій мірі ознаки двох сусідніх горизонтів. У грунтах з поступовим ослабленням будь-якої ознаки від поверхні до породи (чорноземах, лугових, дернових та інших) ці горизонти так і називаються – перехідні; у грунтах з диференційованим профілем – за назвою двох суміжних горизонтів. Позначаються символами суміжних горизонтів. Наприклад:

НР – перехідний між гумусовим і материнською породою в чорноземах;

НЕ - гумусовим та елювіальним в дерново-підзолистих грунтах (гумусово-елювіальний).

Майже всі ознаки, виділені в основних горизонтах, можуть проявлятись нерівномірно, в одних випадках бути головними, в інших – накладатись, виражатись нечітко. У цих випадках вони позначаються такою ж, але малою буквою. Наприклад : (Нр) верхній перехідний горизонт у чорноземах між гумусовим та материнською породою характеризується значною гумусованістю та невеликою домішкою породи, (Ph)нижній перехідний

До додаткових належать відокремлені морфологічні елементи грунту, уламки порід, а також ознаки, пов'язані з діяльністю людини. Нижче наводяться їх назви та символи (за системою III – українською):

k – наявність карбонатів;

s – наявність легкорозчинних солей;

г – наявність м'яких залізисто-марганцевих стягнень та пунктуацій;

п – наявність твердих залізисто-марганцевих конкрецій;

kn – наявність карбонатних конкрецій;

q – наявність уламків твердих безкарбонатних порід;

qk – наявність уламків твердих карбонатних порід;

F – наявність вохри;

z – наявність копролітів, червоточин, кротовин;

dn – наявність ерозії (денудації);

dl – делювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;

de – еолові наносні горизонти на поверхні ґрунту;

аl – алювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;

а – орні горизонти (від лат. arvum – поле);

ag – насипні рекультивовані горизонти (agger – насип);

рl – плантажовані горизонти;

mo – ознаки, пов'язані зі зрошенням;

m – ознаки, пов'язані з осушенням.

Горизонти, які виникають за рахунок діяльності людини, але за своїми властивостями не відрізняються від природних, позначаються такими ж символами, що й природні, але перед ними ставиться ще символ ознак, пов'язаних з антропогенезом. Символ має повністю відображати назву, наприклад, Ehgl – елювіально-гумусований оглеєний, Нр – верхній перехідний; Ph – нижній перехідний.

Отже, українська символіка інформативно відбиває характерні ознаки горизонтів.

Опис горизонтів лучних поверхнево-солонцюватих суглинкових ґрунтів на алювіальних відкладах:

Ніks 3 – 21 см – гумусований, пептизований, темно-сірий, вологий, середньосуглинковий, грудкувато-брилуватий, щільний, злитий, межі структурних окремостей глянцеві, карбонатний, засолений; перехід поступовий.

Н(і)ks 22 – 50 см – гумусовий, слабкопептизований, карбонатний, засолений, темно-сірий, вологий, середньосуглинковий, дрібногоріхуватий, з чітким розділенням на структурні окремості, межі яких глянцеві, рихлий, перехід ясний.

НР(і)ks/gl 51 – 70 см – перехідний, слабкогумусований та слабкопептизований, карбонатний, засолений, брунатно-сірий, вологий, легкосуглинковий, горіху вато-грудкуватий, пухкий, в нижній частині оглеєний.

Рkgls 71 – 100 cм – білесувато-сизий, мергелізований, засолений, алювіальний супісок.

Ріglks 101- 200 cм і глибше – оглеєний, палево-сизий алювіальний пісок.