1.1 Валеологія, як наука про здоров'я. Види здоров'я. Поняття про спосіб життя.

З'явився новий напрямок у вітчизняній педагогіці - валеологія. Валеологія (від латинського Vale - бути здоровим, logos - наука) розглядає цілісне здоров'я людини, причини, механізми його формування, збереження і вдосконалення. Валеологія синтезує в собі знання різних наук: біології, анатомії, психології, фізіології, гігієни і педагогіки. Педагогічна валеологія розглядає здоров'я не як одномоментний «стан добробуту», що характерно для медицини, а як систему педагогічних впливів, що сприяють цілісності природи здоров'я дитини, ціннісного ставлення до здоров'я, формуванню здорового способу життя.

В. А. Сухомлинський стверджував, що «Турбота про здоров'я дитини - це комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил... не звіт вимог до режиму, харчування, праці і відпочинку. Це насамперед турбота в гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості»[29, c.16]. У Статуті Всесвітньої Організації охорони Здоров'я (ВООЗ) наводиться визначення поняття здоров'я: «...стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів» [27, c.8]. На думку С. В. Попова, абсолютне здоров'я є абстракцією і крім того, таке трактування спочатку виключає людей, що мають які-небудь (вроджені або набуті) фізичні дефекти, навіть у стадії компенсації [17, c.38].

У 1968 році ВООЗ прийняла наступне формулювання: «Здоров'я - властивість людини виконувати свої біосоціальні функції в середовищі, що змінюється, з перевантаженнями і без втрат, за умови відсутності хвороб і дефектів. Здоров'я буває фізичним, психічним та моральним»[12, c.3]. Р. Л. Білич, Л. В. Назарова, взявши за основу визначення ВООЗ, вважають необхідним і виправданим додати два чинники. По-перше, це здатність пристосовуватися до постійно мінливих умов внутрішнього і навколишнього середовища та природного процесу збереження, по-друге відсутність хвороб і фізичних дефектів [12, c.3].

У Великій медичній енциклопедії здоров'я трактується, як стан організму людини, коли функції всіх його органів і систем урівноважені з зовнішнім середовищем і відсутні будь-які хворобливі зміни. У той же час на протязі свого розвитку змінює форми взаємодії з умовами навколишнього середовища, при цьому змінюється не стільки середовище, скільки сам організм.

Правильно говорить академік Ю. П. Лісіцин, що «здоров'я людини не може зводитися лише до констатації відсутності хвороб, нездужання, дискомфорт, воно - стан, що дозволяє людині вести неприродне у своїй свободі життя, повноцінно виконувати властиві людині функції, перш за все трудові, вести здоровий спосіб життя, тобто відчувати душевне, фізичне і соціальне благополуччя» [11, c.19]. І. В. Брехман, основоположник науки про здоров'я - валеології, визначає здоров'я як «здатність людини зберігати відповідну вікові стійкість в умовах різких змін кількісних і якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної і структурної інформації [3, c.231].

Таким чином, з наведених визначень видно, єдиної точки зору, що вважати здоров'ям людини немає. Але ми можемо зробити висновок про те, що поняття здоров'я відображає якість пристосування організму до умов зовнішнього середовища і представляє підсумок процесу взаємодії людини і середовища проживання; сам стан здоров'я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних і соціальних) і внутрішніх (спадковість, стать, вік) факторів. В даний час прийнято виділити кілька компонентів (видів) здоров'я.

Соматичне здоров'я - поточний стан органів і систем організму людини, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, домінуючими на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.

Фізичне здоров'я - рівень росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфофізиологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.

Психічне здоров'я - стан психічної сфери, основу якого складає стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

Моральне здоров'я - комплекс характеристик мотиваційної і потребно - інформативної сфери життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Моральним здоров'ям опосередкована духовність людини, так як воно пов'язане з загальнолюдськими істинами добра, любові і краси.

Для формування здорового способу життя всі ці види мають велике значення, оскільки ознаками здоров'я, за Лісіциним є: специфічна (імунна) і неспецифічна стійкість до дії пошкоджуючих факторів; показники зростання і розвитку; функціональний стан і резервні можливості організму; наявність і рівень будь-якого захворювання чи дефекту розвитку; рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок [11, c.21].

Згідно з висновком експертів ВООЗ, якщо прийняти рівень здоров'я за 100%, то стан здоров'я лише на 10% залежить від діяльності системи охорони здоров'я, на 20% - від спадкових факторів, на 20% - від стану навколишнього середовища. А решта 50% залежать від самої людини, від того способу життя, який вона веде [27, c.273].

Спосіб життя - тип життєдіяльності людей, обумовлений особливостями суспільно-економічної формації. Основними параметрами способу життя є праця (навчання для підростаючого покоління), побут, суспільно-політична й культурна діяльність людей, а також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їх організація і зміст сприяють зміцненню здоров'я, то є підстава говорити про формування здорового способу життя, яке можна розглядати як сполучення видів діяльності, що забезпечує оптимальну взаємодію індивіда з навколишнім середовищем.

Найбільш повно взаємозв'язок між способом життя і здоров'ям виражається в понятті здоровий спосіб життя; це поняття покладене в основу валеології. Здоровий спосіб життя об'єднує все, що сприяє виконання людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах і виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.

Поведінка людини спрямована на задоволення потреб. При більш-менш однаковому рівні потреб, характерному для даного суспільства, кожна особистість характеризується своїм, індивідуальним способом їх задоволенням, тому поведінка людей різна і залежить у першу чергу від виховання.

Б. Н. Чумаков характеризує здоровий спосіб життя, як активну діяльність людей, спрямовану, в першу чергу, на збереження і покращення здоров'я [11, c.31]. При цьому має враховуватися те, що спосіб життя людини і родини не складається сам по собі залежно від обставин, а формується протягом життя цілеспрямовано і постійно. Формування здорового способу життя є головним важелем первинної профілактики у зміцненні здоров'я населення через зміни стилю й укладу життя, його оздоровлення з використанням гігієнічних знань у боротьбі зі шкідливими звичками, подоланням несприятливих сторін, пов'язаних з життєвими ситуаціями.

В своєму дослідженні під здоровим способом життя будемо розуміти типові форми й способи повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і вдосконалюють резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання своїх соціальних і професійних функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій. І виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження й зміцнення як і індивідуального, так і суспільного здоров'я [5, c.13].