1.Криза у вітчизняній вищій школі і можливості дисципліни „фізичне виховання” у її подоланні

1.1.Міжнародні рейтинги вищої освіти і проблеми сучасного

„ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ” В УКРАЇНІ

Нинішній стан справ у взаємних відносинах дисципліни „Фізичне виховання” з практикою вищої освіти примітний тією обставиною, що до останнього часу фахівці з фізичного виховання в Україні не ставили перед собою соціально важливого і масштабного завдання подати руку допомоги вітчизняній вищій школі для того, аби відновити її колишній авторитет серед провідних у розвитку вищої освіти держав. Недооцінка існуючих можливостей низ вела „Фізичне виховання” до стану такого собі „бідного родича”, який прагне, аби його усього лише терпіли і не ображали (наприклад, борючись за те, аби „Фізичне виховання” не винесли за рамки розкладу навчальних занять, аби були збережені кафедри фізичного виховання тощо). Така пасивна позиція не розкриває, приховує від суспільства існуючі в цій дисципліні не реалізовані резерви для підтягування якості освіти майбутніх випускників.

Адже в останніх публікаціях за темою світової вищої школи (приміром, 123 і 144) показано, що українська вища освіта насправді пасе задніх, а в реальності вона опинилась на задвірках сучасної вищої освіти. До речі, це у повній мірі торкається й стану вищої освіти в Російській Федерації, яка за підсумками 2006 р. ще займала 19 місце серед країн за постановкою вищої освіти, тоді як за результатами 2007 р. опинилась взагалі без місця (так опиняються без місця в неофіційному командному заліку країни-учасниці Олімпійських ігор, якщо не виборюють однієї медалі). Тобто у якійсь рік університети Росії представлені у рейтингах, а у якійсь ні.

Тож, по-перше, виконавши порівняльний аналіз рейтингів вищих навчальних закладів світу і встановивши реальне місце в них українських ВНЗ, ми прагнемо дати об’єктивну оцінку фактичного рівня розвитку нашої вищої школи. І, по-друге, розкрити можливості дисципліни „Фізичне виховання” у покращенні якості освіти майбутніх фахівців, для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Відомо, що окремі представники освітянських кіл України полюбляють звеличувати нинішній стан у вітчизняній вищій школі. Для цього вони наводять, приміром, такі аргументи. Мовляв на останній міжнародній олімпіаді студентів з такої то дисципліни стільки то наших юнаків та дівчат посіли місця у чільній трійці, п’ятірці або десятці найкращих. Отож, наголошують вони, й наша вітчизняна вища школа чи не найкраща у світі.

Щоб встановити дійсне, максимально об’єктивно встановлене місце нашої вищої школи, звернімось до всесвітньо визнаних рейтингів університетів, які наводять прозорі результати успіхів вишів, а отже будь-хто може сам вирахувати рейтинг того чи іншого вищого навчального закладу світу. Історично першим був рейтинг ARWU, започаткований Інститутом вищої освіти Шанхайського університету (Китай), а слідом за ним з’явився рейтинг додатку з науки до газети Times (Велика Британія). Кожен з них має власні критерії та індикатори, але обидва рейтинги, кожен відповідно до обраних показників, підтверджують список провідних університетів світу (табл. 1).

Ми виділили шрифтом один з індикаторів у рейтингу Times саме тому, бо він має пряме відношення до частини якостей випускників, які напряму залежать від „Фізичного виховання” і мають відношення до їх загальної конкурентоспроможності (здатності витримувати різноманітні, у тому числі й психоемоційні, навантаження, відновлюватись до наступного робочого дня, тижня і т.п.). Як видно, тут мова вже йде не лише про можливості загальної і професійно-прикладної фізичної підготовки, бо ж мобільність особи на ринку праці не лише припускає, але й передбачає можливість і потребу змінювати не тільки місце роботи, але й напрям самої професійної діяльності. Тож особливим чином освічена і підготовлена через цю навчальну дисципліну особа має сама, на свій розсуд, складати власні програми досягнення і підтримання свого оптимального психоемоційного і фізичного стану, включаючи й індивідуальні оздоровчі та рекреаційні заняття.

Таблиця 1