Питання 14. Сюжет та композиція художнього твору.

Композиція (лат. compositio — складання, поєднання, створення, побудова) — це план твору, співвідношення його частин, взаємозв'язок образів, картин, епізодів. У художньому творі повинно бути стільки персонажів, епізодів, сцен, скільки необхідно для розкриття змісту. А. Чехов радив молодим письменникам писати так, щоб читач без пояснень автора — з розмов, дій, вчинків персонажів міг зрозуміти, що відбувається. Суттєвою якістю композиції є доступність. У художньому творі не повинно бути зайвих картин, сцен, епізодів. Необхідною умовою композиції є досконалість. Виділяють два типи композиції — подієво-сюжетну і неподієву, несю-жетну або описову. Композиція твору зумовлена родом, видом і жанром, В основі ліричних творів — розвиток думок і почуттів. 

Сюжéт – це

• сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного;

• система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору;

• тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін.

Основні елементи композиції сюжету:

1. Пролог (не завжди)

2. Експозиція

3. Зав'язка

4. Розвиток дії

5. Кульмінація

6. Розв'язка

7. Постпозиція

8. Епілог (не завжди)

ПИТАННЯ 12.

Ліричний відступ — особливість композиції у літературно-художньому творі коли автор безпосередньо висловлює свої міркування з приводу композиції або сюжетних ліній цього твору, вчинків або характеристики героїв, певних явищ, асоційованих із зображуваними подіями. Ліричні відступи мають на меті допомогти читачеві усвідомити ідейний зміст літературного твору, а також своїми філософськими узагальненнями життєво важливих явищ сприяють осмисленню сутнісних основ буття, соціально-історичних і морально-етичних проблем. Так, у «Мертвих душах» М. Гоголь неодноразово відступає від сюжетної оповіді з тим, щоб звернутися до читача з емоційно насиченими роздумами про сутність та призначення мистецтва, про долю батьківщини, про молодість та швидкоплинність життя.

Пейзаж — один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу. Існують статичні та динамічні пейзажі. П. за тематикою поділяються на: степовий, лісовий, мариністичний , урбаністичний індустріальний. П. бувають класицистичні, сентиментальні, романтичні, реалістичні, імпресіоністичні та ін. П. набувають і психологічного значення, стають засобом художнього зображення внутрішнього світу людини. П. значною мірою допомагають розкрити ідейний зміст твору.

Питання 10.

Естетична функція. Література як вид мистецтва формує творчий дух, естетичний смак та ідеал, орієнтує людину в світі щодо його цінностей. З дитячих літ книга супроводжує людину; завдяки казкам, що їх читають дорослі, дитина навчається співчувати, любити героїв, радіти чи жахатися їхніх вчинків, а то й сміятися над ними. Люди, сповнені переживань від читання високомистецьких творів, шукають саме такі книги, де є серйозні думки, справжні герої. Так формується певний смак до художньої літератури. Той, хто багато читає, будує речення за законами краси, його приємно слухати.

Мистецтво, зокрема література, дарує читачеві відчуття естетичної значущості художнього світу. Саме тому людина здатна переживати, відчувати прочитаний твір знову і знову, коли перечитує, коли згадує. Недаремно Е. Хемінгуей писав: «Усі добрі книги схожі в одному — коли ви дочитуєте до кінця, вам здається, що все це відбулося з вами, і так воно назавжди при вас і залишиться: добре і погане, захоплення, сум і жаль, люди та місця...» Читач ніби носить той художній світ у собі.

Питання 30.

Класицизм  — літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й набув поширення в країнах Європи до початку XIX століття

Основні правила класицизму:

1. Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів.

2. У літературі простежувався чіткий розподіл за певними жанрами:

— високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема);

— середні (наукові твори, елегії, сатири);

— низькі (комедія, пісні, листи у прозі, епіграми).

Темами для творів високих жанрів були події загальнонаціонального та історичного значення.  Темами для середніх і низьких жанрів були наука, природа, людські вади, соціальні пороки. 

3.  Характери чітко поділялися на позитивні і негативні.

4. Драматичні твори (трагедія, комедія) підпорядковувалися правилу трьох єдностей— часу, місця і дії.

Класицизм — не тільки як напрям у літературі та мистецтві XVII—XVIII століть, а й тип художньої творчості зі специфічними засадами, чуттям і розумінням форми, як одна із констант європейської художньої культури. В Україні цей тип художньої творчості з'явився із заснуванням Києво-Могилянської академії (1632) і значного поширення набув наприкінці XVII — на початку XVIII століття.

ПИТАННЯ 2.

Міждисциплінарні зв’язки: Вивчення теорії літератури пов’язується з історією літератури, якій вона „постачає” наукову інформацію про об’єктивні закономірності  розвитку літератури, а від неї бере необхідні дані, що допомагають глибше осмислити теорію літературного процесу. Зв’язок теорії літератури з літературною критикою обумовлюється потребою останньої в знанні закономірностей розвитку літератури, у  володінні науковими принципами аналізу та оцінки літературного твору. Взаємодіє теорія  літератури з лінгвістикою, оскільки слово є „будівельним” матеріалом літератури. Зв’язок теорії літератури з психологією забезпечує літературознавців дослідницькими підходами до осмислення таких важливих теоретико літературних категорій як „художній талант”, „художнє мислення”. Літературно теоретичні питання знаходять своє глибоке пояснення  за допомогою філософських понять та категорій певної доби та естетичних уподобань, які  вироблялися і побутували в певну епоху.

ПИТАННЯ 15.

Поетична лексика - використання окремих груп слів загальновживаної лексики - синонімів, антонімів, архаїзмів, неологізмів;використання тропів: ЕПІТЕТ - художнє визначення; ПОРІВНЯННЯ - зіставлення двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого; АЛЕГОРІЯ(іносказання) - зображення абстрактного поняття чи явища через конкретні предмети і образи; ІРОНІЯ - прихована насмішка; ГІПЕРБОЛА - художнє перебільшення, що використовується, щоб посилити враження; ЛИТОТА - художнє применшення; УОСОБЛЕННЯ - зображення неживих предметів, при якому вони наділяються властивостями живих істот - даром мови, здатністю мислити і відчувати; МЕТАФОРА - приховане порівняння, побудоване на схожості або контрасті явищ, у якому слово «як», «ніби», «немов» відсутні, але маються на увазі. ЕКСИКА ПОЕТИЧНА - слова, що вживаються переважно в художніх і поетичних творах і мають відтінок піднесеності, урочистості, ліричності: годіна, дах, лик, вітчизна, очі, божественний і ін.

ПИТАННЯ 16.

Поетичний синтаксис - це система спеціальних засобів побудови мовлення, сприяють посиленню її образної виразності.  Образотворчі засоби у поетичному синтаксисі називають фігурами поетичної мови: повтор, анафора, епіфора, паралелізм, інверсія. Риторичні фігури .- фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер: риторичні звертання, запитання, заперечення, оклик. Повтор - основна різновид стилістичних фігур додавання.

Анафора - повтор співзвучь або однакових слів на початку віршованого рядка або в поряд стоять прозових фразах. Епіфора - фігура, протилежна анафори, - повторення слова або словосполучення в кінці віршованого рядка: Про інші види повторів (эпаналипсисе, анадиплосисе, симплоке) ви можете прочитати в спеціальній літературі. Многосоюзие (полисинтетон) - повтор союзу, який відчувається як надмірна і вживається як виразне засіб, зазвичай - у положенні анафори.

ПИТАННЯ 3.

Літературознавство в’яжеться з суспільною історією менш активно і завжди з певним запізненням.

Не менш тісними й органічними слід вважати зв'язки літературознавства з філософією. Вона була фактично праматір'ю науки про літературу. Яскраві приклади зв'язків філософії і літературознавства дає світова епоха Ренесансу й наступні за нею епохи бароко та романтизму. 

Естетика — теж наука, й окрема наука. Але без літературознавства вона немислима. Отже, літературознавство пов’язане також і з естетикою, яка, будучи самостійною наукою, все ж вважається частиною філософії.

Спірним видається зв’язок літературознавства з економікою. Про такі зв’язки до середини XIX ст. ніхто з дослідників художньої творчості, здається, серйозно не говорив. Першопрохідцем тут став марксизм, який своїм грубим матеріалізмом звульгаризував і уявлення про художню творчість, і методологію дослідження її.

Літературознавство перебуває в нерозривному зв’язку з фольклористикою і мовознавством (лінгвістикою). Перші елементи літературознавства спостерігаються ще у фольклорі: в легендах і переказах про особливості слова та пісні, в казках про чаклунів, які володіють особливим (цілющим, наприклад) словом, у думах про кобзарів і поетів, що звалися в народі перебендями і могли з допомогою слова викликати тугу чи радість, сльози чи усміх. Усе це — первісні форми літературознавства, і дослідник літератури у своїх міркуваннях завжди їх тримає в пам’яті та спирається на них.