Меморіальна дошка в пам'ять Анатолія Бойко

проспект Леніна 74

Бойко Анатолій Васильович - доктор історичних наук (2001 р.), професор (2003 р.), Заслужений працівник освіти України (2008).У 1977 р. закінчив середню школу № 50 м. Запоріжжя. Працював робітником на заводі «Запоріжсталь». 1978-1981 рр. – служив на Чорноморському флоті. У 1981-1986 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету, отримавши диплом зі спеціальності «Історик, викладач історії і суспільствознавства». Організатор 25 міжнародних і всеукраїнських конференцій, конгресів, семінарів, круглих столів. Нагороди: «За розвиток Запорізького краю» (2004 р.), «Заслужений працівник освіти України» (2008 р.), «За розвиток Запорізького краю» (2008 р.), «За особистий внесок у розвиток міста Запоріжжя» (2010 р.) та ін. Офіційний науковий консультант трьох захищених докторських дисертацій, офіційний науковий керівник дванадцяти захищених кандидатських дисертацій. Автор і упорядник близько 170 наукових праць (зокрема, 6 монографій, 12 археографічних видань, 3 брошур, близько 150 наукових статей). З 1989 р. був викладачем історичного факультету Запорізького державного університету. 1991 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Торгівля Південної України 1775–1825 рр.». 1999 року очолив кафедру джерелознавства, історіографії та спеціальних дисциплін. У 2001 році захистив докторську дисертацію. Очолював правління Запорізького наукового товариства ім. Я. П. Новицього.

Меморіальна дошка штабу Червоної гвардії та запорізького Ревкому проспект Леніна 59

Червона гвардія— добровільні озброєні загони, що створювалися робітниками, селянами і козаками .В Україні Червона гвардія створювалась з березня 1917 комітетами РСДРП(б)як частина всеросійської Червоної гвардії.До Червоної гвардії вступали робітники і селяни, а також політично "підковані": більшовики,анархісти,есери-максималістита співчуваючі їм безпартійні службовці. Червона гвардія була знаряддям більшовицьких і анархістських організацій у здійсненні червоного терору, стягненні «контрибуцій» з «буржуазії» та продрозверстки з селянства. На ґрунті політичних репресій, масових реквізицій, вилучення цінностей у населення, пияцтва в середовищі червоногвардійців у березні-квітні 1918 розклалася, вийшла з-під контролю більшовицьких комісарів, місцевих органів радянської влади. У березні-квітні 1918 під натиском частин Армії УНР та австро-німецьких військ Червона гвардія відступила з України в Росію, де була розформована. Особовий склад Червоної гвардії став основою для формування частин Червоної армії.

Меморіальна дошка в пам'ять Грязнова Івана Кенсориновича проспект Леніна 81

Грязнов Іван Керсоринович - талановитий радянський воєначальник Іван Кенсоріновіч Грязнов народився в селищі Михайлівського заводу Красноуфимского повіту. Його батько, Кенсорин Назарович, був відомим бунтівником і при царському режимі не раз піддавався арештам. Член ЦВК СРСР. Член Військової ради при наркомі оборони СРСР. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора (1921, 1933. Знаки ордена № 4635 і 132), орденом Трудового Червоного Прапора Таджицької РСР (1932).Російська, член ВКП (б) з 1922, освіта вища, прапорщик, з селян. Закінчив військову школу, прапорщик. Закінчив також ВАК РККА, КУВНАС РККА. В 1918-1921 командир 1-ї стрілецької бригади 30-ї стрілецької дивізії, потім начальник 30-ї стрілецької дивізії. 1929-1930 командир 6-го стрілецького корпусу . В 1930-1931 помічник командувача Середньо-Азіатським ВО, 1931-1933 заступник начальника Управління механізації і моторизації РККА, 1933-1935 командувач Забайкальської групою військ ОКДВА, 1935-1937 командувач Забайкальським військовим округом, з 1937 член Військової Ради при наркомі оборони СРСР, командувач середньо-Азіатським військовим округом.