M01285 СОЦІОЛОГІЯ печать

11

2 Позитивістський (класичний) період в історії соціології

Інтерес до позитивізму поновлюється в 60 рр XIX ст. після смерті Конта. Його ідеї були розвинуті англійським філософом і соціологом Гербертом Спенсером. Загальновизнана його заслуга в застосуванні принципу еволюції, як методологічної основи будь-якого знання, що дало можливість розглядати суспільство з погляду поступального розвитку. До речі, сам Спенсер стверджував, що ідею еволюції він став розробляти на 7 років раніш Чарльза Дарвіна. Він виділив три види еволюційних процесів : неорганічний, органічний (стосується живої природи), надорганічний ( стосується суспільства). Соціологія Спенсера підкреслено індивідуалістична. Суспільство - писав він - існує для блага своїх членів, а не навпаки.

Західна соціологія кінця XIX - початку XX ст. розвивалася під впливом двох основних концепцій, органічно пов'язаних з позитивізмом - еволюціонізму і натуралізму. Згодом на зміну їм прийшла група теорій психологічного напрямку.

У цей же історичний період з'являється соціологічне вчення марксизму, що представляє собою досить чітку, всеосяжну систему поглядів на суспільство. Маркс прагнув по-новому осмислити всі сучасні йому соціальні науки - економічні, правові, історичні, політичні, філософські. Неправомірно ототожнювати наукові погляди Маркса і Энгельса з ідеологічними течіями: ленінізмом, сталінізмом, маоїзмом, троцькізмом і т д. Ці течії дійсно використовували ідеї марксизму, авторитет ідеологів (Леніна, Мао-Цзедуна) як способи зробити закономірними, соціально обумовленими певні політичного явища, події.

3 Емпірична соціологія (20-40 р. ХХ ст.)

Класична соціологія, у якій було безліч цілісних, науково обґрунтованих концепцій запропонувала суспільній думці загальні, всепояснюючі соціологічні схеми, що усе більше розходилися із соціальною дійсністю. У якості альтернативи «затеоретизованій» класичній соціології з'являється соціологія емпірична. Будь-яке соціальне явище, процес починає оцінюватися з погляду логіки і здорового глузду. Теоретизування, характерне для попереднього періоду, ставиться під сумнів: «те, що пояснює все, не пояснює нічого конкретно». Статус «великої теорії» значно знизився. Натомість стають все більш популярними соціологічні дослідження, які орієнтуються на конкретні соціа-

12

льні явища, події. З'являється можливість використовувати соціологічні знання для прийняття рішень у реальних ситуаціях.

Представники емпіричної соціології розглядають суспільство як багатоманний феномен з великою кількістю змінних, для яких не існує загальних закономірностей. Емпірична соціологія не робить масштабних узагальнень, для неї загальсоціологічні закони не мають змісту, оскільки їх не можна емпірично перевірити. Якщо має місце в спостереженнях регулярність якогось соціального явища, то можна лише скласти емпіричний закон для даного випадку. Відмова від теоретичного статусу супроводжувалася розпадом на окремі (галузеві) соціології, у залежності від проблем, що досліджувалися.

Розвиток соціології в 20-40 роках ХХ ст. переміщується в США. На території Європи в цей час у зв'язку з появою тоталітарних режимів Німеччини, Італії, Іспанії соціологія практично не розвивається. Відомі соціологи цього часу (П. Сорокін, А. Шюц і ін.) емігрували в США. Центром формування емпіричної соціології став Чикагський університет (Чикагська «школа життя»). Тут у 20-30 р. почалися багатоцільові прикладні дослідження. Ідея полягала в тому, що рішення практичних задач важливіше, ніж ідеологічне обґрунтування їхньої істотності. Істинність отриманих знань перевіряється практичним застосуванням. Саме в цей період виникає новий напрямок у соціології -

соціоінженерія. Соціоінженерія є складовою частиною управлінсь-

кої діяльності, а соціолог бере участь у рішенні соціально - управлінських задач на всіх рівнях управлінського циклу. Соціоінженерія виступає як консультативно-управлінська діяльність по вдосконаленню організації соціальних процесів, що враховує роль людського фактора і спрямована на поліпшення і полегшення праці і побуту. Тим самим цей вид діяльності пов'язаний зі здійсненням соціального управління і контролю, запобіганням соціальних конфліктів, встановленням партнерства. Найбільш відомі соціологічні дослідження були проведені з 1927 по 1932 роки Элтоном Мэйо, вони започаткували соціологію праці. Ця серія досліджень одержала назву «Хоторнскі експерименти». В рамках досліджень визначалася степінь впливу сприятливих умов праці на рівень її продуктивності (освітленість, режим роботи, перерви, система оплати і т.д.). У результаті виявилося, що: по-перше, немає механічної залежності між однією з перемінних і продуктивністю праці; по-друге на продуктивність впливають незалежні від умов праці фактори -«колективний дух», міжосо-

13

бистісні відносини, суб'єктивне відношення працівників до роботи і керівництва. Результати досліджень показали, що робоча група має складний внутрішній розподіл (лідери, незалежні, аутсайдери) не тільки по професійних, але і по особистісних факторах.

4 Соціологія індустріального розвитку (50 – 70 р. ХХ ст.)

Наприкінці 40-х рр. з'явилися перші сумніви в тому, що емпіризм може представляти соціологію, як науку. Нагромадження значного емпіричного матеріалу, не узагальненого, не систематизованого «провисає в повітрі», над ним поступово губиться контроль. Збір фактів, їх подальше зіставлення, вишукування примітивної залежності між ними свідчило про змістовну бідність емпіричної соціології. Звуження теоретичних можливостей, зосередженість на окремих явищах ( безробіття, емігранти, реклама і т.д.) привело до того, що соціологи - емпіристи не могли зв'язати окремі частини в ціле. Як наслідок, поступово почалося відродження теоретичної (академічної) соціології. Післявоєнні роки, особливо 50-60-і - це епоха тотальної індустріалізації, у якій науково - технічна революція виступила рушійної силою для переходу цивілізації в новий якісний стан. В цей період створюються наступні соціологічні теорії:

-теорії індустріального суспільства. Дані теорії розглядали процес перетворення традиційних (аграрних) суспільств у сучасні (промислові) шляхом створення машинобудівної промисловості і новітніх технологій;

-теорія «конвергенції», яка прогнозувала зближення різнотипних суспільств (соціалістичного і капіталістичного ) у напрямку до однотипного суспільства споживачів. Дана теорія мала дві концепції. Перша (Р.Арон, У.Ростоу) прозахідна, наполягала на необхідності насадження західних ідей у країнах соціалізму за допомогою процесів індустріалізації, демократизації. Друга (З.Бжезинський, П.Сорокін) вказувала на необхідність паралельного розвитку соціалізму і капіталізму, змагання систем, вирівнювання відмінностей. У майбутньому повинна відбутися трансформація в суспільство-гібрид, що якісно вище, ніж обидві системи;

-доктрина масового суспільства. Ліберальна концепція (Р.Міллс,

Д.Рісмен) - маса розглядається як пасивна безліч людей (одиничних атомів), об'єднаних спільністю інтересів (робота, відпочинок) у «самотню юрбу». Демократична концепція (Д.Белла, Е.Шиллз) - розглядає

14

підйом мас до стану еліти.

- теорія соціальної стратифікації ( П.Сорокін, У.Уорнер, Т.Парсонс).

Даний період для соціології характерний глобальними теоретикоемпіричними концепціями, що, не відкидаючи досягнень минулого, вийшли на якісно новий світоглядний рівень.

5 Новітня соціологія (80 рр. - наш час)

У 60 - і рр. світ пережив гострі соціально-політичні й економічні кризи ( Карибська криза - Куба, 1962 р., війна США у В'єтнамі, арабоізраїльський конфлікт і т.д.). Виникає історичний парадокс - чим далі просувається людство по дорозі пізнання, технічної могутності, тим більше ставить себе під загрозу руйнівної катастрофи. З'являється впевненість у тому, що неможливо побудувати суспільство, яке задовольнило б усіх своїх громадян при існуючій погрозі руйнації Землі. На цьому тлі оптимістична позиція теоретиків індустріального розвитку виглядає неадекватно; дивне враження справляють їх претензії пояснити все і разом з-ним, неспроможність пояснити реальні проблеми сучасності. Як завжди під час кризового стану науки, виникає велика кількість новітніх ідей. У 70-80 р. виникає група теорій постіндустріального розвитку. Варто зазначити , що в соціології ( на відміну від багатьох інших наук) теорія - це, як правило, діюча модель, «працююча» у різних варіантах, з можливим зсувом у часі в різних точках світового географічного простору. Розглянемо найбільш популярні суспільні моделі кінця ХХ - початку ХХ1 ст.

Інформаційна цивілізація. Інформаційне суспільство формується на основі тріади: комунікаційний супутник-кабельне телебачення - персональний комп'ютер. Дефіцит історичного часу вимагає:

-швидкості і точності реакцій на події, що відбуваються;

-уміння зосередитися на важливих стратегічних напрямках;

-зміни технопростору (від машин і транспорту до інформаційнокомунікативної мережі).

Автор теорії - Г.Маклуен (1911-1980). На його думку, сучасне громадянське цивільне суспільство є суспільством громадської думки. Владні структури, щоб завоювати довіру громадськості, зобов'язані вести з нею діалог, мати гнучку політику двосторонніх контактів. Посередником між владою і суспільством є «мас-медіа».

Екорозумна цивілізація. Група теорій, що пропагує перехід від техніцизму (природа як майстерня) до екологізму (природа як храм),

15

спрямований на збереження навколишнього середовища. Схвалення висловлюється з приводу організації кустарного, «домашнього» виробництва, а також виробництва і споживання продукції напівкустарного, напівнатурального господарства.

Концепція «малих справ» (авт. Т.Пітере, Р.Уотермен, Е.Шумахер). Явна неефективність централізованого управління , гігантизму у виробництві, стандартизації і синхронізації життя стали очевидні. Своєрідним контрвиступом цьому з'явився рух «мале проти великого». Він був спрямований до дрібномасштабного виробництва, здатного власними зусиллями приводити до позитивних результатів - безвідходному виробництву, регіональному самоврядуванню і т.д. Логіка переходу від епохи індустріалізму до епохи постіндустріалізму саме і визначається тим, щоб робити багато малими зусиллями. Соціальна сцена суспільства заповнена живими людьми з їх щоденними турботами і тривогами. Людина хоче самоствердитися, щось довести. Тому нові процеси повинні бути пов'язані з пріоритетом малого і середнього бізнесу, особистою підприємницькою ініціативою.

Коттеджна цивілізація. Дана теорія фіксує втому міського населення від напруженого, конфліктного, шумного життя у містах, бажання врівноважити життєвий ритм. Теорія має кілька концепцій. «Глобальне село» (М.Маклюен) - електронна культура дозволить сполучити переваги урбаністичної забудови з елементами сільської природи і максимум комфорту для життєдіяльності людей. «Електронний будинок» (А.Тоффлер) - котедж із земельною ділянкою, оснащений електронною технікою і виробничо-побутовими системами, забезпечує комфорт, доступ до інформації, можливість спілкування. «Інформаційне місто» - даний підхід у розселенні орієнтований на невеликі території з великою щільністю населення (напр. Японія). Невеликі містечка, що зберігають всі принади великих міст. Передбачається повна електронізація виробничих місць і побутових будівель, максимальний комфорт для соціокультурних функцій. У перспективі, використання цих варіантів розвитку приведе до розмивання трехполюсної системи : місто, село, кочовище. Цивілізація дозвілля. Соціологія індустріального розвитку надавала сфері виробництва фундаментальне значення, як основі функціонування всіх соціальний інститутів. Перехід до постіндустріального суспільства супроводжувався якісними зрушеннями в потребах, цінностях, мотивації соціальної поведінки, що відбивають економічні, технічні зміни в соціальному житті. Якісні

16

перетворення життєвих стандартів привели до життєвих цінностей, далеких від виробничих - самовираження особистості, вільний час і дозвілля, приватне життя. У результаті змінюється характер праці і структура зайнятості, частина економічного життя концентрується в усе зростаючій сфері послуг. Робота перестає відігравати центральну роль у житті людей. Соціум рухається в бік суспільства споживання. Сенс життя - «супермаркет» - будинок, машина, побутова техніка. Еталонний тип особистості - людина граюча, вільна від диктатури праці.

У цілому, для постіндустріального розвитку суспільства характерне підвищення ролі людського фактора і формування нового типу виробничо-економічних і соціокультурних відносин.

17

Тема 3 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА

1 Поняття соціальної структури суспільства

Якщо ми станемо розглядати суспільство, як систему, то одержимо трьохрівневу структуру: макрорівень (людство в цілому), мезорівень (соціальні спільноти, що у свою чергу утворюють соціальні інститути), мікрорівень (індивіди). Людина однаково некомфортно почуває себе як у величезних макроструктурах, так і поодинці. Найбільш захищено і упевнено вона почуває себе на середньому рівні. Саме тому соціальні спільноти і вважаються основним компонентом структури.

Якщо суспільство - це цілісний організм, то приведена вище структура - її кістяк. Щоб наповнити це поняття змістом, необхідно з’ясувати основні компоненти структури. Отже, соціальна структура суспільства - це сукупність соціальних, соціально-демографічних, професійних, територіальних, етнічних спільнот, пов'язаних між собою відносно постійними взаєминами.

Складовими соціальної структури вважаються наступні групи спільнот:

-соціально-демографічні спільноти (вік, стать);

-соціально-територіальні спільноти (міське, сільське населення, переселенські групи і т.д.);

-соціально-етнічні спільноти (народності, нації);

-соціально-професійні спільноти (військові і цивільні, інженери, робітники, домогосподарки і т.д.);

-соціально-класові спільноти.

Соціально-демографічні спільноти - це результат накладання демографічних параметрів (вік, стать, сімейне становище) на соціальні. При вивченні цієї ланки статистично обраховується народжуваність, смертність, кількість шлюбів і розлучень, ранжується віковий і статевий склад населення. У рамках даної групи спільнот аналізується проблема трудового потенціалу країни.

Соціально-територіальні спільноти - це результат взаємодії двох зрізів суспільства - класового (стратового) і територіального. Оскільки в розміщенні виробництва і розселенні людей найважливішими факторами є економічні, те це приводить до нерівномірного розвитку регіонів і територій у границях однієї держави. У рамках даної групи спільнот аналізуються проблеми урбанізації, міграції населення.

Соціально-етнічні спільноти поєднують етноси, починаючи від

18

соціально високорозвинених націй, закінчуючи відсталими етнічними групами. У рамках даної групи спільнот аналізується проблема расової дискримінації, геноциду.

Соціально-професійну структуру прийнято розглядати як форму професійного розподілу праці.

Кожна з розглянутих структур має внутрішню градацію, і всетаки з погляду соціального складу населення люди різних вікових категорій, як чоловіки, так і жінки, незалежно від місця проживання, національності, професійної зайнятості рівні між собою. Але загальновідомо, що в реальному житті існує нерівність. Нерівність і є тим критерієм, що дозволяє розмістити одних людей вище чи нижче інших. Крім того, нерівність - джерело суспільного розвитку. Урівнення людей по відношенню до багатства, влади, і т.д. позбавляє їх важливого стимулу до діяльності.

2 Теорія соціальної стратифікації

У соціологічній літературі тривалий час співіснують дві традиції. Відповідно до однієї з них основним елементом суспільного устрою визнаються класи, відповідно до іншої - страти. Парадокс полягає в тому, що багато авторів, використовуючи категорію "класова структура", насправді ведуть мову про ті ж ієрархії соціальних груп, що і представники стратифікационного підходу. Якщо зіставити класи в марксистському трактуванні і страти у функціональній теорії, то побачимо таке розходження: визначення класу означає визнання антагонізму, протилежності інтересів різних соціальних груп; визначення страти означає наявність відмінностей між людьми в суспільстві по визначеним ознакам.

Отже, теорія класів займається поділом суспільства, виявленням суспільних протилежностей, соціальних конфліктів, а теорія стратифікації займається суспільною диференціацією. У суспільствах, що розглядаються з погляду класової теорії, значна частина населення не входила в основні класи, утворюючи шари, прошарки. У той же час теорія стратифікації використовує поняття "клас" як видове, тобто окремий випадок стратифікації. По К. Марксу і В. Леніну, клас визначається як велика соціальна група людей, що володіє чи не володіє засобами виробництва. У сучасному реальному житті людина, що володіє проектною документацією на технології виробництва, може займати в соціальній структурі місце вище, ніж власник підприємства, на

19

якому ці технології використовуються. Менеджер фірми по суті є найманим робітником, при цьому, він реально (у рамках фірми) може мати більшу владу, ніж акціонери даної фірми. Саме тому сучасна соціологія віддає перевагу теорії стратифікації для пояснення соціальної структури суспільства.

Теорія соціальної стратифікації була створена на початку 40-х рр. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, У. Муром, активно вивчав дану проблематику П. Сорокін. Стратифікаційний підхід ґрунтується на наступних принципах:

-обов'язковість вивчення усіх без винятку шарів суспільства;

-застосування при порівнянні тих самих критеріїв;

-достатність критеріїв для повного аналізу кожного соціального шару.

Стратифікація - це певним чином орієнтований склад населення. Це диференціювання, ранжування індивідів, груп, спільнот відповідно до займаного ними місця у даній соціальній системі.

Поняття "стратифікація" (шар, роблю) прийшло в соціологію з геології, де воно означає розташування шарів різноманітних порід по вертикалі, причому кожен шар складається з однорідних елементів. Страта - це безліч людей, що у даному суспільстві знаходяться в однаковій ситуації. Причому, люди поєднуються в страту по якихось загальних ознаках. Цілком реально вичленувати одномірну страту на підставі якоїсь однієї ознаки. Наприклад, за принципом расової приналежності американське суспільство можна розділити на дві страти - білі і кольорові. Одномірні страти об'єктивно існують. Але аналіз суспільства з позицій якоїсь однієї ознаки соціальної стратифікації не дає можливості побачити всю складність процесів, що відбуваються в ньому.

2.1 Виміри стратифікації

Найбільшу популярність у сучасній західній соціології завоювала стратифікаційна система з використанням «індексу соціальної позиції», в який входять чотири виміри. Виміри стратифікації - дохід, влада, освіта, престиж.

Дохід вимірюється в гривнях (доларах, ін. валюті), що одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) чи родина (сімейний дохід) за визначений період часу(місяць, рік). Освіта вимірюється кількістю років навчання: початкова школа - 4 роки; неповна середня - 9 років; повна середня 11 років; коледж - 4 роки; університет - 5 років; аспірантура - 3 роки, докторантура - 3 роки. Професор може мати близько 20 років формальної освіти, а сантехнік - не мати і восьми.

20

Влада вимірюється кількістю людей, на яких поширюється прийняте рішення. Крім того, це можливість нав'язувати свою волю, чи свої рішення іншим людям незалежно від їхнього бажання. Приміром, рішення президента держави поширюється на достатньо велику кількість людей , а рішення бригадира - на 7-10 чол. Три шкали: дохід, освіта, влада мають цілком об'єктивні одиниці виміру: гривні, роки, люди. Престиж – суб'єктивний показник. Це - повага до статусу, що склався в суспільній думці. На престиж впливає регіон (із властивим йому менталітетом), час ( 20 років тому могли бути невідомими види діяльності, престижні сьогодні), інші фактори.

З 1947 р. Національний центр вивчення суспільної думки США проводить опитування пересічних американців, відібраних у загальнонаціональну вибірку, з метою визначення суспільного престижу різноманітних професій. Респондентів просять оцінити кожен з видів занять по 5-пунктній шкалі: найкраще (чудове), гарне, середнє, гірше середнього, найгірше заняття. У список попадають види діяльності від верховного судді, міністра до сантехника і двірника. Розрахувавши середній показник по кожному виду, соціологи одержують у балах суспільну оцінку престижності кожного виду діяльності. Розташувавши їх в ієрархічному порядку від самої шанованої до самої непрестижної, вони одержують рейтинг професійного престижу. Показники рейтингу від 100 до 1 бала. Верхню частину шкали займають, як правило, представники творчої, інтелектуальної праці (суддя, адвокат, лікар, професор коледжу...), а нижню - фізично малокваліфікованої (тесля, сантехник, двірник).

Люди, що займають однакові позиції по всіх чотирьох вимірах стратифікації, складають одну страту. Приналежність до страти вимірюється суб'єктивними й об'єктивними показниками. Суб'єктивні показники:

-відчуття причетності до даної страти, ідентифікація себе з нею;

-визнання іншими («значимими іншими») приналежності індивіда до тієї чи іншої страти;

Об'єктивні показники - дохід, влада, освіта, престиж.

Так значний дохід, висока освіта, велика влада і професійний престиж - необхідні умови для того, щоб вас могли віднести до вищої страти в суспільстві. Не існує страти, що включає високоосвічених людей, що мають владу, і безвладних бідняків, зайнятих непрестижною роботою. У цивілізованій країні представники кримінальних