M01285 СОЦІОЛОГІЯ печать

31

льство - по висхідної, по несхідній, або усе відбувається на одному рівні, циклічно повторюючись через певні проміжки часу. В історії людської думки завжди були присутні ці три підходи, борючись між собою і представляючи позиції тих чи інших прошарків суспільства. Ще в стародавньому світі зародилася традиція розглядати суспільні явища як рух по колу одних і тих самих подій, що відбилося в біблійній істині «що було, те і буде; що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем». Ідеї прогресу, круговороту і регресу зародилися ще в древньому світі і потім повторювалися в різних варіантах у наступних історичних періодах, вбираючи в себе новий історичний матеріал, що міг служити обґрунтуванням будь-якої концепції. Необхідно відзначити, що в ході суспільного розвитку мають місце як прогресивні так і регресивні процеси; як еволюційні перетворення, так і швидкі революційні стрибки; як несвідомо стихійні так і цілком усвідомлені акти людської діяльності; як випадкові події, так і закономірні тенденції. У цьому плані картина суспільного розвитку набагато складніша , ніж теоретична схема, що проповідує монотонне сходження по сходам прогресу. Якщо говорити про чисто природні показники людської еволюції, його біологічні і фізіологічні характеристики, то можна сказати, що тут еволюція і прогрес вичерпали свої можливості. Сучасна людина по своїм фізичним даним мало чим відрізняється від свого предка. Прогрес тут якщо і відбувається, то він уже не має суттєвого значення. Що ж стосується цивілізаційних показників суспільного розвитку, то вони разюче змінюються від епохи до епохи в бік удосконалювання, тобто, мають явно виражений прогресивний характер. Поняття прогресу доповнюється протилежною категорією - поняттям регресу, що визначає загибель, розклад, деградацію і т.д.. Регрес може бути притаманним як окремому індивіду (розпад особистості, старіння, смерть), так і окремим сферам громадського життя (господарські сфери, моральності). Він може уражати цілі міста, держави, а може уражати формації, цивілізації. Інакше кажучи, будь-які окремо взяті соціальні структури, включаючи цілі формації, можуть мати як прогресивний, так і регресивний напрямок розвитку. Регрес, як і прогрес, може здійснюватися повільно, займаючи великі історичні інтервали, а може мати швидкий, обвальний характер, різко змінюючи долі людей у рамках навіть одного покоління. Регрес, уражаючи окремі соціальні структури, не може бути розповсюджений на суспільство в цілому, тому що у своєму загальному русі, незважаючи на всі зиґзаґиі руйнівні моменти, суспільство продовжуєроз-

32

виватися по висхідній лінії. Суспільство повинне мати своє майбутнє, простір для нескінченного удосконалювання своєї організації. Питання про прогрес і регрес тісно переплітається з історичними, політичними й ін. ідеалами. Часто ті самі явища оцінювалися протилежним точками зору. Так, комуністи вважали, що капіталістичне суспільство вже ввійшло в стадію регресу й занепаду, а соціалізм є прогресуючою формацією сьогодення і майбутнього. В свою чергу, західні вчені політологиісоціологидоводили, щокапіталізм(чиринкові відносини) тільки набирає темпи свого розвитку, а соціалізм (плановаекономіка) - цебезперспективнагалузьсуспільногорозвитку. Таким чином, теоретичні оцінки прогресу і регресу можуть бутипрямопротилежними.

5 Соціальна катастрофа

Соціологія катастроф, як спеціальна соціологічна теорія почала розроблятися в 60 р. XX ст. Вона являє собою новий спосіб мислення про раптові і швидкі зміни, пов'язані з масштабними нещастями. Об'єктом вивчення даної теорії є перехід різних систем - природних, екологічних, технологічних, соціальних - зі стійкого, стабільного станув хитке становище, котре супроводжується руйнівними для розглянутої системи наслідками. На думку німецького соціолога В.Домбровського, під катастрофою варто розуміти насичене втратами руйнування економічного і соціального розвитку суспільства .З погляду соціальної логіки перехід від катастрофи до революції, путчу, терору чи до громадянської війни цілком можливий. Соціологія катастроф спирається на 4 базисних терміни: екстремальна ситуація, криза, конфлікт, катастрофа. В соціології є прийнятною наступна класифікаціякатастроф:

–природні - викликаються діями стихійних сил природи. Людство не в змозі запобігти стихійним лихам, але має накопичений досвід, що дозволяє знизитирозмірикатастрофічнихнаслідків;

–екологічні - обумовлені переважно природними силами за участю людськогофактору;

–технологічні - обумовлені неполадками у функціонуванні технологічних систем, помилкамивдіяльності персоналу, щообслуговуєскладні технічні пристрої;

–соціальні - призводять до руйнування соціальних систем, спільнот (напр. сім'я), до значних втрат населення, зрушень у демографічній і соціальній структурах суспільства. Реалізуються у війнах, революціях, переворотахіт.д.

33

Тема 5 СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

1 Соціальне передбачення

Передбачення як одна з найважливіших форм випереджального відображення дійсності була властива людству на всіх етапах його існування, починаючи з моменту появи на історичній арені. Однак воно розвивалося у формах, що відбивають донауковий досвід і методи пророцтва майбутнього і які існують і понині у виді ясновидіння, осяяння, прорікання, пророцтва. Саме ці форми передбачення експлуатують астрологія, екстрасенси шарлатанство і крикливство, що спираються як на наукові дані, так і на довільні домисли.

Елементи науки про майбутнє - футурології - одержали свій розвиток ще в древньому світі (наприклад, пророкування Фалесом сонячного затьмарення в 585 році до н.е.). В міру збагачення знань все частіше й частіше передвіщалися (і збувалися) події чи явища, що пророкувалися. У повному обсязі наукові основи передбачення склалися тільки в ХХ столітті. Саме в цьому столітті футурологи заявили про себе. Термін футурологія запропонував у 1943 році німецький соціолог О. Флехтхейм як назву деякої надкласовий «філософії майбутнього», яку він протиставляв ідеології й утопії. На початку 60-х років цей термін одержав поширення в змісті «історії майбутнього», «науки про майбутнє», покликаної монополізувати прогностичні функції існуючих наукових дисциплін. Дослідження проблем майбутнього в 60-

іроки розвивалося по декількох напрямках. По-перше, технологічні теорії, що зводили соціальний прогрес суспільства до зростання техні- ко-економічних показників. По-друге, теорії конвергенції, по-третє, теорії загибелі західної цивілізації в зв'язку з науково-технічним прогресом. У 70-і роки приоритетними вважалися концепції глобальних катастроф. З ініціативи Римського клубу розгорнулося глобальне моделювання перспектив розвитку людства. У сучасній науковій літературі наукове передбачення зазвичай підрозділяється на природничонаукове (перспективи розвитку природи в цілому чи окремих її явищ)

ісоціальне (перспективи розвитку особистості і суспільства). Передбачення в науковій літературі трактується як пророкування тих чи інших подій. Соціальне передбачення існує в декількох формах:

– передчуття, може виступати як біологічне чи психофізіологічне явище, властиве будь-якому живому організму, а також як соціальне явище, пов'язане з очікуванням ймовірної події;

34

–пророцтво властиво тільки живій людині і виступає як вид її інтелектуальної діяльності, як міркування про майбутнє на основі особистого досвіду. Стосується звичайно особистої долі, доль найближчого оточення, контактного середовища;

–конкретно наукове передбачення є логічним висновком із закономірностей розвитку певного суспільного явища якщо відомі причини його появи , функціонування і хід розвитку; представляється у вигляді визначеного алгоритму. Якщо конкретно наукове передбачення має локалізацію в часі і просторі, його можна назвати пророкуванням;

–вищою формою наукового соціального передбачення є визначення сукупності майбутніх змін, що очікуються в рамках усього суспільства;

–квазіпророцтво являє собою спробу реставрувати минуле по збереженим фрагментам в основному матеріальної культури.

Фактором, що ускладнює процес передбачення, є, насамперед, час. Передбачення вимагає виявлення головної тенденції в розвитку соціального процесу, встановлення пріоритетних напрямків, що будуть характеризувати стан суспільства. (наприклад, ідея Г. Форда стосовно "народного автомобіля", 1915 р.). Воно не повинно відволікатися на дріб'язкові проблеми, на просте нагромадження відомих змінних, а виявляти назрівання змін якісних. Передбачення базується на оптимальному сполученні раціонального й інтуїтивного. Жоден з висновків не повинен абсолютизуватися, протипоставляться іншим чи бути поставленим від них у залежність.

2 Соціальне прогнозування

Соціальне прогнозування деякими дослідниками розглядалося як одна з форм передбачення. Більш справедливою представляється інша точка зору - передбачення стверджує, що подія відбудеться обо- в'язково, а прогнозування представляє майбутнє у варіантах. Інакше кажучи, соціальне прогнозування - етап процесу управління. Соціальна прогностика з'явилася в 30-і роки XX століття, коли стала очевидна багатоманність суспільного розвитку. У 40-і роки розроблялися концепції науково-технічної революції, була доведена ефективність пошукових і нормативних прогнозів. 50-60-і роки характеризувалися бумом прогнозів науково-технічних, соціально - економічних, демографічних, військово-політичних. Були зроблені прогнози в області екології, демографії, продовольства, сировини і т.д. На початку 80-х прогнози стали спрямовуватись на пошук контурів «нової цивілізації».

35

У 90-і роки прогнози розвиваються в рамках концепції стійкості суспільного розвитку, що була схвалена на конференції в Ріо-де-Жанейро главами урядів.

Отже, соціальне прогнозування - це визначення варіантів

розвитку і вибір найбільш прийнятного, оптимального, виходячи з ресурсів, часу і соціальних сил, здатних забезпечити його реалі-

зацію. Соціальне прогнозування - це робота з альтернативами, глибокий аналіз степеня імовірності і багатоваріантності можливих рішень.

Історично одним з перших методів, що став широко використовуватися в прогностиці, став метод екстраполяцій. Його суть - побудова динамічних (статистичних чи логічних) рядів показників прогнозованого процесу з якомога більш ранньої дати в минулому (ретроспективи) аж до дати попередження (перспективи) прогнозів . При такому підході здійснюється вибір оптимального виду функцій (облік часу, умов і т.д.). Широко використовуються експертні методи - від аналітичних записок і круглих столів до спеціальних експертних оцінок (наприклад - метод Дельфі). Значну роль у соціальному прогнозуванні грає ефект Эдіпа, тобто можливість самоздійснення чи саморуйнування прогнозу, якщо до цього процесу підключити творчу діяльність людей. Актуальний також метод морфологічного синтезу, що передбачає одержання систематичної інформації з усіх можливих параметрів досліджуваної проблеми. Метод не припускає будь якого попереднього обговорення. Широко використовуються також прогнозні сценарії. З їхньою допомогою встановлюється логічна послідовність з метою показати, як, виходячи з реальної ситуації, може поступово розвиватися в майбутньому стан об'єкта, процесу чи явища. Відомий також метод моделювання.

3 Соціальне проектування

Проектування - одна з форм випереджального відображення дійсності, створення прообразу (прототипу) передбачуваного об'єкта, явища чи процесу за допомогою специфічних методів.

Людина або організація, перш ніж почати будь-яку дію, завжди спочатку обмірковує кілька варіантів, одному з яких після осмислення віддається перевага.

Соціальне проектування - це специфічна діяльність, пов'я- зана з науково обґрунтованим визначенням варіантів розвитку соціальних процесів і явищ і з цілеспрямованою корінною зміною

36

конкретних соціальних інститутів.

Довідомих всуспільних науках методівможна віднестинаступні:

–матриця ідей; на основі декількох незалежних змінних складають різні варіанти рішень. Звичайно розробка соціального проекту залежить від складності і першочерговості тих чи інших проблем, від термінів реалізації задуму, від матеріальних, трудових, фінансових ресурсів. Прораховуючи варіанти на цих змінних, можна визначити найбільш ефективний шлях реалізації проекту;

–вживання в роль; зміст методу полягає в необхідності уважно вивчити умови протікання соціального процесу проектувальниками з метою врахування інтересів і бажань людей, що беруть участь у ньому;

–аналогія, при якій як еталон для майбутнього проекту використовуються ефективно функціонуючі підприємства, населені пункти, міста,

уяких раціонально вирішені ті чи інші соціальні проблеми;

–асоціація; метод використовується в разі потреби прийняття принципово нового рішення через незадоволеність існуючою практикою. У цьому випадку рішення соціальної проблеми в іншій сфері громадського життя підказує можливий шлях;

–пристосування; досвід вирішення проблеми, що вже виправдав себе на практиці, застосовується до того об'єкту , що цікавить проектантів;

–метод мозкового штурму, мобілізація інтелектуального потенціалу;

–метод синектики, кілька проектів чи ідей розглядаються окремо один від одного, після чого між ними встановлюється взаємозв'язок і взаємозалежність.

Усоціології найбільш вивченими є наступні види соціального проектування:

–проектування нових виробництв;

–проектування нових міст.

Упершому випадку основною соціальною метою є створення стабільних стійких колективів. Тому при проектуванні необхідно враховувати способи комплектування і закріплення робочої сили, умови праці, підвищення професійної кваліфікації і т.д. При проектуванні нових підприємств важливо дотримуватися принципу комплексності, тобто враховувати наявність і стан енергетичних ресурсів, корисних копалин, комунікацій, трудових ресурсів тощо. Процес проектування містить у собі забезпечення умов трудової діяльності за такими показниками як шум, загазованість, вібрація, освітленість, температурний режим.

37

Якщо говорити про проектування міст, то одним з вимог є розмежування жилої і промислової зони . Загальною тенденцією є те, що в даний момент найбільш істотними вважаються соціальні аспекти життя населення: об'єкти культурно-побутового призначення, навчальні заклади, установи охорони здоров’я і т.д.

Дієвість соціального проектування багато в чому залежить від його зв’язку з економічними потребами суспільства і регіону.

4 Соціальне планування

Історичний парадокс полягає в тому, що ідея плановості, висунута соціалістичною моделлю, в умовах нашої країни перетерпіла такі зміни, що до початку 90-х років привели до повної її дискредитації. Якщо коротко проаналізувати підсумки теорії і практики планування в СРСР, то можна сказати, що відкидання ідеї планування народного господарства було наслідком поступового відходу практики планування від істинних потреб людської спільноти. Це виразилося в торжестві технократизму, у втраті навіть тих скромних знахідок, що були характерними для теорії і практики господарювання у 20-х - на початку 30- х років. Доведені до абсурду ідеї розподілу всіх ресурсів, що виразилися в дріб'язковій регламентації усього . Зіграли свою роль також абсолютизація методів директивного командування і зневага до методів непрямого регулювання, ігнорування необхідності створення свободи для розвитку потенційних можливостей людей. Проте, практика планування соціальних процесів поступово охоплює інші країни. У багатьох з них з'явилися державні органи планування соціальних проблем. У даний момент соціальне планування являє собою безупинний процес пізнавальної і перетворюючої діяльності, це науково обґрунтоване визначення цілей, показників, завдань, термінів, темпів розвитку соціальних процесів.

Методами соціального планування є:

–аналітичний, що поєднує у собі аналіз і узагальнення. Сутність методу зводиться до того, що в ході планування соціальний процес розчленовується на складові частини, планування ведеться по окремих напрямках;

–метод варіантів, суть якого полягає у визначенні декількох можливих шляхів рішення соціальних задач при наявності повної і достовірної інформації;

–метод варіантних наближень (різновид попереднього). Спочатку на

38

базі наявних вихідних даних визначається кількість можливих варіантів розвитку в порядку першого наближення, потім варіанти поступово уточнюються;

–комплексний метод являє собою розробку плану з обліком усіх головних факторів - матеріальних, фінансових, економічних, соціальних - а також з визначенням виконавців і термінів виконання;

–проблемно-цільовий метод передбачає негайне вирішення ключових задач суспільного розвитку не залежно від їх відомчої приналежності (напр. у випадку природних катаклізмів, катастроф і т.д.);

–математичні методи, тобто кількісний аналіз окремих показників, параметрів при використанні зазначених вище методів.

Кількісна і якісна характеристики стану, тенденцій і напрямків соціального розвитку, що застосовується в плануванні для оцінки відповідності реально запланованого теоретично обґрунтованим вимо-

гам, називаються соціальними показниками.

При виявленні рівня соціального розвитку використовуються два показники:

–загальний, за допомогою якого можна встановити, відстає, випереджає чи знаходиться на певному рівні досліджуваний процес, явище в даній країні, області, регіоні, районі, після чого приймаються заходи для стабілізації ситуації (якщо у цьому є потреба);

–нормативний, на основі якого визначається відповідність соціального розвитку науково обґрунтованим вимогам (визначеним теоретично і підтвердженим дослідницьким шляхом нормативам). Іноді для порівняння беруться реально діючі показники соціального розвитку аналогічних об'єктів. Використання і зіставлення показників дають можливість визначити місце досліджуваного процесу чи явища в рамках усього суспільства. При аналізі сфер громадського життя застосовуються показники, які можна виміряти і яким можна дати кількісні і якісні інтерпретації.

5 Соціальні технології

Соціальні технології - це сукупність послідовних операцій, процедур цілеспрямованого впливу і реалізації розроблених планів, проектів, програм і одержання оптимального соціального ре-

зультату. Сутність способу соціальних технологій складається в поопераційному здійсненні діяльності. Операції здійснюються попередньо, свідомо, планомірно. Ця розробка проводиться на основі і з ви-

39

користанням наукових знань. Соціальна технологія може виступати в двох формах:

–як проект, що містить перелік операцій і процедур;

–як сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту. Соціальні технології звичайно реалізуються в наступних сферах громадського життя: економічній, соціальній, політичній, духовній. Економічні технології можуть застосуються:

–у рамках окремого підприємства або виробничого комплексу;

–у рамках виробничої сфери (страхова медицина, платна освіта і т.д.);

–у рамках регіону (сільськогосподарський регіон, промисловий регіон, комплексний регіон);

–у рамках держави - при переході на інший економічний рівень (планова економіка - госпрозрахунок - ринкова економіка).

Прикладом соціальних технологій може бути демографічна, сімейна, освітня політика держави (правові документи, робота суспільних і політичних організацій, зміна світогляду суспільства).

Технологізація політичних процесів пов'язана з активізацією політичного життя (використання передвиборчих технологій, прогнозування і проектування державного життя - держструктур, держорганізацій і т.д.)

Духовні технології пов'язані, у першу чергу, з економікою і соціальними запитами суспільства (виробники масової культури, модні тенденції, неприйняття кожним новим поколінням старих зразків поведінки тощо).

40

Тема 6 МЕТОДИКА І ТЕХНІКА СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1 Соціологічне дослідження і його види

Соціологічне дослідження - це складний комплекс програмно впорядкованих науково - теоретичних, методичних і організаційних заходів, спрямованих на досягнення дослідницької мети, а саме: одержати точні й об'єктивні дані про досліджуваний об'єкт,

процес чи явище. Соціологічні дослідження істотно розрізняються між собою в залежності від обсягів і складності проблем, термінів проведення. Але в будь-якому випадку, будь-яке соціологічне дослідження проходить кілька взаємозалежних етапів: підготовка, реалізація, аналіз, впровадження результатів.

Підготовчий етап охоплює питання, пов'язані з визначенням методології і методики проведення дослідження, узгодження оплати праці, організації самого процесу дослідження й обробки інформації, контроль і т.д.

Етап реалізації - це процес збору й обробки соціологічної інформації (обробляти доводиться від декількох сотень до десятків тисяч одиниць інформаційних джерел).

Етап аналізу - це процес змістової обробки зібраної інформації. Обрана раніше методологія дає можливість осмислити й упорядкувати отримані результати, зробити висновки по удосконаленню діяльності досліджуваного об'єкта.

Етап впровадження завершує соціологічне дослідження підготовкою наукового звіту по його результатах. На цьому ж етапі формулюються рекомендації і пропозиції для замовника. Якщо ж звіт за результатами соціологічного дослідження містить інформацію, що має наукову цінність, то матеріали дослідження можуть бути представлені у формі монографій, статей, доповідей.

Класифікація соціологічних досліджень залежить від ступеня їхньої складності, актуальності, цілей, вимог замовників. У залежності від завдань розрізняють фундаментальні, прикладні і комплексні дослідження. Фундаментальні - спрямовані на дослідження й аналіз складних проблем суспільства і його масштабних складових частин (інститутів, галузей, сфер). Прикладні дослідження проводять для вивчення конкретних соціальних об'єктів. Комплексні поєднують у собі елементи прикладних і фундаментальних досліджень і проводяться по