- •1. Розкрийте передумови виникнення порівняльної педагогіки як науки.
- •2. Визначте предмет, завдання та методи дослідження порівняльної педагогічки як науки .
- •3. Розкрийте функції порівняльної педагогіки.
- •4. Охарактеризуйте основні етапи розвитку порівняльної педагогіки.
- •5. Охарактеризуйте глобалізацію як чинник впливу на розвиток освіти у світі.
- •6. Розкрийте основні тенденції розвитку сучасної світової системи освіти.
- •7.Охарактеризуйте безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем.
- •8. Охарактеризуйте міжнародні проекти та програми, які передбачають участь різноманітних освітніх систем.
- •9.Охарактеризуйте зарубіжні концепції дошкільної освіти хх ст.
- •10.Охарактеризуйте сучасні тенденції розвитку дошкільної освіти в Україні та за кордоном в контексті глобалізації міжнародного освітнього простору.
- •11. Охарактеризуйте сучасну філософію дитиноцентризму, яка покладена в основу сучасних концепцій дошкільного виховання.
- •12 Розкрийте роль дитинства в контексті сучасної освітньої парадигми.
- •34.Розкрийте актуальні проблеми зарубіжної педагогіки дитинства.
5. Охарактеризуйте глобалізацію як чинник впливу на розвиток освіти у світі.
Реформи освіти — масштабна діяльність у формі соціального проекту із зміни змісту, структури, методів, форм освіти; зазвичай ця діяльність носить державний, останнім часом — міждержавний характер. Реформи освіти викликаються соціальними потребами, можуть носити як еволюційний, так і революційний характер, можуть ініціюватися вченими, правителями, урядом окремих країн, спільним рішенням урядів.
Реформи освіти можуть здійснюватися у межах окремого навчального закладу, підсистеми таких закладів, у масштабах усієї країни, континенту. Реформи освіти свідчать про посилення значення освіти як соціальної цінності.
Стан освіти та перспективи її розвитку значною мірою залежать від державної та суспільної політики у цій сфері. Мета, пріоритети, методи та результати освітньої політики визначаються сполученням глобальних тенденцій, національної та регіональної специфіки:
- у промислово розвинених країнах з ринковою економікою та схожими рисами соціально-політичного устрою становлення високотехнологічного суспільства та різноманітні наслідки цього процесу обумовили нові аспекти освітньої політики, яка стає усе більш важливою складовою соціальної стратегії;
- у країнах, що розвиваються, після завоювання ними політичної незалежності важливим завданням стала розробка законодавчих основ освіти. В соціальних програмах багатьох держав, що розвиваються, підкреслюється необхідність наблизитися у розвитку освіти до кращих світових стандартів.
Одним з важливих принципів соціальної політики більшості держав світу проголошується демократизація освіти.
Новітні закони про освіту й офіційна педагогічна документація передбачають:
- встановлення суворої наступності різних ступенів освіти;
- ліквідацію тупикових напрямів навчання;
- першорядну важливість підвищення якості навчання в усіх типах навчальних закладів;
- зміцнення зв'язку змісту освіти з життям;
- виховання учнів у дусі високих громадянських, моральних та естетичних ідеалів.
Реальним вираженням освітньої політики значною мірою є масштаби фінансування цієї сфери. Національні та регіональні відмінності тут дуже значні:
- у розвинених країнах витрати на освіту складають приблизно 5-7% вартості валового національного продукту;
- системи освіти більшості країн, що розвиваються, майже у 25 разів менше, ніж у розвинених країнах.
Тим не менш, навіть у розвинених країнах системи освіти відчувають ту чи іншу міру фінансового дефіциту. Левова частка фінансування зазвичай відводиться на заробітню платню педагогам (понад 70%), а на розвиток шкільної інфраструктури коштів витрачається недостатньо.
Міжнародний досвід доводить, що будь-які капіталовкладення в освіту залишаться даремними, якщо вони не пов’язані з глибокими реформами організаційного та змістового характеру.
6. Розкрийте основні тенденції розвитку сучасної світової системи освіти.
В останні десятиліття виявився новий аспект освітньої політики, пов'язаний з інтенсифікацією процесів економічної, соціальної та культурної інтеграції. В ньому знаходить вираження характерна для сучасного світу
- об'єктивна тенденція до інтернаціоналізації світу;
- зближення країн і народів;
- спільного розв’язання глобальних проблем, що виходять за національні та державні рамки.
Інтеграція здійснюється головним чином у масштабах геополітичних регіонів, які об'єднують країни з подібними умовами історичного розвитку і соціально-економічною структурою.
Найбільшу увагу міжнародні організації приділяють країнам, що розвиваються. У 80-х рр. за активної участі ЮНЕСКО були розроблені 4 нові регіональні програми розвитку освіти: для Латинської Америки та країн Карибського басейну; Африки; Азії; арабських держав.
Найбільший розвиток інтеграція отримала в Західній Європі. Головну роль у розвитку інтеграційних процесі відіграє Європейський союз (ЄС). У 1987 р. Рада міністрів освіти держав - членів ЄС затвердила програму "Еразмус". Її головна мета - сприяти розширенню обміну студентами між вищими навчальними закладами країн, що входять до ЄС. Координаційні органи ЄС у співпраці з відповідними організаціями ЮНЕСКО проводять роботу з уніфікації педагогічної термінології і параметрів національних статистик освіти. Створюється західноєвропейська система документації та інформації в галузі освіти.