2.6.1 . Матеріальна основа документа

Матеріальна основа документа (МОД)– сукупність матеріалів, використаних для запису повідомлення (тексту, звуку, зображення) і складових носія інформації.Залежно від матеріальної основи документи поділяються на дві великі групи: природні та штучні.Штучні в свою чергу поділяються на паперові документи та документи на непаперових основі – полімерні документи ( полімерно-плівкові і полімерно-пластинкові).

В якості МОД спочатку використовувалися природні матеріали, які були під рукою: камінь, кістка, шкіра, глина, кераміка, деревина, лико, береста, бамбук, пальма, пробка. Пізніше стали створювати спеціальні матеріали, більш придатні для фіксації інформації.

Перші документи на штучно створених матеріальних носіях дійшли до нас з далекого минулого у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Це були штучні носії з природних матеріалів. Вважається, що першими документами, призначеними для зберігання та передачі інформації, були шумерські глиняні таблички – бірки V-IV тис.до н.е. з назвою об'єктів і позначенням їх кількості, що виконують облікові функції при зберіганні та транспортуванні товарів.

Ці документи одночасно фіксували перші письмові знаки шумерів.

Справжня революція в документуванні сталася в результаті винаходу паперу – найбільшою мірою універсального матеріального носія.

Більшість сучасних документів, що функціонують в суспільстві, виконані на паперовій основі або замінниках паперу. Їх називають паперовими, тобто мають паперовий носій.

Папір( лат. bambagia – бавовна ) – багатокомпонентний матеріал, що складається в основному з спеціально відібраних дрібних рослинних волокон, тісно переплетених між собою, зв'язаних силами зчеплення різного виду і утворюють тонкий лист .

Винахід паперу, згідно першим згадкам, відноситься до 12 р. до н.е., а вже в 76 р. папір застосовували для книг. Спосіб виготовлення паперу був відкритий у Китаї в 105 р. Цей Лунем. З часом папір проникає в Японію, Іспанію, Італію. У X ст. виробництво паперу здійснюється в усіх країнах Європи.

В Україні вперше виробництво паперу, придатного для друку, було організовано в Радомишлі Єлисеєм Плетенецьким у кінці першої чверті XVIII ст. для друкарні Києво- Печерської лаври.

Поступово папір витіснив всі письмові матеріали (папірус, пергамент). В даний час існує декілька сотень різновидів та сортів паперу, призначених для різних цілей (газетний, ватманський, фотопапір, картографічний, офсетний і т. д.). Книги друкуються на друкарському папері, рукописні та машинописні документи – на писальному папері, карти і атласи – на картографічному. Випускають спеціальні сорти паперу для виготовлення карток, каталогів тривалого (марка А) та тимчасового (марка Б) зберігання, для документів ЕОМ (перфокарт, перфострічок) і т. д. В якості основних компонентів композиційного складу паперу використовують волокна рослинного походження, що виділяються з деревних, хвойних і листяних порід, з стебел однорічних рослин, насіннєвих коробочок та листя деяких рослин, а також бавовна, льон, джут і т.п.

З метою поліпшення якості паперу в її склад вводять наповнювачі, які підвищують її міцність і білизну, сприяють утворенню гладкої поверхні. В якості наповнювачів застосовують каолін, крейда, гіпс, діоксид титану, тальк, азбест, бланфікс.

Папір відповідає багатьом вимогам: відносно проста у виготовленні, доступний, в міру міцний, досить довго зберігається і дозволяє легко фіксувати інформацію. Найцінніша якість паперу – він дозволяє тиражувати інформацію. Масове поширення інформації за допомогою друкарства стало можливим лише в результаті промислового виготовлення паперу.

Поява штучних носіїв на полімерній основі (шелак, поліхромвініл, напівпровідник, біомаса) поповнило видове різноманіття документів, здатних нести звукову мову, музику , рухоме і об'ємне зображення. Були створені грамплатівки, магнітні плівки, фото- і кіноплівки, магнітні і оптичні диски – матеріальні носії такої інформації, яка не може бути зафіксована на папері.

В якості матеріальної основи полімерних документів використовуються багатошарові полімерні системи. Ці документи іноді називають плівковими або пластинковими.

Найчастіше матеріальною основою плівкових матеріалів є фотографічний матеріал– світлочутливий, призначений для отримання на ньому фотографічного зображення.

Фотоматеріали поділяються на чорно-білі і кольорові, негативні та позитивні. Чорно-білий – це фотографічний матеріал, на якому в результаті експонування і хіміко- фотографічної обробки утворюється зображення, що складається з металевого срібла. На кольорових фотоматеріалах утворюється зображення, що складається з барвників.

Фотоматеріали поділяються на кіноплівку, фотоплівку та фонограмним кіноплівку.

Кіноплівка– фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для отримання кінозображення, запису та відтворення звуку.

Фотоплівка– фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для різних видів зйомки та друкування.

Фонограмна кіноплівкапризначена для запису негативів фотографічних фонограм перемінної ширини.

До полімерно-плівкових документів відносяться:кінодокументи (кіно-, діа-, відеофільм), фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарти, мікрофіша), фонодокументи (магнітні фонограми для запису зображення та звуку), документи для використання в ЕОМ (перфострічки) .

Групу полімерно-пластинкових документів складають: гнучкий магнітний диск, магнітна карта, гнучка і жорстка грамплатівка, оптичний диск – як жорсткий, так і м'який.

Існуючі стандарти на матеріальну основу документа покликані гарантувати механічну міцність (здатність МОД протистояти руйнуванню документа під впливом механічного навантаження – розрив, злам), біостійкість (здатність МОД протистояти дії біологічного фактора – грибок, пліснява), зносостійкість (здатність МОД протистояти стиранню) та довговічність документа (здатність МОД довгостроково зберігати експлуатаційні властивості).