Міщанин-шляхтич

ваблива, що не скоритися їй неможливо!

К о в’ є л ь. А вже щодо розуму...

К л е о н т . Ах, Ков’єлю! Який у неї тонкий, який гнуч­

кий розум!

К о в’ є л ь. Розмовляє вона...

К л е о н т . Розмовляє вона чудово!

К о в’ є л ь. Вона завжди серйозна.

К л е о н т . А ти хотів би, щоб вона цілісінький день

тільки те й робила, що реготала? Що може бути нестерп­

нішого за жінку, яка щохвилини ладна сміятися?

К о в ’ єль. Та вона ж найвередливіша жінка в світі.

К л е о н т . Так, вона вередлива, не заперечую, проте

красуні все до лиця, від красуні все стерпиш.

К о в’ є л ь. Ну, коли так, вас не переконаєш! Бачу я,

в ¥ маєте охоту кохати її завжди.

К л е о н т . Я? Ні, краще вмерти! Я її ненавидітиму

так, як колись кохав...

К о в’ є л ь. Як же ви цього досягнете? Адже ж вона,

по-вашому, сама довершеність?

К л е о н т . Тим страшнішою буде моя помста... Нена­

висть покаже, який я непохитний. Вона прекрасна, ча­

рівна, приваблива для мене, я визнаю за нею всі ті цін­

ності — і покидаю її. Та ось і вона.

342

----------------------- Page 343-----------------------

Я В А 10

Л ю с і л ь К л е о н т , К о в ’єль, Н і к о л ь .

Н і к о л ь (до Люсіль). Щодо мене, то я мало не лус­

нула від злості!

Л ю с і л ь . Вір мені, Ніколь, тут не може бути іншої

причини... Та ось і він!

К л е о н т (до Ков’єля). Я не хочу з нею розмовляти!

К о в’ е л ь, Я все робитиму, як і ви.

Л ю с і л ь . В чому річ, Клеонте? Що з вами?

Н і к о л ь . Та що з тобою, Ков’єлю?

Л ю с і л ь . Чому ви такі сумпі?

Н і к о л ь . Чого це ти намурмосився?

Л ю с і л ь. Чи ви оніміли* Клеонте?

Н і к о л ь . Чи тобі мову відібрало, Ков’єлю?

К л е о н т . Ось хто справжня лиходійка!

К о в7 є л ь. Ось хто Іуда!

Л ю с і л ь . Я бачу, вас збентежила наша сьогоднішня

зустріч?!

К л е о н т (до Ков’єля). Ага-а! Зрозуміли, що накоїли!

Н і к о л ь . Мабуть, тебе взяло за печінку те, як ми

сьогодні ранком повелися з вами?

К о в ’ є л ь (до Клеонта). На злодієві шапка горить!

Л ю с і ль. Адже ж це єдина причина вашого гніву, чи

не так, Клеонте?

К л е о н т . Так, підступна, саме так, якщо ви бажаєте

знати. Але ж не турбуйтесь! Вам не пощастить тріумфу­

вати. Я перший пориваю з вами всякі стосунки, щоб по­

збавити вас насолоди відштовхнути мене! Звичайно, мені

нелегко буде подолати моє кохання до вас; невимовна

туга огорне мою душу; певний час я навіть терпітиму

страшні муки, але я витерплю все і краще вирву собі

серце, ніж піддамся слабості і знову повернуся до вас!

К о в ’ є л ь (до Ніколь). А куди він, туди й я.

Л ю с і л ь . От уже й справді — багато галасу з нічого!

Я вам зараз поясню, Клеонте, чому саме я ухилилася

від зустрічі з вами сьогодні: ранком.

К л е о н т (намагаючись піти від Люсіль). Ні, я не

бажаю нічого слухати!

Н і к о л ь (до Ков’єля). Я розкажу тобі зараз, чому

ми так хутенько пройшли повз вас сьогодні.

К о в ’ є л ь (намагаючись також піти від Ніколь). Я не

хочу нічого слухати!

343

----------------------- Page 344-----------------------

Л ю с і л ь (ідучи за Клеонтом). Отже, сьогодні ран­

ком...

К л е о н т (ідучи й не дивлячись на Люсіль). Ні, я

вам кажу!

Н і к о л ь (ідучи за Ков'єлем). Зрозумій, що...

К о в ’ є л ь (також ідучи й не дивлячись на Ніколь).

Ні, зраднице!

Л ю с і л ь . Слухайте!

К л е о н т . Знати нічого не хочу!..

Н і к о л ь . Дай же мені сказати!

К о в’ є л ь. Я глухий...

Л ю с і л ь . Клеонте!

К л е о н т . Ні!

Н і к о л ь . Ков’єлю!

К о в’ є л ь. Нізащо!

Л ю с і л ь . Стривайте!

К л е о н т . Пусті балачки!

Н і к о л ь . Вислухай мене!

К о в ’ єль. Дурниці!

Л ю с і л ь . Одну хвилинку!

К л е о н т . Ніколи!

Н і к о л ь . Трошки терпіння!

К о в’ є л ь. До дідька!

Л ю с і л ь . Два слова!

К л е о н т . Ні, тепер — кінець!

Н і к о л ь . Одне слово!

К о в’ є л ь. Відчепись від мене!

Л ю с і л ь (спиняючись). Гаразд! Якщо ви не хочете

мене вислухати, залишайтеся з своїми думками... Можете

робити що хочете...

Н і к о л ь (теж зупиняючись). Коли так, роби як

знаєш!

К л е о н т (повертаючись до Люсіль). Ну, скажіть же

нарешті, яка причина вашого милого поводження.

Л ю с і л ь (намагаючись піти від Клеонта). Я вже не

маю більше охоти з вами про це розмовляти.

К о в’ є л ь ( повертаючись до Ніколь). Ну, ну, пояс­

ни ж нам нарешті, в чому тут справа?

Н і к о л ь (намагаючись також піти від Ков’єля),

Я більше нічого не хочу тобі пояснювати.

К л е о н т (ідучи за Люсіль). Скажіть же мені...

Л ю с і л ь (ідучи й не дивлячися на Клеонта). Ні, я

нічого не скажу.

К о в ’ є л ь (ідучи за Ніколь). Поясни ж мені...

344

----------------------- Page 345-----------------------

Н і к о л ь (ідучи і теж не дивлячись на Ков'вля). Ні,

мені нічого пояснювати.

К л е о н т . Змилуйтесь!

Л ю с і л ь . Я ж вам сказала: ні!

К о в’ є л ь. Зроби ласку!

Н і к о л ь . І не подумаю.

К л е о н т . Я вас прошу!

Л го с і л ь. Ідіть собі!

К о в’ є л ь. Благаю тебе!

Н і к о л ь . Забирайся!

К л е о н т . Люсіль!

Л ю с і л ь . Ні!

К о в ’ єль. Ніколь!

Н і к о л ь . Нізащо!

К л е о н т . Заради всього святого!

Л ю с і л ь . Я не хочу.

К о в7 є л ь. Ну, скажи ж мені...

Н і к о л ь . Ніколи.

К л е о н т . Розвійте мої сумніви!

Л ю с і л ь. Ні, не маю ніякого бажання.

К о в’ є л ь. Та розтлумач же мені все як слід!

Н і к о л ь . Ні, пропала охота!

К л е о н т . Гаразд! Якщо ви так мало цінуєте мій спо­

кій, якщо не хочете виправдати переді мною вашого по­

водження, що так жорстоко образило моє палке кохан­

ня,— ви бачите мене, невдячна, востаннє: я тікаю звідси

і далеко від вас помру з горя та любові...

К о в ’ є л ь (до Ніколь). І я подамся звідси з ним ра­

зом.

Л ю с і л ь (до Клеонта, що хоче вийти). Клеонте!

Н і к о л ь (до Ков'еля, що йде за своїм паном). Ков’є­

лю!

К л е о н т (спиняючись). Що?

К о в’ є л ь ( теж спиняючись).Лото тобі?

Л ю с і л ь. Куди ж ви йдете?

К л е о н т . Я вам уже сказав куди.

К о в ’є ль . Ми йдемо вмирати.

Л ю с і л ь . Ви йдете вмирати, Клеонте?

К л е о н т . Так, жорстока! Бо ви самі цього бажаєте...

Л ю с і л ь . Я? Я хочу вашої смерті?

К л е о н т . Так, ви цього хочете.

Л ю с і л ь . Хто вам це сказав?

К л е о н т (підходить до Люсіль). Як же не хочете, ко­

ли ви не хочете розвіяти моїх сумнівів?

345

----------------------- Page 346-----------------------

Л ю с і л ь . Хіба ж я в тому винна? Коли б ви тільки

захотіли мене вислухати, справа пояснилася б дуже

просто: я сказала б вам, що винна в тій ранішній при­

годі, яка завдала вам такої кривди, тільки моя стара тіт­

ка. Ми йшли разом з нею, а вона поклала собі в голову,

що досить чоловікові лише наблизитися до дівчини, як

він уже збезчещує її. Ця стара пані завжди гризе нас за

легковажність і уявляє всіх чоловіків чортами, від яких

чесні дівчата повинні тікати світ за очі.

Н і к о л ь (до Ков'єля). В цьому-то й весь секрет.

К л е о н т . Ви мені правду кажете, Люсіль?

К о в ’ є л ь (до Ніколь). А ти не брешеш, Ніколь?

Л ю с і л ь (до Клеонта). Це найщиріша правда.

Н і к о л ь (до Ков'єля). Все точнісінько так і було.

К о в1 є л ь (до Клеонта). Чи повірити їм?

К л е о н т . Ах, Люсіль, єдиним словом, що злітає з ва­

ших уст, ви можете заспокоїти всю бурю мого серця! Як

легко віриш тим, кого кохаєш!

К о в ’ єль. Ах, ви ж бісенята! Та й ловко ж ви вмієте

улестити нашого брата!

Я В А 11

П а н і Ж у р д е н , К л е о н т , Л ю с і л ь , К о в ’ єль, Н і к о л ь .

П а н і Ж у р д е н . Дуже рада вас бачити, Клеонте; ви

нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, ско­

ристайтеся нагодою і попросіть його віддати за вас Лю­

сіль.

К л е о н т . Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збі­

гаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати

на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку

велику ласку?

Я В А 12

К л е о н т , п а н Ж у р д е н , п а н і Ж у р д е н , Л ю с і л ь ,

К о в’ є л ь, Н і к о л ь.

К л е о н т . Добродію, я вирішив обійтися без посеред­

ників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням...

Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання над­

то важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам осо­

бисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим

зятем така для мене велика, що я вважав би себе за най-

346

----------------------- Page 347-----------------------

щасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої

ласки.

П а н Ж у р д е н . Перше, ніж дати вам відповідь, доб­

родію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

К л е о н т . Добродію, більша частина людей відповідав

на таке запитання п о з р і т и в н о : с л о в о сказати легко. Вида­

вати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і та­

кий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро

кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю,

що всякий обман принижує порядну людину. Негідно хо­

вати своє справжнє походження, з’являтися товариству на

очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є

насправді. Звичайно, мої предки займали почесні поса­

ди, сам я чесно прослужив шість років у війську, і до­

статки мої такі, що я сподіваюся зайнята не останнє міс­

це в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю

бажання привласнювати собі те звання, яке не належить

мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вва­

жали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу

вам відверто, я — не шляхетного роду.

П а н Ж у р д е н . Дозвольте, добродію, потиснути ва­

шу руку, проте дочка моя — не для вас.

К л е о н т . Чому?

П а н Ж у р д е н . Ви не шляхетний — ви не матимете

моєї дочки.

П а н і Ж у р д е н . Шляхетний! Що тобі до того шля­

хетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого похо­

димо, чи що?

Па н Ж у р д е н . Цить, жінко! Я вже бачу, до чого

воно йдеться!

П а н і Ж у р д е н . Хіба ж ми з тобою самі не чесні

міщани з діда-прадіда?

П а н Ж у р д е н . Ото хтось тебе за язика тягне!

П а н і Ж у р д е н . Та хіба ж твій батько любісінько

не був таким самим крамарем, як і мій?

П а н Ж у р д е н . Ото кляті баби! Не дадуть і слова

сказати! Якщо твій батько і був крамарем,— тим гірше

для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий

язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять

був високого роду.

П а н і Ж у р д е н . Твоїй дочці потрібен чоловік до

пари: для"2неї чесний, заможний, гарний на вроду хло­

пець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жеб­

рака та потвори.

347

----------------------- Page 348-----------------------

Н і к о л ь . Що правда, то правда! Бачили ми в нашому

селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й

у цілому світі другого такого не стрінеш!

П а н Ж у р д е н (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно

втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало,

тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї

маркізу.

П а н і Ж у р д е н . Маркізу?

П а н Ж у р д е н . Еге ж, маркізу.

П а н і Ж у р д е н . Ой лишечко! Крий нас, боже!

П а н Ж у р д е н . Це вже вирішена справа.

П а н і Ж у р д е н . Ну, то я тобі скажу, що цього ні­

коли не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не

хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої

онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона

приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною да­

мою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів,

то її вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо,— загомоніли б

усі,— як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журде-

нова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала

за велике щастя погратися з нами у «вельможну даму».

Колись не була вона така пихата, адже ж обидва діди її

торгували сукном коло брами Святого Інокентія. Надба­

ли своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються

тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали!

Чесній-бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я

поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені

дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому

сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та

пообідай з нами».

П а н Ж у р д е н . Отак собі міркують обмежені люди:

не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! До­

сить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка бу­

де маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї

герцогиню зроблю!

Я В А 13

П а н і Ж у р д е н , Л ю с і л ь , К л е о н т , Н і к о л ь , К о в ’ є л ь.

П а н і Ж у р д е н. Не втрачайте мужності, Клеонте.

(До Люсіль). Ходім зі мною, дочко моя. Ти просто так

батькові й відріж, що, крім Клеонта, ти ні за кого іншого

не підеш.

348

----------------------- Page 349-----------------------

Я В А 14

К л е о н т , К о в ’ є л ь ,

К о в’ є л ь. Ну, та й накоїли ж ви лиха з вашим бла­

городством!

К л е о н т . Що ж поробиш! Я маю власні переконан­

ня і ніколи їх не зречуся.

К о в’ ел ь . Ви жартуєте! Та чи ж можна ставитися

серйозно до такого чоловіка, як пан Журден! Хіба ж ви

не бачите, що він з глузду з’їхав? Чи то вже так важко

потурати його химерам?

К л е о н т . Твоя правда. Але ж я й гадки не мав, що

треба довести своє шляхетне походження для того, щоб

зробитися зятем пана Журдена.

К о в’ є л ь (сміється). Ха-ха-ха!

Кле- онт, Чого ти смієшся?

К о в’ є л ь. Одна кумедна витівка спала мені на дум­

ку: одурити нашого шляхетного пана й добути вам те>

чого ви так бажаєте.

К л е о н т . Як саме?

К о в ’ єль. Є прехороша ідея!

К л е о н т . Та в чому ж річ?

К о в’ є л ь. Тут у нас недавно був маскарад, а для мо­

го жарту то саме до речі: я скористаюся з нього, щоб

обкрутити нашого йолопа круг пальця. Це, звичайно, ко­

медією пахне, та з ним можна собі дозволити все що за­

манеться. Чого там панькатись! Він і сам зіграє свою

роль чудово й легко повірить кожній нісенітниці, якої б

йому не набалакали. В мене й актори, й костюми напого­

тові; дозвольте мені взя^и на себе всю справу.

К л е о н т . Але ж поясни мені...

К о в’ є л ь. Я зараз вам усе поясню. Ходімо лишень

звідси: він повертається.

Я В А 15

П а н Ж у р д е н сам.

П а н Ж у р д е н . Сто чортів! Усі мені дорікають, що

я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою

думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельмож­

ним панством. Від них маєш тільки повагу та шану. Да­

лебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби на^

родитися вдруге — графом чи маркізом.

349

----------------------- Page 350-----------------------

Я В А 16

П а н Ж у р д е н , л а к е й .

Л а к е й . Пане, там прийшов пан граф під руку з

якоюсь дамою.

П а н Ж у р д е н . Ах, боже ж ти мій! Я ще маю дещо

загадати. Скажи їм, що я зараз вийду.

Я В А 17

Д о р і м е н а , Д о р а н т , л а к е й .

Л а к е й. Мій пан звеліли переказати, що вони зараз

вийдуть.

Я В А 18

Д о р і м е н а , Д о р а н т .

До р і м е н а . Я не знаю, Доранте, чи не зробила я

часом помилки, дозволивши вам привезти мене в дім, де

я ні з ким не знайома.

До р а н т . А в якому ж іншому місці, пані, могло б

вітати вас моє кохання? Адже ж, боячися поголосу, ви

не бажаєте зустрічатися зі мною сам на сам ні у вас, ані

в мене.

До р і м е н а . Ви все ж не хочете визнати, що я непо­

мітно для себе самої звикаю до щоденних і надто вели­

ких доказів вашого до мене кохання. Як би я не протес­

тувала, а зрештою все ж здаюся на ваші умовляння:

своєю делікатною настійливістю ви доводите мене зреш­

тою до того, що я виконую кожне ваше бажання. Поча­

лося з ваших частих візитів; за ними полилися освідчення

в коханні, освідчення потягли за собою серенади й

сюрпризи, а далі пішли вже подарунки. Я всьому тому

противилась, але ви такий настійливий і крок за кроком

примушуєте мене вам скорятися. Тепер я вже ні за що не

відповідаю: чого доброго, вам пощастить вирвати в мене

згоду на шлюб з вами, незважаючи на те, що я всіма спо­

собами цього уникаю.

До р а н т . Давно вже час, маркізо, запевняю вас.

Ви — вдова і ні від кого не залежите. Я сам собі господар

і кохаю вас над життя. Чому б вам уже нині не зробити

мене найщасливішою людиною в світі?

До р і м е н а . Мій боже, Доранте, щасливе подруж­

жя — це річ така непевна! Треба дуже багато, щоб спіль*

350

----------------------- Page 351-----------------------

не життя було щасливе» Часто-густо навіть і найрозсуд-

ливішим людям, не щастить утворити союз, що міг би їх

задовольнити!

До р а н т . О пані! Ви надто перебільшуєте труднощі,

а ваш власний життєвий досвід іще нічого не доводить.

Д о р і м е н а. Але ж вернімося до нашої розмови. Ви­

трати, що ви на мене робите, турбують мене з двох при­

чин: по-перше, вони зобов’язують мене більше, ніж я

того хотіла б, а по-друге,— даруйте мені мою відвер­

тість,— я певна, що вони не можуть вас не обтяжувати, а

я зовсім того не бажаю.

До р а н т . Ах, пані! То такі дрібниці/і те не повинно

вас...

Д о р і м е н а. Я знаю, що кажу... Між іншим, діаман­

товий перстень, якого ви примусили мене прийняти, кош­

тує великих грошей...

До р а н т . О пані, благаю вас! Не переоцінюйте речі,

що її кохання моє вважає недостойною вас прикрашати,

І дозвольте... А ось і сам господар!

Я В А 19

П а н Ж у р д е н 7 Д о р і м є на, Д о р а н т .

П ан Ж у р д е н ( зробивши два поклони, спиняється

занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи да­

лі, пані.

Д о р і м е н а. Що?

П а н Ж у р д е н . На один крок, будьте ласкаві.

Д о р і м е н а. Що таке?

П а н Ж у р д е н . Відступіться трохи, щоб я міг ще

втрете вам уклонитися.

До р а н т . Маркізо, пан Журден розуміється на ви­

тонченому поводженні.

П а н Ж у р д е н . Це мені така честь, пані, що ви

зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щас­

тя... Ви були такі добрі... що обдарували мене такою лас­

кою... що вшанували мене своєю високою присутністю.

Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша...

коли б само небо... з заздрості до мого щастя... послало

мені... дало мені перевагу... щоб я міг заслужити... так би

мовити...

До р а н т . Досить, досить, пане Журдене! Пані не лю­

бить довгих компліментів. Вона й без них багато вже

351

----------------------- Page 352-----------------------

чула про ваш гострий розум... (Стиха до Дорімени). В

цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні ма­

нери.

До р і м е н а (стиха до Доранта). Так, це відразу впа­

дає в очі.

До р а н т . Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого

найкращого друга...

П а ц Ж у р д е н . Це надто багато честі для мене...

До р а н т . ...Людину дуже шляхетну.

До р і м е н а . Я відчуваю до нього глибоку повагу.

П а н Ж у р д е н . Я ще нічого не зробив, пані, щоб за­

служити такої ласки.

До р а н т (стиха до пана Ж урдена). Глядіть же: ані

найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували...

П а н Ж у р д е н (стиха до Доранта). А чи можна хоч

поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?

До р а н т (стиха до пана Журдена). Та що ви!'Во­

ронь боже! То було б з вашого боку страх як нечемно.

Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишука­

ному товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його пода­

рували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він

щасливий вітати вас у своїй господі.

До р і м е н а . Це для мене велика честь.

П а н Ж у р д е н (стиха до Доранта). Який я вдяч­

ний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!

До р а н т (до пана Журдена). Я ледве умовив її по­

їхати до вас.

П а н Ж у р д е н (стиха до Доранта). Не знаю, чим

вам віддячити.

До р а н т . Він каже, пані, що ви — красуня над кра­

сунями.

До р і м е н а . Він дуже ласкавий до мене.

П а н Ж у р д е н . Пані, то ви дуже ласкаві до мене,

що ви...

До р а н т . А чи не час уже й про обід подумати?

Я В А 20

П а н Ж у р д е н , Д о р і м е н а , Д о р а н т , л а к е й .

Л а к е й (стиха до пана Журдена). Все готове, пане.

До р а н т . Ходімо ж до столу, та нехай покличуть

музикантів.

352

----------------------- Page 353-----------------------

Я В А 21

В И Х І Д Б А Л Е Т У

Третя інтермедія: ш і с т ь к у х а р і в , що готували пишний бен­

кет, танцюють разом; потім вони вносять накритого стола, за­

ставленого різноманітними стравами.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Я В А 1

Д о р і м е н а , п а н Ж у р д е н , Д о р а н т , т р о є с п і в а к і в ,

л а к е й.

До р і м е н а . О Доранте! Та це ж розкішний бенкет]

П а н Ж у р д е н . Ви глузуєте з мене... Я волів би за­

пропонувати вам щось достойніше вас, пані!^

Дорімена, пан Журден, Дорант і троє співаків сідають до столу,

До р а н т . Пан Журден має рацію, маркізо, і я йому

дуже вдячний за те, що він так гостинно вітає вас у себе.

Я цілком погоджуюся з ним, що обід цей не гідний вас,

маркізо. Я сам його замовляв, проте, мушу признатися,

я далеко не такий досвідчений у цих справах, як наші

друзі, а через те й обід цей не досить, вишуканий. Люди­

на, що має витончений смак, знайде в ,ньому багато не­

доліків... О, коли б за цю справу взявся Даміс, то все

було б як слід: на всьому відбилася б його елегантність

і глибоке знання справи, він сам вихваляв би кожну

страву, і зрештою ви були б змушені визнати за ним ви­

сокий талант до науки смачно попоїсти. Він розповів би

вам багато й вельми красномовно про цей підрум’янений

хліб із золотистою скоринкою, що так м’яко хрумтить

під зубами; про тонке, ніжне,, немов оксамит, вино з чу­

довим ароматом; про баранячу лопатку, нашпиговану

петрушкою; про нормандську телятину — білу, соковиту,

що так і тане в роті; про куріпок, що так чудово пахнуть;

і як про вінець усього—про бульйон з блискітками жиру

те про молоду ситеньку індичку, обкладену голубами й

прикрашену білими цибулинками та цикорієм. Що ж до

мене, то, на жаль, мушу вам признатися,— я великий

профан у цій справі, і, як дуже влучно висловився пая

Журден, я волів би запропонувати вам щось багато до­

стойніше вас, маркізо.

12 Мольєр 353

----------------------- Page 354-----------------------

До р і м е н а . Я їм з великою насолодою,— оце вам

відповідь на ваші компліменти.

П а н Ж у р д е н . Ах, які чудові ручки!

Д о р і м е н а . Руки найзвичайнісінькі, пане Журдене;

ви, мабуть, хочете сказати — цей діамант? О, він і справ­

ді чудовий}

П а н Ж у р д е н . Я, маркізо? Воронь боже, щоб я що

говорив про нього! Це було б негідно шляхетної людини;

до того ж цей діамант — така дрібничка...

До р і м е н а . Ви дуже вибагливі.

П а н Ж у р д е н. Ви надто ласкаві...

До р а н т (зробивши знак пану Журденовг). Ей! На-

лийте-но вина панові Журдену та цим добродіям, що лас­

каво потішать нас застольними співами.

Д о р і м е н а. До гарного обіду музика — найкраща

приправа. О, мене вітають тут чудово!

П а н Ж у р д е н. Пані, це не...

До р а н т . Пане Журдене, послухаймо цих співаків:

те, що вони нам скажуть, варте далеко більше, ніж усе

те, що зможемо сказати ми.

П е р ш и й т а д р у г и й с п і в а к и (співають з

келихами в руках).

Випий, Філісо, хоч краплю мерщій!

Келих в руках твоїх радість несе...

Келиху жінка — то ворог страшний,

Але мені ви миліш над усе!