4. І. Я. Франко «Наші народні школи і їх потреби»

У статті «Наші народні школи і їх потреби» він підкреслював, що початкові народні школи давали не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки», а іноді й зовсім одне «лушпиння» знань, перетворюючи учнів у машину, що «бубонить регулярно, хоч механічно, задані уроки». Середні школи, за його словами, набивали голови учнів різними, нікому не потрібними «премудростями», серед яких чільне місце відводилось латинській і стародавній грецькій мовам, богослов'ю. Цього не можна виправдати ні з педагогічних, ні з практично-суспільних позицій. Навчання у вищій школі виродилось у щось противне науці, в механічне зазубрювання параграфів, правил та формул.

Критикуючи зміст і методи навчання в сучасних йому школах, Іван Франко зазначав: «Наше виховання та образования чи ж не є се млинок, в котрий кладуть здорових дітей, а виймають покалічених». Він засуджував схоластичні методи навчання, зневажливе ставлення до особистості дитини, знущання над дітьми бідняків, неуцтво вчителів. Водночас вчений добре розумів, що система навчання й виховання може бути докорінно змінена лише після скасування експлуатації. Критичні зауваження Івана Франка щодо змісту й методів навчання допомагали тим освітянам, які того прагнули, вдосконалювати свою майстерність шляхом засвоєння прогресивних педагогічних ідей.

І. Франко справедливо критикував навчальні плани, програми, методи навчання в середній школі. Зокрема за прихильність до вивчення старослов'янської мови, староруського письма, давньої літератури. Наполягав на переважному вивченні живої української мови, творів вітчизняних авторів.

Характеризуючи мету і завдання виховання, Іван Франко розвінчував курс уряду на плекання вірнопідданих з вузьким культурним світоглядом. Його ідеал — виховання людини, здатної самовіддано боротися за утвердження справедливих суспільних порядків, переконаної в правоті своєї справи, сповненої любові до трудового народу.

Метою виховання Іван Франко вважав всебічно розвинену особистість, для якої властиві готовність як до розумової, так і до фізичної праці. Він мріяв про той час, «коли наука і праця зіллються для неї воєдино».

Завдання і зміст виховання й освіти, на його думку, полягають у тому, щоб через школу забезпечити розумовий, фізичний і моральний розвиток дітей, навчити їх самостійно мислити. А це можливе лише в тому разі, якщо навчання проводиться рідною мовою, змалку зрозумілою дитині. Рідна мова сприяє кращому засвоєнню інформації та знань.

На переконання Івана Франка, дитина повинна розвиватися і духовно, й фізично.У цьому плані першочергового значення набувають математично-природничі науки: «астрономія, біологія, географія, а також логіка, психологія, історія — наука про долю народів», мова й література. Завдання розумового виховання — піднесення людини на ту височінь, на якій стоїть наука, вироблення наукового світорозуміння, формування власної думки, світогляду.

У процесі естетичного виховання мають формуватися художні смаки і почуття прекрасного, виявлятися і розвиватися творчі здібності. Роль літератури у естетичному вихованні — першочергова. Вона вчить розрізняти добро і зло, впливає на розум, переконання і почуття. Особлива роль тут поезії, музики.

Іван Франко виступав за свідоме, послідовне й систематичне навчання. Наголошував на необхідності виховання пошани до людини та на вирішальній ролі особистого прикладу вихователя і його переконань.

Іван Франко доводив необхідність реформування тогочасної системи народної освіти в Західній Україні, протестував проти антиукраїнської освітньої політики австрійського та польського урядів.