5. Розвиток жанру історичного роману в українські літературі другої половини хх ст. :

1. Розвиток традицій української історичної прози в творчості П.Панча (“Гомоніла Україна”, 1954), В.Гжицького (“Опришки”, 1962; “Кармелюк”, 1971).

2. Давньоруська історія в романах Семена Скляренка – “Святослав” (1959), “Володимир” (1962).

3. Історична романістика Павла Загребельного (“Диво” – 1968, “Первоміст” – 1972, “Смерть у Києві” – 1973, “Євпраксія” – 1975, “Роксолана” – 1980, “Я, Богдан” – 1982).

4. Історичні романи Романа Іваничука (“Мальви” – 1968, “Четвертий вимір” – 1984, “Журавлиний крик” – 1988 та ін.)

5. Історична проза Валерія Шевчука. Збірка повістей та оповідань “У череві апокаліптичного звіра” (1995). Роман “На полі смиренному” (1983).

6. Художнє осмислення різних періодів української історії в романах І.Білика, Р.Іванченко, Ю.Мушкетика, В.Малика, Р.Федоріва, М.Івасюка, В. Чемериса...

6. Особливості поетики прози Михайла Стельмаха:

1. Формування творчої особистості митця. Поетична творчість. Збірки “Добрий ранок”, “За ясні зорі”, “Шляхи світання”, “Жито сили набирається”, “Поезії”, “Мак цвіте”. Поетичність прози письменника.

2. Рання проза. Відображення подій війни у циклі новел “Березовий сік”. Проблематика, сюжет, композиція роману “Велика рідня”. Розкриття образів Дмитра Горицвіта, Григорія Шевченка, Варивона Очерета.

3. Особливості поетики романів автора -- “Кров людська – не водиця” (засоби творення характерів у творі, народнопоетична основа роману, оптимізм і ліризм, багатство мови, ясність стилю), н “Хліб і сіль”, “Правда і кривда”, “Чотири броди” та ін. (глибина і всебічність розкриття образів-персонажів, майстерність їх індивідуалізації, епічна монументальність...)

4. Проникливий ліризм повістей “Гусі-лебеді летять” і “Щедрий вечір”.

5. Творчий стиль М.Стельмаха. Створення неоромантичної епопеї, глибоке осягнення життя українського селянства ХХ століття. Ліризація епічного викладу, своєрідне використання фольклорних традицій.

7. Проза Уласа Самчука:

1. Життєвий шлях письменника.

2. Початок творчого шляху, перші новели й оповідання.

3. Тетралогія “Волинь” і її значення в розвитку української прози.

4. Осягнення трагізму епохи в романі “Марія”.

5. Творчість воєнного й повоєнного періоду.

8. Історія і сучасність у прозі Павла Загребельного:

1.Формування творчої особистості П.Загребельного. Початок творчості – в жанрах нарису, повісті. Збірки оповідань “Учитель” (1957), “Новели морського узбережжя” (1958).

2. Романи “Дума про невмирущого” (1957), “Спека” (1960), “День для прийдешнього” (1964)...

3. Значний внесок П.Загребельного в розвиток українського історичного роману. “Диво” (1968) – перший історичний роман П.Загребельного. Романи “Первоміст”, “Смерть у Києві”...

4. Романи про жінок української історії -- “Євпраксія” (1975), “Роксолана” (1980).

5. Роман “Я, Богдан (Сповідь у славі)” (1983). Оригінальність, новизна форми твору.

6. Продовження пошуків у розробці теми робітничого життя в романах “З погляду вічності” (1970), “Переходимо до любові” (1971), “Намилена трава” (1974). Роман “Розгін” (1980). Проблема формування сучасної особистості.

7. Звернення П.Загребельного до “химерної прози”. Романи “Левине серце” (1978), “Вигнання з раю” (1985).

8. Відгук на “горбачовську перебудову” у романі “Південний комфорт”. Сатиричне засудження корупції, зловживань, закулісних інтриг. Історія і сучасність в романах “Тисячолітній Миколай (1994), “Юлія” (1997).

9. Виступи з критичними та літературознавчими статтями (зібраними у книжці “Неложними устами”, 1981). Збірка статей, есе “Думки нарозхрист” (1997).

Драматургія П.Загребельного (п’єси “Хто за?..”, “І земля скакала мені назустріч”, “Межа спокою”).