- •Ранні роки
- •Робота в Москві
- •Повернення в Україну
- •Переслідування і ув'язнення
- •Творчість
- •Біографічні дані
- •Спадщина
- •Духовна музика
- •Опера «Демомонфт»
- •Соната для скрипки і чембало
- •Пам'ять
- •Характеристика творчості
- •Духовна музика
- •Оперна творчість
- •Інструментальна творчість
- •Вплив на подальший розвиток російської та української музики
- •Пам'ять
- •Список творів
Переслідування і ув'язнення
На початку 1799він став послушникомКиєво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадамипрот. Петра Турчаниновата ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.
Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла Іта названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к сектеилюминатов».
Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.
Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня1799року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».
Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня1799року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».
1 серпня1799року київський губернатор П. І. Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператорОлександр Iна справі Веделя15 травня1802написав: «…оставить в нынешнем полонении».
У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Поховано Артемія Веделя на подільськомуЩекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.
Творчість
Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2літургіїІоана Златоустого, Всеношна та один світський кант[2].
В Інституті рукописівНБУВзберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12 духовних концертів[3]:
«В молитвах неусыпающую Богородицу» — до мінор (1794)
«Спаси мя, боже, яко внидоша воды до души моєя» — ля мінор (1794)
«Доколѣ, господи, забудеши мя» — фа мінор (1795)
«Пою Богу моєму дондеже єсьмь» — до мінор (1795)
«Блажен разумѣваяй на нища и убога» — соль мінор (1795)
«Помилуй мя, Господи, яко немощен єсмь» — ля мінор (1796)
«Воскресни, Господи…» (зберігся неповністю, 1796)
«Услыши, Господи, глас мой» — до мінор (1796)
«Проповѣдника вѣры» — до мажор (1796)
«Господь пасет мя» — до мажор (1796)
«Боже, законопреступницы восташа на мя» — до мінор (1796)
«Ко Господу внегда скорбѣти ми» — до мінор (1798)
Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№№ 9, 10) — панегирічного.
Як і БерезовськийтаБортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.
Мелодика Веделя виразна, охоплює значний діапазон і тісно пов'язана зі словом. Виразовість мелодіки посилена ритмікою, що відзначається складністю і різноманітністю ритмічних малюнків. З класичним стилем пов'язана чітка розчленованість мелодики, використання побудов типу «питання — відповідь», підсумовуючих структур. Натомість зв'язки з давньоукраїнською монодією та українським фольклором надають їй наспівного характеру.[4]
Гармонічна мова має всі ознаки розвиненої тональної системи, збільшенню напруження сприяє використання альтерованої субдомінанти, а також альтерованої домінанти. В ансамблях Ведель часто використовує триголосну акордову фактуру, властиву кантам. Хорова фактура суттєво впливає на образність і формотворення. Властиве зіставлення ансамблевих звучань з туттійними, зміни в хоровій фактурі є динамізуючими чинниками.
Макси́м Созо́нтович Березо́вський(*27 жовтня1745,Глухів— †2 квітня1777,Санкт-Петербург,Російська імперія) — українськийкомпозитор, диригент, співак. Класик європейської музики.