5. Жорж Санд розробляє інший жанр — психологічний романтичний роман. У статті «Оберон» Е.-П, Сенанкура» (1833) вона відзначає його сповідальний характер (позначився вплив «Сповіді» Ж.-Ж. Руссо), виокремлює три різновиди психологічного роману (за характером романтично трактованої пристрасті), з'ясовує зв'язок індивідуальної психології з умонастроєм епохи (на цій підставі постає четверта психологічна тема — «страждання нездійсненного бажання»). Вплив Руссо позначився на усій творчості Ж. С. (у 1830-і pp. — руссоїстський культ природи, у 1840-і pp. — ідеї «суспільного договору» тощо). У романі «Індіана» викладена світоглядна програма Жорж Санд. Головною проблемою твору є так зване «жіноче питання». Безправність жінки у суспільстві Жорж Санд розглядає як один з виявів несправедливого суспільного устрою епохи Реставрації (дія роману відбувається у 1828 p.). Лейтмотивом усього твору є відчуття необхідності революційного перетворення суспільних звичаїв. У ньому побіжно виявляється вплив, який справила на Жорж Санд Липнева революція 1830 р. Героїню роману Індіану морально пригнічує її чоловік, полковник Дельмар. Зрештою, їй вдається духовно звільнитися від страждань — у цьому Індіані допомагає кохання до Реймона де Рам'єра. Але ця пристрасть призводить до трагедії. Служниця Нун, яка кохала Реймона, вкоротила собі віку. Індіана теж хоче вчинити самогубство, коли Реймон, злякавшись опінії бомонду, відмовляється від її кохання. Наступний акт трагедії розгортається на екзотичному тлі далекого острова Бурбон, французької колонії. Прекрасна, сповнена південних контрастів природа підкреслює перехід конфлікту між Індіаною і Дельмаром у відкриту, оголену форму. Остаточно розсварившись із чоловіком, Індіана розшукує в Парижі Реймона. Але він уже забув її, одружившись з іншою. Реймон боїться скандалу. Відтак Індіана повертається на острів. Там разом з Ральфом, який упродовж багатьох років потай кохав її без надії на взаємність, вона кидається у вир водоспаду. І ось фінал роману. Індіана та Ральф не загинули. Вони щасливо живуть, ховаючись від людей у хащах острова Бурбон. Утвердження щастя людини поза цивілізацією, у спілкуванні з природою — ще одна спільна риса творчості Жорж Санд і Ж.-Ж. Руссо. Проте письменниця, на відміну від Руссо, усвідомлювала романтичну винятковість такої «панацеї». У наступних романах Жорж Санд, відмовившись від такого штучного вирішення проблеми, не знаходить у реальному житті іншого виходу, крім самогубства. Вкорочує собі віку демонічна жінка Лелія, яка в пошуках духовної свободи завдає болю тим, хто її оточує (роман «Лелія»). До самогубства вдається і Жак, який розчарувався в ідеальності своєї дружини і вирішив дати їй свободу (роман «Жак»). Усі ранні романи Жорж Санд мають камерний характер. У них мало персонажів. Простір розповіді залишається доволі тісним і обмеженим. Соціальні мотиви ще не набувають самостійного значення. Головне в них — розкриття психології. Але воно відбувається не послідовно, а стрибкоподібно. Жорж Санд зауважує лише душевні катастрофи, вибухи почуттів, а не їхній розвиток. Уже в «Індіані» письменниця відмовилася від строкатого стилю «шалених романів». Вона шліфує просту, гнучку і містку фразу. Визначальною рисою прози Жорж Санд є її музичність (цю властивість стилю письменниці особливо цінував видатний угорський композитор Ф. Ліст).
6. Користуючись класифікацією, що ділить романи Дюма на авантюрно-романтичні, авантюрно-історичні і власне історичні, потрібно зауважити, що більшість своїх власне історичних творів Дюма створив без допомоги співавторів. Це «Ізабелла Баварська» («Isabel de Baviere», 1835), «Капітан Рішар» («Le Capitain Richard», 1855), «Соратники Лгу» («Les compagnons de Iehu», 1857), історичні хроніки — «Наполеон» («Napoleon», 1840), «Генріх IV»(«Henri IV», 1855) та ін., що вказує на особливе ставлення до них самого автора. Історичні романи Дюма відомі значно менше широкому загалу, ніж романи авантюрно-історичного чи авантюрно-романтичного характеру («Три мушкетери», «Королева Марго», «Асканіо» та ін.). Вони порушують стереотип, що романи Дюма призначені суто для розважального читання. У них немає насиченого сюжету чи карколомної інтриги. Любовна лінія у цих романах відходить, як правило, на другий план. Так відбувається, наприклад, в романі «Капітан Рішар», дія якого охоплює період наполеонівських війн і повалення імперії Наполеона. Головний герой — капітан французької армії, але з самого початку твору ми знайомимось із героєм, якого не можемо віднести до другорядних — це імператор Наполеон. Хоча імені імператора немає у назві роману, ми з часом усвідомлюємо, що саме Наполеон займає центральне місце в романі. Дюма прагне показати його не лише героєм вигаданої романної історії, а й центральною рушійною силою епохи.
Тема №2 Російський романтизм
Життєвий і творчий шлях М.В.Гоголя
Романтичний період в творчості М.В.Гоголя:наслідування, пошуки, новації.
Збірник українських повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»: літературні і фольклорні джерела,зображення життя народу, гумор і сатира.
1. Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; * 20 березня (1 квітня) 1809 року, Сорочинці, Полтавська губернія — † 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва) — російський та український[ прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист, визнаний класик української та російської літератури.
У 1818–1819роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.
У 1821–1828— уНіжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру якакторірежисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цьогоспектаклюК. Базилі, пізніше відомийпубліцисті дипломат.У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давнюукраїнську історію, народні звичаї таусну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинськихбазарах, у передмістіМагерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.
У НіжиніГоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах таальманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке»,поема«Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.
Твори
Вечори на хуторі біля Диканьки
Миргород
Повісті (1835–1842 рр.) :
Невський проспект
Ніс
Портрет
Шинель
Записки божевільного
Рим (уривок)
Ревізор
Мертві душі