1) Публіцистичний;

2) Науковий;

3) Художній.

Епістолярний стиль. Стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю:

- наявність певної композиції;

- початок, що містить шанобливе звертання;

- головна частина, у якій розкривається зміст листа;

- кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

10. Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль — це стиль ділової мови, яким корис­туються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, міжнародних угод і договорів, обов'язкових рішень, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок, зобов'язань, декретів тощо.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-госпо­дарська діяльність.

Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуго­вування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імпе­ративний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандар­тизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науково­му стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновжива­них мовних елементів широке використання суспільно-політич­ної та адміністративно-канцелярської термінології {відряджен­ня, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепід­писаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, по­казання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна терміно­логія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсут­ність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індиві­дуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно- ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обо­в'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова текс­ту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандарт­них висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатич­ний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюні­ке, звернення — ноти, протоколи); адміністративно-канцеляр­ський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти)

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна ф-ція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, ф-ція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею оф.-діл. стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя.

Документи класифікуються за такими критеріями:

1. За найменуванням: заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін.

2. За походженням: службові (офіційні) й особисті.

3. За місцем виникнення: внутрішні, зовнішні.

4. За призначенням: особові офіційні документи, кадрові, довідково-інформаційні, обліково фінансові, господарсько-договірні, організаційні розпорядчі.

5. За напрямом: вхідні, вихідні.

6. За формою: стандартні (типові), індивідуальні (нестандартні).

7. За терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

8. За ступенем гласності: загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.

9. За стадіями створення: оригінали, копії.

10. За складністю (кількістю відображених питань): прості, складні.

11. За терміном зберігання: тимчасового, тривалого, постійного.

12. За технікою відтворення: рукописні,відтворені механічним способом.

13. За носієм інформації: на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті

10. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стиль не опускають уживання художніх засобів. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерно:

1.) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів;

2.) пояснити, уточнити, виділити щось;

3.) поєднати частини інформації;

4.) вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу;

5.) висловити впевненість або невпевненість;

6.) узагальнити, зробити висновок;

7.) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки;

8.) зробити критичний аналіз відомого або бажаного.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа. Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.

10. Поняття лексики та лексичного складу мови.

Лексика (від гр. lexikos «словниковий») — 1) сукупність слів, словниковий склад мо ви; 2) сукупність слів певної сфери вживання (лексика загальновживана, лексика спеціальна, лексика термінологічна). За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ і всьому даємо назви. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексиколо гією.

Словниковий склад мови

1. Мова складається зі слів (слово – мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень). Усі слова мови становлять її словниковий склад, або лексику.

Лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу передавати найтонші відтінки душевних переживань і найскладніші наукові поняття, описувати будь-які явища природи і найрізноманітніші стосунки між людьми.

Кожне слово в мові має одне або кілька значень. За зна ченням слова бувають:

а) повнозначні, які називають предмети (людина, учитель, депутат, ведмідь, горобець, земля,); їхні ознаки (розумний, добрий, свіжий, теплий,); дію і стан (працювати, сидіти, міркувати); обставини (швидко, глибоко, давно, пізно);

б) вказівні, які не називають явищ, а лише вказують на них і стають зрозумілі тільки в контексті, в поєднанні з ін шими словами: займенники (він, той, такий, стільки); чис лівники (сім, двадцять чотири, мільйон); вигуки (ой, ах);

в) службові, які вказують на різні зв'язки між явищами: прийменники (на, з, під), сполучники (і, або, тому що), част ки (навіть, ось, же).