Teoriya_derzhavi_i_prava_O_F_Skakun
.pdfдержави: представницькі, виконавчі, глава держави. Інша підсистема — місцевого рівня: Ради та їх виконкоми, державні адміністрації та їх глави.
Особливою підсистемою є судова, а також правоохоронні органи: прокуратура,
міліція, органи служби безпеки та ін.;
4) це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи,
державну власність, котрі становлять її організаційно-економічну основу;
5) це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством (по суті, механізм держави створюється для виконання її функцій).
У літературі можна зустріти ототожнення «механізму» і «апарату» держави.
Тим часом поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у
функціонуванні — із усіма зв'язками, що існують і виникають між його частинами.
Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з Метою підтримання своєї основної функції — управління.
Структура механізму держави показана на схемі.
Механізм держави
Державні органи, що мають владні Державні повноваження, тобто державний установи,
апарат, який містить у собі два державні важливих структурних елементи: підприємства,
апарат управління, що складається що не мають
зчиновників — державних владних
службовців, |
які |
спеціально повноважень |
займаються |
управлінням; апарат |
91
примусу — армія, поліція,
розвідка і контррозвідка, митниця
(деякою мірою), тюрми, виправні заклади та ін.
• організаційні і фінансові кошти • Слід відрізняти державні органи, що мають владні повноваження, і державні
підприємства і установи, що не мають владних повноважень. За цим критерієм можна розмежувати механізм держави і апарат держави, які лише в своїй основі й збігаються.
Під «державним апаратом» розуміється система органів, які безпосередньо здійснюють управлінську діяльність і наділені для цього державно-владними повноваженнями. Поняття «механізм держави» охоплює державні підприємства і державні установи, що під керівництвом апарату держави практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних цінностей держави (державні підприємства) і
нематеріальних цінностей (державні установи). Для державних установ типовою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектування, навчально-виховної, духовно-освітнної роботи тощо.
Чому державні підприємства і державні установи не можна віднести до державних органів? Тому що вони відрізняються від державних органів низкою ознак:
(1)не мають державно-владних повноважень, тобто не є носіями державної влади;
(2)безпосередньо створюють матеріальні або духовні блага;
(3)мають специфічну організаційну структуру: є організованими державою трудовими колективами робітників і службовців на чолі з відповідальним керівником, що діє на засадах єдиноначальності;
92
(4)мають суворо позначене коло повноважень: адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції виключно у сфері своєї діяльності, у
межах підприємства або установи;
(5)керуються у своїй діяльності власним статутом відповідно до законодавства.
Отже, державні підприємства і державні установи слід відрізняти від органів держави, але їх не можна протиставляти одне одному, оскільки усі вони належать до державних організацій, які діють у єдності та взаємозв'язку:
державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.
§ 2. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
Апарат держави — частина механізму держави.
Апарат держави — юридичне оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством,
виконання завдань і функцій держави.
Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому розумінні.
Апарат держави (у вузькому розумінні) — власне управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами.
Апарат держави (у широкому розумінні) -- поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління,
збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном та ін. Ознаки апарату держави:
1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети,
взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;
2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади;
93
3)система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від «власності», яка належить їм як суб'єктам;
4)система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій;
5)система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
6)система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових.
Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають
юридичного характеру. їх функції:
•організаційно-регламентуюча — розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;
•організаційно-господарська — бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.;
•організаційно-ідеологічна — роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.
Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер:
правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова,
установча.
Правотворча діяльність — форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та видання.
Правозастосовна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм.
Правоохоронна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників (див.
докладніше § «Правові форми діяльності держави»).
Державні органи є структурними ланками державного апарату.
94
Орган держави — частина державного апарату — група осіб або одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції.
Структура органу держави:
Апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції Допоміжний апарат держави
- має державно владні - не має державно-
повноваження владних повноважень
Ознаки органу держави:
1) формується державою або безпосередньо народом (наприклад, парламент)
відповідно до закону і функціонує на його основі;
2)має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;
3)має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати юридичне обов'язкові дії:
а) видає нормативні та індивідуальні акти;
б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;
в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби — державного примусу;
4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо-
передбачено законом». Принцип «дозволене усе, що не заборонено законом» не належить до діяльності державних органів. Цей принцип діє у сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;
5) складається із службовців, що перебувають в особливих правовідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок використання ними владних Повноважень встановлюються законом і набувають конкретизації в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.
95
6) має необхідну матеріальну базу — казенне майно, що знаходиться в його оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерело фінансування — державний бюджет; 7) має організаційну структуру (побудова за видами окремих служб і чисельним
складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службової дисципліни.
Інститут держави — відносно відокремлена частина державної структури, що користується певною автономією.
Відповідно до структурно-функціонального принципу інститути держави можна поділити на:
—організаційні (інститут президента, інститут парламенту);
—функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади).
Види інститутів держави за ступенем складності:
• прості (елементні) — не можуть бути розділені на дрібніші інститути
(інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут відповідальності уряду);
• комплексні — складаються з декількох підінститутів, які, у свою чергу,
можуть бути інститутами для спадного роздрібнення (інститут форми держави включає підінститути: форми правління, форми устрою, форми режиму;
інститут державного суверенітету: повнота і верховенство всередині,
незалежність і рівноправність зовні; інститут представника держави на місцях:
губернатор, префект та ін.).
Види інститутів держави за пріоритетністю положення:
-основні (наприклад, інститут державної влади);
-примикачі — належать до перших (наприклад, інститут державного суверенітету, інститут представника держави на місцях).
Види інститутів держави за принципом «поділу влади»:
•інститути законодавчої влади (парламент, референдум та ін.);
•інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях та ін.);
96
• інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди,
судова відповідальність, судовий контроль та ін.).
Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші з'являються (участь громадян в управлінні державою). Специфічні інститути існують у мусульманських країнах (маджиліс — порядок звернення до правителя члена мусульманської общини), в Ізраїлі (кібуци — особлива форма місцевого самоврядування) та ін.
§ 3. Принципи організації та діяльності державного апарату
Для державного апарату потрібні спеціально підготовлені кадри чиновників-у
правлінців, які мають необхідну кваліфікацію і професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію
(бюрократ — грец. столоначальник). Даний термін вживають і для негативної характеристики таких проявів у діяльності державного апарату, як формалізм,
тяганина, кар'єризм, прагнення до особистої вигоди, корумпованість,
байдужість до людей та їх потреб.
Щоб перебороти негативні явища, використовуються демократичні методи і стиль роботи, ціла система спеціально розроблених реально діючих заходів і механізмів, покликаних приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективні такі заходи, як заміщення посадових осіб за конкурсом, переведення управлінського апарату на роботу за контрактом, позбавлення державних службовців права брати участь у комерційній діяльності, але одночасно встановлення для них високого рівня заробітної плати (соціально-правова захищеність), яка забезпечує зацікавленість у чесній службі. Управлінський апарат має бути інструментом органів влади, обраних і контрольованих народом.
Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.
Принципи організації і діяльності державного апарату — відправні засади,
незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.
97
Основні принципи організації і діяльності державного апарату,
1)пріоритет прав і свобод людини;
2)єдність і поділ влади;
3)верховенство права -- виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними діями;
4)законність;
5)ієрархічність — підлеглість по вертикалі;
6)організаційно-правова зв'язаність діяльності державних органів і посадових осіб;
7)поєднання виборності і призначуваності;
8)демократизм методів і стилю роботи;
9)змінюваність;
10)поєднання колегіальності та єдиноначальності;
11)гласність і урахування громадської думки;
12)професійна компетентність;
13)економічність, програмування, науковість;
14)право рівного доступу до державної служби.
§ 4. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи
державного апарату
Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за різними критеріями.
• За способом утворення: виборні (представницькі органи);
призначувані (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи);
що успадковуються (спадковий монарх).
• За строком функціонування:
постійні — створюються без обмеження строку дії; тимчасові — створюються для досягнення короткострокових цілей.
• За територією дії:
98
загальні (загальнофедеральні у федеративній державі) — поширюються на всю територію держави;
суб'єктів федерації у федеративній державі;
місцеві — діють в адміністративно-територіальних одиницях.
• За характером компетенції:
органи загальної компетенції — уряд;
органи спеціальної компетенції — міністерства тощо.
•За порядком здійснення компетенції: колегіальні — парламент (Верховна Рада); єдиноначальні — президент.
•За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовні;
правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі.
• За принципом поділу влади: законодавчі;
виконавчі; судові.
• За характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент);
виконавчі (уряд);
правоохоронні (міліція, органи безпеки);
судові (суди — вищі і місцеві);
контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).
Підрозділом держави є її глава (президент у республіці, монарх у конституційній монархії). Президент в Україні не віднесений Конституцією до посадових осіб виконавчої влади. Він вважається вищою посадовою особою держави. Фактично він є і главою держави, і главою виконавчої влади. Дане фактичне становище потребує конституційного закріплення.
Що таке «поділ влади» як принцип організації роботи державного апарату?
На схемі це можна зобразити так:
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов'язується з ім'ям французького вченого Ш.-Л. Монтеск'є (1689— 1755). Особливість його поглядів на «три влади» полягає у тому, що кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим виключалася
99
узурпація влади будь-якою особою або окремим органом держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск'є містилися засади стримування їх одна одною, що згодом в США при створенні Конституції 1787 р. було названо системою «стримувань і противаг».
У вітчизняній історії ще задовго до Ш.-Л. Монтеск'є мали місце спроби («Пакти і Конституції» Пилипа Орлика, 1710 р.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади, їх єдності і взаємодії: законодавча влада — Генеральна Рада, що обирається; виконавча влада — гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку; судова влада. «Пакти і Конституції» П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму
§ 5. Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої,
судової
Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті
§ 6. Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і
судової влади
Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг».
Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку -- створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів,
угод і компромісів.
Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів,
що включають суворо визначені взаємні обмеження.
У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:
1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;
100