Teoriya_derzhavi_i_prava_O_F_Skakun

Держава (в особі державних органів і посадових осіб) діє відносно комерційних корпорацій багато в чому так само, як і некомерційних громадянських об'єднань.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1)встановлює коло суб'єктів, які мають право займатися підприємницькою діяльністю;

2)встановлює юридичні норми, які визначають порядок офіційного визнання

(легалізації) комерційних організацій шляхом реєстрації;

3)реєструє комерційні об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код в органах державної статистики (в Україні — Єдиний Державний Реєстр Підприємств і Організацій України);

4)гарантує комерційним організаціям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,

природних та інших ресурсів. Забезпечення зазначеними ресурсами відбувається лише за умови виконання комерційною організацією робіт і поставок для державних потреб;

5)забезпечує дотримання прав і законних інтересів комерційних об'єднань громадян, офіційно встановлених, — гарантує недоторканність майна і забезпечує захист прав власності;

6)здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності комерційних організацій зареєстрованому статуту:

-нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;

-контроль за джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;

7)передбачає відповідальність уповноважених осіб комерційних організацій за порушення законодавства;

8)не втручається безпосередньо в діяльність комерційних організацій,

оскільки вони не є об'єктами державного управління, проте законодавче забезпечує свободу конкуренції між ними, захищає споживача від проявів недобросовісної конкуренції І монополізму;

71

9) створює режим найбільшого сприяння для функціонування комерційних організацій: передає державне майно, наділяє земельними ділянками і цільовими кредитами — короткостроковими і довгостроковими, надає систему заохочень (певний час не стягувати податки), створює внутрішній і зовнішній ринок для суб'єктів підприємницької діяльності.

Ф Забороняється заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

•військовослужбовцям;

•посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату;

•посадовим особам органів державної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

•особам, які відбувають строк покарання, до його закінчення;

•особам, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини.

Комерційні об'єднання покликані діяти щодо громадянського суспільства і держави в такий спосіб:

• сплачувати податки в установленому законом порядку;

—розвивати економіку держави, заповнюючи відповідні економічні ніші;

—розвивати національний бізнес, ділові відносини з іншими державами;

• сприяти підняттю рівня матеріального забезпечення громадян та ін.

§ 5. Відносна самостійність держави

Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспільства і держави,

громадських об'єднань і держави, комерційних корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.

Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й

«абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі

72

зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною,

мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у

громадянському механізмі. Поняття «відносна самостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя.

Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.

Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично,

зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загальносоціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.

Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.

Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства — економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь

73

останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм

її прояву.

Глава 6 ФОРМА ДЕРЖАВИ § 1. Поняття і структура форми держави.

Види форм державного правління

Форма держави — порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави -- стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності,

зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного

(державного) режиму.

Форма держави

Форма			Форма державного					Форма
державного			устрою					державного
правління								режиму
-	порядок		-	порядок		поділу		-	порядок
утворення		і	території			держави		здійснення
організації			на	певні		складові		державної
вищих органів			частини				і	влади у		певні
влади		в	співвідношення					способи
державі			влади між ними і					певними,
			державою в цілому					методами		і
								засобами
Форма державного правління
Монархія					Республіка
— форма		державного			-	форма			державного
правління,		при		якій	правління,				при	якій
державна				влада	вища		державна			влада
зосереджена		цілком або			здійснюється

74

частково в руках однієї				представницьким
особи	—	монарха,		загальнонаціональним
передається в спадщину,				органом	влади
не	залежить		від	(парламентом),	обраним
населення (як правило,				населенням на	певний
не затверджується ним)				строк
Протягом історії виникали різні види монархій:

1)східна деспотія, заснована на азіатському засобі провадження;

2)антична (рабовласницька);

3)феодальна:

а) ранньофеодальна — характеризується великим ступенем децентралізації,

б) станово-представницька — влада монарха поєднується із наявністю станово-

представницького органу (Іспанія -кортеси, Франція — генеральні штати,

Англія — парламент);

в) абсолютна', 4) конституційна.

Розглянемо абсолютну та конституційну монархії, тому що інші практично не існують.

Монархія

Абсолютна (необмежена) Конституційна

(обмежена)

75

Монарх		не		обмежений		Влада	монарха
конституцією;				здійснює		обмежена
законодавчу діяльність;					керує	конституцією,		він
урядом, який формує сам;						не може	прямо
контролює				правосуддя,		впливати на склад і
місцеве			самоврядування,			політику уряду, що
тобто	вся		державна		влада	формується
зосереджена			в	його	руках	парламентом		і
(характерна					для	підзвітний	йому;
рабовласницьких і феодальних						парламент
суспільств). Збереглася в						здійснює
первозданному				вигляді	(без	законодавчу
конституції і парламенту) в						діяльність	(Велика
одиничних		країнах (султанат				Британія,	Іспанія,
Оман). Сучасна абсолютна						Данія,	Швеція,
монархія, як правило, має і						Бельгія, Голландія,
конституцію,			і	парламент.		Японія та ін.)
Конституція			встановлює, що
влада виходить від монарха,
тобто	затверджує				його
абсолютну владу. Парламенту
приділяється					роль
консультативної				ради	при
монарху (Кувейт, Саудівська
Аравія), яка у будь-який час
може бути розпущена (у
Бахрейні		розпущена			через
півтора роки після створення)

Конституційна монархія може бути парламентською та дуалістичною. Остання форма практично відживає.

76

У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти,

прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави — виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (прем'єр-

міністром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний.

Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція,

Данія та ін.).

У дуалістичній монархії юридичне і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм прем'єр-міністром), і парламентом.

Монарх вже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето щодо законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою примирити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтереси буржуазії (їх представляє парламент).

Наприклад, дуалістична монархія була в кайзерівської Німеччині в 1871 — 1918 pp. Вона існувала також у Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії та інших країнах.

У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії.

В історії держав світу виникали різні види республік:

антична,

середньовічна (феодальна);

буржуазна;

соціалістична.

Розглянемо сучасні види республік.

Республіка

парламентська президентська змішана

77

							(напівпрезидентська)
Глава	держави			Глава держави			Глава			держави
(президент)			не	(президент)			(президент)
може	впливати			особисто	або	з	пропонує				склад
на	склад		і	наступним			уряду	(насамперед
політику		уряду,		схваленням			кандидатуру
який				верхньої	палати		прем'єр-міністра),
формується				парламенту			який			підлягає
парламентом			і	формує	склад		обов'язковому
підзвітний йому.				уряду,	яким		затвердженню
Повноважень			у	керує сам. Уряд,			парламентом.
президента				як правило, несе			Виконавча				влада
менше,		ніж	у	відповідальність			належить		не		лише
прем'єр-				перед			президенту,				але й
міністра.		Тут		президентом,		а	прем'єр-міністру,
здійснюється				не	перед		який	очолює			уряд.
принцип				парламентом.			Президент				має
верховенства				Президент			вправо		головувати
парламенту,			що	обирається			на засіданнях уряду.
обирається				непарламентсь-			Президент
населенням				ким шляхом —			обирається
країни.				прямими		чи	позапарламентським
Президент				непрямими			шляхом			(Україна,
обирається				виборами			Фінляндія, Франція)
парламентом				населення
або		більш		(США,
широкою				Аргентина,
колегією			за	Мексика,
участі				Бразилія,
парламенту				Швейцарія,

78

(Італія, Греція, Іран, Ірак)

Індія, ФРН,

Чехія,

Угорщина)

Уточнимо роль президента в президентській і парламентській республіках.

Президентська республіка характеризується насамперед вагомою роллю глави держави в державному механізмі. Президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від парламенту (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження). Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжну-координадійну роль (так званий

«адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент здатний відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати багатоманітні засоби впливу на законодавчу владу) із метою досягнення балансу влад. Президентом у цих державах стає, як правило, лідер партії, що перемогла на президентських виборах, із числа членів якої найчастіше й формується уряд. «Класичною» моделлю президентської республіки є США.

Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус

79

монарха в. парламентській монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.

Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті,

що дозволяє уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блока партій),

яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер -- недовіра одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відокремлена від функції глави уряду.

Президент у змішаній республіці, яка поєднує у собі елементи президентської і парламентської республіканських форм правління, є верховним головнокомандувачем, як у президентській республіці, проте не у всіх країнах наділений повноваженнями глави виконавчої влади, нерідко поділяє її з прем'єр-міністром. Відсутня посада віце-президента, як і в парламентській республіці. Наприклад, в Україні немає посади віце-президента, яка є у Швейцарії. Президент України має право достроково розпустити парламент, а

депутати парламенту не можуть бути членами Кабінету Міністрів, і навпаки. У

ряді змішаних республік президент не має права законодавчої ініціативи, в

Україні -наділений цим правом.

Одна з особливостей парламентсько-президентської республіки України полягає в обмежених повноваженнях уряду в законодавчому процесі, що її відрізняє, наприклад, від Франції, яка також є державою зі змішаною формою правління. Якщо уряд Франції має право вносити поправки до законопроектів,

може наполягати на голосуванні своїх поправок і в будь-який момент відкликати законопроект, то уряд України має слабкий вплив на законодавчий

80