42.0Бов'язок доказування. Витребування та забезпечення доказів.

Стаття 71.Обов'язок доказування1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.3. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.4. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.Стаття 73.Забезпечення доказів1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази.2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.Стаття 74.Способи забезпечення доказівСуд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.Стаття 75.Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору.2. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито - до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.3. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви.4. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про забезпечення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала заяву.5. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.6. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів визначаються порядок і спосіб її виконання.7. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів.8. Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій.

43. Дослідження та оцінка доказів.Дослідження доказів — це процес отримання від них інформації та осмислення її стосовно конкретної справи з метою встановлення наявності зв'язку з даною подією. Дослідження передбачає:аналіз та перевірку змісту доказів;перевірку існування фактів шляхом пошуку нових доказів, що заперечують чи підтверджують те, що вже є;встановлення вірогідності доказів з іншими у цій справі.У ч. 2 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) закріплено порядок дослідження доказів для встановлення обставин, від з'ясування та оцінки яких залежить винесення рішення у справі. У ній стверджується, що дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених законом джерелах доказів. Дослідження доказів здійснюються під час судового розгляду справи. Ознайомлення із змістом доказів поза процесом не має ніякого значення.Оцінка належності доказів означає виявлення їх зв'язку з предметом доказування у справі. У процесі накопичення фактичного матеріалу проводиться його аналіз та синтез, що дозволяє відокремити те загальне, що об'єднує докази, наявність однієї загальної причини, яка обумовлює наявність даних фактів. За наявності значного практичного досвіду можна не робити аналіз та синтез, а застосовувати аналогію.Оцінка допустимостідоказів передбачає перевірку їх з точки зору законності, тобто:чи не було порушень при збиранні та закріпленні фактичних даних;чи не відобразились процесуальні порушення на достовірності й повноті інформації;чи дозволяє закон використовувати даного виду джерело фактичних даних в адміністративному судочинстві;чи використані всі необхідні джерела для встановлення обставин, які входять до предмета спору.Оцінка доказів з точки зору достовірностіполягає передусім у вивченні доказів, наприклад показань свідка, — чи може особа давати об'єктивні свідчення, у вивченні самих свідчень на предмет їх повноти та точності, а також вивченні умов знаходження речових доказів. Вивчаючи таким чином показання свідка, треба звертати увагу на можливість особи до сприйняття, відображення тощо, також потрібно співставляти інформацію про один і той самий факт з різних джерел. При оцінці доказів з точки зору їх достовірності варто аналізувати весь процес їх виникнення і формування.Достатність доказіввизначається предметом доказування та внутрішнім переконанням суду, який приймає рішення у справі (п. 1 ст. 86 КАС України).Внутрішнє переконання як кінцевий результат мусить базуватися на зібраних у встановленому порядку та досліджених доказах.Особа, яка вирішує справу і яка оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, повинна керуватись не лише законом, а й своєю правосвідомістю. До змісту правосвідомості належать:уявлення про основоположні принципи права;знання чинного законодавства;ставлення до права, яке виражається у почутті справедливості;звичка до рівності в правах та свободах;неприйняття свавілля та беззаконня;спроби до відновлення порушеного права.Стаття 86. Оцінка доказів1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.